Постанова № 72565772, 26.02.2018, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" лютого 2018 р. Справа № 914/581/17

Львівський апеляційний господарський суд, в складі колегії:

судді-доповідача: Якімець Г.Г.,

суддів: Бойко С.М., Матущак О.І.,

при секретарі судового засідання Коростенській О.І.,

за участю представників:

від позивача - Вітрів І.Ю.

від відповідача (скаржника) - Горонний О.О.

розглянувши апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Борщевського Романа Володимировича, б/н від 22.05.2017 року

на рішення Господарського суду Львівської області від 04.05.2017 року (підписане 10.05.2017 року), суддя Запотічняк О.Д.

у справі №914/581/17

за позовом Миколаївської міської ради Миколаївського району Львівської області, м. Миколаїв Львівської області

до відповідача Фізичної особи-підприємця Борщевського Романа Володимировича, м. Миколаїв Львівської області

про демонтаж об'єкта торговельного призначення

в с т а н о в и в :

21 березня 2017 року Миколаївська міська рада Миколаївського району Львівської області звернулася до Господарського суду Львівської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Борщевського Романа Володимировича про демонтаж об'єкта торговельного призначення.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 04 травня 2017 року по справі №914/581/17 позовні вимоги задоволено повністю. Суд вирішив Фізичній особі-підприємцю Борщевському Роману Володимировичу демонтувати торговий павільйон з продажу промислових товарів, розміщений на земельній ділянці площею 0,0030 га за адресою: м. Миколаїв, вул. А. Шептицького (на автобусній зупинці біля історико-краєзнавчого музею), привівши земельну ділянку до попереднього стану та повернути її власнику - Миколаївській міській раді.

Рішення суду мотивоване положеннями ч.1 ст.102 ЗК України, відповідно до якої, дія земельного сервітуту підлягає припиненню у випадку, зокрема, закінчення терміну, на який було встановлено земельний сервітут та п.4.4 Договору, відповідно до якого, відповідач після закінчення терміну договору зобов'язаний припинити використання і повернути земельну ділянку в попередній стан, на яку встановлено особистий сервітут. Суд у рішенні зазначає, що договір встановлення особистого строкового сервітуту припинив свою дію 24.02.2017 року, при цьому, жодною із сторін не надано суду доказів продовження строку дії договору, більше того, Миколаївська міська рада листом від 15.02.2017 року №02-11/234 повідомляла відповідача про відмову в продовжені договору.

Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду, Фізична особа-підприємець Борщевський Роман Володимирович подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 04 травня 2017 року по справі №914/581/17 та прийняти нове рішення про відмову в позові. Зокрема, вказує, що строковий особистий сервітут встановлювався до 24 лютого 2017 року, у зв'язку з чим, 20 січня 2017 року відповідач звернувся до позивача із заявою про продовження терміну дії договору та укладення відповідної додаткової угоди. При цьому, на думку відповідача, до спірних правовідносин підлягає застосуванню положення ст.33 ЗУ «Про оренду землі» щодо поновлення договору на новий строк на тих же умовах, оскільки заперечень з боку позивача щодо продовження дії договору до відповідача не надходили. Крім того, апелянт зазначає про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, оскільки суд постановив рішення за відсутності його представника та не зазначення у рішенні висновку щодо поданого відповідачем клопотання про відкладення розгляду справи.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 08 серпня 2017 року по справі №914/581/17 апеляційну скаргу ФОП Борщевського Романа Володимировича задоволено частково: рішення Господарського суду Львівської області від 04 травня 2017 року по справі №914/581/17 скасовано, а позов Миколаївської міської ради Миколаївського району Львівської області - залишено без розгляду на підставі п.1 ст.81 ГПК України.

Постанова суду мотивована тим, що позовну заяву підписано особою, яка не має права її підписувати. Суд у постанові зазначив, що як вбачається з матеріалів справи на момент направлення позовної заяви до суду (21.03.2017 року) міський голова вже не перебував на лікуванні, що підтверджується підписанням довіреності (17.03.2017 року) міським головою - Щебелем А.І., а відтак, в межах своїх повноважень, міський голова, повинен був підписати дану позовну заяву. Жодних доказів, щодо уповноваження секретаря міської ради Підлужного В. М. на підписання даної позовної заяви представником позивача до суду першої інстанції надано не було.

