Постанова № 72570458, 28.02.2018, Апеляційний суд Київської області

Справа № 363/1116/17 Головуючий у І інстанції Котлярова І. Ю.Провадження № 22-ц/780/654/18 Доповідач у 2 інстанції Кулішенко Ю. М.Категорія 35 28.02.2018

ПОСТАНОВА

Іменем України

28 лютого 2018 року м. Київ

Апеляційний суд Київської області у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Кулішенка Ю.М.,

суддів: Ігнатченко Н.В., Сушко Л.П.,

за участю секретаря: Вергелес О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Комплекс Агромарс" на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 24 листопада 2017 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Комплекс Аргомарс» до ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної підприємству працівником,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2017 року позивач ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «Комплекс Аргомарс» звернулось до суду з вказаним позовом. Свої вимоги обгрунтовувало тим, що 14.02.2011р. відповідача ОСОБА_3 було прийнято на роботу на посаду водія автофургонів та рефрижераторів автоколони № 2 транспортного департаменту Філії «Гаврилівський птахівничий комплекс» Товариства з обмеженою відповідальністю «Комплекс Агромарс». 14.02.2011 року та 01.01.2012 року між позивачем та ОСОБА_3 були укладені Договори про повну індивідуальну матеріальну відповідальність за № 41-Е та № 138-В. Відповідно до вищезазначених договорів ОСОБА_3 прийняв на себе повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження ввірених йому підприємством матеріальних цінностей. Під час передачі ввіреної ОСОБА_3 продукції контрагентам, виявилася недостача, що підтверджується актами прийому - передачі та/або Актами про розбіжності. ОСОБА_3 не виконав належним чином покладені на нього обов'язки , внаслідок чого позивач зазнав значних матеріальних збитків. Наказом від 15.04.2016 року за № 379 КА/к-з ОСОБА_3 був звільнений за власним бажанням. Добровільно ОСОБА_3 відшкодовувати шкоду не погоджується, за цих підстав позивач був змушений звернутись до суду про стягнення з ОСОБА_3 суми завданої майнової шкоди у розмірі 8469 грн. 89 коп., а також витрат по сплаті судового збору у розмірі 1600 гривень.

Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 24 листопада 2017 року в задоволені позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням позивач Товариства з обмеженою відповідальністю "Комплекс Агромарс» подало апеляційну скаргу та просив рішення суду скасувати та ухвалити нове про задоволення позову,посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції згідно ст. 357 ЦПК України в межах доводів апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції при розгляді справи встановлено, що наказом від 14.02.2011р. ОСОБА_3 було прийнято на роботу до ТОВ «Комплекс Агромарс» на посаду водія автофургонів та рефрижераторів автоколони № 2 транспортного департаменту Філії «Гаврилівський птахівничий комплекс» Товариства з обмеженою відповідальністю «Комплекс Агромарс» (а.с. 10).

14.02.2011р., 01.01.2012р., та 01.02.2014р. між позивачем та ОСОБА_3 були укладені договори про повну індивідуальну матеріальну відповідальність за № 41-Е, № 138-Е та 138-В. Відповідно до вказаних договорів ОСОБА_3 прийняв на себе повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження ввірених йому підприємством матеріальних цінностей(а.с. 11-16).

Згідно п. 3 договору про повну індивідуальну відповідальність передбачено, що у випадку незабезпечення з вини працівника збереження ввірених йому матеріальних цінностей, визначення розміру збитків, завданих підприємству, та їх відшкодування відбувається у відповідності до чинного законодавства.

Пунктом 4 цього ж договору передбачено, що працівник не несе матеріальної відповідальності, якщо збитки завдані не з його вини.

При виконанні своїх трудових обов'язків відповідачем в період з 12.03.2016р. по 06.04.2016р., ОСОБА_3 отримав матеріальні цінності на зберігання відповідно до актів прийому-передачі продукції та Видаткових накладних (а.с. 23-47).

Наказом від 15.04.2016 року № 379 КА/к-з ОСОБА_3 було звільнено з посади водія автофургону та рефрижератора DAF FT CF 85.410- Е, державний номер НОМЕР_1 автоколони № 2 відділу експлуатації автотранспортного парку за власним бажанням з 15 квітня 2016 року ( а.с. 17).

Відповідно до довідки № 96 від 16 лютого 2017 року заборгованість ОСОБА_3 перед Філією «Гаврилівський птахівничий комплекс» ТОВ «Комплекс Агромарс» по завданим збиткам складала 11000, 15 грн. (а.с. 13).

Вирішуючи вказаний спір та відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив із його недоведеності.

З вказаним висновком погоджується і колегія суддів виходячи з наступного:

Згідно з ч. 1 ст. 130 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов'язків.

При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника.

За наявності зазначених підстав та умов матеріальна відповідальність може бути покладена незалежно від притягнення працівника до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності.

Відповідно до ч. 2 ст. 130 КЗпП України умовами настання матеріальної відповідальності працівника є: 1) пряма дійсна шкода; 2) протиправна поведінка працівника; 3) вина в діях чи бездіяльності працівника; 4) прямий причинний зв'язок між протиправним і винним діянням працівника і шкодою, яка настала.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 134 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли між працівником і підприємством, установою, організацією відповідно до статті 135-1 цього Кодексу укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей.

Згідно ст. 135-1 КЗпП України письмові договори про повну матеріальну відповідальність може бути укладено підприємством, установою, організацією з працівниками (що досягли вісімнадцятирічного віку), які займають посади або виконують роботи, безпосередньо зв'язані із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей. Перелік таких посад і робіт, а також типовий договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність затверджуються в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до Переліку посад і робіт, які заміщаються або виконуються робітниками, з якими підприємством, установою, організацією можуть укладатися письмові договори про повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження цінностей, які були передані їм для збереження, обробки, продажу (відпуску), перевезення або застосування в процесі виробництва, а також типового договору про повну індивідуальну матеріальну відповідальність, затвердженого постановою Державного комітету Ради Міністрів СРСР по праці і соціальних питаннях, Секретаріату Всесоюзної Центральної Ради Професійних Спілок від 28 грудня 1977 року №477/24, експедитори при перевезенні вантажів належать до посад або виконують роботи, безпосередньо зв'язані із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей.

У пункті 3 та 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1992 року №14 «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками» судам роз'яснено, що виходячи з вимог ст. 15 ЦПК України суд у кожному випадку зобов'язаний вживати передбачених законом заходів до всебічного, повного й об'єктивного з'ясування обставин, від яких згідно зі ст.ст. 130, 135-3, 137 КЗпП України залежить вирішення питання про покладення матеріальної відповідальності та про розмір шкоди, що підлягає відшкодуванню. Зокрема, з'ясовувати: наявність прямої дійсної шкоди та її розмір; якими неправомірними діями її заподіяно і чи входили до функцій працівника обов'язки, неналежне виконання яких призвело до шкоди; в чому полягала його вина; в якій конкретно обстановці заподіяно шкоду; чи були створені умови, які забезпечували б схоронність матеріальних цінностей і нормальну роботу з ними; який майновий стан працівника.

Під прямою дійсною шкодою, зокрема, слід розуміти втрату, погіршення або зниження цінності майна, необхідність для підприємства, установи, організації провести затрати на відновлення, придбання майна чи інших цінностей або провести зайві, тобто викликані внаслідок порушення працівником трудових обов'язків, грошові виплати. Згідно ст. 130 КЗпП України неодержані підприємством, установою, організацією прибуткине можуть включатися до шкоди, яка підлягає відшкодуванню працівником.

Відсутність підстав чи однієї з умов матеріальної відповідальності звільняє працівника від обов'язку відшкодувати заподіяну шкоду.

Обов'язок доведення наявності умов для покладення матеріальної відповідальності на працівника лежить на роботодавцеві (ст. 138 КЗпП України).

Сама по собі повна матеріальна відповідальність працівника (ст. 134 КЗпП України) і факт виявлення нестачі матеріальних цінностей, за умови неналежного врахування норм їх природного убутку, не можуть підмінювати собою підстави і умови для такої відповідальності працівника передбачені ст.ст.130, 137, 138 КЗпП України та не визначають його винних і протиправних дій.

Норми ст. 134 КЗпП України лише визначають випадки повної матеріальної відповідальності працівника, тобто коли його відповідальність не обмежується середнім місячним заробітком (ст. 132 КЗпП України).

Суд першої інстанції дійшов до правильного висновку, що позивачем не надано належних та допустимих доказів, що винними протиправними діями відповідача підприємству заподіяно матеріальної шкоди і відповідач має нести цивільну відповідальність.

Не доведено в суді також і того, що керівництвом товариства після отримання актів приймання-передачі вживалися заходи щодо встановлення причин виявленої недостачі, пояснення у відповідача з приводу складених на протязі двох років актів по факту нестачі продукції не відбиралися, а також що товариство створило належні умови для забезпечення повного збереження ввірених працівнику матеріальних цінностей, як це передбачено п. 2 договору про повну матеріальну відповідальність.

З матеріалів справи, вбачається що з відповідача ОСОБА_3 проводились щомісячні утримання із заробітної плати в розмірі 11000,15 грн.

Рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права і передбачених законом підстав для його скасування при апеляційному розгляді не встановлено.

Доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на доказах та законі і не спростовують висновків суду першої інстанції, вони були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 382, 383, 384 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Комплекс Агромарс» залишити без задоволення.

Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 24 листопада 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий:

Судді: