Рішення № 72566053, 21.02.2018, Вільногірський міський суд Дніпропетровської області

ЄУН 174/687/17

н/п 2/174/35/2018

Р І Ш Е Н Н Я

І м е н е м У к р а ї н и

21 лютого 2018 року м. Вільногірськ

Вільногірський міський суд Дніпропетровської області в складі:

головуючого - судді Борцової А.А.,

за участю секретаря - Заіки А.В.,

відповідачки – ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Вільногірську цивільну справу за позовом ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА ОСОБА_2 «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по кредитному договору,-

В С Т А Н О В И В:

ПУБЛІЧНЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО ОСОБА_2 «ПРИВАТБАНК» (далі - ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК») звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, вказуючи, що відповідно до укладеного договору № б/н від 04.08.2006 року, ОСОБА_1 отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» є правонаступником прав та обов’язків закритого акціонерного товариства ОСОБА_2 банк «Приватбанк». Відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Правилами користування платіжною картою» та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті, складає між нею і банком договір, про що свідчить її підпис в заяві. Відповідно до п. 3.2, п.3.3 умов та правил надання банківських послуг, відповідачка також дала згоду, на те, що кредитний ліміт встановлюється за рішенням банку, і клієнт дає згоду банку в будь-який момент (зменшити або збільшити) кредитний ліміт. Відповідно до п. 6.5, 8.6 Умов та правил надання банківських послуг, позичальник зобов’язалася погашати заборгованість за кредитом, відсотками за його користування, за перевитрати платіжного ліміту, а також оплачувати комісії на умовах, передбачених договором, та штрафи при порушенні строків платежів по кожному з грошових зобов’язань. В зв’язку з порушенням зобов’язань за кредитним договором, відповідачка станом на 31.08.2017 року має заборгованість 21323,63 грн., яка складається з наступного: 2904,10 грн. - заборгованість за кредитом; 16927,93 грн. - заборгованість по відсоткам за користування кредитом; 500,00 грн. - штраф (фіксована частина); 991,60 грн. - штраф (процентна складова). Просить стягнути з ОСОБА_1 вказану заборгованість за кредитним договором та понесені ними судові витрати.

В судове засідання представник позивача не з’явився, про місце і час розгляду справи повідомлений належним чином, надав заяву про розгляд справи без участі представника позивача, позовні вимоги підтримує в повному обсязі та не заперечує проти заочного розгляду справи. (а.с. 21).

Відповідачка в судовому засіданні позов не визнала, підтримала надані нею письмові заперечення (а.с. 46, 59 ) та пояснила, що згідно розрахунку, наданого позивачем останній платіж по вказаному позивачем договору вона зробила 15.01.2009 року у розмірі 4,84 грн. Ніяких платежів на користь позивача за кредитним договором після 2009 року вона не робила. Рахунки в банку позивача їй було відкрито під час роботи на ГМК для отримання заробітної плати, і одночасно їй банк також видав кредитну картку. Вона була клієнтом банку до 2009 року, після цього всіх працівників комбінату було переведено на обслуговування до іншого банку. Кредитними коштами користувалась, потім банк повідомив, що у неї є заборгованість у розмірі 6000 грн. по кредиту, ці кошти вона заплатила і їй сказали, що її кредитна карта закрита і більше вона нею не користувалась. Після цього, тобто з 2009 року, будь-які рахунки в банку позивача вона не відкривала, 10 грн. в квітні 2015 року не платила. При зверненні до банку з проханням пояснити, яким чином сума в розмірі 10 грн. в квітні 2015 р. надійшла на її рахунок, працівник банку їй повідомила, що була відкрита карта по її ідентифікаційному номеру із цієї карти перераховані гроші на її рахунок, однак це зробили без її відому та згоди. Позивач на протязі трьох років з часу отримання нею кредиту, знав, що його право на своєчасне повернення кредиту порушується, однак у встановлені законом строки з відповідним позовом до неї не звернувся, тому пропущено строк позовної давності на пред’явлення позову до неї про стягнення заборгованості за договором. Оскільки у її заяві про надання кредиту домовленості сторін щодо збільшення строку позовної давності немає, умови надання кредиту нею не підписувались, це не може вважатися узгодженням позивачем з нею строку збільшення позовної давності. Просить застосувати строк позовної давності та у позові відмовити.

Вислухавши відповідачку, дослідивши письмові докази по справі, суд прийшов до висновку, що у задоволенні позову слід відмовити по наступним підставам.

Так, факт перебування сторін у договірних відносинах підтверджується договором № б/н від 04.08.2006 року, згідно якого ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є позивач, надав ОСОБА_1 кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки, а ОСОБА_1 зобов’язалася погашати заборгованість за кредитом, відсотками за його використання, за перевитрати його ліміту, а також оплачувати комісії на умовах, передбачених договором, та штрафи при порушенні строків платежів по кожному з грошових зобов’язань. (а.с. 7-14).

Факт отримання та користування кредитною карткою ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» також підтверджено виписками по кредитному рахунку ОСОБА_1, які містить відомості про рух грошових коштів на її карті за період з 01.01.2015 року по 31.12.2015 року (а.с. 53-54) та про рух грошових коштів на її карті за період з 01.01.1999 року по 17.02.2008 року (а.с. 75)

Згідно довідки наданої позивачем, між ПАБ КБ «ПРИВАТБАНК», ОСОБА_1 був підписаний кредитний договір № б/н, надано кредитну карту 4149495900197902, рахунок відкрито 04.08.2006 року з терміном дії до 09.09 року. (а.с. 76)

Факт зміни прізвища громадянкою ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, з «Злубко» на «Халіну», підтверджено копією актового запису про зміну імені № 4 від 16.06.2010 року (а.с. 34)

Розмір заборгованості ОСОБА_1 позивач підтвердив розрахунком заборгованості і станом на 31.08.2017 року нарахував заборгованість у розмірі - 21323 грн. 63 коп. (двадцять одна тисяча триста двадцять три гривні 63 копійки), в тому числі: 2904 грн. 10 коп. - заборгованість за кредитом; 16927 грн. 93 коп. - заборгованість по процентам за користування кредитом; 500 грн. 00 коп. - штраф (фіксована частина), 991 грн. 60 коп. - штраф (процентна складова). Згідно цього ж розрахунку останній платіж по погашенню кредиту здійснено 28.04.2015 року на суму 10 грн. 00 коп. (а.с.4-6).

ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» є правонаступником всіх прав та зобов’язань ЗАТ КБ «ПриватБанк» на підставі статуту ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» (а.с. 19).

Згідно платіжного доручення від 20.09.2017 р., позивачем сплачено судовий збір в сумі 1600,00 грн. (а.с. 1).

Згідно із ч. 3 ст. 16 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, надавши докази відповідно до вимог ст. 81 ЦПК України.

Згідно ст. ст. 526, 527, 530 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 611 ЦК України, в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ст. 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч.1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно зі ст. 1050 та ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк зобов'язується надати грошові кошти (кредит) громадянину у розмірі та на умовах, встановлених договором, а громадянин зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Таким чином, судом встановлено, що відповідачка ОСОБА_1, відповідно до укладеного між нею та ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є позивач, договору № б/н від 04.08.2006 року, отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки та зобов’язалася погашати заборгованість за кредитом, відсотками за його користування, однак не вносила платежі у строки і розмірах, встановлених договором, внаслідок чого у неї утворилася заборгованість, розмір якої станом на 31.08.2017 року становить - 21323 грн. 63 коп., останні платежі, згідно наданого позивачем розрахунку, відповідачкою здійснено 16.02.2009 р. у розмірі 6 грн. 30 коп. та у розмірі 10 грн. 00 коп. 28.04.2015 р. шляхом переводу грошових коштів між рахунками.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" вказує, що сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов договору, підписавши заяву-анкету. Умови та Правила надання банківських послуг, а також Тарифи банку є загальнодоступною інформацією, яка розміщена у відділеннях банку та на офіційному сайті банку.

Разом з тим, вказані доводи позивача не можуть бути взяті судом до уваги, оскільки умови і правила надання банківських послуг, які містяться в матеріалах справи, не містять дати їх затвердження та підпису відповідачки про ознайомлення саме з цими умовами на час укладення договору, тому вказані Умови не можуть слугувати належним доказом по справі на підтвердження факту, що саме ці Умови є складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору.

Зазначена правова позиція міститься у постанові Верховного суду України від 22.03.2017 (справа № 6-2320цс16).

Крім того, відповідно до ст.256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст.257 ЦК України).

Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок (ст.253 ЦК України).

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст.261 ЦК України).

Початок перебігу строку давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому поряду через суд.

Таким чином, у разі неналежного виконання позичальником зобов'язання за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.

Згідно зі ст.266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги.

Згідно із ч.4 ст.267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 24 вересня 2014 року (справа №6-103цс14), від 01 жовтня 2014 року (справа №6-134цс14), від 12 листопада 2014 року (справа №6-167цс14) і підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Відповідно до ч.3 ст.267 ЦК України, суд застосовує позовну давність лише за заявою сторони у спорі, зробленою до ухвалення судом рішення.

Згідно правової позиції Верховного Суду України у справі за № 6-1457цс16, правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останніх є докази, що підтверджують факт такого переривання. До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. При цьому якщо виконання зобов'язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу.

Суди повинні дослідити графік погашення кредитної заборгованості та встановити чи передбачають умови кредитного договору виконання зобов'язання частинами або у вигляді періодичних платежів, і у випадку вчинення боржником оплати чергового платежу, чи не свідчить така дія про визнання лише певної частини боргу, а відтак така не може бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу.

Переривання строку позовної давності на підставі наданих лише банком розрахунків без надання квитанцій, касових ордерів та іншого підтвердження щодо здійснення платежу особисто відповідачем не є підставою для переривання строку позовної давності.

Разом з тим, як встановлено в судовому засіданні, останній платіж за спірним договором відповідачкою було здійснено в лютому 2009 року, термін дії карти закінчився у вересні 2009 року, що підтверджується розрахунком заборгованості, випискою за спірною карткою та довідкою про термін дії карти, і з цього часу у позивача виникло право вимоги, факт здійснення платежу 28.04.2015 р. відповідачка заперечує, а позивачем не надано будь-яких доказів на підтвердження сплати відповідачкою вказаного платежу особисто, тому суд вважає, що у даному випадку не мало місце переривання перебігу позовної давності, з позовом до суду позивач звернувся лише 10.10.2017 року, тобто з пропуском строку позовної давності, встановленого законом, про застосування якого просить відповідачка.

При таких обставинах, суд вважає необхідним застосувати до спірних правовідносин загальний трирічний строк позовної давності, що в силу вимог ст.267 ЦК України є правою підставою для відмови у задоволенні позову.

Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України понесені позивачем і документально підтверджені судові витрати у вигляді сплаченого судового збору у розмірі 1600 грн. 00 коп. слід покласти на позивача.

На підставі ст.ст. 525, 526, 554, 610, 611, 612, 615, 625, 651, 1050, 1054 ЦК України та керуючись ст.ст. 12, 81, 133, 141, 263- 265, 268 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позову ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА ОСОБА_2 «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по кредитному договору – відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Апеляційного суду Дніпропетровської області через Вільногірський міський суд Дніпропетровської області. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 02 березня 2018 року.

Головуючий - суддя: підпис ОСОБА_4