Рішення № 72562059, 27.02.2018, Луганський окружний адміністративний суд

10.3.4

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

27 лютого 2018 рокуСєвєродонецькСправа № 812/2126/17

Луганський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Свергун І.О.,

за участі секретаря - Карча В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до управління соціального захисту населення Старобільської районної державної адміністрації про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

29.12.2017 ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1.) звернувся до суду з позовом до управління соціального захисту населення Старобільської районної державної адміністрації (далі - відповідач, УСЗН Старобільської райдержадміністрації), в якому позивач посилається на таке.

ОСОБА_1 є особою з інвалідністю з дитинства 3 групи та відповідно до вимог Закону України «Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам» позивачу було призначено державну соціальну допомогу.

З початком проведення антитерористичної операції у м. Луганськ позивачу було припинено виплату державної соціальної допомоги з 14.04.2014.

13.06.2017 позивач перемістився на територію, що підконтрольна українській владі, за адресою: Луганська область, Старобільський район, с. Чмирівка, вул. Садова, б. 8. За цією ж адресою ОСОБА_1 було взято на облік, як внутрішньо переміщену особу.

15.06.2017 позивач звернувся до відповідача за виплатою державної соціальної допомоги, однак листом від 13.12.2017 останній роз'яснив, що виплата державної соціальної допомоги призначена з 15.06.2017, а за минулий час виплата державної соціальної допомоги не була поновлена.

Вважає, що не виплативши державну соціальну допомогу за минулий час - з 14.04.2014 по 15.06.2017, відповідач грубо порушив конституційне право позивача на соціальний захист. Тому, враховуючи положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік», розмір щомісячної виплати державної соціальної допомоги позивачеві становить 1373,00 грн. Відтак, сума невиплаченої допомоги за період з 14.04.2014 по 15.06.2017 (за 38 повних календарних місяців) становить 52174,00 грн.

На підставі викладеного позивач просить визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати державної соціальної допомоги за період з 14.04.2014 по 15.06.2017 у сумі 52174,00 грн та зобов'язати останнього виплатити державну соціальну за період з 14.04.2014 по 15.06.2017 у сумі 52174,00 грн.

Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 03.01.2018 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в справі, визначено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження.

18.01.2018 від відповідача до суду надійшли заперечення проти позову, в обґрунтування яких останній послався на таке. Згідно наданої листом Мінсоцполітики України від 16.03.2015 № 310/575-15 інформації про стан виплати допомоги дітям-інвалідам та інвалідам з дитинства у 2014 році, станом на 01.11.2015 цей вид державної допомоги по місту Луганськ виплачено по липень 2014 року включно.

Окрім того, 25.02.2016 позивачу надана довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи № 905005505, відповідно до якої останній фактично проживає (перебуває) за адресою: Станично-Луганський район, п. Розквіт, вул. Степова, б.7а. 21.03.2016 позивач звернувся до Станично-Луганського УСЗН про поновлення виплати державної допомоги інваліду з дитинства. Рішенням від 21.06.2016 ОСОБА_1 було відмовлено в поновленні виплати допомоги у зв'язку з закінченням терміну надання документів. В подальшому позивач перемістився в м. Сєвєродонецьк, де 14.06.2016 отримав довідку тимчасово переміщеної особи № 919056108, відповідно до якої останній проживає (перебуває) за адресою: м. Сєвєродонецьк, проспект Гвардійській, б. 38а, кв. 21. 16.06.2016 позивач звернувся до УСЗН м. Сєвєродонецька про поновлення виплати допомоги інваліду з дитинства. Рішенням від 20.09.2016 позивачу було відмовлено у виплаті цього виду допомоги у зв'язку з закінченням терміну надання документів. Відповідач вважає, що позивач погодився з такими рішеннями, оскільки їх не оскаржував.

15.06.2017 позивач звернувся до Старобільського УСЗН з заявою про поновлення виплати допомоги інваліду з дитинства. Таку допомогу позивачу було поновлено.

Вважає, що до 15.06.2017 допомога інвалідам з дитинства не виплачувалася заявнику не з вини Старобільського УСЗН, тому була не витребувана своєчасно в органах соціального захисту населення на території, підконтрольній українській владі, до яких позивач звертався перед зверненням до відповідача.

