Постанова № 72579510, 16.01.2018, Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя)

1Справа № 335/12433/17 2-а/335/39/2018

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 січня 2018 року Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя у складі: головуючого судді Соболєвої І.П.,

За участі секретаря Лєдової А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Запоріжжі адміністративну справу № 335/12433/17 за позовом ОСОБА_1 до районної адміністрації Запорізької міської ради по Вознесенівському району, третя особа - ОСОБА_2, про визнання протиправним та скасування рішення і зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

13.10.2017 до суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі позивач) до районної адміністрації Запорізької міської ради по Вознесенівському району (далі відповідач), за участю третьої особи ОСОБА_2, в якому позивач просить суд:

- визнати противоправним та скасувати рішення Районної адміністрації Запорізької міської ради по Вознесенівському району, оформлене листом від 07.04.2017 , яким відмовлено у наданні дозволу ОСОБА_1, як органом опіки та піклування на дарування належної 1/3 частини квартири АДРЕСА_1 Радянської України (на даний час вул. Незалежної України) у м. Запоріжжі.

- зобов'язати Районну адміністрацію Запорізької міської ради по Вознесенівському району, як орган опіки та піклування, розглянути питання про надання дозволу ОСОБА_1 та надати дозвіл на укладення договору дарування 1/3 частки належної йому квартири АДРЕСА_1 Радянської України (на даний час вул. Незалежної України) у м. Запоріжжі.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що районна адміністрація Запорізької міської ради по Вознесенівському району своєю відмовою у наданні дозволу на продаж належної позивачу 1/3 частки квартири, порушує його право на розпорядження належним їм майном. Відповідач не взяв до уваги, що неповнолітніх дітей ОСОБА_2, яка володіє 2/3 частинами квартири, ніхто не висиляє з вище зазначеної квартири, і не перешкоджає їх праву проживання та користування майном. Відповідач поверхово підійшов до вирішення питання про надання дозволу на відчуження належної позивачу частки квартири. Позивач вважає таку відмову протиправною.

У судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просить їх задовольнити, з підстав зазначених у позові.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився. До суду 24.11.2017 надав заяву про розгляд справи без його участі. Проти задоволення позову заперечує у повному обсязі. Пояснення обґрунтовані тим, що до районної адміністрації Запорізької міської ради по Вознесенівському району як органу опіки та піклування 22.03.2017 надійшло звернення ОСОБА_1 про надання дозволу на дарування належної йому 1/3 частини квартири за адресою: АДРЕСА_2. Вказане питання розглядалось 06.04.2017 на засіданні комісії з питань захисту прав дитини районної адміністрації Запорізької міської ради по Вознесенівському району за участю представника ОСОБА_1 за дорученням. Згідно з наданими документами встановлено, що за вказаною адресою мають реєстрацію місця проживання ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 Мати дітей ОСОБА_5 в своїй заяві не надала згоди на вчинення правочину ОСОБА_1, із заявою про надання дозволу органу опіки та піклування на укладання нею правочинів, що стосуються житлових прав її дітей, вона не зверталась. ОСОБА_1 не є батьком, опікуном або піклувальником вказаних Дітей. Оскільки ОСОБА_1 не є законним представником дітей, надання органом опіки та піклування дозволу на дарування належної йому частки квартири не передбачено чинним законодавством, що було роз'яснено йому у відповіді на його звернення. Рішення органу опіки та піклування про відмову або згоду на вчинення ним правочину не надавалось, оскільки це не передбачено законодавством. Зважаючи на вищевказане, вважаємо, що позовні вимоги про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язати вчинити дії, не підлягають задоволенню через відсутність предмету спору - рішення органу опіки та піклування.

Третя особа ОСОБА_6 у судове засідання не з'явилась. Про місце, час і дату судового засідання повідомлена належним чином. Поштова кореспонденції направлена адресату, повернулась до суду з відміткою відділення поштового зв'язку "за закінченням терміну зберігання".

Дослідивши наявні матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

У відповідності до ч. 2 ст. 2 КАС України, У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

При вирішенні цієї справи суд, у відповідності до ст. 8 Конституції України та ст. 6 КАС України, керується принципом верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Судом встановлено, що Орджонікідзевським районним судом м. Запоріжжя здійснювався розгляд цивільної справи № 335/2388/13-ц за позовом ОСОБА_7, ОСОБА_8 до ОСОБА_9, МКП "Основаніє" про визначення порядку користування жилим приміщенням та вселення.

Рішенням суду від 14.06.2013 року, зокрема, встановлено порядок користування квартирою № 21 в будинку № 39-Б по вул. Сорок років Радянської України у м. Запоріжжі, а саме:

- виділено у користування ОСОБА_7, ОСОБА_8 окрему кімнату площею 17,92 кв.м. з балконом 0,639 кв.м.;

- виділено у користування ОСОБА_9 окремі кімнати площею 13,57 кв.м. з балконом 0,639 кв.м. та площею 17,26 кв.м.;

- підсобні приміщення: кухню, ванну кімнату, туалет, коридор, дві комори - залишено у загальному користуванні.

Зобов'язано МКП "Основаніє" виділити окремі особові рахунки та ОСОБА_7 та на ОСОБА_2, відповідно встановленому порядку користування квартирою за адресою: АДРЕСА_3.

Ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 13.03.2014 апеляційну скаргу ОСОБА_10 відхилено, заочне рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 14.06.2013 року залишено без змін.

Частиною 4 статті 78 КАС України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

24.05.2014 ОСОБА_7 і ОСОБА_8 передали безоплатно у власність, а ОСОБА_1 прийняв у власність як дарунок 1/3 частку квартири АДРЕСА_4. Зазначений факт підтверджується договором дарування частки квартири від 24.05.2014, зареєстрований у реєстрі за № 553, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Сенченко В.М. і витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 22096867 від 24.05.2014.

13.02.2017 позивач надав повноваження представникам на розпорядження спірною квартирою, зокрема продати, обміняти, здати в оренду, в іпотеку, що підтверджується довіреністю від 13.02.2017 зареєстрованою в реєстрі за № 99, посвідченою приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Сенченко В.М.

22.03.2017 до районної адміністрації Запорізької міської ради по Вознесенівському району як органу опіки та піклування надійшло звернення ОСОБА_1 про надання дозволу на дарування належної йому 1/3 частини квартири за адресою: АДРЕСА_2.

07.04.2017 листом вих. № 07.04.2017 відповідач з посиланням на положення статі 177 Сімейного кодексу України повідомив Позивача, що орган опіки і піклування на вчинення правочину щодо майна, право користування яким має дитина, надається батькам, опікунам або піклувальникам дитини. Оскільки позивач не є законним представником дітей, надання органом опіки та піклування ОСОБА_1 дозволу на дарування належної йому частки квартири не передбачено чинним законодавством.

Крім того, Відповідач звернув увагу і на той факт, що мати малолітніх дітей (третя особа ОСОБА_2), які мають право користування у квартирі за адресою: АДРЕСА_2 у своїй заяві не надала згоди на здійснення правочину із квартирою.

Не погодившись із відповіддю, позивач звернувся до суду.

Згідно зі ст. 1, ч. 1, 2 ст. 8 Конституції України, Україна є правовою державою, в якій визнається і діє принцип верховенства права, Конституція України має найвищу юридичну силу, закони приймаються на її основі і повинні відповідати їй.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

У відповідності до ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку..

У даному випадку предметом оскарження є рішення (лист) органу опіки та піклування про відмову у наданні дозволу позивачу на продаж 1/3 частки квартири за адресою: АДРЕСА_3.

За правилами частини 3 статті 17 Закону України «Про охорону дитинства» батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки і піклування, наданого відповідно до закону, укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та/або державній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати поділ, обмін, відчуження житла, зобов'язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання.

Згідно з частиною 3 статті 18 названого Закону органи опіки та піклування зобов'язані здійснювати контроль за додержанням батьками або особами, які їх замінюють, майнових та житлових прав дітей при відчуженні жилих приміщень та купівлі нового житла.

Відповідно до частини 4 статті 177 Сімейного кодексу України Дозвіл на вчинення правочинів щодо нерухомого майна дитини надається органом опіки та піклування після перевірки, що проводиться протягом одного місяця, і лише в разі гарантування збереження права дитини на житло.

Порядок провадження органами опіки та піклування діяльності, пов'язаної із захистом прав дитини затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 24.09.2008 № 866.

Відповідно до пункту 67 даного Порядку Дозвіл на вчинення правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким має дитина надається районною, районною у мм. Києві та Севастополі держадміністрацією, виконавчим органом міської, районної у місті (у разі утворення) ради, сільської, селищної ради об'єднаної територіальної громади за поданням служби у справах дітей після проведення зазначеною службою перевірки документів за місцем знаходження майна протягом одного місяця з дня надходження заяви на вчинення правочинів щодо нерухомого майна дитини лише у разі гарантування збереження її права на житло і оформляється рішенням, витяг з якого видається заявникам службою у справах дітей. Для здійснення правочинів щодо нерухомого майна дитини батьки, опікуни або піклувальники подають службі у справах дітей документи, зазначені у пункті 66 цього Порядку. Служба у справах дітей розглядає протягом 10 робочих днів подані документи та з'ясовує наявність (відсутність) обставин, що можуть бути підставою для відмови у наданні дозволу на вчинення правочинів щодо нерухомого майна дитини.

Вичерпний перелік підстав для відмови органом опіки і піклування у наданні дозволу на вчинення правочинів щодо нерухомого майна дитини з одночасним зверненням до нотаріуса щодо накладення заборони відчуження такого майна, наведено у частині 5 статті 177 Сімейного кодексу України.

Аналіз змісту наведених положень законодавства, а також фактичних обставин справи дає підстави для таких висновків.

Необхідність отримання дозволу органа опіки і піклування на вчинення правочинів щодо нерухомого майна дитини обумовлена необхідністю гарантування збереження права дитини на житло та недопущення звуження обсягу існуючих майнових прав дитини та/або порушення охоронюваних законом інтересів дитини.

Поряд з цим, зазначеними нормами встановлено обов'язок отримання такого дозволу батьками або особами, які їх замінюють лише у відносинах з їхніми дітьми під час відчуження нерухомого мана, яке належить дітям або яким вони користуються.

В даному випадку, у ОСОБА_1, який звернувся до органа опіки і піклування із заявою про отримання дозволу на відчуження належної йому 1/3 частки квартири - відсутні малолітні або неповнолітні діти.

Тобто, відсутність малолітніх або неповнолітніх дітей у позивача, який звернувся до органа опіки і піклування, свідчить про об'єктивну неможливість порушення прав таких дітей при розпорядженні належної йому частки квартири.

Отже, положення СК України та постанову КМУ від 24.09.2008 № 866, на які посилається відповідач не застосовуються до спірних правовідносин.

Суд звертає увагу, що орган опіки і піклування, приймаючи оскаржуване рішення про відмову у наданні дозволу, жодним чином не мотивував власної позиції відносно того, яким чином імовірна зміна власника 1/3 частини квартири, що належить іншим особам, порушить гарантоване державою право малолітніх дітей ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 і ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 на житло, або звузить обсяг існуючих майнових прав дітей чи порушить їх інтереси, враховуючи, зокрема, ту обставину, що судовим рішенням встановлено порядок користування цією квартирою.

У відповідності до частин 1 - 3 ст. 358 Цивільного кодексу України, Право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Відповідно до ст. 364 Цивільного кодексу України, співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою. Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання. У разі виділу співвласником у натурі частки із спільного майна для співвласника, який здійснив такий виділ, право спільної часткової власності на це майно припиняється. Така особа набуває право власності на виділене майно, і у випадку, встановленому законом, таке право підлягає державній реєстрації. Договір про виділ у натурі частки з нерухомого спільного майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

З наведених положень, слідує, що співвласник у разі необхідності має право на виділ у натурі частки із майна. У цьому разі спільна часткова власність припиняється.

Разом з тим, учасникові спільної часткової власності надається право на оплатне або безоплатне відчуження іншим особам своєї частки у спільному майні. Набувачами такої частини можуть бути не тільки інші співвласники, але і сторонні особи.

У цих випадках спільна власність не припиняється, оскільки відчужується не конкретна частина майна, а частка у праві спільної власності, тобто відбувається лише заміна суб'єкта цивільних правовідносин.

Відповідачем не наведено, яким чином зміна суб'єкта цих відносин - власника частки у спільній частковій власності звужує обсяг прав чи свобод неповнолітніх дітей іншого власника частки у спільній власності.

Крім того, суд звертає увагу, що відповідач у межах спірних правовідносин виступає як орган опіки і піклування.

Питання, які віднесенні до повноважень органів опіки і піклування, визначені пунктом 1.7 Правил опіки та піклування, які затверджено наказом Державного комітету України у справах сім'ї та молоді, Міністерства охорони здоров'я України, Міністерства освіти України, Міністерства праці та соціальної політики України від 26.05.1999 р. № 34/166/131/88, та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 17.06.1999 р. за № 387/3680.

За правилами цього пункту, органи опіки та піклування відповідно до покладених на них завдань та розподілу повноважень між структурними підрозділами відповідних управлінь і відділів місцевої державної адміністрації, зокрема: вживають заходи щодо захисту особистих та майнових прав неповнолітніх дітей і осіб, які перебувають під опікою (піклуванням); беруть участь у розгляді судами спорів, пов'язаних із захистом прав неповнолітніх дітей та осіб, які перебувають під опікою (піклуванням); установлюють опіку над майном у передбачених законом випадках; оформлюють належні документи щодо особи підопічного та щодо майна, над яким установлюється опіка; охороняють та зберігають житло і майно підопічних і визнаних безвісно відсутніми; провадять іншу діяльність щодо забезпечення прав та інтересів неповнолітніх дітей та повнолітніх осіб, які потребують опіки і піклування.

Зі змісту наведеного пункту вбачається, що основною функцією органів опіки і піклування є діяльність щодо забезпечення прав та інтересів неповнолітніх дітей та повнолітніх осіб, які потребують опіки і піклування.

Водночас, зі змісту спірного рішення вбачається, що відповідач не досліджував питання порушення прав дітей, не навів доводів та аргументів з цього приводу, поряд з цим, обмежився власним тлумаченням застосування положень цивільного законодавства стосовно порядку розпорядження майном, яке перебуває у спільній частковій власності, що до його компетенції як органу опіки і піклування, чинним законодавством не віднесено.

Право позивача розпоряджатися своєю власністю є беззаперечним гарантується ст. 41 Конституції України, а бездіяльність відповідача у справі не відповідає вимогам статті 19 Конституції України та іншим положенням чинного законодавства.

Наведене, на думку суду, дає підстави для безумовного висновку про необґрунтованість оскаржуваного рішення відповідача, викладене у листі від 07.04.2017 , оскільки останній, як орган опіки і піклування, відмовляючи позивачу у наданні дозволу на продаж 1/3 частки квартири, у межах власної компетенції, не навів жодних мотивів, яким чином у межах спірних правовідносин, порушуються права малолітніх дітей на житло, або як вчинення цього правочину призведе до звуження обсягу існуючих майнових прав дитини та/або порушення охоронюваних законом інтересів дитини.

В частині позовних вимог щодо зобов'язання районної адміністрації Запорізької міської ради по Вознесенівському району, як орган опіки та піклування вчинити дії по наданню дозволу ОСОБА_13 на продаж належної йому 1/3 частки в квартирі квартири АДРЕСА_1 Радянської України (на даний час вул. Незалежної України) у м. Запоріжжі, суд зазначає наступне.

Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

З огляду на положення Кодексу адміністративного судочинства України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

Отже, адміністративний суд, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, виконуючи завдання адміністративного судочинства щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення), передбаченим ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, критеріям, не втручається та не може втручатися у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Таким чином, надання дозволу на продаж спірного майна належить до виключної компетенції районної адміністрації Запорізької міської ради по Вознесенівському району, як органу опіки та піклування, в свою чергу, суд позбавлений права втручатися у дискреційні повноваження відповідача.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

В свою чергу, відповідачем не надано суду жодного доказу (у відповідності до вимог ст. 76, 77 КАС України), який підтвердив би законність та обґрунтованість оскаржуваної відмови на вчинення правочину (дарування належної йому частки квартири).

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 2, 6-9, 77, 244-246, 262, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до районної адміністрації Запорізької міської ради по Вознесенівському району, третя особа - ОСОБА_2, про визнання протиправним та скасування рішення і зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати противоправним та скасувати рішення районної адміністрації Запорізької міської ради по Вознесенівському району, оформлене листом від 07.04.2017, яким відмовлено у наданні дозволу ОСОБА_1, як органом опіки та піклування на дарування належної 1/3 частини квартири АДРЕСА_1 Радянської України (на даний час вул. Незалежної України) у м. Запоріжжі.

Зобов'язати районну адміністрацію Запорізької міської ради по Вознесенівському району, як орган опіки та піклування, розглянути питання про надання дозволу ОСОБА_1 на укладення договору дарування 1/3 частки належної йому квартири АДРЕСА_1 Радянської України (на даний час вул. Незалежної України) у м. Запоріжжі.

У задоволенні позовних вимог про зобов'язання надати дозвіл на укладення договору дарування 1/3 частки належної йому квартири АДРЕСА_1 Радянської України (на даний час вул. Незалежної України) у м. Запоріжжі відмовити.

Судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 640,00 (шістсот сорок гривень) грн., присудити на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1) за рахунок бюджетних асигнувань Районної адміністрації Запорізької міської ради по Вознесенівському району (код ЄДРПОУ 37573115).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя І.П. Соболєва