Постанова № 72575193, 27.02.2018, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

«27» лютого 2018 року

м. Харків

справа № 638/2247/17-ц

провадження № 22ц/790/1390/18

Апеляційний суд Харківської області у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Бурлака І.В., (суддя-доповідач),

суддів - Бровченка І.О., Яцини В.Б.,

за участю секретаря - Баранкової В.В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі - Товариство з додатковою відповідальністю Страхова компанія «Альфа-Гарант», ОСОБА_2

розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 30 листопада 2017 року в складі судді Подус Г.С.,

в с т а н о в и в:

У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з зазначеним позовом до Товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія «Альфа-Гарант», ОСОБА_2 про відшкодування матеріального збитку, заподіяного внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

Позов мотивовано тим, що 14 грудня 2015 року сталася дорожньо-транспортна пригода, за участю транспортного засобу «TOYOTA AVALON», державний номер НОМЕР_1, належного ОСОБА_2 та застрахованого у Товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія «Альфа-Гарант» за полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів серії АЕ/5241708 з терміном дії до 30 жовтня 2016 року та автомобіля «TOYOTA COROLLA», державний номер НОМЕР_2, що належить їй, внаслідок чого її автомобіль отримав ряд механічних пошкоджень.

Зазначила, що вина ОСОБА_2 ним визнана та підтверджується європротоколом від 14 грудня 2015 року.

Вказала, що її автомобіль перебуває на гарантії в TOYOTA CENTRE KHARKIV та згідно з розрахунком-фактурою TOYOTA CENTRE KHARKIV № 1-00004103 від 17 грудня 2015 року сума збитку, завданого її автомобілю, становить 26772,27 грн.

Зазначила, що страхова компанія виплатила їй відшкодування у розмірі 8087,02 грн., що недостатньо для відновлення її автомобіля. Сума невідшкодованого збитку, з урахуванням максимального розміру в сумі 25000,00 грн. виплати за європротоколом станом на виникнення страхового випадку становить 16912,98 грн.

Вважала, що ОСОБА_2 повинен сплатити їй суму збитку невідшкодовану страховою компанією відповідача у розмірі 1772,27 грн.

Просила стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія «Альфа-Гарант» на її користь суму збитку у розмірі 16912,98 грн., стягнути з ОСОБА_2 на її користь суму збитку, не відшкодовану страховою компанією відповідача, у розмірі 1772,27 грн.

Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 30 листопада 2017 року у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 - відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просила рішення скасувати, прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини справи, що мають значення для справи; висновки суду не відповідають обставинам справи, порушені та неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права. Вважала, що суд не надав належної оцінки доказам у справі і як доводи апеляційної скарги виклала позовні вимоги. При цьому зазначила, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що на момент виникнення дорожньо-транспортної пригоди її автомобіль знаходився на гарантійному обслуговуванні на СТО офіційного дилера марки TOYOTA CENTRE KHARKIV з умовою проведення будь-яких ремонтних робіт тільки на СТО офіційного дилера марки TOYOTA CENTRE KHARKIV; в іншому випадку гарантійні умови припиняються, а тому вартість відновлювального ремонту транспортного засобу повинна бути розрахована згідно з розрахунками саме TOYOTA CENTRE KHARKIV; що у разі проведення ремонту її автомобіля не на СТО офіційного дилера марки TOYOTA CENTRE KHARKIV гарантійне обслуговування її автомобіля буде припинено; що нею не надано акту виконаних робіт, доказів оплати ремонтно-відновлювальних робіт на підтвердження ремонту автомобіля, оскільки ремонт до тепер проведено не було через недостатність суми страхового відшкодування, яку їй було нараховано та виплачено страховою компанією; що згідно висновку експерта задній бампер її автомобіля підлягає повній заміні; що будь-які питання невідповідності інформації щодо пошкоджень визначених в рахунку-фактури № 1-00004103 від 17 грудня 2015 року до її автомобіля судом першої інстанції не досліджувалось.

26 лютого 2018 року Товариство з додатковою відповідальністю Страхова компанія «Альфа-Гарант» надав відзив на апеляційну скаргу.

Відзив мотивовано тим, що рішення суду є законним та обґрунтованим. Страхова компанія сплатила страхове відшкодування та в повному обсязі виконало свої зобов'язання.

Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, пояснення з'явившихся осіб, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 необхідно задовольнити частково, рішення суду - змінити.

Рішення мотивовано тим, що при настанні дорожньо-транспортної пригоди франшиза ОСОБА_1 не компенсується. Проте, з таким висновком суду погодитися не можна, виходячи з наступного.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 14 грудня 2015 року сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля «TOYOTA AVALON», державний номерний знак НОМЕР_1, який належить ОСОБА_2 та автомобілем «TOYOTA COROLLA», державний номерний знак НОМЕР_2, який належить ОСОБА_1

На момент настання дорожньо-транспортної пригоди цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 застрахована у Товаристві з додатковою відповідальністю Страхова компанія «Альфа-Гарант».

Учасниками дорожньо-транспортної пригоди складено повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду (європротокол), який підписано обома учасниками дорожньо-транспортної пригоди. Представники компетентних органів на місце дорожньо-транспортної пригоди не викликались.

Вказана дорожньо-транспортна пригода сталась з вини ОСОБА_2, що ним не заперечувалось.

Відповідно до рахунку-фактури № 1-00004103 від 17 грудня 2015 року, наданого Товариством з обмеженою відповідальністю «АРТСІТІ» ОСОБА_1, вартість ремонту склала 26772,27 грн.

ОСОБА_1 звернулася до Товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія «Альфа-Гарант» з заявою про настання дорожньо-транспортної пригоди, яка відбулась 14 грудня 2015 року за її участю та ОСОБА_2

На виконання вимог статей 22, 29, 34 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» Товариство з додатковою відповідальністю Страхова компанія «Альфа-Гарант» звернувся до незалежного експерта, Товариства з обмеженою відповідальністю «Експертум-Аве», з метою визначення вартості матеріального збитку, якого зазнала ОСОБА_1 у зв'язку з пошкодженням належного їй транспортного засобу.

Відповідно до звіту № 17007 від 08 лютого 2016 року про вартість матеріального збитку, завданого власнику транспортного засобу «TOYOTA COROLLA», державний номер НОМЕР_2, матеріальний збиток завданий власнику зазначеного автомобіля, внаслідок його пошкодження склав - 10963,60 грн. з урахуванням ПДВ, 9136,33 грн. без урахування ПДВ.

Відповідно до полісу № АЕ/5241708 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів автомобіль «TOYOTA AVALON», державний номерний знак НОМЕР_1, розмір франшизи склав 1000,00 грн.

Згідно з платіжним дорученням № ID-85882 від 24 жовтня 2016 року Товариством з додатковою відповідальністю Страхова компанія «Альфа-Гарант» виплачено ОСОБА_1 суму відшкодування в розмірі 8136,33 грн.

Відповідно до частин першої, другої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

З огляду на зазначені положення статті 509 та з урахуванням приписів статей 11, 22, 23, 599, 1166 ЦК України факт завдання фізичній особі шкоди, якщо ця особа (потерпілий) не перебуває в договірних правовідносинах із особою, яка завдала шкоди, та/або якщо завдання такого роду шкоди не пов'язане з виконанням цими особами обов'язків за договором, породжує виникнення позадоговірного, деліктного зобов'язання. Воно виникає з факту завдання шкоди й припиняється належним виконанням у момент відшкодування потерпілому шкоди в повному обсязі особою, яка завдала шкоду. Сторонами деліктного зобов'язання класично виступають потерпілий (кредитор) і особа, яка завдала шкоди (боржник).

За статтею 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Згідно зі статтею 1192 ЦК України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Разом із тим правила регулювання деліктних зобов'язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, - якщо законом передбачено такий обов'язок.

Так, відповідно до статті 999 ЦК України законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування). До відносин, що випливають із обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

До сфери обов'язкового страхування відповідальності належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним Законом України від 01 липня 2004 року № 1961-IV «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Відповідно до статей 3, 5 зазначеного Закону метою здійснення обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, а також захист майнових інтересів страхувальників. Об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.

