Постанова № 72565893, 28.02.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 826/8272/16 Суддя (судді) першої інстанції: Смолій І.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 лютого 2018 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Кузьмишиної О.М.,

Суддів: Коротких А.Ю.,

Федотов І.В.,

за участю секретаря судового засідання Пушенко О.І.,

розглянувши у порядку письмового провадження в м. Києві апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор плюс» на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 грудня 2017 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_4 до Міністерства юстиції України, Головного територіального управління юстиції у місті Києві, Державного реєстратора Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м.Києві Сипчу Крістіни Миколаївни за участю третьої особи Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_4 звернулась до Окружного адміністративного суду м.Києва з позовом до Міністерства юстиції України, Головного територіального управління юстиції у м.Києві, Державного реєстратора Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м.Києві Сипчу Крістіни Миколаївни, третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор плюс» про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 грудня 2017 року позов задоволено.

Не погоджуючись із судовим рішенням, третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» подало апеляційну скаргу, у якій просить скасувати постанову суду та прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін, з таких підстав.

Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що 29.02.2000 року ОСОБА_4 отримала Свідоцтво на право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1.

Згідно довідки форми №3 від 04.04.2017 №197 в зазначеній квартирі зареєстровано та проживає 6 осіб.

Між ЗАТ «Тас-Інвкестбанк» та ОСОБА_6 укладено кредитний договір №693-Ф від 29.09.2006. Предметом якого є відкриття Позичальнику кредитної лінії на загальну суму 210 000,00 доларів США.

29.09.2006 між ЗАТ «Тас-Інвестбанк» (надалі - Іпотекодержатель) та ОСОБА_4 (надалі - Іпотекодавець, до зміни прізвища ОСОБА_4) було укладено іпотечний договір №693-Ф/ІП-1, за умовами якого, Іпотекодавець передає, а Іпотекодержатель приймає у іпотеку предмет іпотеки (АДРЕСА_1).

Договором №1 від 17.03.2007 про внесення змін до Іпотечного договору №693-Ф/ІП-1 посвідченого приватним нотаріусом КМНО Івановою С.М. 29.09.2006, яким внесено зміни до ліміту суми, а саме змінено до 232000 доларів США та зазначено нове найменування банку - ЗАТ «Сведбанк Інвест».

Договором №2 від 18.11.2008 про внесення змін до іпотечного договору №693-Ф/ІП-1, посвідченого приватним нотаріусом КМНО за реєстровим №5414, яким внесено зміни до процентної ставки за користування кредитом.

Додатковим договором №3 від 18.11.2008 до кредитного договору №693-Ф від 29.09.2006, яким внесено зміни до процентної станки за користування кредитом.

Між ПАТ Сведбанк», який виступає правонаступником ВАТ «Сведбанк», який в свою чергу виступає правонаступником АКБ «ТАС-Комерцбанк» та ТОВ «Факторингова компанія «Вектор плюс» 28.11.2012 було укладено договір факторингу, відповідно до умов якого, Банком передано права вимоги за кредитними договорами ТОВ «Факторингова Компанія «Вектор Плюс».

Також 28.11.2012, між ПАТ «Сведбанк» та ТОВ «ФК «Вектор Плюс» укладено договір відступлення прав за іпотечними договорами.

Отримавши інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, позивач дізналась про факт реєстрації права власності на квартиру за ТОВ «ФК «Вектор Плюс».

А саме, 04.02.2015 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, державним реєстратором Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м,Києві Сипчу К.М. було внесено запис №8657316 про право власності ТОВ «ФК «Вектор Плюс» на вказане вище майно.

Запис до реєстру внесено на підставі Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 19184790 від 09.02.2015.

Підставою виникнення права власності зазначено: виписка договору про відступлення права за іпотечними договорами, серія та номер: 5360, виданий 26.10.2014 приватним нотаріусом КМНО Чуловським В.А.

Позивач, посилаючись на протиправність дій відповідача по проведенню державної реєстрації та по прийняттю рішення про реєстрацію права власності на об'єкт нерухомості, звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, висновкам суду першої інстанції та доводам апелянта, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно приписів частини третьої статті 16 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» разом із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень у паперовій формі подаються оригінали документів, необхідних для державної реєстрації прав та їх обтяжень, їх копії, засвідчені в установленому порядку.

Відповідно до пункту 15 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року 868 «Про затвердження Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень і Порядку надання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно», під час розгляду заяви про державну реєстрацію і документів, що додаються до неї, державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно, їх обтяженнями, зокрема щодо: 1) обов'язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення (у встановлених законом випадках); 2) повноважень заявника; 3) відомостей про нерухоме майно, речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, наявних у Державному реєстрі прав та поданих документах; 4) наявності обтяжень прав на нерухоме майно, зареєстрованих відповідно до закону; 5) наявності факту виконання умов правочину, з якими закон та/або договір (угода) пов'язує можливість проведення державної реєстрації виникнення, переходу, припинення прав на нерухоме майно або обтяження таких прав.