Постановою Вищого господарського суду України від 07 листопада 2017 року по справі №914/581/17 касаційну скаргу Миколаївської міської ради задоволено, постанову Львівського апеляційного господарського суду від 08.08.2017 у справі №914/581/17 - скасовано, а справу передано на новий розгляд до Львівського апеляційного господарського суду.

Постанова ВГС України мотивована тим, що поза увагою господарського суду апеляційної інстанції залишилось те, що позовна заява Миколаївської міської ради датована 02.03.2017 року, тобто висновок про підписання позовної заяви не належною особою - секретарем ради Підлужним В.М., є передчасним та таким, що зроблений при неповному з'ясуванні всіх фактичних обставин. Беручи до уваги вищевикладене, судова колегія касаційної інстанції дійшла висновку, що постанова Львівського апеляційного господарського суду від 08.08.2017 у справі №914/581/17 підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до Львівського апеляційного господарського суду для перевірки законності і обґрунтованості рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

В процесі нового розгляду справи в суді апеляційної інстанції представник відповідача (скаржника) в судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримав, просив задоволити в повному обсязі: скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 04 травня 2017 року по справі №914/581/17 та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог міської ради відмовити.

Крім цього, представник відповідача подав суду клопотання про подання додаткових доказів (б/н від 25 січня 2018 року та б/н від 29 січня 2018 року). Просив долучити до матеріалів справи наступні докази: витяг з ДБН 360-92 Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень; копії фотозображення місцезнаходження торгового павільйону з продажу продуктових і промислових товарів, яка розташована за адресою: м. Миколаїв, вул. А. Шептицького (на автобусній зупинці біля історико-краєзнавчого музею); копію адвокатського запиту від 22.01.2018 року та копію висновку експерта від 29.01.2018 року.

Колегією суддів долучено вказані вище докази до матеріалів справи, зважаючи на відсутність відповідача при вирішенні спору в суді першої інстанції.

Разом з тим, представником відповідача до суду подано клопотання про зупинення провадження у справі до закінчення розгляду справи №914/252/18 за позовом ФОП Борщевського Р.В. до Миколаївської міської ради Миколаївського району Львівської області про визнання поновленим (продовженим) договору встановлення особистого строкового сервітуту від 26.03.2012 року та визнання укладеною додаткової угоди про поновлення вказаного договору.

Представник позивача проти зупинення провадження у справі заперечив, наголошував, що міська рада звернулась з даним позовом до суду ще в березні 2017 року (тобто майже рік тому), відтак, зупинення провадження призведе до затягування розгляду справи та користування відповідачем спірною земельною ділянкою без належних підстав.

У клопотанні про зупинення провадження у справі представник відповідача посилається на ч.5 ст.227 ГПК України, відповідно до якої, суд зобов'язаний зупинити провадження у справі, у випадку об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі.

Розглянувши клопотання відповідача, колегія суддів відмовила у його задоволенні, зважаючи на відсутність об'єктивної неможливості розгляду даної справи до вирішення справи №914/252/18. Слід зазначити, що у п.5 ст.227 ГПК України також встановлено, що суд не може посилатись на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Представник позивача проти вимог апеляційної скарги заперечував, просив оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, з підстав, наведених у відзиві на апеляційну скаргу (вих.№02-13/1175 від 09.06.2017 року). Зокрема, зазначав, що апелянт помилково посилається на норми ЗУ «Про оренду землі», оскільки вказаний закон не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, що виникли з договору встановлення особистого строкового земельного сервітуту. Поряд з тим, вказував, що міська рада неодноразово повідомляла відповідача про відсутність наміру продовжувати дію договору, що підтверджується листами: №02-16/2643 від 22.11.2016 року; №02-11/73 від 18.01.2017 року; №02-16/87 від 23.01.2017 року. Крім цього, наголошував на помилковість тверджень апелянта щодо сплати ним плати за договором, зважаючи на те, що за 2016 рік відповідач взагалі не сплачував жодної плати, встановленої договором та лише у березні 2017 році після закінчення строку дії договору сплатив кошти, що підтверджується довідкою бухгалтерської служби міської ради та листом Миколаївського відділення Стрийської ОДПІ ГУ ДФС у Львівській області від 09.06.2017 року.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши доводи апеляційної скарги та дослідивши наявні докази по справі, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного:

Як встановлено місцевим господарським судом та вбачається з матеріалів справи, рішенням Миколаївської міської ради Миколаївського району Львівської області №478 від 24.02.2012 року «Про надання дозволу на розташування малої архітектурної форми» ФОП Борщевському Роману Володимировичу надано дозвіл на розташування стаціонарної малої архітектурної форми - торгового павільйону з продажу продуктових і промислових товарів згідно з виготовленим паспортом прив'язки малої архітектурної форми, розмірами 5,0 м х 6,0 м, на земельній ділянці площею 0,0030 га, що співрозмірно 30 кв. м по вул. А.Шептицького (на автобусній зупинці біля історико-краєзнавчого музею) строком на 5 років та надано дозвіл на укладення договору встановлення особистого строкового сервітуту.

