Ухвала суду № 72594413, 27.02.2018, Бердянський міськрайонний суд Запорізької області

Справа № 310/2284/17

4-с/310/23/18

У Х В А Л А

Іменем України

27 лютого 2018 року м. Бердянськ

Бердянський міськрайонний суд Запорізької області у складі:

головуючого – судді…. ОСОБА_1,

при секретарі…………..ОСОБА_2,

за участю стягувача ОСОБА_3, розглянувши у відкритому судовому засіданні скаргу ОСОБА_3 на рішення головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, боржник – Міністерство інфраструктури України, -

В с т а н о в и в :

ОСОБА_3 звернувся до суду зі скаргою на рішення головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України ОСОБА_4, мотивуючи свої вимоги тим, що 23.01.2018р. в приміщенні Відділу примусового виконання рішень йому особисто було вручено повідомлення, прийняте та підписане державним виконавцем Шевченко М.Р., про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання вих. № 55457842/20.1-18 від 04.01.2018р., а саме, виконавчого листа по справі № 310/2284/17-ц, виданого Апеляційним судом Запорізької області про поновлення його на посаді в.о. директора ДП "Бердянський морський торговельний порт". Вважає неправомірним таке рішення державного виконавця, оскільки 15.12.2017р. до Відділу примусового виконання рішень надійшла його заява про відкриття виконавчого провадження разом з оригіналом виконавчого листа по справі №310/2284/17-ц, жодна з обставин, передбачених ст. 4 Закону України "Про виконавче провадження", які б давали підстави для повернення виконавчого документу, у оскаржуваному повідомленні державним виконавцем не зазначена. Натомість державний виконавець в оскаржуваному повідомленні послався на п. 2 ч. 3 ст. 5 Закону України "Про виконавче провадження", який регулює питання повернення виконавчого документу приватним виконавцем, яким він не є. Єдиний "недолік", який на думку державного виконавця став підставою для відмови у відкритті виконавчого провадження визначений ним як: "у виконавчому листі від 13.12.2017 № 310/2284/17 Апеляційного суду Запорізької області не зазначено дату, з якої необхідно поновити стягувача на посаді", разом з тим, ст. 4 Закону України "Про виконавче провадження" такої вимоги до виконавчого документу не містить, фактично ж, виконавчий лист має містити (і містить) резолютивну частину судового рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішень, як того вимагає вказана стаття Закону. Вважає, що наведені обставини свідчать, що у головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України ОСОБА_4 не було законних підстав відмовляти у відкритті виконавчого провадження. Крім того, ч. 4 ст. 4 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що виконавчий документ має бути повернутий стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його

пред'явлення, однак, державним виконавцем повідомлення було складене 04.01.2018р., тобто через 19 днів, і не було надіслано рекомендованим листом з повідомленням про вручення, а вручене на його вимогу на особистому прийомі лише 23.01.2018р., тобто через 19 днів після винесення. Зазначені дії державного виконавця призвели до невиконання судового рішення, яке в силу свого характеру (поновлення на роботі) підлягає негайному виконанню. Також зазначив, що про порушення своїх прав він дізнався в день вручення йому оскаржуваного повідомлення та ознайомлення з його змістом – 23.01.2018р., а до цієї дати державний виконавець телефоном неодноразово надавав йому неправдиву інформацію щодо стану розгляду його заяви про примусове виконання рішення суду, внаслідок чого він був позбавлений можливості оскаржити його рішення раніше. Вважає, що у головного державного виконавця Шевченко М.Р. не було законних підстав відмовляти у відкритті виконавчого провадження, а підстави зазначені ним у повідомленні, Законом України "Про виконавче провадження" не передбачені, отже є неправомірними. Порушення державним виконавцем його прав полягає у неможливості примусового виконання рішення Апеляційного суду Запорізької області про поновлення його на посаді в.о. директора ДП "Бердянський морський торговельний порт". Просив суд визнати неправомірним рішення головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України ОСОБА_4, яке оформлене у вигляді Повідомлення про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання від 04.01.2018р. № 55457842/20.1-18 та зобов'язати головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України ОСОБА_4 усунути зазначені порушення та не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого листа № 310/2284/17 від 13.12.2017 року винести постанову про відкриття виконавчого провадження та розпочати примусове виконання рішення Апеляційного суду Запорізької області по справі № 310/2284/17 від 05.12.2017 року.

