Постанова № 72595135, 21.02.2018, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/177/18 Справа № 202/352/14-ц Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - Макаров М.О.

Категорія 27

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 лютого 2018 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати по цивільним справам Апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого – судді Макарова М.О.

суддів – Деркач Н.М., Петешенкової М.Ю.

при секретарі – Керімовій-Бандюковій Л.К.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на заочне рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 22 квітня 2015 року по справі за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,-

ВСТАНОВИЛА:

У січні 2014 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі ПАТ КБ «ПриватБанк», банк) звернулося до суду з позовом, в якому просило стягнути з відповідача на його користь заборгованість за кредитним договором у розмірі 21876,69 грн, яка складається із заборгованості за кредитом у розмірі 5981,05 грн; заборгованості по процентам за користування кредитом у розмірі 10909,55 грн; заборгованості по комісії за користування кредитом у розмірі 3468,15 грн; а також відповідно до пункту 8.6 умов та правил надання банківських послуг штрафів - фіксованої частини у розмірі 500 грн та процентної складової у розмірі 1017,94 грн.

Позов мотивовано тим, що відповідно до укладеного договору від 18 червня 2007 року ОСОБА_2О отримав кредит у розмірі 6000 грн зі сплатою відсотків за користування кредитним лімітом у розмірі 36% на рік. Відповідач порушив умови укладеного договору, у зв’язку із чим, станом на 31 жовтня 2013 року виникла заборгованість у вказаному розмірі, але відповідач її не погашає.

Заочним рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 22 квітня 2015 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 28 січня 2016 року заочне рішення районного суду скасовано. Стягнуто із ОСОБА_2 на користь публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором б/н від 18 червня 2007 року станом на 31 жовтня 2013 року у розмірі 5981,05 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2017 року рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 28 січня 2016 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до п.3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судорустрій і статус суддів» апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. Такі апеляційні суди у відповідних апеляційних округах мають бути утворені та розпочати здійснювати правосуддя не пізніше трьох років з дня набрання чинності цим Законом.

А згідно ч.3 ст.3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У зв’язку з цим справа підлягає апеляційному розгляду, але в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року.

ПАТ КБ «ПриватБанк» не погодився з рішенням суду першої інстанції, подали апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить його змінити та задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що скаргу необхідно задовольнити з наступних підстав.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, рішення суду, мотивував тим, що банком пропущено строк позовної давності, встановлений ст.ст. 257, 258 ЦК України, що відповідно до ст. 267 ЦК України є підставою для відмови у задоволенні позову.

З такими висновками суду першої інстанції погодитися не можна, оскільки вони зроблені без належного з’ясування дійсних обставин справи, прав та обов’язків сторін, без належної оцінки наявних у матеріалах справи доказів, та з неправильним застосуванням норм матеріального права, з огляду на наступне.

Згідно зі ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам рішення суду не відповідає.

Так, судом встановлено, що 18 червня 2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір, згідно якого останній отримав в кредит грошові кошти у вигляді встановленого ліміту на платіжну картку у розмірі 6000 грн зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом (а.с. 9-13).

Вказана угода являє собою заяву, яка була підписана відповідачем, та Умови і правила надання банківських послуг.

Відповідно до п. 6.5 Умов та правил надання банківських послуг, - позичальник зобов'язався погашати заборгованість за кредитом, відсотками за його використання, за перевитрати платіжного ліміту, а також оплачувати комісії на умовах, передбачених цим договором.

Згідно п. 6.6 Умов та правил надання банківських послуг, - у разі невиконання зобов'язань за договором, на вимогу банку виконати зобов'язання з повернення кредиту, оплати винагороди банку.

Пунктом 8.6 Умов передбачено відповідальність позичальника за порушення умов виконання кредитної угоди, де зазначено, що при порушенні позичальником строків платежу по будь-якому грошовому зобов’язанню, передбаченому даним договором, більше ніж на 120 днів, позичальник сплачує банку штраф, який складається з фіксованої суми 500 гривень та процентної складової в розмірі 5% від суми позову.

За пунктом 9.6 Умов при відсутності коштів на картковому рахунку позичальника в розмірі, достатньому для оплати послуг банку для продовження дії картки і при ненадходженні грошових коштів на протязі 3 місяців з моменту закінчення дії картки, банк щомісячно стягує комісію по обслуговуванню рахунку за діючими тарифами.

Відповідно до розрахунку заборгованості за кредитним договором, складеного позивачем станом на 31 жовтня 2013 року, заборгованість визначена в сумі 21876,69 грн, яка складається із: 5981,05 грн - заборгованість за кредитом, 10909,55 грн - заборгованість по процентам за користуванням кредиту, 3468,15 грн - заборгованість по комісії за користування кредитом, 500 грн - штраф (фіксована частина), 1017,94 грн - штраф (процентна складова) (а.с. 3).