26 березня 2012 року між Миколаївською міською радою Миколаївського району Львівської області (в тексті договору - власник, володілець) земельної ділянки та Фізичною особою-підприємцем Борщевським Романом Володимировичем (в тексті договору - сервітуарій) укладено договір встановлення особистого строкового сервітуту, відповідно до умов якого, а саме: п.1.1 особистий сервітут встановлювався відносно земельної ділянки площею 0,0030 га, цільове призначення - розташування стаціонарної малої архітектурної форми - торгового павільйону з продажу продуктових і промислових товарів), яка розташована за адресою: м. Миколаїв, вул. А. Шептицького (на автобусній зупинці біля історико-краєзнавчого музею) згідно з паспортом прив'язки малої архітектурної форми, який є невід'ємною частиною договору.

Згідно з п.2.1 Договору строковий особистий сервітут встановлюється строком до 24 лютого 2017 року.

По закінченню строку цього договору його дію може бути продовжено за домовленістю сторін, про що сторони не пізніше як за 30 днів до закінчення його строку повідомляють одна одну у письмовій формі. Продовження строку договору оформляється додатковою угодою. У разі поновлення договору на новий строк його умови можуть бути змінені за згодою сторін (п.2.2 Договору).

У п.5.2 Договору сторони погодили, що дія договору припиняється у разі закінчення строку, на який його було укладено; за взаємною згодою сторін; за ініціативою Миколаївської міської ради з підстав, передбачених п.5.3 цього договору.

Серед обов'язків сервітуарія, визначених у п.4.4 Договору, передбачено обов'язок після закінчення терміну договору припинити використання і повернути земельну ділянку, на яку встановлено особистий сервітут, в попередній стан.

Листом за вих.№02-16/2643 від 22.11.2016 року Миколаївська міська рада Миколаївського району Львівської області повідомила ФОП Борщевського Р.В. про відсутність наміру укладення договору встановлення особистого строкового сервітуту на новий строк, оскільки, він не відповідає чинному на той час законодавству, з огляду на укладення договору без виготовлення комплексної схеми розташування тимчасової споруди та технічної документації з землеустрою щодо встановлення меж особистого строкового сервітуту. Разом з тим, міська рада повідомила про опрацювання питання щодо влаштування біля історико-краєзнавчого музею пішохідного проходу з бульвару Проектного на вул. А.Шептицького. Вказаний лист повернувся на адресу міської ради, однак, надсилався на вірну адресу ФОП Борщевського Р.В. (м. Миколаїв, вул. Грушевського, 8/83), що підтверджується копією поштового конверта, яка знаходиться у матеріалах справи.

Листом за вих.№02-11/73 від 18.01.2017 року Миколаївська міська рада Миколаївського району Львівської області повідомила ФОП Борщевського Р.В. про відсутність наміру продовження дії договору встановлення особистого строкового сервітуту на новий термін. Разом з тим, повідомила про порушення відповідачем паспорту прив'язки тимчасової споруди, встановлене під час комісійного обстеження тимчасової споруди. Вказаний лист відповідач отримав 20.01.2017 року, що підтверджується підписом останнього на такому листі.

20.01.2017 року ФОП Борщевський Р.В. звернувся до Миколаївської міської ради Миколаївського району Львівської області з заявою про продовження дії договору оренди земельної ділянки, про що бажає укласти з відповідачем додаткову угоду. Вказана заява отримана міською радою 20.01.2017 року, що підтверджується відповідною відміткою на такій заяві.

У відповідь на заяву відповідача листом за вих.№02-16/87 від 23.01.2017 року міська рада повторно повідомила ФОП Борщевського Р.В. про відсутність наміру продовження дії договору встановлення особистого строкового сервітуту. Одночасно просила ФОП Борщевського Р.В. до 01.03.2017 року привести займану ділянку у попередній стан, провести демонтаж тимчасової споруди та повернути земельну ділянку власнику - Миколаївській міській раді. Вказаний лист отримано відповідачем 31.01.2017 року, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.

