Вирок № 72575361, 05.03.2018, Чугуївський міський суд Харківської області

ЧУГУЇВСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 636/285/18

Провадження № 1-кп/636/282/18

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 березня 2018 року Чугуївський міський суд Харківської області

у складі: головуючого - судді Гуменного З.І.,

за участю секретаря судового засідання - Шикової К.Р.,

прокурора військової прокуратури Харківського гарнізону Квасової Я.О.,

обвинуваченого - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Чугуєві обвинувальний акт по кримінальному провадженню № 42017220750000512, внесений 18 листопада 2017 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань, відносно

ОСОБА_2, який народився ІНФОРМАЦІЯ_5 року у м. Лозова, Харківської області, громадянина України, з середньою освітою, одруженого, маючого на утриманні неповнолітню дитину ІНФОРМАЦІЯ_2, раніше не засудженого, військовослужбовця військової служби за контрактом, старшого сапера 1 інженерно-саперного взводу інженерно-саперної роти групи інженерного забезпечення військової частини А0501, старшого солдата, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 407 КК України, -

в с т а н о в и в:

10.02.2015р. ОСОБА_2 уклав контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України з Міністерством Оборони України в особі т.в.о. командира військової частини - польова пошта В6250 полковника ОСОБА_3

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», ст. 1 Закону України «Про оборону України», особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудований період після закінчення воєнних дій.

Також, у ст. 1 Закону України «Про оборону України» надається визначення терміну особливий період - це період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Таким чином, з моменту видання виконувачем обов'язків Президента України Указу «Про часткову мобілізацію» № 303/2014 від 17.03.2014р. на території України почав діяти особливий період, який тривав на момент не з'явлення ОСОБА_2 до вказаної військової частини.

Згідно п.п. 1, 3 ч. 3 ст. 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов'язок військової служби на території військової частини або в іншому місці роботи (занять) протягом робочого (навчального) часу, включаючи перерви, встановлені розпорядком (розкладом занять) чи поза військовою частиною, якщо перебування там відповідає обов'язкам військовослужбовця або його направлено туди за наказом відповідного командира (начальника).

Згідно з положенням ч. 1 п. 2 ст. 24 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», початком проходження військової служби для громадян призваних на військову службу за контрактом є день зарахування до списків особового складу військової частини.

З 10.02.2015р., тобто з моменту підписання контракту про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, ОСОБА_2 набув статусу військовослужбовця - особи, яка проходить військову службу, та з цього ж дня розпочав виконання військового обов'язку - проходження військової служби.

Будучи військовослужбовцем, старший солдат ОСОБА_2 відповідно до вимог ст. ст. 11, 16, 127, 128, Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», був зобов'язаний дотримуватися загальних обов'язків військовослужбовців, своїх службових обов'язків, а також порядку звільнення з розташування військової частини.

Однак, діючи в порушення вимог вищезазначених нормативних актів, старший солдат ОСОБА_2 вчинив умисний військовий злочин проти встановленого порядку несення військової служби.

Реалізуючи свій злочинний намір, старший солдат ОСОБА_2 31.07.2017р. близько 08.00 год., будучи військовослужбовцем військової служби за контрактом, діючи умисно, без поважних причин, з метою тимчасово ухилитися від виконання обов'язків військової служби, самовільно залишив військову частину А0501, за місцем дислокації Харківська область, м. Чугуїв, вул. Горішного, 142, та вибув до фактичного місця проживання за адресою: АДРЕСА_1, де проводив час на власний розсуд, не пов'язуючи його з виконанням обов'язків військової служби.

09.01.2018р. близько 08.00 год. старший солдат ОСОБА_2 добровільно повернувся до військової частини А0501, що розташована за адресою: Харківська область, м. Чугуїв, вул. Горішного, 142, та того ж дня приступив до виконання службових обов'язків.

Вказані дії солдата ОСОБА_2 органом досудового розслідування кваліфікуються за ч. 4 ст. 407 КК України як самовільне залишення військової частини, без поважних причин, вчинене військовослужбовцем (крім строкової служби) в умовах особливого періоду, крім воєнного стану.

Обвинувачений в судовому засіданні свою вину в інкримінованому йому злочині визнав повністю, щиро розкаявся та повністю підтвердив зазначені в обвинувальному акті обставини, пояснивши суду, що довгий час перебував у зоні проведення АТО і після закінчення контракту йому відмовили у звільненні, тому він поїхав додому до дружини та дитини.

Показання ОСОБА_2 є послідовними, логічними і не викликають у суду сумніву щодо правильності розуміння обвинуваченим змісту обставин кримінального правопорушення, добровільності та істинності його позиції.

За згодою сторін згідно з ч. 3 ст. 349 КПК України судом було визнано недоцільним дослідження таких доказів по справі, як покази свідків та інших доказів, що були зібрані в ході досудового розслідування стосовно фактичних обставин справи, оскільки обвинувачений та інші учасники судового розгляду правильно розуміють зміст цих обставин, немає сумнівів у добровільності та істинності їх позиції, а також фактичні обставини справи ніхто не оспорює.

Тому суд обмежив дослідження фактичних обставин справи допитом обвинуваченого та дослідженням таких матеріалів кримінальної справи, що характеризують особу обвинуваченого:

- довідки ОСК ГУНП в Харківській області та ОСК МВС України № 50-30112017/63210 від 05.12.2017 року про відсутність судимості ОСОБА_2 (а.к.п. 42);

- інформації КЗОЗ «Лозівське територіальне медичне обєднання» від 21.12.2017р., згідно якої ОСОБА_2 до лікарні не звертався (а.к.п. 38);

- картки обстеження та медичного огляду ОСОБА_2 від 05.02.2015р., згідно якої на олюбліку у лікаря психіатра - не перебуває, придатний до військової служби (а.к.п. 39);

- службової характеристики ОСОБА_2, виданої за місцем проходження служби у військовій частині - польова пошта В6250, згідно якої ОСОБА_2 характеризується з негативного боку, до виконання службових обов'язків ставиться невідповідально, недисциплінований, не подає приклад товаришам, авторитету серед командування та спів службовців не має, поставлені завдання виконує не охоче (а.к.п. 16);

- посвідченням серії НОМЕР_1, виданого 14 липня 2015р., згідно якого ОСОБА_2 є учасником бойових дій (а.с. 59).

Оцінюючи в сукупності всі досліджені докази, суд вважає встановленим, що своїми умисними діями, які виразились у самовільному залишенні військової частини - польова пошта В6250, де обвинувачений проходив службу за контрактом, в умовах особливого періоду, без поважним причин, ОСОБА_2 вчинив злочин, передбачений ч. 4 ст. 407 КК України.

Призначаючи обвинуваченому покарання, суд враховує характер і ступінь скоєного злочину, який відноситься до категорії тяжких злочинів, конкретні обставини вчиненого злочину та дані про особу обвинуваченого, а саме: раніше не засуджений, за місцем служби характеризується негативно, маючого на утримання неповнолітню дитину ІНФОРМАЦІЯ_2.

При призначенні обвинуваченому ОСОБА_2 покарання суд, згідно з вимогами ст. 65 КК України, враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, який згідно із ст. 12 КК України є тяжким злочином та дані про особу винного.

Обставинами, що пом'якшують покарання ОСОБА_2, суд визнає його щире каяття та визнання вини. Обставин, що обтяжують покарання, судом не встановлено.

Крім того, ст. 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (далі - Європейський суд) передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Як у справі «Бакланов проти Росії» (рішення від 09 червня 2005 року), так і у справі «Фрізен проти Росії» (рішення від 24 березня 2005 року) Європейський суд зазначив, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним». У справі «Ізмайлов проти Росії» (п. 38 рішення від 16 жовтня 2008 року) Європейський суд вказав, що «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистого надмірного тягаря для особи».

При призначенні покарання суд виходить із положень статті 65 КК України, а саме: з принципів законності, справедливості, індивідуалізації, а також достатності покарання для виправлення та попередження нових злочинів, враховує характер та ступінь тяжкості вчиненого злочину, який, відповідно до ст. 12 КК України, віднесено до категорії тяжких злочинів, пом'якшуючі покарання обставини, особу обвинуваченого, його відношення до скоєного злочину, і вважає, що виправлення ОСОБА_2 і попередження скоєння ним нових злочинів можливо без ізоляції від суспільства.

Беручи до уваги вказані обставини в їх сукупності та відсутність тяжких наслідків, а також враховуючи дані про особу, суд вважає за можливе у даному випадку, призначивши ОСОБА_2 покарання у вигляді позбавлення волі, застосувати до нього ст. 75 КК України і звільнити його від відбування покарання з випробуванням, одночасно поклавши на засудженого обов'язки, які сприятимуть його виправленню, оскільки саме таке покарання, на думку суду, є справедливим, а також необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нового злочину.

Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлений.

Судових витрат та речових доказів по справі немає.

Обвинувачений ОСОБА_2 в судовому засіданні просив застосувати до нього Закон України «Про амністію у 2016 році».

Статтею 2 Закону України «Про амністію у 2016 році» передбачено, що звільненню від відбування покарання у вигляді позбавлення волі на певний строк та від інших покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, підлягають особи, визнаних винними у вчиненні злочину, що не є особливо тяжким злочином проти життя та здоров'я особи та не є діянням, передбаченим частинами другою, третьою і четвертою статті 408, статтею 410, частинами другою, третьою і четвертою статті 411 Кримінального кодексу України, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України, брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, отримали статус учасника бойових дій (крім осіб, зазначених у частині четвертій статті 86 Кримінального кодексу України, статті 4 Закону України "Про застосування амністії в Україні" та статті 9 цього Закону).

Обставини, за якими ОСОБА_2 обвинувачується у вчиненні злочину, передбаченому ч. 4 ст.407 КК України, мали місце в період з 31 липня 2017 року, тобто до набрання чинності Законом України «Про амністію у 2016 році».

Обставини, які перешкоджають застосуванню до ОСОБА_2 акту амністії суд не вбачає, він є суб'єктом амністії.

За таких обставин, суд приходить до висновку про звільнення ОСОБА_2 від відбування призначеного покарання, на підставі статті 2 Закону України «Про амністію у 2016 році».

Згідно ч. 2 ст. 3 Закону України «Про застосування амністії в Україні», установивши в стадії судового розгляду кримінальної справи наявність акта амністії, що усуває застосування покарання за вчинене діяння, суд, за доведеності вини особи, постановляє обвинувальний вирок із звільненням засудженого від відбування покарання.

Запобіжні заходи відносно ОСОБА_2 не обирались.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 369, 370, 371, 373, 374, 376 КПК України, суд, -

у х в а л и в :

ОСОБА_2 визнати винним у вчиненні злочину, передбаченому ч. 4 ст. 407 КК України, та призначити йому покарання у вигляді позбавлення волі строком на 3 (три) роки.

На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_2 від відбування призначеного покарання, якщо він протягом іспитового строку тривалістю 1 (один) рік не вчинить нового злочину та виконає покладені на нього відповідно до ст. 76 КК України обов'язки: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації, повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання, не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

На підставі статті 2 Закону України «Про амністію у 2016 році» ОСОБА_2 від призначеного покарання - звільнити.

Роз'яснити, що учасники судового провадження мають право подати клопотання про помилування, право на ознайомлення з журналом та технічним записом судового засідання і подати на них письмові зауваження.

На вирок може бути подана апеляційна скарга до апеляційного суду Харківської області через Чугуївський міський суд Харківської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити засудженому та прокурору.

Суддя -