Ухвала суду № 72590203, 02.03.2018, Апеляційний суд Волинської області

Справа № 154/2063/17 Провадження №11-кп/773/136/18 Головуючий у 1 інстанції:Лященко О. В. Категорія:ч.3 ст. 187 КК України Доповідач: Лівандовська-Кочура Т. В.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 березня 2018 року м. Луцьк

Апеляційний суд Волинської області в складі:

головуючогосудді - Лівандовської-Кочури Т.В.,

суддів - Денісова В.П., Борсука П.П.,

з участю секретаря Шугалової О.М.,

прокурора Супрунюк Т.А.,

обвинуваченого ОСОБА_2,

захисника Кухарука В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду кримінальне провадження, за апеляційною скаргою прокурора Володимир-Волинської місцевої прокуратури Корнесюка В.А. на вирок Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 21 листопада 2017 року,

В С Т А Н О В И В :

Даним вироком суду ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1, громадянина України, українця, освіта середня, розлученого, на утриманні малолітня дитина, не працюючого, раніше судимого:

-вироком Володимир-Волинського міського суду від 20 червня 2017 року за ч.1 ст.185 КК України до покарання у виді штрафу в розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 грн.

засуджено:

- за ч.3 ст. 187 КК України із застосуванням ч.1 ст. 69 КК України у виді позбавлення волі на строк 4 роки 6 місяців з конфіскацією всього майна.

Строк відбування покарання ОСОБА_2 за цим вироком постановлено обчислювати з 21 листопада 2017 року, зарахувавши у строк відбування покарання строк попереднього ув'язнення з 14 червня 2017 року по 20 червня 2017 року включно із розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі та з 21 червня 2017 року по 21 листопада 2017 року з розрахунку, що один день попереднього ув'язнення відповідає одному дню позбавлення волі.

Запобіжний захід ОСОБА_2 залишено попередній - тримання під вартою.

Вироком вирішено долю речових доказів та судових витрат.

Згідно з вироком суду ОСОБА_2 визнано виним і засуджено за те, що він 25 травня 2017 року, маючи при собі розкладний ніж, який він взяв за місцем свого проживання, керуючись прямим умислом та метою заволодіння чужим майном, близько 22 год. 40 хв. шляхом відкриття вхідних дверей проник всередину приміщення стрілочного поста №2, Володимир - Волинського міського залізничного вокзалу, що розташований по вулиці Привокзальній, 1а у місті Володимир - Волинський, Волинської області, де вчинив напад на ОСОБА_5, під час якого направив ніж на потерпілу, яка сприйняла його як реальну небезпеку для її життя та здоров'я, і погрожуючи їй вбивством, що виразилось у приставлені леза вказаного ножа до шиї потерпілої та словах: «Я тебе зараз заріжу», відкрито заволодів, вирвавши з рук, мобільним телефоном марки «Meizu U10» ІМЕІ 1: НОМЕР_1, ІМЕІ 2: НОМЕР_2, вартістю 2850 гривень, який був у прозорому силіконовому чохлі, вартістю 150 грн., в якому були встановлені сім картка оператора стільникового зв'язку «lifecell» із абонентським номером НОМЕР_3 вартістю 25 гривень та сім картка оператора стільникового зв'язку «Київстар» із абонентським номером НОМЕР_4 вартістю 25 гривень чим заподіяв потерпілій майнову шкоду на загальну суму 3050 гривень.

В апеляційній скарзі прокурор, не оспорюючи фактичних обставин кримінального провадження та кваліфікацію дій обвинуваченого, просить вирок через неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання особі обвинуваченого та ступеню тяжкості кримінального правопорушення скасувати, ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_2 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 187 КК України та призначити покарання у виді 7 років позбавлення волі з конфіскацією майна. Вказує, що при призначенні покарання ОСОБА_2, суд дійшов неправильних висновків про навяність обставин, які істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, що призвело до безпідставного застосування положень ч.1 ст. 69 КК України. Обставини, якими суд мотивував застосування вказаної норми, відповідно до ст. 66 КК України є такими, що пом'якшують покарання, і їх не можна віднести до обставин, які істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_2 злочину. Також вказує, що у обвинуваченого ОСОБА_2 відсутня така пом'якшуюча покарання обставина, як з'явлення із зізнанням, оскільки останній із зізнанням про вчинення інкримінованого йому злочину до правоохоронних органів з власної ініціативи не звертався, а був викритий у його вчиненні за результатами проведених слідчих та процесуальних дій. Не знайшли свого підтвердження і такі пом'якшуючі покарання ОСОБА_2 обставини, як наявність на його утриманні малолітньої дитини, оскільки обвинувачений розлучений, з дитиною не проживає, а також часткове утримання сестри інваліда І групи з дитинства, оскільки останній офіційно не працює, не має постійного джерела доходів. Окрім того, ОСОБА_2 є особою, яка схильна до вчинення кримінальних правопорушень, страждає наркоманією. Зазначені обставини у своїй сукупності свідчать про стійку орієнтацію ОСОБА_2 на вчинення умисних корисливих злочинів та вказують на його підвищену суспільну небезпечність.

Заслухавши доповідача, який виклав зміст оскаржуваного вироку суду першої інстанції, основні доводи апеляційної скарги, пояснення прокурора, який підтримував подану ним апеляційну скаргу, обвинуваченого ОСОБА_2, його захисника, які кожен окремо, відносно її задоволення заперечили, просили залишити вирок суду першої інстанції без змін, апеляційний суд доходить висновку, що апеляційна скарга прокурора до задоволення не підлягає.

У відповідності з вимогами ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Висновок суду про винуватість ОСОБА_2 у вчиненні злочину, за який його засуджено, обґрунтовано зроблений судом на підставі об'єктивно досліджених доказів, які всебічно і повно перевірені судом з дотриманням вимог кримінального процесуального законодавства.

Кваліфікація дій обвинуваченого за ч. 3 ст. 187 КК України як напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний із погрозою застосування насильством, небезпечного для життя чи здоров'я особи, яка зазнала нападу (розбій), поєднаний з проникненням в інше приміщення, є правильною та ніким з учасників судового провадження не оспорюється.

Тому, фактичні обставини справи, доведеність вини та кваліфікація дій обвинуваченого ОСОБА_2 за ч. 3 ст. 187 КК України, в порядку ст. 404 КПК України, в цій частині в апеляційному порядку не перевіряються.

Згідно вимог ст. 65 КК України суд, призначаючи покарання, враховує ступінь тяжкості вчинених злочинів, особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Зі змісту ст. 69 КК України, як вірно зазначено в апеляції прокурора, випливає, що обрати покарання нижче нижчої межі санкції статті, за якою засуджується особа, можна лише за наявності не менше двох пом'якшують покарання обставин, які істотно знижують ступінь тяжкості злочину та з урахуванням особи винного.

Судом при застосуванні обвинуваченому ч. 1 ст. 69 КК України, дотримано зазначених вимог закону.

До обставин, що пом'якшують покарання суд правильно відніс щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, добровільне відшкодування матеріальної та моральної шкоди в повному обсязі.

Так як ОСОБА_2 із зізнанням про вчинення інкримінованого йому злочину до правоохоронних органів з власної ініціативи не звертався, а був викритий у його вчиненні за результатами проведених слідчих та процесуальних дій, тому зазначена обставина підлягає виключенню із числа таких, які пом'якшують покарання.

Обтяжуючих покарання обставин судом не встановлено.

По відношенню до ОСОБА_2 суд врахував те, що він посередньо характеризується, є особою молодого віку, має на утриманні малолітню дитину та врахував наявність на його частковому утриманні сестри інваліда І групи з дитинства та хворої матері.

Той факт, що обвинувачений не проживає разом із дитиною однією сім'єю не може свідчити про те, що він не бере участь у її утриманні та вихованні, а відсутність офіційного місця роботи не спростовує факту часткового утримання обвинуваченим сестри та матері.

Крім того, місцевий суд врахував також позицію потерпілої ОСОБА_5, яка не наполягала на призначенні обвинуваченому суворого покарання, ствердила про відсутність будь-яких претензій до нього.

Таким чином, має місце наявність більше двох пом'якшуючих покарання обставин.

Вказані обставини пом'якшують, як вірно вказав суд першої інстанції, покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_2 злочину.

Апеляційний суд вважає, що призначене покарання в межах санкції ч. 3 ст. 187 КК України із застосуванням положень ч. 1 ст. 69 КК України, є достатнім та необхідним для виправлення та перевиховання ОСОБА_2, попередження вчинення нових злочинів, відповідає вимогам ст.ст. 50, 65 КК України, а призначене покарання, яке слід відбувати реально, не можна вважати м'яким.

Враховуючи вищенаведене та керуючись ст.ст. 404, 405, 407 КПК України, апеляційний суд,

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу прокурора Володимир-Волинської місцевої прокуратури Корнесюка В.А. залишити без задоволення, а вирок Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 21 листопада 2017 року щодо ОСОБА_2- без змін.

Ухвала може бути оскаржена, шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення апеляційним судом.

Головуючий

Судді: