Постанова № 72566480, 28.02.2018, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 лютого 2018 р. Справа № 820/4396/17Харківський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Кононенко З.О.

суддів: Калиновського В.А. , Бондара В.О.

за участю секретаря судового засідання Цибуковська А.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Управління Державної міграційної служби України у Київській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 16.11.2017 (суддя Заічко О.В., 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18 Б-3, повний текст складено 16.11.17) по справі № 820/4396/17

за позовом ОСОБА_1

до Управління Державної міграційної служби України у Київській області

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Управління Державної міграційної служби України у Київській області, в якому просить суд:

- визнати протиправним рішення ВГІРФО ГУМВС України в Київській області про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянки В'єтнаму ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 від 29.06.2010 року та скасувати рішення ВГІРФО ГУМВС України в Київській області про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянки В'єтнаму ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 від 29.06.2010 року;

- зобов'язати Управління Державної міграційної служби України в Київській області виправити в інформаційній базі даних інформацію стосовно громадянки В'єтнаму ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1, щодо чинності дозволу на імміграцію в Україну.

В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначав, що оскаржуване рішення є незаконним, оскільки прийняте за відсутності передбачених законом підстав для скасування рішення про надання дозволу на імміграцію.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 16.11.2017 року адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України у Київській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задоволено частково.

Скасовано рішення ВГІРФО ГУМВС України в Київській області про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянки В'єтнаму ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 від 29.06.2010 року.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

Зобов'язано Управління Державної міграційної служби України у Київській області (04073, м.Київ, вул. Петропавлівська,11, код ЄДРПОУ 37826158) подати на адресу Харківського окружного адміністративного суду у десятиденний строк з дня набрання рішенням законної сили звіт про його виконання.

Відповідач, не погодившись з постановою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказану постанову та прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції.

Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що громадянка В’єтнаму ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1, на підставі Закону України «Про імміграцію», звернулась до відповідного органу з клопотанням про отримання дозволу на імміграцію в Україну

Рішенням ВГІРФО ГУМВС України в Київський області № 17/5321 від 08.11.2007 року позивачеві наданий дозвіл на імміграцію в Україну та документовано посвідкою на постійне проживання в Україні серії КВ № 13399/60486 терміном дії безстроково.

При цьому за результатами розгляду клопотання відділом ГІРФО ГУ МВС України в Київській області складено висновок від 08.11.2007 року, в якому зазначено, що на підставі п. 6 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про імміграцію», як особа, яка є батьком (мати) іммігрантки та його неповнолітня донька ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, має право на набуття громадянства України за територіальним походженням відповідно до ч.3 ст.8 Закону України «Про громадянство України»

12.12.2008 року, у зв'язку зі зміною місця реєстрації позивача, УГІРФО ГУМВС України в Харківський області видало позивачці посвідку на постійне проживання в Україні серії ХР № 19457.

У серпні 2017 р. позивач звернулась до адвоката з метою з'ясування стану чинності рішення про надання дозволу на імміграцію та адвокатом було направлено на адресу відповідача відповідний адвокатський запит від 23.08.2017 року № АЗ-282/17 у відповідь на який останнім надано копію рішення ВГІРФО ГУМВС України в Київський області від 29.06.2010, яким скасовано позивачеві дозвіл на імміграцію в Україну.

Як зазначено в рішенні ВГІРФО ГУМВС України в Київській області стосовно громадянки ОСОБА_1, його було прийнято на підставі п.1 ст. 12 Закону України "Про імміграцію".

Фактичною ж підставою слугував висновок відповідача, враховуючи протест прокуратури проти наявності дозволу на імміграцію, про те, що згідно інформації начальника Комінтернівського відділу реєстрації актів цивільного стану Харківського управління юстиції від 02.06.2010 р. №876-04-04-11, актовий запис про народження громадянина ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 (донька позивача) відсутній.

Позивач, не погодившись з рішенням ВГІРФО ГУМВС України в Київській області про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянки В'єтнаму ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 від 29.06.2010 року, звернувся до суду за його оскарженням.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем до суду не надано жодних доказів, які б свідчили про наявність підстав для скасування наданого позивачу дозволу на імміграцію.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позову з наступних підстав.

Процедура провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію іноземцям та особам без громадянства, які іммігрують в Україну (далі - іммігранти), поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень (далі - провадження у справах з питань імміграції), а також компетенцію центральних органів виконавчої влади та підпорядкованих їм органів, які забезпечують виконання законодавства про імміграцію, визначено Порядком провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 26.12.2002 р. №1983 (далі - Порядок).

Відповідно до пп. 2 п. 2 цього вказаного Порядку (в редакції, чинній на час надання посвідки), рішення за заявами про надання дозволу на імміграцію залежно від категорії іммігрантів приймають територіальні органи Департаменту в головних управліннях, управліннях МВС в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі (далі - територіальні органи) - стосовно іммігрантів, які підпадають під квоту імміграції (крім іммігрантів, стосовно яких рішення приймає Департамент), а саме: висококваліфікованих спеціалістів і робітників, гостра потреба в яких є відчутною для економіки України; осіб, які є повнорідними братом чи сестрою, дідом чи бабою, онуком чи онукою громадян України; осіб, які раніше перебували в громадянстві України; батьків, чоловіка (дружини) іммігранта та його неповнолітніх дітей; осіб, які безперервно прожили на території України протягом трьох років від дня надання їм статусу біженця чи притулку в Україні, а також їх батьків, чоловіків (дружин) та неповнолітніх дітей, які проживають разом з ними.

У разі необхідності територіальні органи можуть приймати рішення стосовно іммігрантів позаквотової категорії (крім іммігрантів, стосовно яких рішення приймає Департамент).

Рішення про надання дозволу на імміграцію є підставою для отримання посвідки на постійне проживання.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про імміграцію" в редакції, що була чинною на момент виникнення спірних відносин, імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання; іммігрант - іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання; квота імміграції - це гранична кількість іноземців та осіб без громадянства, яким передбачено надати дозвіл на імміграцію протягом календарного року; дозвіл на імміграцію - рішення спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції та підпорядкованих йому органів, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію; посвідка на постійне проживання - документ, що підтверджує право іноземця чи особи без громадянства на постійне проживання в Україні.

Згідно з п. 1 абз. 3 ст. 4 Закону України «Про імміграцію», дозвіл на імміграцію поза квотою імміграції надається одному з подружжя, якщо другий з подружжя, з яким він перебуває у шлюбі понад два роки, є громадянином України, дітям і батькам громадян України.

Відповідно до ч.1 ст.6 Закону України "Про імміграцію" спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань імміграції і підпорядковані йому органи: організовує роботу з перевірки правильності оформлення документів щодо надання дозволу на імміграцію, виконання умов для надання такого дозволу, відсутності підстав для відмови у його наданні; організовує роботу з прийняття рішень про надання дозволу на імміграцію, про відмову у наданні дозволу на імміграцію, про скасування дозволу на імміграцію та видання копій цих рішень особам, яких вони стосуються.

Пунктом 1 статті 12 Закону України "Про імміграцію" визначено, що дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо: 1) з'ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність; 2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили; 3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; 4) це є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України; 5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; 6) в інших випадках, передбачених законами України.

За приписами пунктів 21-25 Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 26 грудня 2002р. №1983, дозвіл на імміграцію скасовується органом за місцем його видачі. Питання щодо скасування дозволу вправі порушити орган внутрішніх справ, інший орган виконавчої влади, який у межах наданих йому повноважень забезпечує виконання законодавства про імміграцію, якщо стало відомо про існування підстав для скасування дозволу на імміграцію.

Для започаткування процедури розгляду питання про скасування дозволу на імміграцію відповідне подання надсилається до органу за місцем прийняття рішення про надання такого дозволу.

ДМС, територіальні органи і підрозділи всебічно вивчають у місячний термін подання щодо скасування дозволу на імміграцію, запитують у разі потреби додаткову інформацію в ініціатора подання, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб, а також запрошують для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання. На підставі результату аналізу інформації приймається відповідне рішення.

Про прийняте рішення письмово повідомляються протягом тижня ініціатори процедури скасування дозволу на імміграцію та іммігранти.

Рішення про скасування дозволу на імміграцію надсилається протягом тижня органом, що його прийняв, до територіального підрозділу за місцем проживання для вилучення посвідки на постійне проживання в іммігранта та вжиття заходів відповідно до статті 13 Закону України "Про імміграцію". Копія рішення надсилається Держприкордонслужбі.

Рішення ДМС, територіальних органів і підрозділів, інших органів виконавчої влади, які в межах своєї компетенції зобов'язані забезпечувати провадження у справах з питань імміграції, а також дії чи бездіяльність їх посадових та службових осіб можуть бути оскаржені відповідно до законодавства. У цьому разі провадження у справах з питань імміграції припиняється до прийняття відповідного рішення.

Частиною першою статті 13 Закону України "Про імміграцію" ( в редакції, чинній на час прийняття спірного рішення) передбачено, що орган спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції за місцем проживання особи, стосовно якої прийнято рішення про скасування дозволу на імміграцію, не пізніш як у тижневий строк з дня отримання цього рішення надсилає його копію особі та вилучає у неї посвідку на постійне проживання.

Отже, Законом України "Про імміграцію" встановлений вичерпний перелік підстав для скасування дозволу на імміграцію в Україну, зі змісту якого вбачається, що підставами для скасування дозволу на імміграцію можуть бути лише винні дії іммігранта.

Проте, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення не містить посилань на конкретні обставини як на підставу застосування ст. ст. 12 Закону України "Про імміграцію" для скасування дозволу на імміграцію позивачу.

З матеріалів справи вбачається, що у спірному висновку і у ході розгляду справи не зазначено, до якого з перелічених у ст. 12 Закону України "Про імміграцію" положень відноситься та обставина, що в Комінтернівському ВДРАЦС Харківського управління юстиції, як вказує відповідач, відсутній актовий запис про народження у позивача дитини, і чому саме стосовно позивача відпали обставини для застосування положень п. 6 ч. 2 ст. 4 вказаного Закону.

В матеріалах справи також відсутні і докази притягнення до відповідальності позивача, за діяння, про які йдеться у спірному рішенні.

За інформацією начальника Комінтернівського відділу реєстрації актів цивільного стану Харківського управління юстиції від 02.06.2010 р. №876-04-04-11, актовий запис про народження громадянина ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 (донька позивача) відсутній.

У свою чергу, слід зазначити, що позивачем при зверненні за отриманням дозволу на імміграцію надано повний пакет документів, у відповідності до ст.9 Закону України "Про імміграцію", у тому числі, нотаріально завірену копію свідоцтва про народження дитини позивача ОСОБА_2 (а.с. 63), водночас відповідачем, відповідно до положень ст.ст. 71-72 КАС України не надано доказів того, що зазначене свідоцтво про народження визнано нечинним у судовому порядку, або є підробленим документом, або документом, що втратив чинність.

З копії протесту заступника прокурора Київської області від 22.06.2010 року вбачається, що зазначений протест є наслідком відповіді начальника Комінтернівського відділу реєстрації актів цивільного стану Харківського управління юстиції від 02.06.2010 р. №876-04-04-11 про відсутність актових записів про народження дітей, зокрема, ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2.

Відповідно ч.6 ст. 78 КАС України, вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Таким чином, обов'язковість преюдиційних обставин, передбачена ч. 6 ст. 78 КАС України, відповідно до буквального тлумачення зазначеної норми поширюється лише на обставини, встановлені безпосередньо: 1) або вироком у кримінальній справі; 2) або постановою про адміністративний проступок.

Відповідно обставини, установлені в інших процесуальних актах у кримінальних справах, зокрема, у постанові про закриття кримінальної справи, не можуть розглядатися як обов'язкові відповідно до ч. 6 статті 78 КАС України.

Крім того, норма ч. 6 статті 78 КАС України поширюється лише на особу, щодо якої постановлено відповідний вирок або прийнято постанову. Тому обов'язковими є лише обставини щодо безпосередньо цієї особи .

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що відповідь начальника Комінтернівського відділу реєстрації актів цивільного стану Харківського управління юстиції від 02.06.2010 р. №876-04-04-11 про відсутність актових записів про народження дітей, зокрема, ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, за результатами якого прийнято спірне рішення, не є належним доказом надання позивачеві дозволу на імміграцію на підставі неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність.

Будь-яких інших доказів недійсності свідоцтва про народження дитини позивача відповідачем не надано, а інших доводів щодо підстав для скасування дозволу на імміграцію не наведено.

Крім того, слід зазначити, що в матеріалах справи відсутні докази повідомлення позивача про прийняття спірного рішення, докази надіслання йому копії вказаного рішення, а також запрошення його для надання пояснень, тобто в порушення визначеної Порядком №1983, питання про скасування дозволу на імміграцію розглядалось без запрошення позивача для надання пояснень, при винесенні оскаржуваного рішення не вивчались обставини наявності підстав для скасування дозволу на імміграцію.

Щодо посилань відповідача в апеляційній скарзі на те, що судом першої інстанції передчасно та не аргументовано встановлено судовий контроль, шляхом витребування звіту про виконання судового рішення, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1ст.382 КАС України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

З аналізу вказаної норми вбачається, що питання про надання звіту про виконання постанови вирішує суд, який прийняв судове рішення по суті спору не на користь суб'єкта владних повноважень.

Цій нормі кореспондують положення абзацу пп. г) п. 4 ч. 1 ст.322 КАС України, згідно з яким постанова складається з резолютивної частини із зазначенням ввстановленого судом строку для подання суб'єктом владних повноважень - відповідачем до суду першої інстанції звіту про виконання постанови, якщо вона вимагає вчинення певних дій.

Отже, встановити судовий контроль за виконанням рішення суб'єктом владних повноважень - відповідачем у справі суд може під час прийняття постанови у справі.

Такий контроль здійснюється судом шляхом зобов'язання надати звіт про виконання судового рішення, розгляду поданого звіту на виконання постанови суду, а в разі неподання такого звіту - встановленням нового строку для подання звіту та накладенням штрафу.

У Рішенні від 30 червня 2009 року №16-рп/2009 Конституційний Суд України зазначив, що метою судового контролю є своєчасне забезпечення захисту та охорони прав і свобод людини і громадянина, та наголосив, що виконання всіма суб'єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової (абзац перший підпункту 3.2 пункту 3, абзац другий пункту 4 мотивувальної частини).

З огляду на наведене суд першої інстанції, згідно ст. 382 Кодексу адміністративного судочинства України мав право щодо зобов'язання відповідача надати звіт про виконання судового рішення.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Як вбачається з ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що рішення ВГІРФО ГУМВС України в Київській області про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянки В'єтнаму ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 від 29.06.2010 року підлягає скасуванню.

Суд першої інстанції належним чином оцінив надані докази і на підставі встановленого, обґрунтовано частково задовольнив адміністративний позов.

Відповідно до ч.1 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Колегія суддів вважає, що постанова Харківського окружного адміністративного суду від 16.11.2017 року по справі № 820/4396/17 відповідає вимогам ст. 242 КАС України, а тому відсутні підстави для її скасування та задоволення апеляційних вимог відповідача у повному обсязі.

Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ч. 4 ст. 229, ст. 245, 246, 250, 315, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Управління Державної міграційної служби України у Київській області залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 16.11.2017 по справі № 820/4396/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя (підпис)З.О. Кононенко Судді(підпис) (підпис) В.А. Калиновський В.О. Бондар Постанова складена в повному обсязі 05.03.18.