Постанова № 72584081, 28.02.2018, Апеляційний суд Сумської області

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 лютого 2018 року

м.Суми

Справа №592/2352/17

Провадження № 22-ц/788/61/18

Апеляційний суд Сумської області у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Ткачук С.С. (суддя-доповідач),

суддів: Собини О.І., Левченко Т.А.,

з участю секретаря судового засідання - Чуприни В.І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

представники позивача - ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6,

відповідач - ОСОБА_7,

третя особа - орган опіки та піклування в особі Служби у справах дітей Сумської міської ради,

представник третьої особи - ОСОБА_8,

розглянув у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_7 на рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 27 жовтня 2017 року в складі судді Чернобая О.І., ухваленого у м. Суми,

в с т а н о в и в:

Звернувшись до суду 28.02.2017 року з позовом, в якому після уточнення, ОСОБА_1 просила: розірвати шлюб, укладений між нею та ОСОБА_7 та зареєстрований 02.12.2005 року; визначити місце проживання разом з нею малолітніх дітей: ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_2; надати дозвіл на виготовлення проїзних документів на ім'я вказаних дітей, вивезення та їх виїзд за кордон у Республіку Польщу у її супроводі без згоди батька - ОСОБА_7, протягом трьох років та повернути дітей за її фактичним місцем проживання: 02-372, АДРЕСА_1; судові витрати покласти на відповідача.

Свої вимоги мотивувала тим, що з 02.12.2005 року перебуває у зареєстрованому шлюбі з відповідачем, від якого мають двох дітей - ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_2. Однак, з часом їх сімейне життя не склалося, подальшого сенсу підтримувати сімейні відносини, на її переконання не має, оскільки як у неї, так і у відповідача, на ґрунті сімейно-побутових проблем та протилежних поглядів на сімейне життя, розвинулися неприязні стосунки, втрачено почуття любові та поваги один до одного. Вважає подальше спільне життя, як подружжя, неможливим, фактично сім'я розпалася і за таких обставин, ніякого примирення між ними бути не може, а збереження шлюбу буде суперечити як її інтересам, так і інтересам дітей.

Не погоджуючись із заявленими позовними вимогами, відповідач за первісним позовом ОСОБА_7 звернувся із зустрічним позовом, у якому просив визначити місце проживання дітей: ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_2, разом з ним.

Свої вимоги мотивував тим, що з березня 2015 року по лютий 2017 року він разом зі ОСОБА_1 та їхніми дітьми проживали у Республіці Польща, де разом з дружиною працювали. У лютому ОСОБА_1, не повідомивши його, виїхала до України, після чого він разом з дітьми також повернувся до України. У березні 2017 року позивач приїхала до нього, влаштувала сварку, викликала поліцію та забрала сина ОСОБА_10, а ОСОБА_9 відмовився йти з матір'ю та залишився проживати разом з ним, і з квітня 2017 року відвідує школу, що розташована поруч з його місцем проживання, має окрему кімнату та забезпечений усіма необхідними речами. Зазначає, що у нього є можливість забезпечити необхідні умови проживання і нормального розвитку дітей, задовольнити гармонійний розвиток їх особистостей в атмосфері любові та моралі, матеріальної забезпеченості. Він має можливість відводити дітей до школи та дитячого садочка, займатися з ними вечорами, гуляти та іншим чином піклуватися про них.

Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 27.10.2017 року позов ОСОБА_1 задоволено. Розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_7, зареєстрований 02.12.2005 року Ковпаківським районним у м. Суми відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Сумській області, актовий запис № 2268. Визначено місце проживання малолітніх дітей: ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_2, з матір'ю - ОСОБА_1 Надано дозвіл на виготовлення проїзних документів на ім'я дітей: ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_2, без згоди батька ОСОБА_7; вивезення та виїзд дітей: ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_2, за кордон у Польщу у супроводі матері ОСОБА_1 без згоди батька ОСОБА_7 протягом трьох років. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_7 відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити, а його зустрічний позов задовольнити. Також просить надати строк для примирення з ОСОБА_1

Доводи апеляційної скарги мотивує тим, що висновок суду про невчинення дій з його сторони з приводу примирення не відповідає дійсності, оскільки ОСОБА_1 в основному перебувала за кордоном, тому він не мав можливості вчинити такі дії заради збереження сім'ї. Зазначає, що батьки мають рівні права на участь у вихованні дітей. Він проживає у чотирьохкімнатній квартирі, діти мають до нього прихильність, ОСОБА_1 ж мешкає у однокімнатній квартирі разом зі своєю матір'ю. Зазначає, що позивачем не було доведено належними доказами про наявність у неї постійного місця проживання у Республіці Польща та належного матеріального забезпечення. Крім того, у порушення вимог матеріального закону ОСОБА_1 не надала доказів того, що вона зверталась до нього за отриманням дозволу на виїзд дітей за кордон та отримала відмову.

ОСОБА_7 в судовому засіданні доводи скарги підтримав та просив її задовольнити.

ОСОБА_1 просила скаргу відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Представник органу опіки та піклування в особі Служби у справах дітей Сумської міської ради, якій делеговані повноваження представляти інтереси органу опіки та піклування Сумської міської ради, з оскаржуваним рішенням погоджуються, а проти апеляційної скарги заперечують.

Відповідно до п. 3 розділу ХIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02.06.2016 року №1402-VII «Про судоустрій і статус суддів», апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних суддів у відповідних апеляційних округах.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив з того, що сімейні відносини у сторін не склалися, між ними відсутнє взаєморозуміння, подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечить інтересам обох сторін. Виходячи з встановлених обставин справи, а також враховуючи інтереси дітей, суд визначив їх місце проживання разом з матір'ю, а тому, і задовольнив вимоги щодо оформлення документів для виїзду за кордон дітей, їх вивезення та виїзд за кордон до Республіки Польща без згоди батька ОСОБА_7, таку згоду не надає. За наведених обставин, місцевий суд відмовив у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_7

Колегія суддів не може повністю погодитися з такими висновками місцевого суду виходячи з наступного.

Під час розгляду справи було встановлено судом першої інстанції і доведено матеріали справи, що позивач та відповідач перебувають у зареєстрованому шлюбі, від якого мають малолітніх дітей: ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 6 - 9).

З березня 2015 року по лютий 2017 року сторони у справі разом з дітьми проживали у Республіці Польща, де працювали. Діти ОСОБА_9 та ОСОБА_10 у період з 01.04.2015 року по 31.08.2016 року та з 01.04.2015 року по 16.02.2017 року, відповідно, відвідували дитячий садок, а у 2016-2017 роках ОСОБА_9 відвідував початкову школу у м. Варшава, Республіка Польща (а.с. 33-36).

Згідно наданих позивачем копій побутових карт термін її перебування та неповнолітніх дітей у Республіці Польща з 14.02.2016 по 27.05.2019 року.

Також, ОСОБА_1 було надано договір на виконання робіт по догляду за літньою людиною зі строком дії з 12 липня по 31 грудня 2017 року і розміром місячної винагороди в сумі 2000 злотих; довідку про працевлаштування і щомісячний дохід за період з 01.10.2016р. по 20.03.2017р. в сумі 1350 злотих згідно договору підряду, про укладення 26.05.2017р. договору на оренду 3-х кімнатної квартири у Республіці Польща в м. Варшаві за адресою: АДРЕСА_2 площею 48 кв.м. зі сплатою орендної плати 1800 злотих в місяць з терміном дії - протягом року; довідки про валютні заощадження на банківських рахунках, відкритих у м. Варшава, Республіка Польща (а.с. 37, 105-107, 132-136, 139-145).

За результатами обстеження умов проживання позивача у м. Суми по вул. Холодногірській буд.31/1,кв.61 в однокімнатній квартирі площею 29 кв.м, умови проживання визнані задовільними для виховання та розвитку сина ОСОБА_10, який забезпечений одягом та продуктами харчуванням. В приміщенні, крім позивача , зареєстровані ще її мати пенсійного віку та дорослий син ОСОБА_14, який фактично проживає у Республіці Польща.

У висновку від 07.07.2017 року органу №1133/271-26 Служба у справах дітей Сумської міської ради вважає за можливе визначити місце проживання малолітніх ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_2, з матір'ю - ОСОБА_1 (а.с. 150).

Встановлено, що після повернення в Україну з Республіки Польща 17 лютого 2017 року батька разом з дітьми, старший син ОСОБА_9 з 03.04.2017 року пішов до 1-а класу школи № 20 в м. Суми і зараз навчається у 2-му класі, а менший син ОСОБА_10 з вересня 2017 року відвідує дитячий садок «Райдуга» в м. Суми (а.с. 204-205).

Діти з моменту повернення разом з батьком на Україну у лютому 2017 року фактично проживали за місцем проживання останнього, (який зареєстрований у квартирі з 18.04.2017р.) в 4-х кімнатні квартирі у АДРЕСА_3, де ще проживають його батьки.

Актом про обстеження умов проживання від 18.04.2017р. доведено, що в приміщенні квартири для старшого сина ОСОБА_9 створені належні умови для навчання та відпочинку.

На час проведення даного обстеження малолітній син ОСОБА_10 проживав разом з матір'ю.

На даний час ОСОБА_7 не працевлаштований, в підтвердження доказів про самостійний дохід надав суду виписку з банківського рахунку, відкритого у відділенні №8 м.Суми ПАТ "Комерційний банк "Глобус" про наявність на його поточному рахунку, станом на 26.06.2017р. - 58 700,00 грн., а після ухвалення оскаржуваного рішення відповідач представив суду довіку банку, де вказано, що сума коштів на вищевказаному цьому рахунку збільшилася до 75 300,00грн. Доказів джерела доходу суду надано не було.

ОСОБА_7, на підтвердження своїх вимог щодо визначення місця проживання дітей разом з ним, надано ряд чеків про придбання продуктів харчування, дитячого одягу, оплату послуг з вивчення української мови, на підтвердження його витрат на виховання та утримання дітей, з метою їх матеріального забезпечення, духовного розвитку та навчання. (а.с. 177 - 202).

Як вбачається з характеристики навчального закладу, старший син ОСОБА_9 характеризується як дитина, яка має навчальні досягнення достатнього рівня, але потребує постійної допомоги дорослих під час виконання завдань через недостатній поточний самоконтроль за власною діяльністю, займався з логопедом у першому класі, до громадських доручень ставиться відповідально, скромний стриманий. Тато дитини приділяє належну увагу його вихованню, відвідує батьківські збори, дитина забезпечена шкільною і спортивною формами, навчальним приладдям.

За дорученням апеляційного суду у лютому 2018 року відбулися розмови з неповнолітніми ОСОБА_9 та ОСОБА_10 за участю практикуючого психолога та батьків. За результатами цієї розмови діти висловили бажання проживати разом з батьком та матір'ю, оскільки проявили сталі родинні стосунки, виявили бажання спільно проводити час відпочинку, сумують один за одним, що свідчить про неможливе роз'єднання їх спільного проживання, яке склалося на даний час .

Результати даної розмови з дітьми спростували доводи апеляційної скарги про те, що діти виявили бажання проживати тільки з батьком. Крім того, малолітній ОСОБА_10 більш прихильний до матері, а старий син ОСОБА_9 на питання, з ким він бажає проживати, заявив - «всі разом, з матою, татом, ОСОБА_10».

Як проінформовано Сумським обласним клінічним психоневрологічним диспансером, у ОСОБА_1 ознак психічного розладу не виявлено, вона не перебуває на диспансерному обліку, а отже мати за станом здоров'я може виконувати свої батьківські обов'язки і це було враховано судом першої інстанції при визначенні місця проживання дітей разом з нею.

Матеріали справи не містять негативних характеристик за місцем проживання батьків, навпаки, в судовому засіданні доведено, що обоє батьків бажають приймати активну участь у вихованні дітей і турбуватися про них.

Посилання ОСОБА_7 в апеляційній скарзі на те, що Декларація з прав дитини, прийнята генеральною Асамблеєю ООН 20.11.1959р., не є міжнародним договором і не має загальнообов'язкового характеру на території України, а носить лише рекомендаційний характер, та про те, що судом не було застосовано Конвенцію ООН про права дитини та національне законодавство України, не може бути підставою для скасування рішення місцевого суду, оскільки вирішуючи питання визначення місця проживання дітей з матір'ю, місцевий суд керувався нормами національного матеріального права, а саме, статтями 7,105,161 Сімейного кодексу України, якими врегульовані сімейні відносини і які можуть здійснюватися з максимально можливим врахуванням інтересів дитини.

Проголошене у принципі 6 Декларації з прав дитини положення щодо можливого розлучення малолітньої дитини з матір'ю тільки уразі виняткових обставин, не дає підстав для тлумачення принципу таким чином, що у матері малолітньої дитини є перевага перед батьком при вирішенні питання про визначення місця проживання дітей, приймаючи до уваги рівність прав обох батьків щодо дитини, оскільки не суперечить Конвенції про права дитини, і, як визначено у статті 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно чи перебувають вони шлюбі між собою. Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом (ст. 153 СК України).

У принципі 6 Декларації прав дитини проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір'ю.

При цьому, під забороною розлучення малолітньої дитини з своєю матір'ю, в контексті Декларації прав дитини, слід розуміти не обов'язковість спільного проживання матері та дитини, а право на їх спілкування, турботу з боку матері та забезпечення з боку обох батьків, у тому числі матері, прав та інтересів дитини, передбачених цією Декларацією та Конвенцією про права дитини від 20.11.1989 року.

Також апеляційний суд зазначає, що положення Декларації з прав дитини є універсальними для всіх країн і на даний час стали основою системи міжнародних стандартів прав дитини.

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини, прийнятої 20.11.1989 року резолюцією 44/25 Генеральної Асамблеї ООН, яка ратифікована Україною 27.09.1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Апеляційний суд враховує, що національним законодавством не обмежений вік дитини щодо визнання, з ким з батьків дитина може проживати, оскільки це питання повинно вирішуватися з урахуванням в сукупності усіх обставин, за умови того, що місце проживання дитини, яка досягла 10-ти років відповідно ст. 160 СК визначається за спільною згодою батьків та самої дитини, і у разі відсутності згоди батьків, суд може визначити, з ким з батьків їй краще проживати керуючись її інтересами.

За змістом ст.171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім'ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім'ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, тощо.

Згідно статті 6 Європейської конвенції про здійснення прав дітей від 25.01.1996р. під час розгляду справи, що стосується дитини, перед прийняттям рішення судовий орган надає можливість дитині висловити її думки і приділяє їм належну увагу.

Відповідно до ч. 3 ст. 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно із ч. 7 ст. 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно зі ст. 157 СК України питання про виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов'язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.

Статтею 161 СК України передбачено, що якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

Нормою цієї статті визначено, що суд не може передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу.

ОСОБА_7 представив суду докази про наявність у нього банківського поточного вкладу на загальну суму 58 700,00 грн. станом на 26.06.2017 і дана сума на час перевірки рішення апеляційним судом збільшилася, (станом на 01.02.2018р.) до 75 300,00 грн., однак джерела походження цих коштів перед судом не довів, оскільки з моменту повернення на Україну і до цього часу ніде не працює, доказів про наявність у нього самостійного доходу суду не надав. Свої пояснення в судовому засіданні з приводу укладення ним трудових контрактів під час перебування у Республіці Польща також нічим не підтвердив.

Щодо позивача, то остання довела перед місцевим судом, що роботою у Республіці Польща забезпечена і має законні джерела доходу.

Оскільки приписами частини 1 ст. 161 СК України чітко визначена заборона передавати дитину на проживання з тим батьків, хто не має самостійного доходу, суд першої інстанції вирішуючи спір між батьками про проживання дітей, вірно передав дітей матері та надав належну правову оцінку представленим нею доказам щодо її забезпечення роботою і житлом у зв'язку із укладенням договору оренди квартири у м. Варшаві Республіка Польща.

В судовому засіданні батьки через напружені особисті стосунки не змогли досягти порозуміння і дійти згоди на визначення місця проживання синів, враховуючи існуючий порядок їх окремого проживання, а саме, старшого сина ОСОБА_9 з батьком, а молодшого ОСОБА_10 з матір'ю.

В судовому засіданні представник органу опіки та піклування підтримав наданий ним висновок про можливе визначення місця проживання дітей разом з матір'ю, оскільки при останньому спілкуванні з дітьми за участі батьків, дитячого психолога, представників органу опіки та піклування, діти висловили своє бажання жити разом з обома батьками, але враховуючи, що взаємні відносини між дітьми дуже тісні і підтвердженням цього факту є проведення батьками святкування 06.02.2018р. дня народження ОСОБА_10, визначати їх окреме проживання старшого з батьком, а молодшого з матір'ю, враховуючи невелику різницю у віці дітей, не можливо.

Щодо доводів позивача про позбавлення його права на спілкування з синами у разі їх виїзду за межі країни, апеляційний суд враховує той факт, що в судовому засіданні ОСОБА_7 не спростував свого бажання виїхати на роботу до Республіки Польща, а тому, місцевий суд, визначивши місце проживання дітей з позивачем, не обмежив батька у праві на спілкування з дітьми в період їх перебування разом із матір'ю в цій державі.

На даний час батьки питання визначення окремого порядку спілкування з дітьми не вирішували.

Враховуючи викладене, доводи апеляційної скарги щодо звуження прав батька на визначення з ним проживання дитини у разі вирішення спору на користь матері, суд визнає помилковим, оскільки дане питання повинно вирішуватися в сукупності усіх обставин доведених перед судом з урахування норм матеріального, національного та міжнародного права, згоду на застосування якого надано Україною.

Апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги про неналежні умови проживання матері в м. Суми в однокімнатній квартирі у порівнянні з умовами проживання дітей у батька, оскільки згідно результатів обстеження умов проживання дітей щодо належного забезпечення їх навчання і утримання за місцем мешкання батьків, такі умови визнано задовільними і відсутні підстави надати перевагу на користь більшого за площею житла, у якому проживає відповідач.

Крім того, і позивач, і відповідач не мають у власності житла і обидва проживають у квартирах, які належать їх рідним, а саме: позивач в квартирі, що належить її старшому сину, а відповідач в квартирі, яка належить його батькам та рідній сестрі.

Щодо інших доводів апеляційної скарги по вирішенню питання визначення місця проживання дітей стосовно матеріального забезпечення позивача у Республіці Польща, то відповідачем не надано нових доказів, які б спростували ті, які були досліджені судом першої інстанції і яким надана на час ухваленням рішення належна правова оцінка. Посилання ОСОБА_7 у скарзі на відсутність посвідчення у нотаріуса в Республіці Польща договорів щодо оренди квартири та виконання обов'язків догляду за літньою людиною, є безпідставними, оскільки відсутні посилання на норми законодавства Республіки Польща, якими такий порядок нотаріального посвідчення передбачений.

Наведені в апеляційній скарзі доводи фактично зводяться до переоцінки висновків рішення суду через незгоду з самим рішенням та не спростовують їх правильність.

Також апеляційний суд відхиляє доводи скарги з приводу ненадання судом сторонам часу на примирення з метою збереження шлюбу, за таких підстав.

Дійсно ОСОБА_7 двічі заявлялися клопотання про надання часу протягом 6-ти місяців на примирення і згідно журналу судового засідання за 20.06.2017р думка позивача та її представника судом з'ясовувалося в судовому засіданні. В цьому ж судовому засіданні сам відповідач дав згоду на розгляд його клопотання пізніше. Позивач згоди на надання такого строку не надавала.

Провадження у справі було відкрито 29.03.2017р. і розгляд тривав до 24.10.2017року, отже близько 7-ми місяців, однак позивач згоди на примирення не виявила і підтримала свої вимоги про розірвання шлюбу.

Відповідно до ст. 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.

Частина 3 ст. 105 СК України передбачає, що шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до статті 110 цього Кодексу.

Частиною 1 ст. 110 СК України визначене право на пред'явлення позову про розірвання шлюбу одним із подружжя.

Відповідно ст. 111 СК України суд вживає заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства.

Відповідно до ст. 112 СК України суд з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Вирішуючи спір та задовольняючи позов, суд першої інстанції вірно виходив з того, що сімейні відносини у сторін не склалися, між ними відсутнє взаєморозуміння, подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечить інтересам обох сторін.

Цей висновок суду узгоджується з обставинами справи, вірно встановленими судом, та відповідає вимогам вказаних норм Сімейного Кодексу України.

Однак, у той же час апеляційний суд, враховуючи доводи апеляційної скарги стосовно надання дозволу на виготовлення проїзних документів на дітей, їх вивезення та виїзду за кордон України до Республіки Польща без згоди батька протягом трьох років, відповідно до 376 ЦПК України визнає, що в цій частині рішення слід змінити через неправильне застосування норм матеріального права, яке регулює питання виїзду дітей за межі України.

Відповідно до ч. 3 ст. 313 ЦК України фізична особа, яка не досягла шістнадцяти років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальників та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними.

Згідно із ч. 2 ст. 4 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» за відсутності згоди одного з батьків виїзд неповнолітнього громадянина України за кордон може бути дозволено на підставі рішення суду.

Пунктом 3 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою КМУ від 27.01.1995 року № 57, передбачено виїзд з України громадян, які не досягли шістнадцятирічного віку, за згодою обох батьків (усиновлювачів) та в їх супроводі або в супроводі осіб, уповноважених ними, які на момент виїзду з України досягли вісімнадцятирічного віку.

Відповідно до п. 4 Правил виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків за нотаріально посвідченою згодою, здійснюється: 1) за нотаріально посвідченою згодою другого з батьків із зазначенням у ній держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі, якщо другий з батьків відсутній у пункті пропуску; 2) без нотаріально посвідченої згоди другого з батьків, зокрема, за рішенням суду про надання дозволу на виїзд з України громадянину, який не досяг 16-річного віку, без згоди та супроводу другого з батьків.

Згідно з п. 2 Правил перетинання громадянами України (далі - громадяни) державного кордону здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон та пунктах контролю (далі - пункти пропуску), якщо інше не передбачено законом, за одним з таких документів, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну, зокрема, паспорт громадянина України для виїзду за кордон.

Тимчасовий виїзд малолітньої дитини за межі України повинен відбуватись лише за погодженням з іншим з батьків, оскільки такий переїзд спричиняє зміну режиму спілкування дитини з іншим з батьків, порядок участі у вихованні дитини, зміну звичайного соціального, культурного, мовного середовища дитини, що впливає на її подальше життя, розвиток і виховання.

Виходячи з положень зазначених норм матеріального права дозвіл на виїзд малолітньої дитини за межі України в супроводі одного з батьків за відсутності згоди другого з батьків на підставі рішення суду може бути наданий на конкретний виїзд з визначенням кінцевого терміну перебування дитини на території іншої держави.

Надання такого дозволу на постійне проживання малолітньої дитини без згоди та супроводу батька суперечить чинному законодавству, що визначає рівність прав та обов'язків батьків відносно виховання дитини, що може призвести до фактичного позбавлення батька дитини передбаченої законодавством можливості брати участь у її вихованні та можливості спілкування з нею.

Оскільки надання дозволу на виїзд дитини у супроводі матері без згоди другого батька вже дає підстави для перетирання державного кордону України, вирішуючи це питання суд першої інстанції не врахував, що матеріалами справи доведена наявність у матері і дітей побутових карт на їх перебування в Республіці Польща лише до 27.05.2019р., а тому, їх подальше перебування на території цієї держави буде вирішувати відповідно до законодавства країни перебування.

Попри наведеним нормам матеріального права, суд першої інстанції, на час ухвалення ним рішення вже помилково визначив можливим перебування дітей за кордом разом із матір'ю на термін до трьох років.

В судовому засіданні позивач підтвердила, що на даний час вона разом із дітьми може перебувати на території Республіки Польща тільки до вказаного часу.

За таких обставин, через недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, позовні вимоги про надання дозволу на виготовлення проїзних документів на ім'я дітей та їх вивезення за кордон України до Республіки Польща протягом трьох років, не підлягають задоволенню, і в цій частині рішення суду слід змінити, надавши дозвіл на виїзд малолітніх дітей: ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_3 і ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_4, за кордон України до Республіки Польща у супроводі матері ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_5, на строк до 27 травня 2019 року, без згоди батька ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_6.

Однак, апеляційний суд, перевіривши матеріали справи, якими доведено, що старший син сторін - ОСОБА_9 по приїзду на Україну та до цього часу навчається у 2-а класі Сумської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №20 і відповідно до наданої характеристики потребує допомоги під час виконання навчальних завдань, вважає за необхідне, відповідно до ст. 267 ЦПК України, постанову апеляційного суду, в частині виконання постанови щодо надання дозволу на виїзд малолітнього ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1, за кордон України до Республіки Польща у супроводі матері ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_5, строком до 27 травня 2019 року, без згоди батька ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_6, відстрочити до закінчення дитиною навчального 2017-2018 року.

В іншій частині рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права і підстав для його скасування або зміни в цій частині рішення доводи апеляційної скарги не дають, оскільки висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381-382, 389 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_7 задовольнити частково.

Рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 27 жовтня 2017 року в частині вирішення позовних вимог щодо надання дозволу на виготовлення проїзних документів на ім'я дітей та їх вивезення за кордон України протягом трьох років - скасувати і постанови в цій частині нове рішення про часткове задоволення цих позовних вимог.

Надати дозвіл на виїзд малолітніх дітей ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_3 і ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_4, за кордон України до Польщі у супроводі матері ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_5, на строк до 27 травня 2019 року, без згоди батька ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_6.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Виконання постанови апеляційного суду в частині надання дозволу на виїзд малолітнього ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1, за кордон України до Польщі у супроводі матері ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_5, строком до 27 травня 2019 року, без згоди батька ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_6, відстрочити до закінчення дитиною навчального 2017-2018 року.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і на неї може бути подана касаційна скарга безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 05 березня 2018 року.

Головуючий - С.С. Ткачук

Судді: О.І. Собина

Т.А.Левченко