Оскільки цей вид допомоги позивачу був призначений з 01.12.2008 довічно, тому відповідач визнає позовні вимоги в частині виплати позивачу допомоги інваліду з дитинства за період з 01 жовтня 2016 року по 14 червня 2017 року включно в сумі 9162,27 грн.

Також вважає вимогу позивача про відшкодування судового збору незаконною, оскільки відповідно до пункту 19 статті 5 Закону України «Про судовий збір» відповідача звільнено від сплати судового збору (арк. спр. 28-30).

17.01.2018 від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій останній додатково послався на те, що некоректним є посилання відповідача на лист Мінсоцполітики України від 16.03.2015 № 310/575-15, як на підтвердження того, що державна соціальна допомога інвалідам з дитинства була виплачена по липень 2014 року, оскільки даний документ взагалі не є розрахунковим фінансовим документом, не містить посилання на виплату державної соціальної допомоги конкретно позивачу та не містить жодних реквізитів документу фінансової установи, який би підтвердив факт отримання позивачем належних коштів.

Також не погоджується з відповідачем стосовно того, що розмір державної соціальної допомоги за минулий час має залежати від розміру прожиткового мінімуму за минулий період.

Вважає, що судові витрати зі сплати судового збору слід покласти на відповідача, оскільки пункт 19 статті 5 Закону України «Про судовий збір», на який посилається відповідач, виключено на підставі Закону від 03.10.2017 № 2147-VIII (арк. спр. 21-24).

24.01.2018 від відповідача до суду надійшли заперечення проти відповіді на відзив, в яких відповідач додатково зазначив, що Старобільське УСЗН не може нести відповідальність за рішення, прийняті іншими органами соціального захисту населення. Суми державної допомоги, призначені, але не витребувані своєчасно одержувачем без поважних причин, виплачуються за минулий час не більш як за 12 місяців перед зверненням за її одержанням. Вважає, що виплата державної соціальної допомоги за минулий час здійснюється виходячи із прожиткового мінімуму, затвердженого на момент її виплати. Відповідно до положень Закону України «Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам» для розрахунку розміру допомоги за минулий час має застосовуватися прожитковий мінімум, встановлений для непрацездатних осіб на місяць виплати допомоги, в якому вона не була виплачена, а не місяць звернення до суду за її відшкодуванням, як помилково вважає позивач (арк. спр. 57-58).

Ухвалою суду від 29.01.2018 відкладено розгляд справи на 27.02.2018 та витребувано додаткові докази по справі.

У судове засідання позивач та його представник не прибули, про дату, час та місце судового розгляду справи повідомлені належним чином.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце судового розгляду справи повідомлений належним чином.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих сторонами доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 72-77 КАС України, суд встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

З 01.12.2008 ОСОБА_1 призначено державну соціальну допомогу інваліду з дитинства 3 групи довічно (арк. спр. 8-9).

Відповідно до довідки УСЗН Станично-Луганської райдержадміністрації від 25.02.2016 № 905005505 позивача взято на облік, як внутрішньо переміщену особу. Згідно з вказаною довідкою фактичне місце проживання позивача: п. Расцвет, вул. Степная буд. 3 (арк. спр. 35).

21.03.2016 позивач звернувся до УСЗН Станично-Луганської райдержадміністрації з заявою про призначення державної соціальної допомоги інвалідам з дитинства ІІІ групи (арк. спр. 32-33).

Рішенням УСЗН Станично-Луганської райдержадміністрації від 29.06.2016 відмовлено в призначенні соціальної допомоги ОСОБА_1 (арк. спр. 37).

Відповідно до довідки УПСЗН Сєвєродонецької міської ради від 14.06.2016 № 919056108 ОСОБА_1 взято на облік, як внутрішньо переміщену особу, фактичне місце проживання позивача: АДРЕСА_1 (арк. спр. 41).

16.06.2016 позивач звернувся до УПСЗН Сєвєродонецької міської ради з заявою про призначення державної соціальної допомоги інвалідам з дитинства ІІІ групи. На першому аркуші вказаної заяви ОСОБА_1 власноручно зазначив, що допомога йому не виплачувалася з липня 2014 року (арк. спр. 38-40).

Розпорядженням УПСЗН Сєвєродонецької міської ради від 20.09.2016 ОСОБА_1 відмовлено в призначенні державної соціальної допомоги інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам у зв'язку з закінченням терміну надання документів (не надіслано LS файл (електронна справа)) (арк. спр. 42).