Крім того, за результатами розгляду заяви відповідача постійною комісією з питань землеустрою, містобудування та охорони навколишнього середовища Миколаївської міської ради Миколаївського району Львівської області відповідачу відмовлено у продовженні терміну дії договору встановлення особистого строкового сервітуту та укладення додаткової угоди, що підтверджується витягом з протоколу вказаної комісії №32 від 03.02.2017 року. Про вказане відповідача повідомлено листом за вих.№02-11/234 від 15.02.2017 року, який ним отримано 17.02.2017 року, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.

Не зважаючи на наведене вище, відповідач вимог, зазначених у листах міської ради, не виконав, тимчасову споруду не демонтував, займану ділянку у попередній стан не привів та земельну ділянку міській раді не повернув.

З огляду на наведене, у березні 2017 року Миколаївська міська рада Миколаївського району Львівської області звернулася до суду з даним позовом до Фізичної особи-підприємця Борщевського Романа Володимировича про демонтаж торгового павільйону з продажу промислових товарів, розміщеного на земельній ділянці площею 0,0030 га за адресою: м. Миколаїв, вул. А. Шептицького (на автобусній зупинці біля історико-краєзнавчого музею), привівши земельну ділянку до попереднього стану та повернення її власнику - Миколаївській міській раді.

Відповідно до статті 395 ЦК України сервітут є речовим правом на чуже майно, яке полягає у обмеженому користуванні чужим майном для задоволення потреб, які не можуть бути задоволені іншим шляхом.

Згідно з ч.1 ст.401 ЦК України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

Частиною 1 статті 404 ЦК України передбачено, що право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв'язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо.

Статтею 98 ЗК України встановлено, що право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками). Земельні сервітути можуть бути постійними і строковими. Встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею.

У відповідності до ст.100 ЗК України сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій конкретно визначеній особі (особистий сервітут). Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки.

Дія земельного сервітуту підлягає припиненню у випадку, зокрема, закінчення терміну, на який було встановлено земельний сервітут (ч.1 ст.102 ЗК України).

Дослідивши та оцінивши докази, що знаходяться у матеріалах справи, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про припинення дії договору встановлення особистого строкового сервітуту, укладеного 26 березня 2012 року між Миколаївською міською радою Миколаївського району Львівської області та Фізичною особою-підприємцем Борщевським Романом Володимировичем, - 24 лютого 2017 року, у зв'язку з закінченням строку дії договору. Докази продовження дії договору в матеріалах справи відсутні та сторонами суду не надані.

При цьому, колегія суддів не бере до уваги посилання скаржника на заяву ФОП Борщевського Р.В. від 20.01.2017 року, з якою останній звернувся до Миколаївської міської ради про продовження дії договору оренди земельної ділянки (як зазначено в самій заяві відповідача), оскільки міська рада повідомила відповідача про відсутність наміру продовження дії договору встановлення особистого строкового сервітуту (лист вих.№02-16/87 від 23.01.2017 року), а за результатами розгляду заяви відповідача постійною комісією з питань землеустрою, містобудування та охорони навколишнього середовища Миколаївської міської ради відповідачу відмовлено у продовженні терміну дії договору встановлення особистого строкового сервітуту та укладення додаткової угоди, у зв'язку з невідповідністю місця розташування земельної ділянки Генеральному плану міста, оскільки на спірній території передбачено облаштування пішохідного проходу (витяг з протоколу №32 засідання комісії від 03.02.2017 року).

Крім того, міська рада повідомляла відповідача про відсутність наміру продовжувати дію договору встановлення сервітуту і до звернення останнього із заявою про продовження дії договору, зокрема, і з підстав порушення відповідачем паспорту прив'язки тимчасової споруди, встановлене під час комісійного обстеження та зафіксоване відповідними актами (листи вих.№02-16/2643 від 22.11.2016 року, вих.№02-11/73 від 18.01.2017 року).

Колегія суддів не досліджувала питання сплати відповідачем плати за договором, оскільки останнє не стосується предмету даного спору (міська рада, відмовляючи відповідачу у продовженні дії договору, не посилалась на обставину несплати відповідачем плати, передбаченої п.3.1 договору).

Як зазначалось вище, у п.5.2 Договору сторони погодили, що дія договору припиняється, зокрема, у разі закінчення строку, на який його було укладено, а згідно з п.2.1 Договору строковий особистий сервітут встановлюється строком до 24 лютого 2017 року.

