Постанова № 72593284, 06.03.2018, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Єдиний унікальний номер 229/2676/17 Номер провадження 22-ц/775/123/2018

Єдиний унікальний номер 229/2676/17

Номер провадження 22-ц/775/123/2018

Категорія 54

Головуючий у 1 інстанції Петров Є.В.

Доповідач Корчиста О.І.

ПОСТАНОВА

Іменем України

01 березня 2018 року Апеляційний суд Донецької області в складі:

головуючого судді Корчистої О.І.

суддів: Дундар І.О., Тимченко О.О.

за участі секретаря Ситнік Д.Л.

за участі позивача ОСОБА_1

за участі представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду Донецької області в м. Бахмуті цивільну справу №229/2676/17 за позовною заявою ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «БалТранс» про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати, середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки та моральної шкоди,

за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Дружківського міського суду Донецької області від 22 листопада 2017 року, ухвалене в приміщенні суду в м. Дружківка Донецької області об 11-34 години,

встановив:

У липні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «БалТранс» (далі за текстом ТОВ «БалТранс») про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати, середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки та моральної шкоди. В обґрунтування позову зазначав, що з 04 квітня 2017 року він працював у ТОВ «БалТранс» на посаді начальника. 15 травня 2017 року він написав заяву про звільнення за власним бажанням і подав відповідачу, але через деякий час він передумав та продовжив працювати. 04 липня 2017 року він отримав лист від відповідача ТОВ «БалТранс», з якого дізнався, що 16 травня 2017 року його було звільнено. Крім цього, трудову книжку відповідач направив йому поштою 16 червня 2017 року. Вважаючи звільнення незаконним, просив наказ №61-П від 16 травня 2017 року про його звільнення визнати незаконним та скасувати; поновити його на роботі на посаді начальника ділянки ТОВ «БалТранс»; стягнути з відповідача на його користь заробітну плату за час вимушеного прогулу з 16 травня 2017 року по день поновлення на роботі, а також недоплачену заробітну плату за період квітень-травень 2017 року в розмірі 24300 гривень та моральну шкоду в розмірі 50000 гривень.

Рішенням Дружківського міського суду Донецької області від 22 листопада 2017 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково: стягнуто з ТОВ «БалТранс» на користь позивача середній заробіток за період з 16 травня 2017 року по 06 червня 2017 року в сумі 2 625 гривень, заробітну плату за час вимушеного прогулу з 16 травня 2017 року по 04 липня 2017 року в сумі 5 950 гривень. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про стягнення судового збору.

В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1, посилаючись на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, прийнятим із порушенням норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати і ухвалити нове, яким задовольнити його позовні вимоги.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що поза увагою суду залишилось те, що він після подання заяви про звільнення продовжував працювати на посаді начальника ділянки і, отримавши 04 липня 2017 року від роботодавця листа, дізнався про звільнення. Також суд не врахував пояснення свідків, які в судовому засіданні підтвердили, що від продовжував працювати на своїй посаді після 16 травня 2017 року. Також, на думку позивача, суд безпідставно відмовив йому у задоволенні клопотання про долучення до матеріалів справи доказів його роботи у вигляді актів огляду транспортного засобу від 28 травня 2017 року та від 06 червня 2017 року.

В судовому засіданні апеляційного суду позивач ОСОБА_1 доводи, викладені в апеляційній скарзі підтримав та просив її задовольнити.

В судовому засіданні апеляційного суду представник відповідача ОСОБА_2, який діє на підставі довіреності, просив апеляційну скаргу відхилити, рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про наявність правових підстав для задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 виходячи з наступного.

Згідно ст.263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції в повній мірі не відповідає за наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 працював у ТОВ «БалТранс», з 04 квітня 2017 року на посаді начальника ділянки. Звільнений з роботи за власним бажанням 16 травня 2017 року в зв’язку з переїздом на нове місце проживання за ст.38 КЗпП України.

За даними Пенсійного фонду України про застраховану особу, ОСОБА_1 працював у квітні та травні 2017 року, після травня 2017 року нарахувань заробітної плати не здійснювалось.

Заробітну плату за відпрацьовані робочі дні у травні 2017 року ОСОБА_3 отримав у період 05-07 червня 2017 року в сумі 1834, 50 гривень.