Відповідно до довідки УСЗН Старобільської райдержадміністрації від 13.06.2017 № 0000236999 ОСОБА_1 взято на облік, як внутрішньо переміщену особу, фактичне місце проживання/перебування позивача: АДРЕСА_2 (арк. спр. 45).

15.06.2017 позивач звернувся до УСЗН Старобільської райдержадміністрації з заявою про призначення державної соціальної допомоги інвалідам з дитинства ІІІ групи (арк. спр. 43-44).

Рішенням УСЗН Старобільської райдержадміністрації від 14.07.2017 призначено ОСОБА_1 державну соціальну допомогу, як інваліду з дитинства ІІІ групи, з 15.06.2017 (арк. спр. 49).

При вирішенні спору по суті суд виходить з такого.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Правовідносини, що виникли між сторонами, регулюються положеннями Закону України «Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам» від 16 листопада 2000 року № 2109-14 (далі Закон № 2109-14) та Порядком надання державної соціальної допомоги інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам, затвердженим наказом Міністерства праці та соціальної політики України, Міністерства фінансів України, Міністерства охорони здоров'я України від 30.04.2002 № 226/293/169 (далі - Порядок).

Статтею 1 Закону № 2109-14 передбачено, що право на державну соціальну допомогу мають особи з інвалідністю з дитинства і діти з інвалідністю віком до 18 років.

Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, з питань сім'ї та дітей, організовує роботу щодо призначення та виплати державної соціальної допомоги особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю.

Державна соціальна допомога особам з інвалідністю з дитинства призначається на весь час інвалідності, встановленої органами медико-соціальної експертизи (частина перша статті 4 Закону № 2109-14).

Статтею 14 Закону № 2109-14 передбачені наступні підстави припинення і відновлення виплати державної соціальної допомоги:

Виплата у повному розмірі державної соціальної допомоги особам з інвалідністю з дитинства в разі влаштування їх до відповідної установи (закладу) на повне державне утримання або зняття з повного державного утримання відповідно припиняється або відновлюється з першого числа місяця, наступного за місяцем, у якому виникли ці обставини.

У разі влаштування дитини з інвалідністю віком до 18 років до відповідної установи (закладу) на повне державне утримання або зняття з повного державного утримання виплата державної соціальної допомоги на дитину з інвалідністю у повному розмірі відповідно припиняється або відновлюється з першого числа місяця, наступного за місяцем, у якому виникли ці обставини.

При зміні одержувачем державної соціальної допомоги місця проживання виплата цієї допомоги продовжується відповідною місцевою державною адміністрацією за новим місцем проживання. Виплата державної соціальної допомоги продовжується з того часу, з якого вона була припинена за попереднім місцем проживання.

Відповідно до статті 16 Закону № 2109-14 покриття витрат на виплату державної соціальної допомоги здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України у вигляді субвенцій до місцевих бюджетів.

У Державному бюджеті України статті видатків на надання державної соціальної допомоги особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю є захищеними і фінансуються у першочерговому порядку.

Аналогічні за змістом положення містить Порядок надання державної соціальної допомоги інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що право на державну соціальну допомогу у осіб з інвалідністю з дитинства виникає з моменту встановлення інвалідності та на увесь час її дії.

Також законодавцем чітко визначено, що при зміні одержувачем державної соціальної допомоги місця проживання виплата цієї допомоги продовжується за новим місцем проживання з того часу, з якого вона була припинена за попереднім місцем проживання.

В судовому засіданні встановлено та не заперечувалося відповідачем, що виплату державної соціальної допомоги ОСОБА_1 припинено Ленінським УПСЗН м. Луганська в 2014 році та поновлено УСЗН Старобільської райдержадміністрації лише з 15.06.2017.

З урахуванням викладеного та аналізуючи положення наведених норм Закону № 2109-14, суд вважає безпідставним твердження відповідача про те, що виплату державної соціальної допомоги ОСОБА_1 необхідно проводити за період, що минув після звернення позивача до УПСЗН Сєвєродонецької міської ради до моменту виплати допомоги УСЗН Старобільської райдержадміністрації, тобто з жовтня 2016 року по 14.06.2017 включно.

Суд зазначає, що при зверненні позивача до УСЗН Станично-Луганської райдержадміністрації в березні 2016 року та до УПСЗН Сєвєродонецької міської ради в червні 2016 року останніми виплату державної соціальної допомоги ОСОБА_1 поновлено не було.