Статтею 17 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» визначено вимоги до документів, що подаються для державної реєстрації прав та їх обтяжень. Текст документів, що подаються для державної реєстрації прав та їх обтяжень, повинен бути написаний розбірливо. Прізвище, ім'я, по батькові фізичних осіб та їх місце проживання, а також найменування юридичних осіб та їх місцезнаходження повинні бути написані повністю.

Не приймаються для державної реєстрації прав та їх обтяжень документи з підчищеннями або дописками, закресленими словами та іншими не обумовленими в них виправленнями, заповнені олівцем, а також з пошкодженнями, які не дають змоги однозначно тлумачити їх зміст.

Документи, що встановлюють виникнення, перехід, припинення прав на нерухоме майно та їх обтяжень і подаються для державної реєстрації прав, повинні відповідати вимогам, встановленим цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Електронні документи, подані для проведення державної реєстрації прав, оформляються згідно з вимогами законодавства у сфері електронних документів та електронного документообігу, а також електронного цифрового підпису.

Відповідальність за відповідність електронних копій оригіналів документів, необхідних для державної реєстрації прав та їх обтяжень, оригіналам таких документів у паперовій формі несе особа, яка подає заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень в електронній формі.

Суд першої інстанції вірно звернув увагу, що з урахуванням вимог частини другої статті 9 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» державний реєстратор:

- встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов'язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення (у випадках, встановлених законом); відповідність повноважень особи, яка подає документи на державну реєстрацію прав та їх обтяжень; відповідність відомостей про нерухоме майно, наявних у Державному реєстрі прав та поданих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно, зареєстрованих відповідно до вимог цього Закону; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або договір (угода) пов'язує можливість проведення державної реєстрації виникнення, переходу, припинення прав на нерухоме майно або обтяження таких прав;

- у разі потреби вимагає подання передбачених законодавством додаткових документів, необхідних для державної реєстрації прав та їх обтяжень;

- під час проведення державної реєстрації прав, які виникли та зареєстровані в установленому порядку до 1 січня 2013 року, запитує від органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, які відповідно до чинного на момент реєстрації законодавства проводили таку реєстрацію, інформацію (довідки, копії документів тощо), необхідну для реєстрації прав та їх обтяжень, якщо такі документи не були подані заявником або якщо документи, подані заявником, не містять передбачених цим Законом відомостей про правонабувача або про нерухоме майно. Органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації, до яких надійшов запит, зобов'язані безоплатно в установленому законодавством порядку протягом трьох робочих днів надати державному реєстратору відповідну інформацію, зокрема щодо зареєстрованих речових прав на нерухоме майно, у тому числі земельні ділянки.

Статтею 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Статтею 35 Закону України «Про іпотеку» встановлено, що у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Положення частини першої цієї статті не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку.

Пунктом 46 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року № 868 передбачено, що порядок здійснення державної реєстрації майна, на яке звернуто стягнення за іпотечним договором, передбачає подання завіреної копії письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві, а такого документу, що підтверджує завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем цієї вимоги.

Отже, обов'язок з надіслання вимоги може вважатися виконаним тільки у разі, коли така вимога отримана іпотекодавцем (оскільки строк її виконання обчислюється з моменту отримання).

Тобто, іпотекодержатель має довести не тільки факт надсилання, а й отримання вимоги.

Представник ТОВ «ФК «Вектор Плюс» вказав на звернення до позивача з вимогами щодо погашення заборгованості та з попередженням відносно стягнення на предмет іпотеки, тощо.

Однак, з реєстраційної справи, а саме, копій рекомендованих повідомлень про вручення поштових відправлень, надісланих позивачеві за адресою: АДРЕСА_1, неможливо з'ясувати вміст відправлення, а також дату отримання.

Згідно статті 37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

В договорі іпотеки №693-Ф/ВП-1 ЗАТ «ТАС-Інвестбанк» та позивач зазначили в п.4.2, яким передбачили, що позасудове врегулювання здійснюється наступним способом звернення стягнення на предмет іпотеки: «запропонувати Іпотекодавцю укласти та посвідчити нотаріально окремий договір про позасудове врегулювання, або застосувати інші способи звернення на стягнення на предмет іпотеки, зокрема звернутись до нотаріуса за вчиненням виконавчого напису чи до суду з позовної заявою про звернення на стягнення на предмет іпотеки ». Сторони за договором дійшли згоди, що право власності на об'єкт заставленого майна виникає лише на підставі окремого договору, або застосувати інші способи звернення на стягнення на предмет іпотеки.

Докази того, що такий договір між ЗАТ «ТАС-Інвестбанк» та/або ТОВ «ФК «Вектор плюс» і позивачем укладався, у суду відсутні.

Посилання ТОВ «ФК «Вектор Плюс» на те, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя не є одним із шляхів примусового стягнення предмета іпотеки, та те, що позивач добровільно підписав іпотечне застереження, а тому Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не поширюється на задоволення вимог іпотекодержателя, колегія суддів суду апеляційної інстанції, також, вважає необґрунтованими, оскільки як зазначено в листі Верховного Суду України від 01.02.2015 року «Аналіз судової практики застосування судами законодавства, яке регулює іпотеку як заставу нерухомого майна», відповідно до частини 7 Звернення стягнення на предмет іпотеки - «Правильною є практика судів, які за відсутності встановлення в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя або у відповідному застереженні в іпотечному договорі можливості передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки відмовляють у задоволенні подібних позовів. З аналізу чинного законодавства вбачається, що вищезазначене має стосуватися також і звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом застосування процедури продажу, установленої ст.38 Закону № 898-IV, у разі, коли такий спосіб передбачений договором про задоволення вимог іпотекодержателя чи відповідним застереженням в іпотечному договорі».

Нормами пп. 1 п. 1 п. ст. 4 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» встановлено, що протягом дії цього Закону: не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із ст. 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із ст. 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:

- таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника /майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;

- загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.

Протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

Суд першої інстанції вірно вказав, в оскаржуваній третьою особою постанові, що ТОВ «ФК Вектор плюс» не мала права відчужувати квартиру, оскільки вона є предметом іпотеки за договором іпотеки, укладеним з метою виконання позивачем умов кредитного договору, тобто споживчого кредиту.

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя (частини 3 статті 33 Закону України «Про іпотеку»).

Згідно частини 2 статті 36 Закону України «Про іпотеку» договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Отже, Закон прямо вказує, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя є одним із шляхів звернення стягнення на предмет іпотеки.

Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» ввів тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодателя без згоди останнього на таке відчуження.

Згідно довідки форми №3 від 04.04.2017 року №197 у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 прописано 6 чоловік, а саме: ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_9 ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_10 ІНФОРМАЦІЯ_3, ОСОБА_11 ІНФОРМАЦІЯ_4 та ще дві особи.

Щодо відсутності у ТОВ «ФК «Вектор Плюс» банківської ліцензії на здійснення валютних операцій, що лишає останнього права здійснювати діяльність із видачі, отримання та стягнення грошових коштів в іноземній валюті за кредитними договорами, то згідно статті 1077 Цивільного кодексу України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Згідно із статтею 1078. Цивільного кодексу України, предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Згідно статті 1079 Цивільного кодексу України, сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

Іноземна валюта, що є предметом первісного договору між Банком та позивачем п 1.1. кредитного договору №693-Ф від 29.09.2006 згідно частини другої статті 192 Цивільного кодексу України може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно п. 1.2. Постанови Правління НБУ «Про затвердження Положення про порядок надання небанківським фінансовим установам, національному оператору поштового зв'язку генеральних ліцензій на здійснення валютних операцій» від 9 вересня 2002 року №297 небанківські фінансові установи мають право здійснювати валютні операції, передбачені статтею 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», якщо вони є валютними операціями тільки після отримання генеральної ліцензії згідно з п. 2 статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».

Фактор, до якого перейшло право вимоги за валютними кредитами від банку не має права здійснювати операції з валютними коштами, оскільки у останнього відсутня така ліцензія.

Такої ж правової позиції дійшов Вищий адміністративний суд України в ухвалі від 31 травня 2016 року К/800/49643/15.

Таким чином, суд першої інстанції вірно зазначив, про протиправність рішення державного реєстратора Реєстраційної служби ГУЮ у м.Києві Сипчу К.М., про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриття розділу), індексний номер: 19184790 від 09.02.2015, згідно з яким проведено державну реєстрацію права власності на квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 за ТОВ «ФК «Вектор Плюс».

Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції та не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи.

На підставі вищенаведеного, приймаючи до уваги, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, рішення суду є законним і обґрунтованим, висновки суду першої інстанції доводами апелянта не спростовані, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для його зміни або скасування.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

За змістом частини 1 статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 328, 329 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор плюс» залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 грудня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя: О.М. Кузьмишина

Судді: А.Ю.Коротких

І.В.Федотов

Повний текст постанови виготовлено 03 березня 2018 року.

Головуючий суддя Кузьмишина О.М.

Судді: Коротких А. Ю.

Федотов І.В.