Частиною 1 ст. 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до вимог ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняються виконанням, проведеним належним чином. Загальні умови виконання зобов'язання зазначені у ст. 526 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч. 2 ст. 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

Крім того, відповідно до статтей 526, 612, 625 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив виконання зобов’язання, якщо він не приступив до його виконання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення. Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як вбачається з матеріалів справи відповідач ухилився від виконання своїх зобов’язань, оскільки отримавши кредитні кошти не здійснював своєчасне їх погашення, а з грудня 2008 року взагалі ухилився від їх повернення, а тому права Банку були порушені.

За таких обставин позовні вимоги є обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі. Проте суд першої інстанції на вказане уваги не звернув.

Крім того, суд першої інстанції застосовуючи положення закону про позовну давність, виходив з того, що позивачем ці строки пропущено.

Разом з цим, відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого права або інтересу. Тобто протягом часу дії позовної давності особа може розраховувати на примусовий захист свого цивільного права чи інтересу судом.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Чинне цивільне законодавство передбачає два види позовної давності – загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність встановлена тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Спеціальна позовна давність встановлена законом для окремих видів вимог. Так, спеціальна позовна давність тривалістю в один рік передбачена, зокрема, для вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) – пункт 1 частини другої статті 258 ЦК України.

Нормою частини третьої статті 267 ЦК України встановлено, що суд застосовує позовну давність лише за заявою сторони у спорі, зробленою до ухвалення судом рішення.

Тлумачення частини третьої статті 267 ЦК України, положення якої сформульовано із застосуванням слова «лише» (аналог «тільки», «виключно»), та відсутність будь-якого іншого нормативно-правового акта, який би встановлював інше правило застосування позовної давності, дає підстави для твердження про те, що із цього положення виплаває безумовний висновок, відповідно до якого за відсутності заяви сторони у спорі, позовна давність судом не застосовується.

Тобто цією нормою встановлені суб’єктивні межі застосування позовної давності, а саме передбачені випадки, до яких позовна давність не застосовується судом у зв’язку з відсутністю відповідної заяви сторони у спорі.

Таким чином, позовна давність, як загальна, так і спеціальна є диспозитивною, а не імперативною в застосуванні.

В матеріалах справи відсутня заява ОСОБА_2 про застосування строків позовної давності, яка подана до винесення місцевим судом рішення, згідно вимог частини третьої статті 267 ЦК України.

Виходячи з основних засад цивільного права, які характеризуються загальним підходом до певної групи цивільних правовідносин, принципу рівності правового регулювання окремого виду правовідносин і аналізуючи норми статтей 251-268 ЦК України у їх сукупності, слід дійти висновку про поширення норми частини третьої статті 267 ЦК України як на загальну, так і спеціальну позовну давність.

Отже, без заяви сторони у спорі ні загальна, ні спеціальна позовна давність застосовуватися не може за жодних обставин, оскільки можливість застосування позовної давності пов’язана лише з наявністю про це заяви сторони (правова позиція Верховного Суду України у справі №6-738цс15).

Таким чином, суд за власною ініціативою не має права застосувати позовну давність.

Проте, суд першої інстанції на вксзані положення закону уваги не звернув та помиково прийшов до висновку про відмову в задоволенні позову.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що підстави для відмови в задоволенні позову відсутні, а тому апеляційна скарга підлягає задоволенню, рішення суду – скасуванню, а позов Банку- задоволенню у повному обсязі.

Крім того, у зв’язку з задоволенням апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне стягнути, відповідно до ст. 141 ЦПК України, із відповідача на користь позивача всі судові витрати, які понесені останнім у зв’язку із розглядом цієї справи.

Керуючись ст.147, п.3 розділом ХІІ Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів», ст.ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» – задовольнити.

Заочне рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 22 квітня 2015 року – скасувати.

Позов Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості задовольнити.

Стягнути із ОСОБА_2 (іпн. НОМЕР_1) на коритись публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (ЄДРПОУ 14360570) заборгованість за кредитним договором № б/н від 18 червня 2007 року у сумі 21876 грн. 69 коп., яка складається з: 5 981 грн. 05 коп. – заборгованість за кредитом, 10 909 грн. 55 коп. – заборгованість по процентам за користування кредитом, 3468 грн. 15 коп. – заборгованість по комісії за користування кредитом, 500 грн. – штраф (фіксована частина), 1017 грн. 94 коп. – штраф (процентна складова).

Стягнути з ОСОБА_2 (іпн. НОМЕР_1) на коритись публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (ЄДРПОУ 14360570) судовий збір у сумі 757 грн. 02 коп.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови виготовлений 01 березня 2018 року.

Головуючий суддя М.О. Макаров

Судді Н.М. Деркач

ОСОБА_3