Постанова № 72575564, 28.02.2018, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

Справа № 639/5835/17 Головуючий суддя І інстанції Труханович В. В.

Провадження № 22-ц/790/1065/18 Суддя доповідач Яцина В.Б.

Категорія: Спори про відшкодування шкоди

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 лютого 2018 року м. Харків.

Апеляційний суд Харківської області у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого судді - Яцини В.Б.

суддів: Бровченко І.О. Бурлака І.В.,

за участю судового секретаря Колесник О.Е.,

позивача ОСОБА_1,

відповідача начальника Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Новобаварського району Харківської міської ради Панченко Олени Вікторівни,

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 23 листопада 2017 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до начальника Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Новобаварського району Харківської міської ради Панченко Олени Вікторівни, Державної казначейської служби України про стягнення компенсації за моральну шкоду спричинену протиправною бездіяльністю та дискримінаційними діями посадової особи органу місцевого самоврядування,

встановив:

У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, в якому просив стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 16 000, 00 гривень як компенсацію моральної шкоди спричиненої протиправною бездіяльністю та дискримінаційними діями начальника Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Новобаварського району Харківської міської ради Панченко Олени Вікторівни.

В обґрунтування позовної заяви позивач посилався на те, що 18 липня 2017 року він звернувся до Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Новобаварського району Харківської міської ради з заявою, у якій просив роз'яснити яким чином розраховувалися пільги для учасників війни на оплату послуг з газопостачання у період з 2010 року по 2015 рік. У відповідь він отримав листа начальника Управління Панченко Олени Вікторівни № С-523 від 26.07.2017. Цим листом його було повідомлено, що Управління не має підстав для надання йому необхідних роз'яснень, бо його немає у державному автоматизованому реєстрі осіб, які мають право на пільги.

01 серпня 2017 року позивач звернувся до Управління з запитом на доступ до публічної інформації, у якому знов просив повідомити яким законом або нормативним актом керувалося Управління для розрахунку пільги для учасників війни на оплату послуг з газопостачання у період з 2010 року по 2015 рік, та надати копію тієї статті з такого документу, що має відношення до зазначеної групи пільговиків. Не отримавши відповідь на свій запит протягом п'яти робочих днів, як передбачено Законом України «Про доступ до публічної інформації», позивач знов звернувся до Управління з вимогою надати відповідь на його запит. Ще через тиждень ОСОБА_1 відповідь отримав, але вона не містила копії необхідного йому документу, а лише пропозицію пошукати вказану інформацію у газетах або на сайті Верховної Ради України чи Кабінету Міністрів України.

Позивач двічі звертався до Управління з запитами, у яких просив про надання інформації, яка є у розпорядженні Управління. Двічі йому було відмовлено. Підстави, якими Управління мотивує свою відмову на думку позивача не передбачені Законом України «Про доступ до публічної інформації».

Протиправна бездіяльність начальника Управління Панченко О. В. призвела до того, що ОСОБА_1 змушений був витрачати додатковий час на відстоювання своїх прав. Нехтування начальником Управління Панченко О. В. своїми обов'язками є причиною сумніву позивача, що органи державної влади України створені задля того, щоб захищати права громадян України, а не я того, щоб Панченко мала можливість самостверджуватися шляхом зневажливого ставлення до відвідувачів її закладу. Відповідь Панченко про те, що вона позбавила ОСОБА_1 права на інформацію у зв'язку з тим, що його немає у реєстрі інвалідів, свідчить, на думку позивача, про системне нерозуміння начальником Управління законодавства України стосовно права громадян на інформацію та стосовно не допущення дискримінації. Все це стало причиною душевних страждань позивача.

Рішенням Жовтневого районного суду м.Харкова від 23 листопада 2017 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з таким рішенням ОСОБА_1 в апеляційній скарзі просить його скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги. При цьому посилався на те, що неправильне застосування судом норм матеріального права призвело до неправильного вирішення справи.

Вказав, що відмовляючи у задоволенні заявлених вимог з підстав недоведеності спричинення йому моральних страждань, суд фактично поклав на нього обов'язок довести наявність у нього душевних страждань з приводу порушення його права вільно збирати інформацію, що є неприпустимим з огляду на правову природу такого права, гарантії від порушень якого закріплені Конституцією України (стаття 34).

Зазначив, що суд першої інстанції мав би виходити з презумпції спричинення йому моральної шкоди відповідачем та обов'язку саме відповідача спростувати таку презумпцію. Саме такий правовий висновок висловлений Верховним Судом України в постанові від 27 вересня 2017 року у справі № 6- 1435цс17.

Колегія суддів відповідно до ст. 367 ЦПК України перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скаргита розглянутого судом першої інстанції позову, вважає, що її необхідно задовольнити частково, з наступних підстав.