Також судом встановлено, що позивач ОСОБА_3 отримав трудову книжку 04 липня 2017 року поштою.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 про визнання незаконним та скасування наказу про його звільнення суд першої інстанції виходив з того, що обставини щодо порушення роботодавцем трудових прав позивача, на які він посилається, як на підставу для задоволення позову, не доведені.

Такі висновки суду не відповідають нормам матеріального права та фактичним обставинам справи.

З матеріалів справи вбачається, що 15 травня 2017 року ОСОБА_1 подав заяву на ім’я директора ТОВ «БалТранс» ОСОБА_4 і просив звільнити його з роботи у зв’язку зі зміною місця проживання. На тексті заяви відсутня резолюція про узгодження дати звільнення позивача з оформленням звільнення за ст.38 КЗпП України. (а.с.73)

16 травня 2017 року директор ТОВ «БалТранс» ОСОБА_4 видав наказ №61-П про звільнення ОСОБА_1 за власним бажанням у зв’язку з переїздом на нове місце проживання на підставі ст.38 КЗпП України. (а.с.50)

В судовому засіданні апеляційного суду позивач ОСОБА_1 пояснив, що заяву про звільнення у зв’язку з переїздом він дійсно подавав, але в заяві не зазначав дати з якої просив його звільнити до спливу двотижневого строку. Після цього у нього змінились обставини і він продовжив працювати на своїй посаді, а у липні 2017 року дізнався про те, що 16 травня 2017 року його було звільнено.

Пунктом 4 частини1 статті 36 КЗпП України встановлено підстави припинення трудового договору, серед яких є розірвання трудового договору з ініціативи працівника (стаття 38).

Згідно статті 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною-інвалідом; догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або інвалідом I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Укладення працівником трудового договору, його виконання та розірвання базується на загальних принципах властивих договірним правовідносинам - це добровільність вступу особою у правовідносини та свобода при їх припинені. Одночасно з цим законом можуть встановлюватися певні обмеження щодо строків звільнення працівника для забезпечення безперервної роботи підприємства та зменшення потенційних втрат (незручностей) для працедавця при добровільному звільненні працівника.

У пункті 12 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» №9 від 06.11.1992 року роз’яснено, що працівник, який попередив власника або уповноважений ним орган про розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк, вправі до закінчення строку попередження відкликати свою заяву і звільнення в цьому випадку не проводиться, якщо на його місце не запрошена особа в порядку переведення з іншого підприємства, установи, організації (ч. 4 ст. 24 КЗпП). Якщо після закінчення строку попередження трудовий договір не був розірваний і працівник не наполягає на звільненні, дія трудового договору вважається продовженою.

З наведених норм матеріального закону виходить, що якщо трудовий договір укладено на невизначений строк, працівник має право в будь-який час розірвати його, письмово попередивши власника про звільнення за два тижні.

Стаття 38 КЗпП України зобов'язує власника звільнити працівника в строки, про які працівник просить. При цьому, за відсутності причин, які свідчать про неможливість продовження працівником роботи, сторони трудового договору вправі домовитися про будь-який строк звільнення після подання працівником заяви про це в межах двотижневого строку.

Отже лише за наявності такої домовленості працівника можна звільнити у день подачі заяви про звільнення. Однак власник не вправі звільнити працівника до закінчення двотижневого строку після подачі працівником заяви про звільнення, якщо працівник про це не просить.

Враховуючи, що у заяві про звільнення ОСОБА_1 не ставив питання про його звільнення у певні строки, у роботодавця не було законних підстав для його звільнення до закінчення двотижневого строку після подачі працівником заяви про звільнення, оскільки працівник про це не просив, згоди на звільнення до закінчення двотижневого строку не надавав, а тому колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку про порушення прав позивача.

Отже, позовні вимоги про визнання наказу про звільнення незаконним, його скасування та поновлення ОСОБА_1 на роботі підлягають задоволенню.

Також, відповідно до частини першої та другої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

В разі визнання звільнення таким, що не узгоджується із чинним законодавством, суд на прохання працівника, який у зв'язку з допущеним щодо нього порушенням законодавства про працю не бажає продовжувати трудові відносини з відповідачем, може визнати звільнення незаконним і, не поновлюючи працівника на роботі, змінити дату звільнення та формулювання його причини з посиланням на відповідну норму закону.

При ухваленні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

У випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв'язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи. Для працівників, які пропрацювали на даному підприємстві (в установі, організації) менш двох місяців, обчислення проводиться з розрахунку середнього заробітку за фактично пропрацьований час. При цьому враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100 (зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 1995 року №348).

Згідно наказу №55-П від 03 квітня 2017 року ОСОБА_1 прийнято на роботу на посаду начальника ділянки з 04 квітня 2017 року. (а.с.93)

Відповідно до довідки №15 від 26 вересня 2017 року ОСОБА_1 отримав заробітну плату у квітні 2017 року 3316 гривень, у травні 2100 гривень. (а.с.46)

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (далі – Порядок).

З урахуванням цих норм, зокрема абзацу 3 пункту 2 Порядку, середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов’язана виплата, тобто дню звільнення працівника з роботи.

Ураховуючи, що звільнення ОСОБА_1 відбулося 16 травня 2017 року, застосовуючи зазначені вище норми права, середня заробітна плата позивача повинна обчислюватися з виплат, отриманих ним за попередні два місяці роботи, що передували звільненню.

Відповідно до пункту 5 Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, – календарних днів за цей період.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац 2 пункту 8 Порядку).

Розмір середньоденної заробітної плати ОСОБА_1 складає 184,22 гривень.

Вимушений прогул – це час, протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений можливості працювати.

Позивача звільнено з роботи 16 травня 2017 року, тобто з цього часу було порушено його трудові права і поновлюються вони лише рішенням апеляційного суду від 01 березня 2018 року, тому саме цей період, тобто з дня звільнення до дня ухвалення судового рішення, і слід визнати вимушеним прогулом.

Таким чином, підлягає стягненню на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 16 травня 2017 року по 01 березня 2018 року в сумі 36844 гривень, виходячи з розрахунку: 184,22 грн. х 200 робочих днів.

За встановлених обставин в цій частині позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог про стягнення недоплаченої заробітної плати в розмірі 24300 гривень, апеляційний суд зазначає наступне.

Як убачається з наявної в матеріалах справи довідки №15 від 26 вересня 2017 року розмір заробітної плати позивача у квітні 2017 року склав 3316 гривень, у травні 2017 року 2100 гривень. (а.с.46)

Оскільки будь-які відомості про призначення та нарахування ОСОБА_1 іншого розміру заробітної плати відсутні, а тому у стягненні визначеного позивачем розміру заборгованості по заробітній платі слід відмовити у зв’язку з її недоведеністю.

Крім цього, згідно зі статтею 237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Враховуючи, що підставою та предметом позовних вимог є порушення трудових прав ОСОБА_1 унаслідок незаконності наказу про звільнення, який визнано незаконним та скасовано, то враховуючи обсяг порушення трудових прав позивача, завданих цим порушенням моральних страждань, виходячи з вимог розумності та справедливості, апеляційний суд стягує з ТОВ «БалТранс» відшкодування моральної шкоди у розмірі 1000 гривень.

У відповідності до пункту 4 частини 1 статті 376 ЦПК України підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За наведених підстав, апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню, рішення суду першої інстанції скасуванню з ухваленням нового про часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Позивач при зверненні до суду з позовом судовий збір не сплачував.

Ураховуючи, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню, а рішення Дружківського міського суду Донецької області від 22 листопада 2017 року скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог, то з відповідача ТОВ «БалТранс» в дохід держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1920 гривень.

Керуючись ст. 374, 376, 382, 383 ЦПК України, апеляційний суд,

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Дружківського міського суду Донецької області від 22 листопада 2017 року скасувати.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «БалТранс» про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати, середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки та моральної шкоди задовольнити частково.

Наказ №61-П від 16 травня 2017 року Товариства з обмеженою відповідальністю «БалТранс» про звільнення ОСОБА_1 визнати незаконним та скасувати.

Поновити ОСОБА_1 на посаді начальника ділянки Товариства з обмеженою відповідальністю «БалТранс».

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «БалТранс» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 17 травня 2017 року по 01 березня 2018 року в розмірі 36 844 гривні та на відшкодування моральної шкоди 1000 гривень.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «БалТранс» в дохід держави судовий збір в розмірі 1920 гривень.

В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Судді:

Повний текст постанови складений 06 березня 2018 року.

Головуючий: