Постанова № 72577233, 28.02.2018, Апеляційний суд Чернівецької області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 лютого 2018 року м. Чернівці

Справа №727/2865/15

Апеляційний суд Чернівецької області у складі суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого Владичана А.І.

суддів: Міцнея В.Ф., Лисака І.Н.

секретар Костюк Л.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про визнання частково недійсним кредитного договору та застосування наслідків недійсності правочину, за апеляційною скаргою ОСОБА_1, інтереси якого за договором про надання правової допомоги представляє Марусяк Віталій Степанович, на рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 8 грудня 2017 року, (головуючий у 1-й інстанції Семенко О.В.),

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2015 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Свої вимоги обґрунтовувало тим, що 9 серпня 2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №CVX0GA00000081, відповідно до якого відповідачу надано кредит у розмірі 20000,00 Євро на споживчі цілі зі сплатою відсотків за користування кредитом з кінцевим терміном повернення до 8 серпня 2017 року.

Позичальник належним чином своїх зобов'язань за кредитним договором не виконував, внаслідок чого станом на 28.01.2015 року утворилась заборгованість у розмірі 20352,85 Євро, з яких: 19209,62 Євро - заборгованість за кредитом, 754,44 Євро - заборгованість за процентами за користування кредитом, 288,63 Євро - комісія за користування кредитом, 100,16 Євро - пеня за прострочення сплати кредиту.

_____________

Провадження 22ц/794/157/18 Категорія 27

Просило стягнути з відповідача на його користь зазначену кредитну заборгованість у розмірі 20352,85 Євро, що за курсом 17,94 відповідно до службового розпорядження НБУ від 28.01.2015 року складає 365130 грн 13 коп., а також судові витрати.

У свою чергу ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічним позовом до ПАТ КБ «ПриватБанк» про визнання частково недійсним кредитного договору та застосування наслідків недійсності правочину.

Посилався на те, що, встановивши в кредитному договорі сплату щомісячної комісії за обслуговування кредиту, позивач не зазначив, які саме послуги за вказані комісії надаються позичальнику, при цьому Банк нараховував, а позичальник сплатив комісії за послуги, що супроводжують кредит, а саме за компенсацію сукупних послуг банку за рахунок позивача, що є незаконним.

Вважає, що вищезазначені винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 1,50% від суми виданого кредиту у момент надання кредиту та винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0,20% від суми виданого кредиту щомісяця в період сплати, встановлені банком у п. 7.1 кредитного договору, із внесеними змінами, є незаконними, суперечать ЗУ «Про захист прав споживачів» та повинні бути визнаними недійсними.

Також відповідно до висновку судово-економічної експертизи банком з моменту укладення кредитного договору фактично збільшено та нараховано процентну ставку, не передбачену кредитним договором, без повідомлення позичальника про зміну розміру процентної ставки за користування кредитом, а тому таке збільшення є незаконним.

З урахуванням уточнених позовних вимог просив визнати кредитний договір частково недійсним, а саме: визнати умову кредитного договору №СVХ0GА00000081 від 9.08.2007 року, із внесеними змінами, щодо обов'язку позичальника сплачувати щомісячну комісію за розрахунково-касове обслуговування (винагороду за надання фінансового інструменту) в розмірі 0,20% від суми виданого кредиту щомісяця в період сплати - недійсною з моменту укладання договору;

визнати умову кредитного договору № СVХ0GА00000081 від 09.08.2007 року, із внесеними змінами, щодо обов'язку позичальника сплатити винагороду за надання фінансового інструменту у розмірі 1,50% від суми виданого кредиту у момент надання кредиту - недійсною з моменту укладання договору;

застосувати наслідки недійсності умов кредитного договору щодо обов'язку позичальника сплачувати щомісячну комісію за розрахунково-касове обслуговування (винагороду за надання фінансового інструменту) в розмірі 0,20% від суми виданого кредиту щомісяця в період сплати та щодо обов'язку позичальника сплатити винагороду за надання фінансового інструменту у розмірі 1,50% від суми виданого кредиту у момент надання кредиту;