Спірні правовідносини регулюються Законом України "Про доступ до публічної інформації" № 2939-VІ від 13.01.2011 року (далі за текстом - Закон №2939), яким унормовано порядок здійснення та забезпечення права на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації.

Відповідно до ст. 1 Закону №2939, публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 12 Закону №2939 визначено, що суб'єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є: запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об'єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб'єктів владних повноважень; розпорядники інформації - суб'єкти, визначені у статті 13 цього Закону; структурний підрозділ або відповідальна особа з питань доступу до публічної інформації розпорядників інформації.

Розпорядниками інформації визнаються: 1) суб'єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб'єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов'язковими для виконання; 2) юридичні особи, що фінансуються з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим, - стосовно інформації щодо використання бюджетних коштів; 3) особи, якщо вони виконують делеговані повноваження суб'єктів владних повноважень згідно із законом чи договором, включаючи надання освітніх, оздоровчих, соціальних або інших державних послуг, - стосовно інформації, пов'язаної з виконанням їхніх обов'язків; 4) суб'єкти господарювання, які займають домінуюче становище на ринку або наділені спеціальними чи виключними правами, або є природними монополіями, - стосовно інформації щодо умов постачання товарів, послуг та цін на них (ст. 13 Закону №2939).

Згідно зі ст. 1167 ЦК України майнова шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Виходячи зі змісту ст. 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим, органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Відповідно до ст. 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Судовим розглядом встановлено, що18 липня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до правління праці та соціального захисту населення адміністрації Новобаварського району Харківської міської ради з заявою, у якій просив роз'яснити яким чином розраховувалися пільги учасників війни на оплату послуг з газопостачання у період з 2010 року по 2015 рік.

26 липня 2017 року ОСОБА_1 було надано відповідь від начальника Управління Панченко О.В. № С- 523 на вищезазначену заяву. Відповідно до вказаної відповіді встановити статус ОСОБА_1 щодо отримання пільг немає можливості, так як він не перебуває на обліку в і Єдиного державного автоматизованого реєстру осіб, які мають право на пільги, у зв'язку з чим Управління відмовилося надати роз'яснення щодо пільгової знижки учасникам війни.

01 серпня 2017 року позивач звернувся до Управління з запитом на доступ до публічної інформації, у якому знов просив повідомити яким законом або нормативним актом керувалося Управління для розрахунку пільги для учасників війни на оплату послуг з газопостачання у період з 2010 року по 2015 рік, та надати копію тієї статті з такого документу, що має відношення до зазначеної групи пільговиків.

10 серпня 2017 року ОСОБА_1 було надано відповідь на вищезазначене звернення за підписом начальника Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Новобаварського району Харківської міської ради, відповідно до якої у зазначений період при наданні пільг учасникам війни Управління в своїй роботі використовувало нормативну-базу, а саме: Закони України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та постанови Кабінету Міністрів України від 01.08.96 № 879 «Про встановлення норм користування житлово- комунальними послугами громадянами, які мають пільги щодо їх оплати» від 06.08.2014 № 409 «Про встановлення державних соціальних стандартів у сфері житлово-комунального обслуговування».

Також позивача було повідомлено, що з переліком пільг та нормами соціальних стандартів на які мають право учасники війни він має змогу ознайомитись в засобах масової інформації або на офіційних порталах Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про звернення громадян» громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення. Крім цього, колегія суддів звертає увагу на те, що визначальним для публічної інформації є те, що вона заздалегідь зафіксована будь-якими засобами та на будь-яких носіях та знаходилась у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації.

Не є інформаційним запитом звернення, для відповіді на яке необхідно створити інформацію, крім випадків, коли розпорядник інформації не володіє запитуваною інформацією, але зобов'язаний нею володіти (пункт 1 частини першої статті 22 Закону № 2939-VI).

Відповідно до ч. 1 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із пошкодженням її майна ( п. 3 ч. 2 ст. 23 ЦК України).

Згідно з п. 9 Постанови Пленуму ВС України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової» шкоди» від 31.03.1995р. № 4 під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема, в моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими, людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що органом Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Новобаварського району Харківської міської ради не було надано відповідачу відповідь на запит про надання публічної інформації у строки, встановлені законом, а надана відповідь не була повною, містила лише відсилання до джерела знаходження запитаної інформації. Але, посилаючись на загальні засади розумності, виваженості та справедливості, суд першої інстанції вважав, що позивачем не було доведено факту спричинення йому моральної шкоди. Він не зазначив, які саме страждання ним було понесені, заявлений ним до стягнення розмір не знайшов свого підтвердження в судовому засіданні, а наданий позивачем розрахунок не ґрунтується на законі.

Однак колегія суддів не погоджується з таким висновком суду.

Статтею 263 ЦПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції вказаним вимогам ст. 263 ЦПК України не відповідає

Згідно зі ст.264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання:

1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Всупереч вказаних вимог ст. 263 ЦПК України суд першої інстанції не з'ясував, що підставою заявленого позову про відшкодування шкоди була тривала незаконна бездіяльність уповноваженого державою органу влади, і при встановленні судом такої незаконної бездіяльності презюмується, що відповідно до загальних засад цивільного законодавства, справедливість, добросовісність та розумність (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України), у потерпілої особи виникають душевних страждання, яких зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, або членів її сім'ї чи близьких родичів.

Згідно до ч. 2 ст. 34 Конституції України кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.

Відповідно до ч. 1 ст. 274 ЦК України обмеження особистих немайнових прав фізичної особи, встановлених Конституцією України, можливе лише у випадках, передбачених нею.

Виходячи з наведеного суд першої інстанції правильно встановив протиправність у діях посадової особи уповноваженого органу місцевого самоуправління, однак при цьому не звернув уваги на позитивний обов'язок, який згідно до ст. 276 ЦК України в таких випадках покладається на відповідний орган місцевого самоврядування рішеннями, діями або бездіяльністю яких порушено особисте немайнове право фізичної особи, - вчинити необхідні дії для негайного поновлення. Якщо дії, необхідні для негайного поновлення порушеного особистого немайнового права фізичної особи, не вчиняються, суд може постановити рішення щодо поновлення порушеного права, а також відшкодування моральної шкоди, завданої його порушенням.

Згідно до ст. 280 ЦК України якщо фізичній особі внаслідок порушення її особистого немайнового права завдано майнової та (або) моральної шкоди, ця шкода підлягає відшкодуванню.

При цьому відмовляючи у задоволенні заявлених вимог з підстав недоведеності спричинення шкоди, суд фактично поклав на позивача надмірний процесуальний тягар - обов'язок довести наявність у нього душевних страждань з приводу порушення його права на інформацію.

Саме з такого розуміння презумпції спричинення позивачу моральної шкоди відповідачем та обов'язку саме відповідача спростувати таку презумпцію в аналогічному спорі виходив Верховний Суд України в постанові від 27 вересня 2017 року по справі № 6-1435цс17 за позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «Віннер Імпортс Україна, Лтд» про захист прав споживача та відшкодування моральної шкоди, з підстав неправомірного поширення персональної, конференційної інформації, що також є конституційним немайновим правом особи.

Однак суд апеляційної інстанції позбавлений можливості відповідно до ст. 376 ЦПК України ухвалити нове рішення по суті спору, оскільки суд не вирішив питання про залучення до розгляду справи в якості належного відповідача відповідний орган місцевого самоврядування, від імені якого у спірних правовідносинах діяла начальник Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Новобаварського району Харківської міської ради, на який в контексті вищевказаної норми ст. 1174 ЦК України покладається обов'язок відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу місцевого самоврядування.

Саме з такого розуміння норм ст. 1174 ЦК України виходив Верховний суд у постанові від 25 травня 2016 року по справі № 6-440цс16.

Разом з тим для правильного застосування до правовідносин сторін зазначених норм матеріального права необхідно з'ясувати обставини щодо притягнення як відповідача відповідний орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, без установлення яких ухвалити законне й обґрунтоване рішення неможливо. Суд не взяв до уваги, що відповідно до п. 3 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевого бюджетів або боржників, затвердженого Постановою КМ України від 03.08.2011 року № 845, - рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій).

Стаття 51 ЦПК України передбачає наступні правила для залучення до участі у справі співвідповідача, заміни неналежного відповідача:

1. Суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача.

2. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

3. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача.

4. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку.

Аналогічні правила були передбачені у ст. 33 ЦПК України в редакції, яка була чинною на день розгляду справи судом першої інстанції.

Оскільки вказана посадова особа у спірних правовідносинах діяла виключно в інтересах публічної особи, а не в особистих інтересах, то у заявленому позові слід відмовити з інших підстав, з причини звернення з цим позовом до неналежного відповідача.

Таким чином, оскільки суд першої інстанції порушив вказані норми матеріального і цивільного процесуального права, то з передбачених п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підстав суд апеляційної інстанції скасовує рішення суду першої інстанції та ухвалює нове рішення про відмову у задоволенні позову, з інших підстав.

Керуючись ст.ст. 268, п. 2 ч.1 ст.376, ст.ст. 381-384, 388-392 ЦПК України, та пунктом 8 частини першої Розділу ХIII Перехідних положень ЦПК України, суд апеляційної інстанції

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 23 листопада 2017 року - скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити, з інших підстав.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, і протягом тридцяти днів з дня проголошення може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст судового рішення виготовлений 05.03.2018 року.

Головуючий суддя:

В.Б. Яцина.

Судді: І.О.Бровченко.

І.В. Бурлака.