Тому відповідачем в порушення статті 14 Закону № 2109-14 продовжено виплату державної соціальної допомоги не з того часу, з якого вона була припинена за попереднім місцем проживання, а з моменту, коли позивач звернувся до відповідача.

Згідно з положеннями статті 12 Закону № 2109-14 суми державної соціальної допомоги, призначені, але не витребувані своєчасно одержувачем без поважних причин, виплачуються за минулий час не більш як за 12 місяців перед зверненням за її одержанням.

Суми державної соціальної допомоги, не одержані своєчасно з вини органу, який призначає або виплачує державну соціальну допомогу, або через неможливість отримання цих сум особою з інвалідністю чи її офіційним представником з поважних причин (поважною причиною є перебування особи з інвалідністю на лікуванні, інші причини, які фізично унеможливлювали своєчасне витребування призначених сум державної соціальної допомоги, або інші об'єктивні обставини, коли особа з інвалідністю чи її батьки, усиновителі, опікуни, піклувальники не могли звернутися за їх отриманням), виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком. При цьому виплата державної соціальної допомоги за минулий час здійснюється виходячи із прожиткового мінімуму, затвердженого на момент її виплати, з компенсацією за несвоєчасну її виплату.

Аналогічні за змістом положення містить Порядок надання державної соціальної допомоги інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам.

Загальновідомим є факт того, що з 14.04.2014 на території Донецької і Луганської областей розпочато проведення Антитерористичної операції, що фізично унеможливило ОСОБА_1 своєчасно витребувати призначені суми державної соціальної допомоги, тому причини неможливості отримання цих сум позивачем визнаються судом поважними.

За таких обставин, державну соціальну допомогу ОСОБА_1 слід виплатити за минулий час без обмеження будь-яким строком.

Бездіяльність відповідача щодо невиплати ОСОБА_1 державної соціальної допомоги з того часу, з якого вона була припинена, визнається судом протиправною, а тому позовні вимоги в цій частині слід задовольнити.

Як уже зазначалося судом, при зверненні позивача 16.06.2016 до УПСЗН Сєвєродонецької міської ради з заявою про призначення державної соціальної допомоги, на першому аркуші вказаної заяви ОСОБА_1 власноручно зазначив, що допомога йому не виплачувалася з липня 2014 року (арк. спр. 38-40).

В свою чергу, відповідно до інформації щодо стану виплати допомоги сім'ям з дітьми, малозабезпеченим сім'ям, дітям-інвалідам, інвалідам з дитинства та тимчасової допомоги дітям у 2014 році по м. Луганську станом на 01.11.2015 виплачено по липень 2014 року включно (Додаток до листа Мінсоцполітики України від 16.03.2015 № 310/575-15) (арк. спр. 31).

Таким чином, судом установлено, що виплату державної соціальної допомоги ОСОБА_1 припинено Ленінським УПСЗН м. Луганська з 01 серпня 2014 року, а поновлено за новим місцем проживання УСЗН Старобільської райдержадміністрації з 15.06.2017.

Відповідно до статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно з частиною першою статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 75 КАС України).

Положеннями статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до частини першої статті 8 КАС України усі учасники судового процесу є рівними перед законом і судом.

Суд зауважує, що позивач зі свого боку повинен не лише посилатися в позові на певні обставини, але й надавати відповідні докази на їх підтвердження. Будь-яких доказів щодо невиплати йому державної соціальної допомоги у період з 14.04.2014 по липень 2014 року включно (виписки з банківського рахунку тощо) позивачем до суду не надано.

В даних правовідносинах суд вважає доведеним той факт, що державна соціальна допомога виплачувалася позивачу по липень 2014 включно, тому таку допомогу ОСОБА_1 слід виплатити з 01 серпня 2014 року по 14 червня 2017 року.

Відповідно до абзацу четвертого частини першої статті 2 Закону № 2109-14 державна соціальна допомога особам з інвалідністю з дитинства III групи призначається у розмірі 60 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Абзацом першим пункту 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 26 березня 2008 року № 265 установлено, що у разі, коли щомісячний розмір пенсійних виплат, державної соціальної допомоги особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю, крім осіб, зазначених у пунктах 1 і 2-1 цієї постанови (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткових пенсій, цільової грошової допомоги, сум індексації та інших доплат, встановлених законодавством, крім пенсій за особливі заслуги перед Україною), не досягає прожиткового мінімуму, встановленого законом для осіб, які втратили працездатність, таким особам надається щомісячна державна адресна допомога у сумі, що не вистачає до зазначеного розміру.

