Рішення № 72571944, 03.03.2018, Козятинський міськрайонний суд Вінницької області

РІШЕННЯ

Іменем України

Справа № 133/23/18

03.03.18 року

КОЗЯТИНСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Суддя Козятинського міськрайонного суду Вінницької області Сєчко В.Л. розглянув в порядку спрощеного провадження в м. Козятині цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «АКВ Українське каолінове товариство» про визнання незаконним та скасування наказу, визнання недійсним запису у трудовій книжці, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди,-

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся в суд з позовом до ТОВ «АКВ Українське каолінове товариство» про визнання незаконним та скасування наказу, визнання недійсним запису у трудовій книжці, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди.

Свої вимоги позивач мотивував тим, що 15 січня 2015 року він прийнятий на роботу на підставі наказу від 03.01.2017 року № 1-к на посаду водія навантажувача цеху тарування, пакування, сортування ТОВ «АКВ Українське каолінове товариство» .

29 вересня 2017 року він уклав контракт на проходження військової служби у Збройних Силах України .

Наказом від 02 жовтня 2017 року № 89 к його звільнено з роботи за п. 3 ст. 36 КЗпП України в зв'язку з проходженням військової служби у Збройних силах України за контрактом . Копія наказу була надана йому 05.12.2017 року.

Вважає своє звільнення незаконним, посилається на нього поширюються гарантії визначені ст.119 КЗпП України, з якої вбачається що положення даної норми поширюється не тільки на осіб , які були призвані на військову службу, військову службу за призовом під час демобілізації, але і на тих, що були прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці. Вказує, що особливий період розпочався з 18.03.2014 і на даний час не завершився, обґрунтовуючи своє твердження ЗУ «Про військовий обов'язок і військову службу», ЗУ «Про оборону України», ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», ЗУ «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» та на роз'яснення Ради національної безпеки та оборони України та Генерального штабу Збройних сил щодо особливого періоду. Оскільки порушено його законні права то це призвело до маральних страждань які виражаються у втрати нормальних життєвих зав'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Просить стягнути на свою користь 10000 грн., моральної шкоди.

Відповідач надав відзив в якому вказав, за змістом норм закріплених в абзаці 11 статті 1 Закону України «Про оборону України», статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію та охоплює час мобілізації, а в разі оголошення стану війни -воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій. Таким чином, дія особливого періоду обмежується строками, встановленими для проведення мобілізації, або часом, протягом якого діє воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій. В позовній заяві Позивачем в обґрунтування своїх вимог зазначено, що на підставі Указу Президента від 17.03.2014 р. № 303/2014 оголошено часткову мобілізацію, тобто розпочався особливий період, в Указом Президента від 14.01.2015 року термін дії особливого періоду продовжено. Дане твердження не відповідає дійсності, зважаючи на Указ виконуючого обов'язки Президента України «Про часткову мобілізацію» № 303/2014, який затверджено Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» від 17 березня 2014 року №1126Л/ІІ; Указ Виконуючого обов'язки Президента України від 6 травня 2014 року №454/2014 «Про часткову мобілізацію», який затверджено Законом України № 1240Л/ІІ від 06.05.2014, оголошено часткову мобілізацію тривалістю 45 діб із дня набрання чинності цим Указом; Указ Президента України від 21 липня 2014 року № 607/2014, який затверджено Законом України від 22 липня 2014 № 1595Л/ІІ, оголошено часткову мобілізацію тривалістю 45 діб із дня набрання чинності цим Указом. Закон України від 22 липня 2014 № 1595Л/ІІ «Про затвердження Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» набрав чинності 24 липня 2014 року; Указ Президента України від 14 січня 2015 року № 15, який затверджено Законом України від 15.01.2015 № 113-\/ІІІ, оголошено протягом 2015 року часткову мобілізацію у три черги протягом 210 діб із дня набрання чинності цим Указом. Закон України від 15.01.2015 № 113-\/ІІІ «Про затвердження Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» набрав чинності 20 січня 2015 року, Таким чином, особливий період в Україні діяв з 18 березня 2014 року по 2 травня 2014 року; з 7 травня 2014 року по 21 червня 2014 року; з 24 липня 2014 року по 7 вересня 2014року; з 20 січня 2015 року по 22 серпня 2015 року. В умовах відсутності рішення про оголошення війни або мобілізації, чи закінчення строків, встановлених для проведення мобілізації, особливий період не діє.

Станом на момент укладення Контракту, а саме 29.09.2017 особливий період не діяв, мобілізація не проводилася, так як остання мобілізація закінчилася 22 серпня 2015 року, режим кризової ситуації, що загрожує національній безпеці чи воєнний стан не були запроваджені. Просять відмовити в задоволені позову в повному обсязі.

Позивач не надав відповіді на відзив.

Дослідивши докази, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню .

Судом встановлено, що 15 січня 2015 року ОСОБА_1 прийнятий на роботу на підставі наказу від 03.01.2017 року № 1-к на посаду водія навантажувача цеху тарування, пакування, сортування ТОВ «АКВ Українське каолінове товариство» .

29 вересня 2017 року ОСОБА_1 уклав контракт на проходження військової служби у Збройних Силах України .

Наказом від 02 жовтня 2017 року № 89 к ОСОБА_1 звільнено з роботи за п. 3 ст. 36 КЗпП України в зв'язку з проходженням військової служби у Збройних силах України за контрактом .

Відповідно до п. 3ст. 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є: призов або вступ працівника або власника - фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи, посада відповідно до частин третьої та четвертої статті 119 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 3ст. 119 КЗпП України(в редакції на час укладення ОСОБА_3 контракту), за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Згідно з частиною другою статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» проходження військової служби здійснюється громадянами України у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.

Частиною другою статті 39 вказаного Закону (чинної на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що громадяни України, призвані на військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частиною третьою та четвертою статті 119 КЗпП України.

З положень зазначених норм законів вбачається, що гарантії, передбачені частинами 3, 4 статті 119 КЗпП України надаються не тільки особам, які були призвані на військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, але і тим, що були прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці чи настання особливого періоду.

На виникнення спірних правовідносин, на час укладення позивачем контракту та його звільнення з роботи залишається чинним рішення Ради Національної безпеки та оборони України «Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки, суверенітету та територіальної цілісності України», введене в дію Указом Президента України від 02 березня 2014 року № 189/2014, яким констатовано виникнення кризової ситуації, яка загрожує національній безпеці України та вимагає необхідності вжиття заходів щодо захисту прав та інтересів громадян України, суверенітету, територіальної цілісності та недоторканості державних кордонів України, недопущення втручання в її внутрішні справи.

Відповідно до примітки до статті 4 Закону України «Про Раду Національної безпеки та оборони України» кризовою ситуацією вважається крайнє загострення протиріч, гостра дестабілізація становища в будь-якій сфері діяльності, регіоні, країні.

Таким чином суд приходить до висновку, що на час укладення контракту з позивачем існувала кризова ситуація, що загрожувала національній безпеці України, а тому на позивача поширюються гарантії, визначені частиною третьою статті 119 КЗпП України.

За таких обставин суд приходить до висновку, що при звільненні з роботи були порушені права позивача.

Відповідно до статті 233 КЗпП Українипрацівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Із змісту зазначеної норми витікає, що строк звернення до суду з позовом про поновлення на роботі обчислюється з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки із записом про звільнення.

В свої позовні заяві позивач зазначає, що копія наказу була йому надана 05.12.2017. Відповідач у своєму відзиві не заперечує даний факт.

Позивач звернувся до суду з позовом 04.01.2018, а тому не пропустив місячного строку звернення до суду.

Статтею 235 КЗпП України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи. Визначення середнього заробітку працівника проводиться за правилами встановленими статтею 27 Закону України «Про оплату праці» та п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100, згідно з якими середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи.

Виходячи із довідки про доходи позивача (а.с. 21), середньомісячний заробіток позивача становив 5582,87 грн., а середньоденна заробітна плата складала 279,14 грн.

За час вимушеного прогулу на користь позивача підлягає стягненню 30751,72 грн. (( 5582,87х5)+ (279,14х3).

Відповідно до статті 237-1 Кодексу законів про працю України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зав'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Цивільного кодексу України, положення цього Кодексу застосовуються до врегулювання відносин, які виникають у сферах використання природних ресурсів та охорони довкілля, а також до трудових та сімейних відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.

Як визначено статтею 23 Цивільного кодексу України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Із досліджених судом доказів витікає, що , внаслідок порушення трудових прав позивача, незаконного звільнення, позивач зазнав моральних страждань, втратив нормальні життєві зв'язки, та подальша організація свого життя вимагає від нього додаткових зусиль.

Аналізуючи досліджені докази і співставляючи їх з нормами права суд приходить до висновку про доведеність факту порушення конституційних прав позивача щодо законодавчих гарантій під час призову на військову службу, чим йому було заподіяно моральну шкоду та зважаючи на характер та тривалість порушень прав позивача, розміру гарантованих матеріальних виплат, яких він був незаконно позбавлений, моральних переживань у зв'язку з цими обмеженнями, вимушених змін у звичному укладі життя, виходячи із засад розумності і виваженості та справедливості, суд вважає, що до стягнення на користь позивача підлягає 5000 грн. моральної шкоди.

Виходячи із наведених судом доказів вимоги позивача про визнання недійсним запису у трудові книжці від 02.10.2017 за №89-к, про звільнення не підлягають задоволенню.

На підставі наведеного та керуючись ст.36,119 КЗпП України, ст. ст. 259,263-265,279 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги задовольнити частково.

Визнати незаконним та скасувати § 1 наказу № 89-к від 02.10.2017 Генерального директора Товариства з обмеженою відповідальністю « АВК Українське каолінове товариство» в частині звільнення ОСОБА_1 з роботи за п. 3 ст 36 КЗпП України в зв'язку з проходженням військової служби у Збройних Силах України за контрактам, та поновити ОСОБА_1 на роботі на посаді водія навантажувача цеху тарування, пакування, сортування Товариства з обмеженою відповідальністю « АВК Українське каолінове товариство».

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю « АВК Українське каолінове товариство» на користь ОСОБА_1 30751,72 грн. середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 02.10.2017 по 03.03.2018, провівши перерахунок з урахування раніше виплачених сум.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю « АВК Українське каолінове товариство» на користь ОСОБА_1 5000 грн. моральної шкоди.

Провести відрахування необхідних податків.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю « АВК Українське каолінове товариство» на корить держави 1762 грн. судового збору, зарахувавши кошти до спеціального фонду Державного бюджету України..

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Вінницької області через Козятинський міськрайонний суд в 30 строк з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складене 03.03.2018.

Суддя - підпис - В.Л. Сєчко

З оригіналом вірно.

Суддя Секретар

Дата документу 03.03.18