Рішення № 72572159, 23.02.2018, Тростянецький районний суд Вінницької області

Справа № 147/611/17

Провадження № 2/147/21/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.02.2018 року Тростянецький районний суд Вінницької області

в складі: головуючого судді Волошина І.А.,

за участі секретаря Чудак Г.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт Тростянець цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 сільської ради Тростянецького району, ОСОБА_3 районної державної адміністрації, ОСОБА_4 управління Держгеокадастру у Вінницькій області про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом виділення її з земель резервного фонду,

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача ОСОБА_5, що діє на підставі договору про надання правової допомоги, звернувся до суду в інтересах ОСОБА_1 з позовом про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом виділення її з земель резервного фонду. Свої позовні вимоги мотивує тим, що ОСОБА_1 з 1985 року був членом КСП «Дружба». В квітні 1998 року був звільнений з роботи за власним бажанням, з членів КСП його не виключали. На момент розпаювання, 1996 рік, він являвся членом КСП та був внесений до списків, що додається до Державного акта на право колективної власності на землю. 23.10.1997 року йому було видано сертифікат на право на земельну частку(пай) серії ВН №0445260. Відповідно до даного сертифіката у ОСОБА_1 виникло право на земельну ділянку розміром 2,22ум.кад.га.

На початку 2017 року ОСОБА_1 звернувся до землевпорядної організації для виготовлення технічної документації на свою земельну ділянку для того, щоб належним чином оформити своє право власності. Однак йому повідомили, що не можуть виготовити зазначену документацію, адже його ділянки немає на схемі розподілу земельних ділянок. Вважає, що його право порушено, тому змушений звернутись до суду з вимогою про виділення її з земель резервного фонду.

В судове засідання позивач ОСОБА_1 не з’явився, представник позивача адвокат ОСОБА_5 в судове засідання також не з`явився, однак надав суду заяву, в якій просив розглянути справу в його відсутності, позовні вимоги підтримує та просить задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_2 сільської ради Тростянецького району в судове засідання не з’явились, однак направив до суду заяву про розгляд справи у його відсутності. Проти позову не заперечив.

Представник відповідача ОСОБА_3 РДА в судове засідання не повторно з’явився, причина неявки невідома, хоча належним чином були повідомлені про розгляд справи.

Представник відповідача ОСОБА_4 управління Держгеокадастру у Вінницькій області в судове засідання не з`явились, хоча належним чином були повідомленні про час та місце розгляду справи, причина неявки невідома, клопотань про відкладення розгляду справи не надходило.

Беручи до уваги те, що особи, які беруть участь у справі, використали надане їм ч.3 ст.211 ЦПК України, право заявляти клопотання про розгляд справи за їх відсутності, відтак суд не вбачає підстав для відкладення розгляду справи, тому проводить його в даному судовому засіданні за відсутності таких осіб, не здійснюючи фіксування процесу технічними засобами, що узгоджується з приписами ст.247 ЦПК України.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення.

Відповідно до ч.І ст.55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Відповідно до ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно із ч. 3 ст. 12 ЦПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог або заперечень, надавши докази відповідно до вимог ст. ст. 81-83 ЦПК.

Відповідно до ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно ст.80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною 1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом

Судом встановлено, що ОСОБА_1 згідно сертифіката на право на земельну частку (пай) серії ВН №0445260 від 21.10.1997 року виданого члену КСП «Дружба» с.Гордіївка має право на земельну частку (пай) розміром 2,22 в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості) (а. с.12).

Доказом того, що ОСОБА_1 має право на земельну частку(пай) із земель переданих у колективну власність КСП «Дружба» також підтверджено трудовою книжкою АВ №016291, виданою 22.04.2004 року на ім’я ОСОБА_1(а.с.7), в якій записано, що він з 01.07.1985 року до 01.02.1998 року працював в КСП «Дружба»; довідкою №1 від 06.04.2017 року АКПП «Племзавод Дружба» в якій зазначено, що ОСОБА_1 працював в колгоспі та був включений до списків членів КСП, які мають право на отримання сертифікатів на земельну частку(пай), однак він помилково був не включений до схеми розподілу земель(а.с.8);витягом з протоколу №2 зборів уповноважених членів КСП «Дружба» с.Гордіївка (а.с.13-16).

Згідно п. 17 Розділу Х Перехідних положень ЗК України сертифікати на право на земельну частку (пай), отримані громадянами, вважаються правовстановлюючими документами при реалізації ними права вимоги на відведення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) відповідно до законодавства. Сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення власникам земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) земельних ділянок та видачі їм державних актів на право власності на землю.

Закон України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» визначає організаційні та правові засади виділення власникам земельних часток (паїв) земельних ділянок у натурі (на місцевості) із земель, що належали колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам на праві колективної власності, а також порядок обміну цими земельними ділянками.

Статтею 3 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)»передбачено, що підставами для виділення земельних ділянок у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) є рішення відповідної сільської, селищної, міської ради чи районної державної адміністрації. Особи, власники сертифікатів на право на земельну частку (пай), які виявили бажання одержати належну їм земельну частку (пай) в натурі (на місцевості), подають до відповідної сільської, селищної, міської ради чи районної державної адміністрації заяву про виділення їм земельної частки (паю) в натурі (на місцевості). Земельна частка (пай) виділяється її власнику в натурі (на місцевості), як правило, однією земельною ділянкою. За бажанням власника земельної частки (паю) йому можуть бути виділені в натурі (на місцевості) дві земельні ділянки з різним складом сільськогосподарських угідь (рілля, багаторічні насадження, сінокоси або пасовища).

Відповідно до ч. 4 ст. 122 ЗК України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Згідно п. 1 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 січня 2015 року N 15, Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.

Відповідно до п. 13 Положення про Головне управління Держгеокадастру в області, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України 29 вересня 2016 року N 333, головне управління відповідно до покладених на нього завдань розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в межах, визначених Земельним кодексом України.

Таким чином органом, що вирішує питання передачі у власність або у користування земельних ділянок сільськогосподарського призначення є Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області.

Повноваження з передачі у власність або у користування земельних ділянок сільськогосподарського призначення центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин реалізовує, починаючи з 1 січня 2013 року.

За змістом ст. 5 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» сільські, селищні, міські ради та районні державні адміністрації в межах їх повноважень щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості): розглядають заяви власників земельних часток (паїв) щодо виділення їм в натурі (на місцевості) земельних ділянок і видачі документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку; приймають рішення щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості). Сільські, селищні, міські ради приймають рішення щодо виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) у межах населених пунктів, а районні державні адміністрації - за межами населених пунктів.

Отже, оскільки районні державні адміністрації з 1 січня 2013 року не мають повноважень приймати рішення щодо виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) - за межами населених пунктів, враховуючи, що такі повноваження передано до ОСОБА_4 управлінь Держгеокадастру в областях, відповідно саме ці органи повинні вчиняти відповідні дії згідно Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)», зокрема, що стосуються виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) за межами населених пунктів.

У п. 3 Порядку організації робіт та методики розподілу земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 4 лютого 2004 року N 122, передбачено, що у разі виявлення після розробки проекту факту невключення одного чи кількох громадян, які отримали сертифікати на право на земельну частку (пай) у встановленому законодавством порядку, спадкоємців права на земельну частку (пай), посвідченого сертифікатом, інших громадян та юридичних осіб України, які відповідно до законодавства набули право на земельну частку (пай), до списку власників земельних часток (паїв), на підставі якого був складений проект, сільська, селищна, міська рада чи райдержадміністрація може прийняти рішення (розпорядження) про, зокрема, надання зазначеним громадянам земельних ділянок із земель запасу чи резервного фонду у розмірі відповідної земельної частки (паю).

Разом з тим громадянам земельні ділянки в натурі (на місцевості) можуть виділятися із земель запасу чи резервного фонду в розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, але за рахунок земель резервного фонду саме колишнього колективного сільськогосподарського підприємства.

Позивач звертався з відповідним лисом про виділення йому земельної ділянки до ОСОБА_3 РДА, однак жодної відповіді не отримав.

Пунктом 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року N 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» передбачено, що при неможливості надати такій особі земельну частку (пай) з колективної власності через відсутність необхідної для цього землі остання відповідно до пункту 7 Указу Президента України від 8 серпня 1995 року N 720/95 "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям" має бути надана із земель запасу, створеного місцевою радою під час передачі землі у колективну власність. Позови громадян, пов'язані з паюванням земель (зокрема, про визнання права на земельну частку (пай), її розмір, незаконність відмови у видачі сертифіката, виділення паю в натурі), можуть бути предметом розгляду судів. Відповідачами в таких справах є, зокрема орган, що має вирішувати питання про виділення земельної частки (паю) в натурі.

Отже, оскільки на території ОСОБА_2 сільської ради Тростянецького району Вінницької області можливо надання ОСОБА_1 земельної ділянки у власність для ведення товарного сільськогосподарського виробництва за рахунок земель резервного фонду за межами населеного пункту, цими землями розпоряджається Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області, відповідно саме цей орган має вирішувати питання, зокрема про виділення паю в натурі.

За змістом ст. 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Слід також зазначити, що рішенням Європейського суду з прав людини у справі "Кривенький проти України" (заява N 43768/07), яке 16 травня 2017 року набуло статусу остаточного визнано порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у зв'язку з позбавленням заявника права на земельну ділянку без надання будь-якої компенсації або іншого відповідного відшкодування.

З огляду на вищезазначене, позов ОСОБА_1 є обґрунтованим та підлягає задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст. 16 ЦК України, ст. 122, 152, пунктами 16, 17 Розділу Х Перехідних положень ЗК України, ст. ст. 3, 5 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)», Порядком організації робіт та методики розподілу земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 4 лютого 2004 року N 122, ст. ст. 12, 13, 81, 259, 263-265, 268, суд,

ВИРІШИВ:

Задовольнити позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 сільської ради Тростянецького району, ОСОБА_3 районної державної адміністрації, ОСОБА_4 управління Держгеокадастру у Вінницькій області про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом виділення її з земель резервного фонду.

Зобов’язати ОСОБА_3 районну державну адміністрацію у Вінницькій області виділити (передати) у приватну власність ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН НОМЕР_1, земельну ділянку у розмірі 2,22 умовних кадастрових гектарів із земель резервного фонду ОСОБА_2 сільської ради Тростянецького району Вінницької області, після паювання земель переданих у колективну власність КСП «Дружба» с.Гордіївка Тростянецького району Вінницької області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до апеляційного суду Вінницької області. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складений 02.03.2018 року.

Суддя