Постанова № 72575429, 28.02.2018, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

Справа № 638/9055/15-ц Головуючий суддя І інстанції Штих Т. В.

Провадження № 22-ц/790/780/18 Суддя доповідач Яцина В.Б.

Категорія: Спори про відшкодування шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 лютого 2018 року м. Харків.

Апеляційний суд Харківської області у складі колегії суддів палати у цивільних справах:

головуючого судді - Яцини В.Б.

суддів колегії: - Бровченка І.О., Бурлака І.В.,

за участю секретаря судового засідання - Колесник О.Е.,

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами Державної казначейської служби Українита Харківської місцевої прокуратури №1 на заочне рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 01 серпня 2017 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до Державної казначейської служби України, Головного Управління поліції у Харківській області,

В С Т А Н О В И В :

У червні 2015 року позивач звернувся до Дзержинського районного суду м. Харкова із позовом, який в ході судового засідання уточнювався, та просив стягнути з відповідача Ліквідаційної комісії ХМУ ГУ МВС в Харківській області спричинену йому моральну шкоду у розмірі 328860 грн.

У подальшому позовні вимоги уточнив та звернувся до Головного управління національної поліції в Харківській області, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди.

Свої позовні вимоги обґрунтовував тим, що у 2012 році звернувся до Дзержинського РВ ХГУ ГУМВС в Харківській області із заявою про вчинення кримінального правопорушення-злочину відносно нього. Так, 22.11.2012 слідчим Дзержинського РВ ХГУ ГУМВС в Харківській області Топорковим С.Е. його заява про кримінальне правопорушення-злочин була внесена до ЄРДР №120122200480000010 за ч. 1 ст. 190 КК України, за яким позивача було визнано потерпілим. 04.07.2013 слідчий Топорков С.Е. виніс постанову про закриття кримінального провадження. 08.07.2013 року ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова визнано дії Топоркова С.Е. - незаконними. Слідчого Топоркова С.Е. було відсторонено від розслідування по кримінальному провадженню №120122200480000010, а прокуратурою відносно вказаного слідчого було відкрито кримінальне провадження №42013220090000130 по ст. 367 КК України, по якому позивача було визнано потерпілим. Подальше розслідування проводив слідчий Санжаровська М.В. 05.11.2013 року зі скаргою ОСОБА_3 звернувся до Дзержинського районного суду м. Харкова, ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 08.11.2013 року визнано бездіяльність слідчого Санжаровської М.В. незаконною та зобов'язано провести комплекс дій передбачених КПК України. Але незважаючи на ухвалу суду, слідчий Санжаровська М.В. 09.12.2013 року винесла постанову про закриття кримінального провадження. 17.01.2014 року ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова було скасовано постанову про закриття кримінального провадження та направлено для подальшого розслідування. 21.01.2014 року Прокуратура Дзержинського району внесла заяву про кримінальне правопорушення-злочин №42014220090000004 за ч.3 ст.364 КК України. Кримінальне провадження №120122200480000010 було передано слідчому Кошелеву Д.А., а в подальшому слідчому Андроняк А.М., яка 18.08.2015 року винесла постанову про закриття кримінального провадження, але вже 02.11.2015 року дана постанова була скасована прокуратурою Дзержинського району м. Харкова.

Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 10 червня 2016 року позовні вимоги ОСОБА_3 було задоволено частково.

Рішенням колегії суддів судової палати у цивільних справах від 20 жовтня 2016 року вказане рішення суду першої інстанції було скасоване та у задоволенні позовних вимог - відмовлено.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ рішення суду першої та апеляційної інстанції скасовано. Справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Заочним рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 01 серпня 2017 року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено частково.

Стягнуто з Державної казначейської служби України за рахунок Державного бюджету України на користь ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 100000 (сто тисяч) гривень в рахунок відшкодування завданої моральної шкоди, шляхом списання цих сум, з єдиного казначейського рахунку, призначеного для відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду.

Судові витрати покладено на рахунок держави.

В іншій частині в задоволенні позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі представник Державної казначейської служби України просить зазначене рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

В обґрунтування скарги зазначив, що оскаржуване рішення ухвалене з порушенням норм матеріального права, за неповного з'ясування та недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими. Вказав, що суд першої інстанції визначаючи розмір спричинених моральних страждань позивачу дійшов висновку, що вони пов'язані зі зміною його нормального життєвого ритму, зазначивши про відсутність в матеріалах справи інших доказів на підтвердження немайнових витрат. Зауважив, що відшкодування моральної шкоди має бути не більш, аніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинно призводити до її збагачення. Послався на те, що численні звернення позивача до правоохоронних органів свідчать про можливість ОСОБА_3 в повній мірі реалізувати свої конституційні права, та в жодному разі не завдають йому моральної шкоди. Вказав, що суд першої інстанції дійшов висновку, що відшкодування шкоди покладається на Державу Україну, неправомірно стягнув моральну шкоду з Державної казначейської служби України, а саме державного органу, що жодним чином не порушував прав та законних інтересів позивача.