В судовому засіданні ОСОБА_3 підтримав заявлені вимоги у повному обсязі та просив скаргу задовольнити.

Головний державний виконавець Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України ОСОБА_4 у судові засіданні, призначені на 14.00 год. 05.02.2018р., 15.30 год. 21.02.2018р. та 15.30 год. 27.02.2018р., не з’явився, про дату час та місце судового розгляду був повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив.

Представник Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України також у судове засідання не з’явився, про дату, час та місце судового розгляду були неодноразово повідомлені належним чином, надали суду письмові заперечення, в яких зазначили, що скарга ОСОБА_3 не підлягає задоволенню, оскільки у виконавчому документі – виконавчому листі № 310/2284/17-ц, виданому Апеляційним судом Запорізької області 13.12.2017р., про поновлення ОСОБА_3 на посаді виконуючого обов'язки директора Державного підприємства «Бердянський морський торговельний порт» - не вказано дати, з якої необхідне поновити стягувача на посаді, тому державним виконавцем 04.01.2018р. повернуто виконавчий документ стягувачу без прийняття до виконання на підставі повідомлення № 55457842/20.1-18. При цьому, статтю Закону, яким державний виконавець обгрунтував повернення виконавчого документа без прийняття до виконання (стаття 5), державний виконавець зазначив помилково. Також зазначили, що ОСОБА_4 на даний час не є головним державний виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, звільнений з посади. Просили відмовити у задоволенні скарги ОСОБА_3 у повному обсязі.

Представник боржника – Міністерства інфраструктури України – у судове засідання не з’явився, про дату, час та місце судового розгляду повідомлені належним чином, про причини неявки суд не повідомили.

Суд, вислухавши пояснення заявника, дослідивши матеріали справи та надані докази, приходить до переконання, що скарга підлягає задоволенню.

Відповідно ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. У п. 9 ч.3 ст. 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов'язковість рішень суду.

Судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку врегульовано Законом України «Про виконавче провадження».

Відповідно до ст.1 Закону України «Про виконавче провадження» - виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначений цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов'язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають із відносин щодо примусового виконання судових рішень.

Відповідно до ст. 447 ЦПК України, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Відповідно до ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов’язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Державний виконавець зобов’язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Судом встановлено, що на виконання рішення Апеляційного суду Запорізької області від 05.12.2017р. по цивільній справі № 310\2284/17 за позовом ОСОБА_3 до Міністерства інфраструктури України, третя особа – Державне підприємство «Бердянський морський торговельний порт», про скасування наказу про звільнення та поновлення на посаді 13 грудня 2017 року Бердянським міськрайонним судом Запорізької області видано виконавчий лист про поновлення ОСОБА_3 на посаді виконуючого обов’язки директора Державного підприємства «Бердянський морський торговельний порт» (а.с.5). Також у цьому виконавчому листі зазначено, що рішення в частині, зокрема, поновлення на роботі підлягає негайному виконанню, рішення набрало законної сили – 05.12.2017 року, строк пред’явлення виконавчого листа - до 06.12.2020 року.

04 січня 2018р. головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України ОСОБА_4 прийнято повідомлення про повернення виконавчого документу без прийняття до виконання № 55457842/20.1-18 від 04.01.2018р., відповідно до якого стягувачу – ОСОБА_3 – на підставі п.2 ч.3 ст.5 Закону України «Про виконавче провадження» було повернуто виконавчий документ - виконавчий лист №310/2284/17 від 13.12.2017р. про поновлення ОСОБА_3 на посаді виконуючого обов’язки директора ДП "Бердянський морський торговельний порт" (а.с.6). На обґрунтування прийнятого рішення про повернення державним виконавцем зазначено, що у процесі проведеної перевірки з’ясовано, що у виконавчому листі № 310/2284/17 від 13.12.2017р. Апеляційного суду Запорізької області не зазначено дату, з якої необхідно поновити стягувача на посаді.

Відповідно до ч.1 ст. 4. Закону України «Про виконавче провадження» у виконавчому документі зазначаються: 1) назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище, ім’я, по батькові та посада посадової особи, яка його видала; 2) дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ; 3) повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім’я та, за наявності, по батькові (для фізичних осіб) стягувача та боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), дата народження боржника - фізичної особи; 4) ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань стягувача та боржника (для юридичних осіб - за наявності); реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті) боржника (для фізичних осіб - платників податків); 5) резолютивна частина рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішень; 6) дата набрання рішенням законної сили (крім рішень, що підлягають негайному виконанню); 7) строк пред’явлення рішення до виконання.

У виконавчому документі можуть зазначатися інші дані (якщо вони відомі суду чи іншому органу (посадовій особі), що видав виконавчий документ), які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення, зокрема, місце роботи боржника - фізичної особи, місцезнаходження майна боржника, реквізити рахунків стягувача і боржника, номери їх засобів зв’язку та адреси електронної пошти.

Відповідно до ч. 4 ст. 4. Закону України «Про виконавче провадження», виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред’явлення, якщо:

1) рішення, на підставі якого видано виконавчий документ, не набрало законної сили (крім випадків, коли рішення у встановленому законом порядку допущено до негайного виконання);

2) пропущено встановлений законом строк пред’явлення виконавчого документа до виконання;

3) боржника визнано банкрутом;

4) Національним банком України прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника;

5) юридичну особу - боржника припинено;

6) виконавчий документ не відповідає вимогам, передбаченим цією статтею, або якщо стягувач не подав заяву про примусове виконання рішення відповідно до статті 26 цього Закону;

7) виконання рішення не передбачає застосування заходів примусового виконання рішень;

8) стягувач не надав підтвердження сплати авансового внеску, якщо авансування є обов’язковим;

9) виконавчий документ не підлягає виконанню органами державної виконавчої служби, приватним виконавцем;

10) виконавчий документ пред’явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю.

Але жодна з цих підстав для повернення виконавчого документу у повідомленні №55457842/20.1-18 від 04.01.2018р. головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України ОСОБА_4 не зазначена, не наведено таких підстав і в ході судового розгляду у наданих письмових запереченнях Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України.

Також суд вважає необґрунтованим посилання головного державного виконавця Шевченка М.Р. у повідомленні про повернення виконавчого документу на п. 2 ч. 3 ст. 5 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки даною нормою закону регламентуються дії при поверненні виконавчого документу стягувачу не державного, а приватного виконавця.

Крім того, судом встановлено, що у виконавчому листі відповідно до вимог п.5 ч.1 ст.4 Закону України «Про виконавче провадження» викладена резолютивна частина рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішень.

Якщо рішення суду, як вважає державний виконавець, є незрозумілим для нього, то відповідно до п.10 ч.3 ст.18 Закону України «Про виконавче провадження» він наділений правом звернутися до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про роз’яснення рішення і відповідно до ч. 1 ст. 271 ЦПК України суд за заявою, зокрема, державного виконавця, роз’яснює судове рішення, яке набрало законної сили, не змінюючи змісту судового рішення.

Враховуючи мету виконавчого провадження як завершальної стадії судового провадження - примусове виконання судових рішень (стаття 1 і 2 Закону), державний виконавець в силу положень ст. 18 Закону, мав би скористатися правами, визначеними цією статтею.

Частинами 1 та 2 ст. 451 ЦПК України встановлено, що за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов’язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

За таких підстав, враховуючи, що державний виконавець не у повній мірі скористався наданими йому законом правами та повноваженнями для своєчасного і повного виконання судового рішення суд вважає, що прийняте державним виконавцем рішення у формі повідомлення про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання є безпідставним, тому скарга ОСОБА_3І обґрунтована та підлягає задоволенню.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 2, 4, 10, 18, 447-451, 453 ЦПК України, суд,-

У х в а л и в :

Скаргу задовольнити.

Визнати неправомірним повідомлення № 55457842/20.1-18 від 04.01.2018р. головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України ОСОБА_4 про повернення виконавчого листа № 310/2284/17 від 13.12.2017р. стягувану без прийняття до виконання.

Зобов’язати державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України відкрити виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 310/2284/17 від 13.12.2017р. про поновлення ОСОБА_3 на посаді виконуючого обов’язки директора Державного підприємства «Бердянський морський торговельний порт».

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Апеляційного суду Запорізької області протягом 15 днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту ухвали.

Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена в день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п’ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Суддя Бердянського

міськрайонного суду ОСОБА_1