визнати дії ПАТ КБ «Приватбанк» щодо одностороннього підвищення відсоткової (процентної) ставки за кредитним договором № СVХ0GА00000081 від 09.08.2007 року, із внесеними змінами, неправомірними;

зобов'язати ПАТ КБ «Приватбанк» здійснити коригуючі операції щодо зниження відсотків (процентів) за користування кредитом, починаючи з 09.08.2007 року, шляхом надання відповідного протоколу засідання кредитного комітету Банку про зменшення відсоткової (процентної) ставки;

зобов'язати ПАТ КБ «Приватбанк» здійснити перерахунок сплачених за кредитним договором сум за період з 09.08.2007 року по 28.01.2015 року та надати позичальнику новий графік погашення кредиту за кредитним договором.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 8 грудня 2017 року позов ПАТ КБ «Приватбанк» задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 9 серпня 2007 року у розмірі 20352,85 Євро, що за курсом 17,94 відповідно до службового розпорядження НБУ від 28.01.2015 року складає 365130 грн 13 коп.

Стягнуто з ОСОБА_1 на ПАТ КБ «ПриватБанк» судовий збір у розмірі 3654 грн.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено.

Не погоджуючись з указаним судовим рішенням, ОСОБА_1, інтереси якого за договором про надання правової допомоги представляє Марусяк В.С., подав апеляційну скаргу, в якій вважає, що рішення є незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального і процесуального права.

Свої доводи мотивує тим, що всупереч вимогам Закону України «Про захист прав споживачів» до оспорюваного кредитного договору включені несправедливі умови про зміну відсоткової ставки, плати за обслуговування кредиту, що є підставою для визнання таких положень недійсними.

Також судом першої інстанції у порушення вимог закону стягнуто судовий збір.

В апеляційній скарзі просить скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 8 грудня 2017 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову банку відмовити, зустрічний позов задовольнити.

Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, а рішення суду про відмову задоволенні зустрічного позову - скасуванню з наступних підстав.

Згідно із ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Статтею 263 ЦПК встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, тобто ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Згідно зі ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин, тощо.

Зазначеним нормам рішення суду першої інстанції повністю не відповідає.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову ПАТ КБ «ПриватБанк», суд першої інстанції виходив з того, що з вини боржника ОСОБА_1 виникла кредитна заборгованість, яка підлягає стягненню на користь банку.

Колегія суддів вважає правильними зазначені висновки суду першої інстанції.

Судом першої інстанції встановлено, що 9 серпня 2007 року між Публічним акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №CVX0GA00000081, відповідно до якого відповідачу надано кредит у розмірі 20000 Євро на споживчі цілі зі сплатою відсотків за користування кредитом з кінцевим терміном повернення до 8 серпня 2017 року.

Зокрема, пунктом 7.1 кредитного договору встановлено, що банк зобов'язується надати кредитні кошти на наступні цілі: споживчі цілі; на сплату страхових платежів у випадках та в порядку передбаченому п.п. 2.1.3., 2.2.7 даного договору; зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 0,84% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом; винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 1,50% від суми виданого кредиту у момент надання кредиту; винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0,20% від суми виданого кредиту щомісяця в період сплати; відсотки за дострокове погашення кредиту згідно п. 3.11 даного договору; винагороди за проведення додаткового моніторингу, згідно п. 6.2 даного договору.

11 вересня 2007 року між Публічним акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк» та ОСОБА_1 було укладено додаткову угоду №1 до кредитного договору №СVХ0GА00000081, згідно якої пункт 7.1. кредитного договору викладено у новій редакції, зокрема: «Банк зобов'язується надати «Позичальникові» кредитні кошти шляхом видачі готівки через касу на термін по 08.08.2017 року включно у вигляді непоновлюваної лінії у розмірі 47324,90 Євро, кредит на наступні цілі: споживчі цілі - трьохкімнатна квартира; на сплату страхових платежів у сумі 4324,90 Євро; зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 0,84% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом; комісії за розрахунково-касове обслуговування в розмірі 0,20% від суми виданого кредиту щомісяця в період сплати; відсотки за дострокове погашення кредиту згідно п. 1.5 даного договору.

6 серпня 2014 року між Публічним акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк» та ОСОБА_1 було укладено додаткову угоду до кредитного договору №СVХ0GА00000081, згідно якої пункт 7.1. кредитного договору був викладений в новій редакції, зокрема: «Банк зобов'язується надати «Позичальникові» кредитні кошти шляхом видачі готівки через касу на строк з 09.08.2007р. по 08.08.2017р. включно, у вигляді непоновлюваної лінії у розмірі 47523,24 Євро на наступні цілі: 43000,00 Євро на споживчі цілі; 4523,24 на сплату страхових платежів у випадках та в порядку, передбаченому п.п. 2.1.3, 2.2.7 даного договору; зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 0,84% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом; винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 1,50% від суми виданого кредиту у момент надання кредиту; - щомісяця в період сплати у розмірі 0,20% від суми виданого кредиту щомісяця в період сплати;відсотки за дострокове погашення кредиту згідно п. 3.11 даного договору; - винагороди за проведення додаткового моніторингу, згідно п. 6.2 даного договору.

Позичальник належним чином своїх зобов'язань за кредитним договором не виконував, внаслідок чого станом на 28.01.2015 року утворилась заборгованість у розмірі 20352,85 Євро, з яких: 19209,62 Євро - заборгованість за кредитом, 754,44 Євро - заборгованість за процентами за користування кредитом, 288,63 Євро - комісія за користування кредитом, 100,16 Євро - пеня за прострочення сплати кредиту, що підтверджується розрахунком заборгованості.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Згідно з положеннями статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (статті 610, 611 ЦК України).

Одним з видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.

Якщо в зобов'язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у частині другій статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Згідно з п. 2.2.4 кредитного договору позичальник зобов'язався погашення кредиту зробити в порядку, сумах і строки, передбачені договором. У випадку порушення позичальником зобов'язань, передбачених умовами договору, банк має право на дострокове повернення кредиту (п. 2.3.3 договору).

Оскільки боржник належним чином не виконував умови кредитного договору, то суд першої інстанції відповідно до вищевказаних вимог закону обґрунтовано дійшов до висновку про стягнення з нього кредитної заборгованості.

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що банком в односторонньому порядку збільшено відсоткову ставку за кредитним договором згідно з висновком судово-економічної експертизи.

Відповідно до ст. ст. 10, 60 ЦПК України у редакції Закону, чинного на момент ухвалення рішення, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін, які беруть участь у справі, виникає спір. Згідно ч. 4 статті 60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України у редакції Закону, чинного на момент ухвалення рішення, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Відповідно до ст. 58 ЦПК України у редакції Закону, чинного на момент ухвалення рішення, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. 3 ст. 212 ЦПК України у редакції Закону, чинного на момент ухвалення рішення, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність та взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Згідно з розрахунком кредитної заборгованості банком не було підвищено відсоткову ставку за користування кредитними коштами.

Судом першої інстанції за клопотанням відповідача було призначено судово-економічну експертизу. Відповідно до висновку судового експерта №35 від 25.09.2017 року проведеним дослідженням наданих документів встановлено, що під час строку дії кредитного договору (висновок по третьому питанню (т. 1 а.с. 210)) мало місце збільшення розміру реальної відсоткової ставки та здорожчання кредиту. На думку експерта це відбулося за рахунок наявності в укладеному договорі позиції стосовно поточної та разової комісії, витрат, пов'язаних зі страхуванням життя та предмету іпотеки, послуг нотаріуса.

Апелянт в апеляційній скарзі помилково ототожнює поняття «процентна ставка за користування споживчим кредитом» та «реальна процентна ставка за користування споживчим кредитом». Безпідставним є в даному випадку твердження представника апелянта про одностороннє підвищення банком процентної ставки без її реального підвищення лише за рахунок додавання до відсоткової ставки комісії та інших обов'язкових платежів за додаткові та супутні послуги кредитодавця, які сплачуються споживачем та пов'язані з використанням, обслуговуванням та поверненням споживчого кредиту, розрахованим як на дату укладення договору, так і на дату укладення додаткових угод.

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції виходив із того, що зі змісту самого кредитного договору та письмових доказів не виявлено порушення вимог закону, так як підписанням даного договору позичальник засвідчив те, що він ознайомлений з умовами надання кредиту, у тому числі вартістю кредиту, його особливостями, перевагами та недоліками, тобто виразив свою безумовну згоду з усіма його істотними умовами, що стосуються надання та повернення кредиту.

Проте з таким висновком повністю погодитися не можна, оскільки суд дійшов його внаслідок порушення норм матеріального права.

Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Оскільки відповідно до умов кредитного договору банк надав відповідачу кредит на споживчі цілі (п. 7.1 договору), особливості регулювання відносин сторін визначаються Законом України «Про захист прав споживачів», вимог якого зобов'язаний був дотримуватись банк при укладенні договору.

Крім того, необхідність застосування вказаного Закону України до споживчого кредитування звернуто увагу у рішенні Конституційного суду України № 15-рп/2011 від 10 листопада 2011 року, відповідно до якого у справі про захист прав споживачів кредитних послуг держава забезпечує особливий захист більш слабкого суб'єкта економічних відносин, а не формальну рівність сторін у цивільно-правових відносинах, шляхом визначення особливостей договірних правовідносин у сфері споживчого кредитування а обмеження принципу свободи цивільного договору. Це здійснюється через встановлення особливого порядку укладення цивільних договорів споживчого кредиту, їх оспорювання, контролю за змістом а розподілу відповідальності між сторонами договору.

Згідно з ч. 5 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів укладених із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах.

Згідно зі ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.

Визначення поняття "несправедливі умови договору" закріплено в частині другій статті 18 цього Закону. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.

Положення пп. 22, 23 ст. 1, ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» з подальшими змінами у взаємозв'язку з положеннями ч. 4 ст. 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

Відповідно до п. 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року №168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).

Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.

Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Якщо до положення вносяться зміни, такі зміни вважаються чинними з моменту їх внесення.

Згідно з пунктом 7.1 кредитного договору банк надає позичальнику кредитні кошти зі сплатою відсотків за користування кредитом також винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 1,50% від суми виданого кредиту у момент надання кредиту, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0,20% від суми виданого кредиту щомісяця в період сплати, відсотки за дострокове погашення кредиту згідно з п. 3.11 даного договору та винагороди за проведення додаткового моніторингу згідно з п. 6.2 даного договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу (ч.ч. 1, 2 ст. 215 ЦК України).

Таким чином, з урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що вимога позивача за зустрічним позовом про визнання недійсними положень договору про сплату винагороди за надання фінансового інструменту є обґрунтованими.

Однак, як вбачається з матеріалів справи, банком до суду першої інстанції подано заяву про застосування строків позовної давності до вимог позивача за зустрічним позовом.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у статтях 252, 255 ЦК України.

При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, скільки з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України).

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Із матеріалів справи також вбачається, що позивач вносив регулярні платежі за кредитним договором з вересня 2007 року до жовтня 2014 року. ОСОБА_1 було підписано кредитний договір, останній не заявляв додаткових вимог щодо умов договору та виконував його умови, у тому числі й сплачував відповідну винагороду.

Оскільки ОСОБА_1 підписав оспорюваний кредитний договір, виконував його, клопотань про визнання поважними причин пропуску позовної давності не заявляв, колегія суддів вважає, що наявні підстави для відмови у задоволені зустрічних позовних вимог у зв'язку зі спливом позовної давності.

З врахуванням викладених обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при ухваленні рішення допустив порушення норм матеріального права, а тому рішення суду в частині відмови у задоволенні зустрічного позову підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у вказаному позові з інших підстав.

Керуючись ст.ст. 374, 376 ЦПК України,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1, інтереси якого за договором про надання правової допомоги представляє Марусяк Віталій Степанович, задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 8 грудня 2017 року в частині відмови у задоволенні зустрічного позову скасувати.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про визнання частково недійсним кредитного договору та застосування наслідків недійсності правочину відмовити з інших підстав.

У решті рішення суду залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 5 березня 2018 року.

Головуючий

Судді: