Постанова № 72590503, 06.03.2018, Апеляційний суд Вінницької області

Провадження №22-ц/772/148/2018

Категорія: 48

Головуючий у суді 1-ї інстанції Слободяник Т. В.

Доповідач :Ковальчук О. В.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 березня 2018 рокуСправа № 140/164/16-цм. Вінниця

Апеляційний суд Вінницької області в складі:

головуючого Ковальчука О.В.,

суддів: Якименко М.М., Стадника І.М.

за участю секретаря Кирилюк Л.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя,

за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Немирівського районного суду Вінницької області, ухвалене у цій справі 12 жовтня 2017 року у м. Немирові під головуванням судді цього суду Слободяник Т.В., дати складання повного тексту рішення не відомо,

В С Т А Н О В И Л А:

У січні 2016 року ОСОБА_2 звернулась до ОСОБА_3 із позовом про поділ майна подружжя, мотивуючи його тим, що вони з відповідачем із 20 липня 1980 року перебувають у зареєстрованому шлюбі, однак протягом останніх двох років як подружжя фактично не проживають, планують шлюб розірвати. За час перебування у шлюбі вони придбали майно, яке підлягає поділу, зокрема 17 липня 1981 року ними було придбано житловий будинок АДРЕСА_1, який зареєстровано за відповідачем. Крім того, 16 серпня 2007 року ними було придбано новий автомобіль марки «Renault Kangoo», який також зареєстровано за відповідачем та який ним фактично користується.

Пославшись на викладені обставини та положення ст. ст. 63, 70 СК України щодо поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісності власності подружжя, позивач просила суд поділити в натурі між нею та відповідачем вказаний житловий будинок із господарськими будівлями, зокрема з посланням на технічний паспорт на вказаний будинок, просила виділити у її власність: коридор 1-1, кімнати 1-5, 1-6 та ? частину господарських будівель, розміщених біля будинку, а у власність відповідача - кухню 1-2, кімнати 1-3, 1-4 та ? частину господарських будівель; зобов'язати відповідача не чинити перешкоди у користуванні виділеними їй приміщеннями. Також у власність відповідача просила виділити зазначений автомобіль та стягнути з нього на її користь половину вартості цього автомобіля, а саме 50 000 грн.

У квітні 2016 року ОСОБА_3 пред'явив до ОСОБА_2 зустрічний позов про поділ майна подружжя, зазначивши, що крім вказаного будинку та автомобіля їх спільним майном, яке підлягає поділу є: автомобілі марок «ГАЗ-93-Б», «Москвич», «Opel Ascona», трактор, кухонні меблі, холодильник, телевізор, меблева стінка, спальні меблі, меблі для прихожої, килими.

Із 2006 року ОСОБА_2 у спірному будинку не проживає, цей будинок знаходиться в аварійному стані та розподілу не підлягає.

04 січня 2008 року між ним та ПАТ «Укрсиббанк» було укладено договір про надання споживчого кредиту, забезпеченого заставою транспортного засобу. 26 серпня 2015 року банк звернувся до суду із позовом про стягнення суми заборгованості за цим кредитним договором у розмірі 11 582 грн. 22 коп. Зобов'язання за цим кредитним договором виконувались тільки ним, ОСОБА_3

Пославшись на викладені обставини, ОСОБА_3 просив суд: визнати за ним право власності на спірний будинок із господарськими будівлями, кухонні меблі, холодильник, телевізор, меблеву стінку, спальні меблі, меблі для прихожої, килими; ОСОБА_2 виділити та визнати за нею право власності на всі зазначені автомобілі та трактор; зобов'язати її сплатити ПАТ «Укрсиббанк» кредитну заборгованість у сумі 11 582 грн. 22 коп.

13 лютого 2017 року у справі проведено судову будівельно-технічну, оціночно-будівельну та оціночно-земельну експертизу, за результатом якої співвласникам запропоновано один варіант виділу в натурі приміщень спірного житлового будинку.

Із урахуванням висновку експерта, під час судового засідання від 05 вересня 2017 року позивачі за обома позовами уточнили свої вимоги.

ОСОБА_2 просила: виділити їй у власність частину вказаного будинку з уже обладнаним входом, а саме коридор 1-1, кухню 1-2, частину кімнати 1-3, кімнату 1-6, а у власність відповідача - іншу частину будинку; у власність відповідача виділити автомобіль «Renault Kangoo» та стягнути з нього на її користь половину вартості цього автомобіля, а саме 25 000 грн.

ОСОБА_3 просив: виділити йому у власність ту ж саму частину вказаного будинку, що й ОСОБА_2, а саме коридор 1-1, кухню 1-2, частину кімнати 1-3, кімнату 1-6, а у власність відповідача - іншу частину будинку, а також виділити йому кухонні меблі, телевізор, меблеву стінку, спальні меблі, меблі для прихожої, килими; зобов'язати ОСОБА_2 сплатити ПАТ «Укрсиббанк» кредитну заборгованість у сумі 11 582 грн. 22 коп. В іншій частині заявлені позовні вимоги просив залишити без розгляду.

Сторони дійшли згоди щодо розподілу майна, окрім житлового будинку, стягнення кредитної заборгованості та виділу у власність ОСОБА_3 всієї меблевої стінки.

Так, ОСОБА_2 не заперечувала щодо задоволення вимог за зустрічним позовом стосовно виділу ОСОБА_3 кухонних меблів, телевізора, спальних меблів, меблів для прихожої та килимів. Просила суд виділити їй та ОСОБА_3 по ? частині меблевої стінки, у власність ОСОБА_3 виділити ? частину житлового будинку, ту в якій не обладнано вхід, а у задоволенні вимог про зобов'язання її сплатити кредитну заборгованість просила відмовити.

ОСОБА_3 визнав пред'явлені до нього позовні вимоги тільки в частині виділу йому автомобіль «Renault Kangoo» та стягнення з нього на користь ОСОБА_2 частини вартості цього автомобіля в розмірі 25 000 грн. Щодо розподілу будинку наполягав на виділі йому ? тієї частини будинку, в якій наявний вхід.

Рішенням Немирівського районного суду Вінницької області від 12 жовтня 2017 року позов ОСОБА_2 задоволено, а позовні вимоги за зустрічним позовом задоволено частково.

Зокрема, ОСОБА_2 виділено в натурі на праві спільної сумісної власності ? частину вказаного житлового будинку, що складається з коридору 1-1, кухні 1-2, частини кімнати 1-3, кімнату 1-6, у тому числі вхідної площадки літ. «а1», з відповідною частиною господарських будівель, що складають 53/100 частин житлового будинку з господарськими будівлями.

Виділено ОСОБА_3 в натурі на праві спільної сумісної власності ? частину вказаного житлового будинку, що складається з частини кімнати 1/3, кімнати 1-4, кімнати 1-5, з відповідною частиною господарських будівель, що складають 47/100 частин житлового будинку з господарськими будівлями, з відшкодуванням йому ОСОБА_2, як співвласнику, частка якого після поділу цього майна стала меншою, 3 516 грн.

Зобов'язано сторін у справі для ізольованого користування виділених частин житлового будинку провести відповідні ремонтно-будівельні роботи, визначені у зазначеному вище висновку експерта.

Виділено ОСОБА_3 автомобіль «Renault Kangoo» та в рахунок компенсації вартості цього автомобіля стягнуто з нього на користь ОСОБА_2 25 000 грн.

Виділено ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на праві власності по ? частини кімнатного гарнітуру вартістю 10 000 грн., а ОСОБА_3 на праві власності виділено кімнатні гарнітури: для спальні вартістю 7 000 грн., для кухні вартістю 3 500 грн., для прихожої вартістю 1 500 грн., телевізор вартістю 1 000 грн.

В іншій частині позовні вимоги за зустрічним позовом залишено без задоволення у зв'язку з відмовою позивача.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат суд зазначив, що на їх розподілі сторони не наполягали.

Не погодившись із ухваленим рішенням, ОСОБА_3, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм процесуального права, в апеляційній скарзі просить рішення суду скасувати та ухвалити нове по суті позовних вимог.

Відповідно до п. 3 Розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Указу Президента України № 452/2017 «Про ліквідацію апеляційних судів та утворення апеляційних судів в апеляційних округах» Апеляційний суд Вінницької області діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Вінницького апеляційного суду в апеляційному окрузі, що включає Вінницьку область, з місцезнаходженням у м. Вінниці.

Відповідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повного і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Однак, оскаржуване рішення суду цим вимогам відповідає не у повній мірі, тому колегія суддів відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, а рішення суду - змінити, з таких підстав.

Згідно зі ст. ст. 10, 60 ЦПК України (в редакції цього Кодексу на момент розгляду справи судом першої інстанції) кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.

Положеннями ст. ст. 22, 28 КпШС України (які підлягають застосуванню до виниклих правовідносини) передбачено, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку. В разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними. В окремих випадках суд може відступити від начала рівності часток подружжя, враховуючи інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу.

Відповідно до положень ст. ст. 60, 63, 69-71 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення. Майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. ч. 1, 3 ст. 368 ЦК України).

Відповідно до положень частин 1-3 ст. 372 ЦК України майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними, крім випадків, установлених законом. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.

Порядок проведення переобладнання і перепланування приміщень приватного житлового фонду визначено ст. 152 ЖК УРСР згідно з положеннями якої виконання власниками робіт з переобладнання та перепланування жилого будинку і жилого приміщення приватного житлового фонду, які не передбачають втручання в несучі конструкції та/або інженерні системи загального користування, не потребує отримання документів, що дають право на їх виконання. Після завершення зазначених робіт введення об'єкта в експлуатацію не потребується.

У пунктах 22 - 24 постанови № 11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» Пленум Верховного Суду України роз'яснив, що поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та ст. 372 ЦК України. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї.

Судом вставлено та з матеріалів справи вбачається, що між сторонами у справі 20 липня 1980 року було зареєстровано шлюб, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_2 (копія а.с. 8).

17 липня 1981 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладено договір купівлі-продажу житлового будинку (а.с. 13) згідно якого ОСОБА_3 купив будинок АДРЕСА_1. Право власності на цей будинок зареєстровано за ОСОБА_3

Згідно технічного паспорта на вказаний будинок він складається з: коридору 1-1 площею 8,1 кв.м, кухні 1-2 площею 8,2 кв.м, кімнати 1-3 площею 12 кв.м., кімнати 1-4 площею 11,4 кв.м, кімнати 1-5, площею 17,8 кв.м., кімнати 1-6 площею 16,3 кв.м (а.с. 10-12).

16 серпня 2007 року сторонами було придбано автомобіль марки «Renault Kangoo», який зареєстровано за відповідачем, державний номерний знак НОМЕР_1 (а.с. 54).

04 січня 2008 року між ПАТ «Укрсиббанк» та ОСОБА_3 укладено договір про надання споживчого кредиту, який було забезпечено заставою вказаного автомобіля та договором поруки (за яким поручителем є ОСОБА_2.), що сторонами також не заперечується.

У серпні 2015 року ПАТ «Укрсиббанк» звернувся до ОСОБА_3 та ОСОБА_2 з позовом про солідарне стягнення з цих осіб кредитної заборгованості за вказаним договором у розмірі 11 528 грн. 22 коп. (а.с. 91-93). Сторонами визнається, що за результатом розгляду справи за цим позовом ухвалено рішення про його задоволення.

Ці обставини сторонами не заперечуються, тому з огляду на положення ч. 1 ст. 61 ЦПК України (в редакції цього Кодексу на момент розгляду справи судом першої інстанції) доказуванню не підлягають.

24 лютого 2016 року ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 складно акт про те, що ОСОБА_2 за адресою спірного будинку не проживає з 2006 року, у цьому будинку проживає тільки ОСОБА_3 (а.с. 12).

24 березня 2016 року ОСОБА_3 звертався до правоохоронних органів із заявою про те, що з його будинковолодіння викрадено ряд майна та пошкоджено, знищено водяне опалення (а.с. 33-35).

02 серпня 2016 року сторонами у справі разом із ОСОБА_9, ОСОБА_10, депутатом селищної ради Панасенко Т.Є. складено акт про те, що станом на 02 серпня 2016 року у подружжя ОСОБА_3, що проживають за адресою спірного будинку є таке спільне набуте майно: цей житловий будинок, сарай, погріб, огорожа, гараж, газопостачання, водопостачання, каналізація, автомобіль «Renault Kangoo», меблева стінка, швейна машинка, м'який куточок (а.с. 152).

02 серпня 2016 року селищним головою Ситковецької селищної ради Михайленком В.М. видано довідку про те, що відповідно до земельно-кадастрових книг цієї селищної ради за ОСОБА_3 рахується земельна ділянка розміром 0,30 га (а.с. 154).

Згідно висновку експерта від 13 лютого 2017 року № 348/349/350/17-21 за результами проведення судової будівельно-технічної, оціночно-будівельної та оціночно-земельної експертизи (а.с. 119 - 144) об'єкт дослідження складається із домоволодіння АДРЕСА_1: житловий будинок літ. «А» загальною площею 57,50 кв.м, житлова прибудова літ. «а» загальною площею 16,30 кв.м, вхідна площадка літ. «а1» загальною площею 5,50 кв.м. Ці будівлі та споруди розташовані на неприватизованій земельній ділянці площею 0,01400 га.

Ринкова вартість зазначеного вище житлового будинку, в цінах сформованих станом на нас проведення дослідження, становить 106 576 грн. Загальна ринкова вартість цього будинку із житловою прибудовою, з урахуванням земельного компоненту (право користування) в складі цього домоволодіння, в цінах сформованих станом на час проведення дослідження, становить 131 383 грн., у тому числі вартість земельного компоненту домоволодіння становить 24 807 грн.

За результатом проведеного експертного дослідження експерт дійшов висновку про технічну можливість розподілу (виділу часток) спірного домоволодіння у співвідношенні наближеному до ? та ? частки із визначенням розміру компенсації співвласнику, частка якого буде менша після поділу та рекомендаціями про проведенню будівельних та ремонтно-будівельних робіт з реконструкції.

За запропонованим у висновку експерта єдиним варіантом розподілу будинку першому співвласнику на ? частки виділяються наступні приміщення в житловому будинку «А»: коридор площею 8,1 кв.м, кухня 8,2 кв.м, частина кімнати площею 7,38 кв.м, кімната 16,3 кв.м, у тому числі вхідна площадка лі. «а1», загальна площа чого становить 39,98 кв.м, загальною вартістю 56 804 грн.

За запропонованим у висновку експерта варіантом другому співвласнику на ? частки виділяються наступні приміщення в житловому будинку «А»: частина кімнати площею 4,62 кв.м, кімната 11,4 кв.м, кімната 17,8 кв.м, загальна площа чого становить 33,82 кв.м, загальною вартістю 49 772 грн.

Виділені в натурі частки від загальної вартості житлового будинку, при округленні по цілих, складають: першого співвласника ? частки - 53/100 частин, другого співвласника ? частки - 47/100 частин. Компенсація другому співвласнику ? частки, частка якого після поділу стала меншою за його частку у праві власності домоволодіння складає 3 516 грн.

У висновку експерта зазначено, що для ізольованого користування виділеними дольовими частинами співвласникам необхідно провести відповідні ремонтно-будівельні роботи, для проведення яких необхідно розробити проектну документацію у встановленому законом порядку на підставі вихідних даних та погодити із дозвільними установами відповідно до ДБН А.2.2-3.2014 «Склад, порядок розроблення, погодження та затвердження проектної документації для будівництва». Вартість наведених у висновку експерта робіт на час проведення цього дослідження складає 8 931 грн.

Суд першої інстанції при ухваленні рішення, керуючись ст. ст. 60, 63, 69-71 СК України, дійшов вірного висновку, що спірний будинок придбано сторонами під час шлюбу за спільні кошти, а тому підлягає поділу між ними у рівних частках, а також про доцільність поділу цього будинку за запропонованим висновком експерта варіантом, при цьому виділивши ОСОБА_2 на ? частину спірного будинку ті приміщення, що за вказаним висновком експерта виділяються першому співвласнику, що фактично відповідає 53/100 частин будинку, а ОСОБА_3 - на ? частину цього ж будинку, ті приміщення, що за вказаним висновком експерта виділяються другому співвласнику, що фактично відповідає 47/100 частин будинку, із компенсацією йому ОСОБА_2 3 516 грн., що є вартістю різниці між її часткою та часткою ОСОБА_3, яка після поділу стала меншою.

При цьому у резолютивній частині рішення, суд помилково вказав про виділення сторонами «на праві спільної сумісної власності ?» частину спірного будинку, «з відповідною часткою господарських будівель», «з господарськими будівлями», оскільки за змістом ч.3 ст.372 ЦК України у разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється, а як вбачається з вказаного висновку експерта сторонам реально виділено не по ? частині спірного будинку, а ОСОБА_2 - 53/100, ОСОБА_3 - 47/100 частин будинку без виділення конкретних господарських будівель. За таких обставин вказані посилання суду слід виключити з резолютивної частини рішення як такі, що не відповідають фактичним обставинам справи та до яких суд дійшов невірно застосувавши норми матеріального права, змінивши таким чином на підставі ч. 1 ст. 376 ЦПК України рішення суду першої інстанції у цій частині.

Під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції ОСОБА_3 пояснив, що його в цілому влаштовує здійснений судом першої інстанції поділ майна, крім розміру грошової компенсації за автомобіль «Renault Kangoo» та поділу будинку, за яким, на його думку, саме йому слід було виділити ту частину, яка виділена ОСОБА_2, однак обґрунтувати цю свою позицію переконливими доводами він не зміг, а тому доводи апеляційної скарги про невірний поділ спірного будинку судом апеляційної інстанції відхиляються. Доводи апелянта про те, що судом виділено у власність ОСОБА_2 частину будинку в якій знаходиться єдиний вхід на горище, не є підставою для висновку про невірний розподіл будинку в натурі між сторонами та не позбавляє останнього права вирішити питання щодо порядку користування цим горищем.

На час перегляду справи судом апеляційної інстанції ОСОБА_3В змінив свою точку зору щодо вартості автомобіля, яка на його думку становить приблизно 10 000 грн., а відтак про розмір стягнутої рішенням суду компенсації вартості половини цього автомобіля, що є його припущенням, не підтвердженим документально, а тому враховуючи заперечення проти цього протилежної сторони, а також ту обставину, що вартість цього автомобіля, а відтак розмір грошової компенсації, була встановлена судом першої інстанції за взаємною домовленістю сторін, такі його доводи також відхиляються.

Вирішуючи питання щодо розподілу іншого рухомого майна, а саме виділення ОСОБА_3 та ОСОБА_2 по ? частині кімнатного гарнітуру, а ОСОБА_3 - кімнатних гарнітурів: для спальні, для кухні, для прихожої, телевізора, суд виходив із доведеності фактичної наявності цього майна та визнання вимог ОСОБА_3 стосовно розподілу цього майна ОСОБА_2, що узгоджується з положеннями ч. 4 ст. 174 ЦПК України(в редакції цього Кодексу на момент розгляду справи судом першої інстанції). Відмовляючи у задоволенні вимог ОСОБА_3 про виділення йому холодильника та килимів, суд першої інстанції вірно виходив з того, що він не довів наявність такого майна, а ОСОБА_2 таких його вимог не визнала, пояснивши, що це були речі їх доньки, чого ОСОБА_3, не заперечував у послідуючому.