У п.4.4 Договору сторони передбачили обов'язок сервітуарія після закінчення терміну договору припинити використання і повернути земельну ділянку, на яку встановлено особистий сервітут, в попередній стан.

Статтею 73 ГПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч.1 ст.86 ГПК України).

Беручи до уваги наведені вище обставини, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про задоволення позову про зобов'язання відповідача: демонтувати торговий павільйон з продажу промислових товарів, розміщений на земельній ділянці площею 0,0030 га за адресою: м. Миколаїв, вул. А. Шептицького (на автобусній зупинці біля історико-краєзнавчого музею), привівши земельну ділянку до попереднього стану та повернути її власнику - Миколаївській міській раді.

Щодо поданих відповідачем доказів до суду апеляційної інстанції, то останні не спростовують інших доказів, що знаходяться у матеріалах справи, зокрема, і витягу з протоколу постійної комісії з питань землеустрою, містобудування та охорони навколишнього середовища Миколаївської міської ради Миколаївського району Львівської області №32 від 03.02.2017 року.

Одночасно, колегія суддів вважає безпідставними посилання апелянта на норми Закону України «Про оренду землі» щодо поновлення договору на новий строк, оскільки вказаний закон не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, що виникли з договору встановлення особистого строкового земельного сервітуту, який регулюється нормами Цивільного та Земельного кодексів України.

Крім того, колегія суддів не бере до уваги посилання скаржника на порушення судом першої інстанції норм процесуального права щодо прийняття рішення за відсутності представника відповідача та відсутність у рішенні суду висновку стосовно поданого відповідачем клопотання про відкладення розгляду справи, оскільки, з матеріалів справи вбачається, що відповідач належним чином повідомлявся про дату, час та місце судових засідань по справі, що підтверджується повідомленням про вручення ухвали суду (арк. справи 3) та відповідною відміткою уповноваженого працівника суду щодо надсилання ухвали (арк. справи 50 зворот). Щодо відсутності в рішенні суду висновку про клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, з матеріалів справи вбачається, що таке клопотання надійшло після прийняття судом рішення. Наведене також підтверджується і даними з системи Діловодство спеціалізованого суду (ДСС), з якого вбачається реєстрація клопотання відповідача 04 травня 2017 року о 10 год. 46 хв., в той час як судове засідання з розгляду даної справи розпочалось 04 травня 2017 року о 10 год. 30 хв. та закінчилось о 10 год. 50 хв., що підтверджується протоколом судового засідання від 04.05.2017 року (арк. справи 52). Слід зазначити, що розгляд справи ухвалою від 20.04.2017 року відкладено на 04.05.2017 року саме на 10 год. 30 хв. З наведеного вбачається, що клопотання відповідача зареєстровано судом після початку судового засідання та таке клопотання не було предметом розгляду в судовому засіданні 04.05.2017 року.

Відтак, беручи до уваги все наведене вище, доводи апеляційної скарги є безпідставними та такі не спростовують висновків місцевого господарського суду про підставність та обґрунтованість позовних вимог.

Статтею 276 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З приводу підписання позовної заяви секретарем Миколаївської міської ради Миколаївського району Львівської області Підлужним В.М., колегія суддів зазначає, що до матеріалів позовної заяви долучено розпорядження міського голови №15/04-01.К від 22.02.2017 року «Про перебування міського голови на лікарняному», відповідно до якого, обов'язки міського голови з правом першого підпису на фінансово-банківських документах з 22 лютого 2017 року покладено на секретаря міської ради Підлужного В.М., при цьому, позовна заява Миколаївської міської ради Миколаївського району Львівської області за вих.№02-13/367 підписана 02 березня 2017 року. З наведеного вбачається, що позовна заява підписана належною особою. Протилежного судом не встановлено, а відповідачем не доведено.

Судовий збір за подання апеляційної скарги, у відповідності до ст.129 ГПК України, покладається на скаржника.

Керуючись ст.ст.270, 273, 275, 276, 281, 282 ГПК України, суд,

постановив:

Рішення Господарського суду Львівської області від 04 травня 2017 року по справі №914/581/17 залишити без змін, а апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Борщевського Романа Володимировича - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку.

Матеріали справи №914/581/17 повернути до Господарського суду Львівської області.

Повну постанову складено 03.03.2018 року

Суддя-доповідач Якімець Г.Г.

Суддя Бойко С.М.

Суддя Матущак О.І.