Правом на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції також скористалась Харківська місцева прокуратура №1.

Прокуратура в апеляційній скарзі просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

В обґрунтування скарги зазначено, що оскаржуване рішення ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, а висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи. Вказано, що суд першої інстанції безпідставно дійшов висновку про наявність моральної шкоди, протиправність діянь відповідача, наявності причинного зв'язку між ними, а також вини саме органів поліції. Зауважено, що судом не було належним чином мотивовано розмір моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню.

Частина третя статті 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, лише якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.

Відповідно до ст. 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції розглянув справу за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими для апеляційного провадження, з повідомленням учасників справи.

Вислухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, які з'явилися у судове засідання, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що 22.11.2012 року слідчим Дзержинського РВ ХГУ ГУМВС в Харківській області Топорковим С.Е. заява ОСОБА_3 про кримінальне правопорушення-злочин була внесена до ЄРДР №120122200480000010 за ч.1 ст. 190 КК України, за яким позивача було визнано потерпілим.

Слідчим Топорковим С.Е. 04.07.2013 року винесено постанову про закриття кримінального провадження.

Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 08.07.2013 визнано дії Топоркова С.Е. - незаконними.

Слідчого Топоркова С.Е. було відсторонено від розслідування по кримінальному провадженню №120122200480000010, а прокуратурою відносно вказаного слідчого було відкрито кримінальне провадження №42013220090000130 по ст. 367 КК України, по якому позивача було визнано потерпілим.

Подальше розслідування проводив слідчий Санжаровська М.В.

ОСОБА_3 05.11.2013 звернувся зі скаргою до Дзержинського районного суду м. Харкова, та ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 08.11.2013 визнано бездіяльність слідчого Санжаровської М.В. незаконною та зобов'язано провести комплекс дій передбачених КПК України. Але незважаючи на ухвалу суду, слідчий Санжаровська М.В. 09.12.2013 року винесла постанову про закриття кримінального провадження.

Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 17.01.2014 було скасовано постанову про закриття кримінального провадження та направлено для подальшого розслідування.

Прокуратура Дзержинського району 21.01.2014 внесла заяву про кримінальне правопорушення - злочин №42014220090000004 за ч.3 ст.364 КК України. Кримінальне провадження №120122200480000010 було передано слідчому Кошелеву Д.А., а в подальшому слідчому Андроняк А.М., яка 18.08.2015 року винесла постанову про закриття кримінального провадження, але вже 02.11.2015 року дана постанова була скасована прокуратурою Дзержинського району м. Харкова.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції свої висновки мотивував тим, що права позивача порушені і підставою для відшкодування шкоди встановлені ухвалами Дзержинського районного суду міста Харкова від 08 липня 2013 року, від 08 листопада 2013 року від 17 січня 2014 року, якими встановлена протиправна бездіяльність слідчих Дзержинського РВ ХМУ ГУМВС України в Харківській області в частині не виконання своїх службових обов'язків.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органу місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно ст.ст. 1173, 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Відповідно до правової позиції, яка при встановленні аналогічних обставин викладена Верховним Судом України у постанові від 25 травня 2016 року у справі № 6-440цс16, шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).

Оскільки у справі, яка переглядається, з'ясовано, що підставою для відшкодування шкоди є встановлена чинними ухвалами суду протиправна бездіяльність слідчих Дзержинського РВ ХМУ ГУМВС України в Харківській області в частині не виконання своїх службових обов'язків, то суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого і законного висновку, який відповідає вказаній постанові Верховного Суду України, що у даному випадку застосовуються не спеціальні, передбачені у статті 1176 ЦК України, а визначені у статті 1174 ЦК України загальні підстави цивільно-правової відповідності за завдану фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень. Доводи скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.

У зв'язку з чим колегія суддів вважає, що судом першої інстанції обґрунтовано на підставі вищезазначених доказів зроблений висновок про те, що ОСОБА_3 були спричинені моральні страждання, які полягали у зміні нормального життєвого ритму у зв'язку з необхідністю неодноразово звертатись до правоохоронних та судових органів за захистом свої права, гарантованих законом, що підтверджується самим встановленим ухвалами суду фактом незаконної бездіяльності слідчих.

При цьому відповідно до ст. 1174 ЦК України та п.п. 35, 38 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевого бюджетів або боржників, затвердженого Постановою КМ України від 03.08.2011 року № 845, Державне казначейство України шляхом безспірного списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України виплачує присуджену судом суму відшкодування моральної шкоди.

Згідно з пунктом 3 Порядку рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій).

Таким чином, оскільки відшкодування шкоди покладається на Державу Україну, доводи представника Державної казначейської служби України про безпідставність задоволення вимог ОСОБА_3 саме за рахунок списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України, є таким, що не ґрунтується на вимогах закону.

Після прийняття Закону України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 № 580-VIII ОСОБА_3 було подано уточнений позов, в якому відповідачем було визначено ГУ НП в Харківській області, оскільки вказаний орган функціонально замінив Дзержинський РВ ХМУ ГУ МВС України в Харківській області.

Так, відповідно до ст. 23 вказаного Закону поліція відповідно до покладених на неї завдань, зокрема, виявляє причини та умови, що сприяють вчиненню кримінальних та адміністративних правопорушень, вживає у межах своєї компетенції заходів для їх усунення; вживає заходів з метою виявлення кримінальних, адміністративних правопорушень; припиняє виявлені кримінальні та адміністративні правопорушення; вживає заходів, спрямованих на усунення загроз життю та здоров'ю фізичних осіб і публічній безпеці, що виникли внаслідок учинення кримінального, адміністративного правопорушення; здійснює своєчасне реагування на заяви та повідомлення про кримінальні, адміністративні правопорушення або події; у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.

Вказане дає підстава дійти висновку, що ГУ НП в Харківській області, як орган публічної влади за своїм призначенням є правонаступником слідчих органів міліції, які в державі, яка продовжує своє існування, здійснювали таку ж публічну правоохоронну діяльність, тому, з урахуванням вищевказаної норми ст. 3 Конституції України про відповідальність Держави перед людиною за свою діяльність, безпідставним є посилання представника прокуратури на те, що орган поліції не належний відповідач у даній справі.

Стягуючи моральну шкоду на користь ОСОБА_3 суд обґрунтовано визнав факт заподіяння моральної шкоди діями відповідача, а саме винесенням незаконних рішень, тривалої бездіяльності посадових осіб пов'язаних з невиконанням своїх обов'язків, не проведенні комплексу дій передбачених КПК України, а в подальшому і постійне закриття кримінального провадження. Колегія суддів відхиляє доводи скарги про недоведеність факту заподіяння моральної шкоди, оскільки відповідно до ст. 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи, тобто вина органу влади у даному випадку презюмується. Відповідачі всупереч положень ст. 81 ЦПК України не спростували відповідальність держави за завдану у даному випадку моральну шкоду.

Згідно ст. 280 ЦК України якщо фізичній особі внаслідок порушення її особистого немайнового права завдано майнової та (або) моральної шкоди, ця шкода підлягає відшкодуванню.

При цьому колегія суддів також зважає на те, що у в таких спірних правовідносинах презуюмується й факт завдання потерпілому моральної шкоди. Саме з такого розуміння презумпції спричинення позивачу моральної шкоди відповідачем та обов'язку саме відповідача спростувати таку презумпцію в аналогічному спорі виходив Верховний Суд України в постанові від 27 вересня 2017 року по справі № 6-1435цс17 за позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «Віннер Імпортс Україна, Лтд» про захист прав споживача та відшкодування моральної шкоди, з підстав неправомірного поширення персональної, конференційної інформації, що також є конституційним немайновим правом особи.

Проте колегія суддів не погоджується зі стягненням моральної шкоди у розмірі 100000 грн. (сто тисяч гривень), який всупереч загальних засад цивільного законодавства про справедливість, добросовісність та розумність (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України) є надмірним відшкодуванням.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права, із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вимогам ст. 263 ЦПК України оскаржуване рішення в частині визначення розміру відшкодування моральної шкоди у повній мірі не відповідає.

Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

У п. 3 Постанові Пленуму Верховного суду України № 4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (далі - Постанова ) судам роз'яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Пунктом 5 вказаної Постанови роз'яснено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Колегія суддів в цьому контексті враховує той факт, що у справі відсутні достатні докази на підтвердження такої глибини душевних страждань та немайнових втрат потерпілої особи, як заслуговують на відшкодування у розмірі 100 000 грн., а тому вважає за необхідне, відповідно до характеру та розміру душевних страждань, завданих потерпілому, з урахуванням загальних засад цивільного законодавства, справедливості, добросовісності та розумності зменшити розмір відшкодування моральної шкоди до 30000 грн.

З огляду на те, що судом першої інстанції при ухваленні рішення були додержані норми матеріального права, проте, не було належним чином обґрунтовано висновок про стягнення на користь ОСОБА_3 моральної шкоди в розмірі 100000 грн., колегія суддів на підставі п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, апеляційні скарги задовольняє частково, з ухваленням нового рішення про зменшення розміру відшкодування за рахунок Державного бюджету Українии на користь ОСОБА_3 моральної шкоди до розміру 30000 грн., В іншій частині рішення суду залишається без змін.

Керуючись ст.ст. 259, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 381-384, 389-392 ЦПК України, п.п 8 ч. 1 розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України,суд апеляційної інстанції

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційні скарги Державної казначейської служби України таХарківської місцевої прокуратури №1 - задовольнити частково.

Заочне рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 01 серпня 2017 року змінити.

Зменшити розмір стягнення.

Стягнути з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного рахунку Державного казначейської служби України на користь ОСОБА_3 30 000 (тридцять тисяч) гривень в рахунок відшкодування моральної шкоди.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня проголошення, і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст судового рішення виготовлений 05.03.2018 року.

Головуючий - В.Б. Яцина

Судді -

І.О. Бровченко.

І.В. Бурлака.