Разом з тим, дійшовши вірних висновків щодо поділу цього рухомого майна, суд першої інстанції помилково, без врахування положень ст. 181 ЦК України щодо поділу речей на нерухомі та рухомі вказав у мотивувальній частині рішенні, що це майно є нерухомим, а тому таке посилання слід виключити з цієї частини рішення, змінивши таким чином на підставі п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України рішення суду першої інстанції у цій частині.

Суд також дійшов вірного висновку про відмову у задоволення вимог ОСОБА_3 про включення до обсягу спільно нажитого майна та поділ автомобілів марки «ГАЗ-93-Б», «Москвич», «Opel Ascona» та трактора, оскільки він не довів наявність цього майна на час припинення спільного ведення господарства з ОСОБА_2 Крім того, відмовляючи у задоволенні цих вимог, суд виходив з того, що ОСОБА_3 відмовився від поділу зазначених транспортних засобів і судом дану відмову прийнято, що не у повній мірі відповідає фактичним обставинами справи, оскільки з технічного запису судового засідання та інших матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 дійсно усно відмовився від поділу цих транспортних засобів, а тому просив суд залишити його вимоги у цій частині без розгляду, при цьому від позову він не відмовлявся, однак суд на порушення вимог ст. ст. 168, 174, 207 ЦПК України(в редакції, що діяла на час вирішення спору судом першої інстанції) щодо розгляду судом заяв і клопотань осіб, які беруть участь у справі, щодо відмови позивача від позову та залишення заяви без розгляду, будь-якої ухвали з цього приводу не постановив. За таких обставин посилання суду у мотивувальній частині на те, що судом прийнято відмову ОСОБА_3 від поділу зазначених транспортних засобів, а також посилання суд у резолютивній частині на те, що «у зв'язку із відмовою позивача» залишено без задоволення решту його позовних вимог слід виключити з вказаних частин рішення як такі, що не відповідають фактичним обставинам справи та до яких суд дійшов з порушенням норм процесуального права, змінивши таким чином на підставі п.п. 3, 4 ч.1 ст.376 ЦПК України рішення суду першої інстанції у цій частині.

Зі змісту апеляційної скарги та пояснень ОСОБА_3 в суді апеляційної інстанції вбачається, що рішення суду у частині вирішення його вимоги про зобов'язання ОСОБА_2 сплатити зазначений вище розмір кредитної заборгованості фактично ним не оскаржується, а тому з огляду на положення ч. 1 ст. 367 ЦПК України щодо меж розгляду справи судом апеляційної інстанції у цій частині не переглядається.

Доводи скарги про те, що судом першої інстанції не поділено все майно подружжя, не вирішено питання щодо відшкодування збитків внаслідок пошкодження та викрадення майна, не вирішено питання щодо землекористування апеляційний суд відхиляє з огляду на таке.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 11 ЦПК України (у редакції цього Кодексу на час розгляду справи судом першої інстанції) суд розглядає справу в межах заявлених позовних вимог і на підставі доказів сторін.

Посилань на те, яке конкретно майно сторін суд не поділив, яке конкретно майно, на яку суму, коли і ким було пошкоджено та викрадено, яке відношення має до цього протилежна сторона і яким чином це впливає на поділ майна подружжя, землекористування якою конкретно земельною ділянкою судом не вирішено апеляційна скарга не містить.

Згідно з звукозаписом судового засідання від 05 вересня 2017 року позивачі уточнили свої вимоги, тому судом і було вирішено питання щодо розподілу того майна, про яке заявлялось сторонами. Вимоги щодо відшкодування збитків внаслідок пошкодження й викрадення майна, встановлення порядку землекористування - ні за первісним, ні за зустрічним позовом не заявлялись, а тому не були предметом судового розгляду. Оскільки про ці вимоги позивачами заявлено не було, тому суд і не встановлював належність та допустимість доказів, якими підтверджуються або спростовуються такі обставини, які їх підтверджують, а тому не заслуговують на увагу доводи апелянта й про те, що суд не витребував і не дав правової оцінки адміністративним матеріалам із поліції, не встановив вартість пошкодженої системи опалення.

Доводи скарги про те, що судом не була проведена експертиза по визначенню вартості автомобілів та меблів не можна визнати обґрунтованими, оскільки як уже зазначалось вартість автомобіля «Renault Kangoo» була визначена судом за погодженням між подружжям, позовні вимоги в частині розподілу інших транспортних засобів ОСОБА_3 просив залишити без розгляду, а щодо вартості меблів, то вона була визначена самим же ОСОБА_3, проти чого не заперечувала ОСОБА_2, що відповідно до ч. 1 ст. 61 ЦПК України (у редакції цього Кодексу на час розгляду справи судом першої інстанції), виключає необхідність доказування цих обставин, а відтак - призначення експертизи.

Не можна погодитись і з доводами скарги про те, що судом незаконно вирішено питання про розподіл господарських будівель, які є самочинним будівництвом, оскільки саме по собі посилання в резолютивній частині рішення на те, що виділені сторонам частини будинку з відповідними частинами господарських будівель складають 47/100 та відповідно 53/100 частин житлового будинку з господарськими будівлями, не є розподілом між сторонами конкретних господарських будівель та споруд з їх ідентифікуючими характеристиками, тому й таке посилання з наведених вище підстав підлягає виключенню з резолютивної частини рішення. Позивач за зустрічним позовом просив визнати за ним право власності на сарай, погріб, огорожу, гараж, підвал і у задоволенні цих його вимог судом було відмовлено.

Інші доводи скарги зводяться до посилань на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, однак згідно з ч. 2 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи, чого при перегляді цієї справи, за виключенням зазначених вище посилань, встановлено не було, а тому ці доводи також відхиляються.

Так, апелянт зазначає, що судом не допитані свідки за його клопотанням. Зі змісту зустрічної позовної заяви вбачається, що позивач дійсно просив суд викликати та допитати в якості свідків ОСОБА_13, ОСОБА_8, ОСОБА_6, однак всупереч вимогам ч. 1. ст. 136 ЦПК України (у редакції цього Кодексу на час розгляду справи судом першої інстанції) він не зазначив обставини, які ці особи можуть підтвердити, а вподальшому на виклику цих свідків не наполягав, оскільки фактично дійшов згоди з ОСОБА_2 щодо розподілу їх майна, окрім будинку.

Порушення строку розгляду справи судом першої інстанції та видачі копії судового рішення саме по собі також не є підставою для скасування рішення суду.

Скаржник зазначає про те, що оскаржуваним рішенням не було вирішено питання щодо розполіду судових витрат, на що апеляційний суд вважає за необхідне роз'яснити, що відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

За таких обставин апеляційну скаргу слід задовольнити частково, оскаржуване рішення в частині зазначених посилань відповідно до положень ч. 1 ст. 376 ЦПК України слід змінити, в іншій частині - залишити без змін.

З огляду на положення ст.141 ЦПК України щодо покладення судового збору на сторони в залежності від пропорційності розміру задоволених вимог сплачений ОСОБА_3 за подачу апеляційної скарги судовий збір у розмірі 5 445 грн. слід покласти лише на нього.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 374, 376, 382 - 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково, рішення Немирівського районного суду Вінницької області від 12 жовтня 2017 року змінити, зокрема виключити:

з його мотивувальної частини посилання на те, що меблеві гарнітури, телевізор, холодильник і килими є нерухомим майном, а також, що судом прийнято відмову ОСОБА_3 від поділу автомобілів марки «ГАЗ-93-Б», «Москвич», «Opel Ascona» та трактора;

з його резолютивної частини такі посилання: «на праві спільної сумісної власності ? частину», «з відповідною часткою господарських будівель», «з господарськими будівлями», «у зв'язку із відмовою позивача».

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Постанова набирає законної сили із дня її прийняття.

Касаційна скарга на постанову може бути подана до Верховного Суду протягом тридцяти днів із дня складання повного тексту постанови.

Головуючий О.В. Ковальчук

Судді : М.М. Якименко

І.М. Стадник

Повний текст постанови виготовлено 06 березня 2018 року.