Згідно зі статті 6 цього Закону страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.

Як передбачено статтею 1194 ЦК України, в разі, якщо страхової виплати (страхового відшкодування) недостатньо для повного відшкодування шкоди, завданої особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, ця особа зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Відповідно пункту 1 Розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг № 698 від 17 листопада 2011 року зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 07 грудня 2011 року за № 1412/20150 «Про затвердження максимальних розмірів страхової виплати за шкоду, заподіяну майну потерпілих, у разі оформлення документів про дорожньо-транспортну пригоду без участі уповноважених на те працівників Державтоінспекції МВС України затверджено максимальні розміри страхової виплати за шкоду, заподіяну майну потерпілих, у разі оформлення документів про дорожньо-транспортну пригоду без участі уповноважених на те працівників Державної автомобільної інспекції Міністерства внутрішніх справ України з 01 січня 2013 року 25000,00 грн. потерпілому.

З огляду на вищенаведене, сторонами договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є страхувальник та страховик. При цьому договір укладається з метою забезпечення прав третіх осіб (потерпілих) на відшкодування шкоди, завданої цим третім особам унаслідок скоєння дорожньо-транспортної пригоди за участю забезпеченого транспортного засобу.

Завдання потерпілому шкоди особою, цивільна відповідальність якої застрахована, внаслідок дорожньо-транспортної пригоди породжує деліктне зобов'язання, в якому праву потерпілого (кредитора) вимагати відшкодування завданої шкоди в повному обсязі кореспондується відповідний обов'язок боржника (особи, яка завдала шкоди). Водночас така дорожньо-транспортна пригода слугує підставою для виникнення договірного зобов'язання згідно з договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, в якому потерпілий так само має право вимоги до боржника - в договірному зобов'язанні ним є страховик.

Разом із тим, зазначені зобов'язання не виключають одне одного. Деліктне зобов'язання - первісне, основне зобов'язання, в якому діє загальний принцип відшкодування шкоди в повному обсязі, підставою його виникнення є завдання шкоди. Натомість страхове відшкодування - виплата, яка здійснюється страховиком відповідно до умов договору, виключно в межах страхової суми та в разі, якщо подія, в результаті якої завдана шкода, буде кваліфікована як страховий випадок. Одержання потерпілим страхового відшкодування за договором не обов'язково припиняє деліктне зобов'язання, оскільки страхового відшкодування може бути недостатньо для повного покриття шкоди, й особа, яка завдала шкоди, залишається зобов'язаною. При цьому, потерпілий стороною договору страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів не є, але наділяється правами за договором: на його, третьої особи, користь страховик зобов'язаний виконати обов'язок зі здійснення страхового відшкодування.

Право потерпілого на відшкодування шкоди за рахунок особи, яка завдала шкоди, є абсолютним і не може бути припинене чи обмежене договором, стороною якого потерпілий не був, хоч цей договір і укладений на користь третіх осіб. Закон надає потерпілому право одержати страхове відшкодування, але не зобов'язує одержувати його. При цьому відмова потерпілого від права на одержання страхового відшкодування за договором не припиняє його права на відшкодування шкоди в деліктному зобов'язанні.

Таким чином потерпілому як кредитору належить право вимоги в обох видах зобов'язань, деліктному та договірному. Він вільно, на власний розсуд обирає спосіб здійснення свого права шляхом звернення вимоги виключно до особи, яка завдала шкоди, про відшкодування цієї шкоди, або шляхом звернення до страховика, у якого особа, яка завдала шкоди, застрахувала свою цивільну відповідальність, із вимогою про виплату страхового відшкодування, або шляхом звернення до страховика та в подальшому до особи, яка завдала шкоди, за наявності передбачених статтею 1194 ЦК України підстав.

Якщо потерпілий звернувся до страховика і одержав страхове відшкодування, але його недостатньо для повного відшкодування шкоди, деліктне зобов'язання зберігається до виконання особою, яка завдала шкоди, свого обов'язку згідно зі статтею 1194 ЦК України - відшкодування потерпілому різниці між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням), яка ним одержана від страховика.

З огляду на зазначене, якщо розмір завданої шкоди перевищує належним чином визначену страхову суму («ліміт відповідальності страховика» у відносинах страхування цивільно-правової відповідальності), відшкодування шкоди в обсязі такої різниці здійснюється в межах окремого деліктного зобов'язання за участі деліквента та потерпілого.

Аналогічні правові висновки Верховний Суд України висловив у постановах від 23 грудня 2015 року, 20 січня 2016 року та 18 травня 2016 року.

Відповідно до статей 36, 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» розмір страхового відшкодування страховик узгоджує з особою, яка має право на отримання відшкодування, проте страховик самостійно приймає рішення про здійснення чи відмову в здійсненні страхового відшкодування. При цьому розмір страхової виплати (страхового відшкодування) з особою, яка завдала шкоди, страховик за законом узгоджувати не зобов'язаний, хоча цей розмір безпосередньо впливає на обсяг відповідальності особи, яка завдала шкоди, за статтею 1194 ЦК України.

Таким чином, розмір страхової виплати (страхового відшкодування), якщо страховик визначає його меншим страхової суми (ліміту його відповідальності), може бути оскаржений особою, яка завдала шкоди, якщо ця особа виконала свій обов'язок перед потерпілим, у тому числі й частково відшкодувала шкоду згідно статті 1194 ЦК України, але вважає, що страховик порушив умови договору, здійснив потерпілому страхову виплату (страхове відшкодування) не в повному обсязі, що призвело до безпідставного збільшення обсягу її (особи, яка завдала шкоди), відповідальності.

Як вбачається з матеріалів справи вартість матеріального збитку становила 9136,33 грн. без ПДВ. 24 жовтня 2016 року позивачу сплачено страхове відшкодування в розмірі 8136, 33 грн. (9136,33 - 1000,00), де 1000,00 грн. - франшиза, яка страховою компанією, виходячи з вимог полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, не сплачується, а компенсується, виходячи з положень пункту 36.6 статті 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» за рахунок особи, яка винна в скоєнні дорожньо-транспортної пригоди, тобто за рахунок ОСОБА_2

Посилання ОСОБА_1 на те, що оскільки її транспортний засіб знаходиться на гарантійному обслуговуванні в TOYOTA CENTRE KHARKIV, тому вартість ремонту повинна бути розрахована саме за цінами цього центру є безпідставними, оскільки вартість відновлюваного ремонту визначено страховою компанією на підставі звіту незалежного експерта відповідно до вимог статей 12, 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Як вбачається з наданого ОСОБА_1 рахунку-фактури від 17 грудня 2015 року та звіту незалежного експерта від 08 лютого 2016 року, проведеного за замовленням страхової компанії, пошкодження на транспортному засобі ОСОБА_1, отримані під час дорожньо-транспортної пригоди, співпадають, і вони ОСОБА_1 не оспорюються. Визначаючи розмір страхового відшкодування, враховуються реальна шкода, а не те, на якому СТО буде здійснюватися ремонт пошкодженого транспортного засобу

Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 суму страхового відшкодування виплачено в повному обсязі без франшизи.

Оскільки франшиза в розмірі 1000,00 грн. компенсується за рахунок винної особи, вона підлягає стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1

У зв'язку з чим рішення суду першої інстанції підлягає зміні, а позов - частковому задоволенню на суму франшизи.

Інші доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та фактично зводяться до переоцінки доказів і не є підставою для збільшення страхового відшкодування та стягнення його зі страхової компанії.

Виходячи з того, що позов ОСОБА_1 задоволено частково, відповідно до статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на ОСОБА_2 пропорційно розміру задоволених позовних вимог в розмірі 72, 58 грн.

Керуючись ст. ст. 367, 368, п.2 ч.1 ст.374, ст.376, ст. ст. 381 - 384, 389 ЦПК України

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 30 листопада 2017 року - змінити.

Позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1000,00 грн. франшизи та судовий збір в розмірі 72, 58 грн.

В іншій частині рішення суду - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня набрання законної сили.

Головуючий І.В.Бурлака

Судді І.О.Бровченко

В.Б. Яцина

Повний текст постанови складено 03 березня 2018 року.