Таким чином, Закон № 2109-14 відповідно до Конституції України гарантує інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам право на матеріальне забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України та їх соціальну захищеність шляхом встановлення державної соціальної допомоги на рівні прожиткового мінімуму.

Частиною четвертою статті другої Закону № 2109-14 визначено, що державна соціальна допомога встановлюється в новому розмірі з дня набрання чинності законом про збільшення розміру прожиткового мінімуму.

Виплата державної соціальної допомоги провадиться щомісячно за поточний місяць у встановлені місцевою державною адміністрацією строки (частина друга статті 10 Закону № 2109-14).

Положеннями частини другої статті 12 Закону № 2109-14 передбачено, що виплата державної соціальної допомоги за минулий час здійснюється виходячи із прожиткового мінімуму, затвердженого на момент її виплати.

Таким чином, розрахунок розміру допомоги позивача за минулий час слід здійснювати з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, станом на час, коли така допомога повинна була виплачуватись.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет на 2014 рік» установлено у 2014 році прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність в розмірі 949 грн.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет на 2015 рік» установлено у 2015 році прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність: з 1 січня 2015 року - 949 грн, з 1 вересня - 1074 грн.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет на 2016 рік» установлено у 2016 році прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність: з 1 січня 2016 року - 1074 грн, з 1 травня - 1130 грн, з 1 грудня - 1247 грн.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет на 2017 рік» установлено у 2017 році прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність: з 1 січня 2017 року - 1247 грн, з 1 травня - 1312 грн, з 1 грудня - 1373 грн.

Отже, в порушення положень Закону № 2109-14 відповідачем не виплачено ОСОБА_1 державну соціальну допомогу за період з 01 серпня 2014 року по 14 червня 2017 року в сумі 36998,26 грн, у тому числі: з 01.08.2014 по 31.08.2015 в сумі 12337,00 грн (по 949,00 грн щомісяця); з 01.09.2015 по 30.04.2016 в сумі 8592,00 грн (по 1074,00 грн щомісяця); з 01.05.2016 по 30.11.2016 в сумі 7910,00 грн (по 1130,00 грн щомісяця); з 01.12.2016 по 30.04.2017 в сумі 6235,00 грн (по 1247,00 грн щомісяця); з 01.05.2017 по 31.05.2017 в сумі 1312 грн; з 01.06.2017 по 14.06.2017 в сумі 612,26 грн (1312 грн / 30 днів * 14 днів).

Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_1 належать до часткового задоволення.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (частини третя статті 139 КАС України).

Оскільки суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

При зверненні до суду з позовом позивачем сплачено судовий збір у сумі 640,00 грн (арк. спр. 2).

За таких обставин, судові витрати належить відшкодувати на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, тобто в сумі 453,82 грн.

Керуючись статтями 2, 7, 8, 9, 19, 20, 72-77, 90, 132, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Старобільської районної державної адміністрації про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Управління соціального захисту населення Старобільської районної державної адміністрації щодо невиплати ОСОБА_1 державної соціальної допомоги за період з 01 серпня 2014 року по 14 червня 2017 року в сумі 36998,26 грн (тридцять шість тисяч дев'ятсот дев'яносто вісім грн 26 коп.).

Зобов'язати Управління соціального захисту населення Старобільської районної державної адміністрації виплатити ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_2, адреса місця реєстрації: АДРЕСА_3; адреса за довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи: АДРЕСА_2) державну соціальну допомогу за період з 01 серпня 2014 року по 14 червня 2017 року в сумі 36998,26 грн (тридцять шість тисяч дев'ятсот дев'яносто вісім грн 26 коп.).

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління соціального захисту населення Старобільської районної державної адміністрації (вул. Центральна, 36, м. Старобільськ, Луганська область, 92703, код ЄДРПОУ 03197055) на користь ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_2, адреса місця реєстрації: АДРЕСА_3; адреса за довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи: АДРЕСА_2) судові витрати в сумі 453,82 грн (чотириста п'ятдесят три грн 82 коп.).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд.

Повний текст рішення складено 05 березня 2018 року.

Суддя І.О. Свергун