Рішення № 72562057, 02.03.2018, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

№813/380/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 березня 2018 року

Львівський окружний адміністративний суд в складі:

Головуючого-судді Сподарик Н.І.,

за участю секретаря судового засідання Телиці О.В.,

позивача ОСОБА_1,

представника позивача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Личаківського відділу державної виконавчої служби м.Львів Головного територіального управління у Львівській області про визнання неправомірною бездіяльності, зобов'язання до вчинення дій, стягнення моральної шкоди,-

в с т а н о в и в :

На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Личаківського відділу державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції, із вимогами:

- визнати неправомірною бездіяльність Личаківського відділу державної виконавчої служби м.Львів Головного територіального управління у Львівській області по виконанню виконавчого листа Личаківського районного суду м.Львова №2-а/463/28/14 від 12.02.2016 року, виданого на підставі постанови Личаківського районного суду м.Львова від 03.02.2014 року в адміністративній справі №463/6393/13-а;

- зобов'язати Личаківський відділ державної виконавчої служби м.Львів Головного територіального управління у Львівській області вжити невідкладні заходи щодо виконання виконавчого листа Личаківського районного суду м.Львова №2-а/463/28/14 від 12.02.2016 року, виданого на підставі постанови Личаківського районного суду м.Львова від 03.02.2014 року в адміністративній справі №463/6393/13-а;

- стягнути з Личаківського відділу державної виконавчої служби м.Львів Головного територіального управління у Львівській області на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 10 000,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що згідно постанови Личаківського районного суду м.Львова від 03.02.2014 року у справі №2а/463/28/14 було, зокрема, зобов'язано управління Пенсійного фонду України в Личаківському у районі м.Львова провести нарахування та виплату ОСОБА_1 пенсії, відповідно до ст.ст.50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в розмірі основної (державної) пенсії не менше 8 мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії 75% від мінімальної пенсії за віком, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, визначеної згідно з ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», за період з 01.12.2010 року по 22.07.2011 року з врахуванням виплачених сум.

12.02.2016 року судом видано виконавчий лист, який позивач пред'явив для виконання до Личаківського ВДВС ЛМУЮ, отримавши який останній виніс постанову про відкриття виконавчого провадження від 28.03.2016 року ВП №50364094, та направив її до управління Пенсійного фонду України в Личаківському районі м.Львова (боржника за виконавчим провадженням).

У подальшому, постановою державного виконавця від 01.06.2016 року було закінчено виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа №2а/463/28/14, оскільки рішення суду виконано боржником у повному обсязі. Однак, постановою начальника Личаківського ВДВС м.Львова від 29.12.2016 року скасовано постанову про закінчення виконавчого провадження від 01.06.2016 року, у зв'язку невиконанням судового рішення.

Разом з тим, постанова державного виконавця про відкриття виконавчого провадження, яка є дійсною, як і судове рішення, боржником за виконавчим провадженням не виконано, а державним виконавцем/відповідачем, на думку позивача не вчинялося активних дій у відповідності до положень Закону України «Про виконавче провадження», чим проявлено протиправну бездіяльність, що призвела до порушення прав позивача на своєчасне виконання рішення суду та виплати йому пенсії.

Позивач і представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали у повному обсязі з підстав, викладених в адміністративному позові, просили позов задовольнити повністю.

Відповідач по справі відзиву на позовну заяву та жодних додаткових доказів не надав, в судове засідання не забезпечив явку уповноваженого представника.

Суд, заслухавши пояснення позивача і представника позивача, з'ясувавши обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Постановою Личаківського районного суду м.Львова від 03.02.2014 року в адміністративній справі №463/6393/13-а за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Личаківському районі м.Львова про визнання дій протиправними, зобов'язання до вчинення дій було частково задоволено позов ОСОБА_1, а саме: визнано дії управління Пенсійного фонду України в Личаківському районі м.Львова щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 недоотриманої пенсії, відповідно до ст.ст.50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, визначеного згідно з ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», в період з 01.12.2010 року по 22.07.2011 року неправомірними; зобов'язано управління Пенсійного фонду України в Личаківському районі м.Львова провести нарахування та виплату ОСОБА_1 недоотриманої пенсії, відповідно до ст.ст.50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, визначеного згідно з ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», в період з 01.12.2010 року по 22.07.2011 року з врахуванням виплачених сум; в задоволені решти позовних вимог відмовлено за безпідставністю.

12 лютого 2016 року судом, на підставі заяви ОСОБА_1, видано виконавчий лист на виконання вищевказаного судового рішення від 03.02.2014 року, який позивачем пред'явлено до виконання до Личаківського ВДВС ЛМУЮ.

Постановою від 28.03.2016 року ВП №50364094 державний виконавець Личаківського ВДВС ЛМУЮ Кичма С.І. відкрив виконавче провадження за виконавчим листом №2-а/463/28/14 в частині зобов'язання управління Пенсійного фонду України в Личаківському районі м.Львова провести нарахування та виплату ОСОБА_1 недоотриманої пенсії, відповідно до ст.ст.50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, визначеного згідно з ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», в період з 01.12.2010 року по 22.07.2011 року з врахуванням виплачених сум, боржника зобов'язано виконати зазначене судове рішення у строк до 7 днів.

Згідно постанови державного виконавця Личаківського ВДВС м.Львова Кичми С.І. від 01.06.2016 року, виконавче провадження з примусового виконання судового рішення за виконавчим листом №2-а/463/28/14 про зобов'язання управління Пенсійного фонду України в Личаківському районі м.Львова провести нарахування та виплату ОСОБА_1 недоотриманої пенсії, відповідно до ст.ст.50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, визначеного згідно з ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», в період з 01.12.2010 року по 22.07.2011 року з врахуванням виплачених сум було закінчено, у зв'язку із повідомленням УПФУ в Личаківському районі м.Львова №3203/10-20 від 07.04.2016 року про виконання рішення у повному обсязі.

Однак, у подальшому, начальником Личаківського ВДВС м.Львова Маковецьким З.В., при здійсненні контролю за діями державного виконавця за згаданим вище виконавчим документом, 29.12.2016 року було винесено постанову про скасування процесуального документу - постанови про закінчення виконавчого провадження від 01.06.2016 року, позаяк при перевірці виконавчого провадження було встановлено, що рішення суду в частині виплати ОСОБА_1 недоотриманої пенсії, відповідно до ст.ст.50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, визначеного згідно з ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», в період з 01.12.2010 року по 22.07.2011 року з врахуванням виплачених сум не здійснено.

Виходячи з пояснень представника позивача, виконавчий лист та постанова Личаківського районного суду м.Львова від 03.02.2014 року станом на день звернення до суду не виконані, при цьому позивач вбачає протиправну бездіяльність відповідача в особі державного виконавця, яка полягає, на його думку, у невжитті належних заходів, спрямованих на негайне примусове виконання судового рішення за виконавчим листом №2-а/463/28/14 та звертається до суду із зазначених підстав.

При вирішенні спору суд керувався наступним.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Водночас, суд зауважує, що основною функцією державної виконавчої служби є задоволення вимог виконавчого документа, забезпечення дотримання при цьому прав та законних інтересів громадян та юридичних осіб, сприяння їм у реалізації своїх процесуальних прав.

Згідно ст.5 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, що діяла на день відкриття виконавчого провадження), державний виконавець зобов'язаний вживати заходів примусового виконання рішень, встановлених цим Законом, неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії.

Державний виконавець: здійснює необхідні заходи щодо своєчасного і повного виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі - виконавчий документ); надає сторонам виконавчого провадження та їх представникам можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; розглядає заяви сторін та інших учасників виконавчого провадження та їх клопотання; заявляє в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом; роз'яснює сторонам їх права і обов'язки.

Державний виконавець при здійсненні виконавчого провадження має право:

одержувати необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки, іншу інформацію;

здійснювати перевірку виконання юридичними особами рішень стосовно працюючих у них боржників;

входити до приміщень і сховищ, що належать боржникам або зайняті ними, проводити огляд зазначених приміщень і сховищ, при необхідності примусово відкривати їх в установленому порядку, опечатувати ці приміщення і сховища;

накладати арешт на майно боржника, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в порядку, встановленому законодавством;

накладати арешт на грошові кошти та інші цінності боржника, в тому числі на кошти, які знаходяться на рахунках та вкладах в установах банків, інших кредитних установах, на рахунки в цінних паперах;

використовувати за згодою власника нежилі приміщення, що є в комунальній власності, та інші приміщення - для тимчасового зберігання вилученого майна, а також транспорт стягувача або боржника для перевезення майна;

звертатися до органу, який видав виконавчий документ, за роз'ясненням рішення, порушувати клопотання про зміни порядку і способу виконання, відстрочку та розстрочку виконання рішення;

звертатися до суду з поданням про розшук боржника або дитини;

викликати громадян та посадових осіб з приводу виконавчих документів, що знаходяться у виконавчому провадженні;

залучати до проведення виконавчих дій понятих, інших осіб у встановленому порядку, а також експертів, спеціалістів, в тому числі для оцінки майна;

накладати стягнення у вигляді штрафу на громадян і посадових осіб у випадках, передбачених законом;

здійснювати інші повноваження, передбачені цим та іншими законами.

У відповідності до ст.7 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, що діяла на день відкриття виконавчого провадження), державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права у точній відповідності із законом і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів громадян і юридичних осіб.

Виконавець зобов'язаний провести виконавчі дії та виконати рішення, не пов'язані з реалізацією майна боржника, не пізніше ніж у двомісячний строк з дня надходження виконавчого документа. Продовження зазначеного строку можливе лише у випадках, передбачених цим Законом (ст.25 цього Закону).

Матеріалами справи стверджується, що позивач неодноразово звертався до органів міністерства юстиції щодо правомірності дій виконавчої служби по виконанню судового рішення.

При цьому, суд зазначає, що виконавче провадження у строки, передбачені чинним законодавством фактично не здійснено, а рішення суду не виконано.

Відповідно до рішення від 16 вересня 2015 року у справі №21-1465а15, Верховний Суд України вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

В силу ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Згідно з статті 4 Закону України «Про звернення громадян», до рішень, дій (бездіяльності), які можуть бути оскаржені, належать такі у сфері управлінської діяльності, внаслідок яких: порушено права і законні інтереси чи свободи громадянина (групи громадян); створено перешкоди для здійснення громадянином його прав і законних інтересів чи свобод; незаконно покладено на громадянина які-небудь обов'язки або його незаконно притягнуто до відповідальності.

Бездіяльність - це безпідставне повне або часткове ухилення від здійснення передбачених Конституцією та іншими законами функцій і повноважень.

У свою чергу, відповідачем станом на день розгляду справи не надано суду доказів про те, що державним виконавцем вчиняються дії по виконанню судового рішення за виконавчим листом №2-а/463/28/14.

Відповідно до статті 74 Закону України «Про виконавче провадження», рішення, дії або бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За таких обставин суд приходить до висновку, що незважаючи на те, що Законом передбачено чіткі заходи, направлені на примусове виконання судового рішення, які державний виконавець зобов'язаний застосовувати під час здійснення своїх повноважень, державним виконавцем проявлено протиправну бездіяльність, яка призвела до порушення прав позивача на своєчасне виконання рішення суду та нарахування і виплати йому пенсії.

Враховуючи вищенаведене, суд з метою належного захисту порушеного права позивача вбачає за необхідне визнати протиправною бездіяльність Личаківського відділу державної виконавчої служби м.Львів Головного територіального управління у Львівській області щодо несвоєчасності та неповноти виконання судового рішення за виконавчим листом Личаківського районного суду м.Львова №2-а/463/28/14 від 12.02.2016 року та зобов'язати відповідача вжити заходи щодо вчинення виконавчих дій по виконавчому провадженню ВП №50364094.

З приводу позовної вимоги щодо стягнення з Личаківського відділу державної виконавчої служби м.Львів Головного територіального управління у Львівській області на користь ОСОБА_1 моральної шкоди у розмірі 10 000,00 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно з ст.ст. 22, 23 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

За правилами ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Відповідно до ст.1173 ЦК України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Як вбачається зі змісту п.3 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» №4 від 31.03.1995 року, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства, моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Відповідно до п.5 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.1995 року, обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. При цьому з'ясовується, чим підтверджено факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Так, стосовно розміру моральної шкоди, яку, на думку позивача, заподіяно неправомірною бездіяльністю відповідача, то суд зазначає, що розмір моральної шкоди має визначатись залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру майнових втрат (їхньої тривалості та можливості відновлення) та з урахуванням інших обставин, як то стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих та ділових стосунках, ступінь зниження репутації, час та зусилля, докладені для відновлення попереднього стану, виходячи з принципів розумності, пропорційності (співрозмірності), виваженості та справедливості.

Підсумовуючи вищевикладене, аналізуючи матеріали справи та з'ясовуючи питання щодо визначення наявності шкоди взагалі та обов'язку її відшкодування, суд, вважає необґрунтованими, непідтвердженими належними та допустимими доказами та такою, що не підлягає задоволенню вимога позивача стосовно стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди в розмірі 10 000 гривень.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Протягом розгляду справи відповідачем не надану суду відзиву на позовну заяву, пояснень, інших доказів, які б спростовували доводи позивача.

Зважаючи на всі наведені обставини в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають до часткового задоволення.

Щодо судових витрат, то судом питання щодо їх розподілу в порядку ч.5 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України не вирішується, оскільки позивача звільнено від сплати судового збору й ним, як і відповідачем не понесено судових витрат у цій справі.

Керуючись ст.ст.6-10, 14, 72-77, 90, 139, 159, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

в и р і ш и в :

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Личаківського відділу державної виконавчої служби м.Львів Головного територіального управління у Львівській області по виконанню виконавчого листа Личаківського районного суду м.Львова №2-а/463/28/14 від 12.02.2016 року, виданого на підставі постанови Личаківського районного суду м.Львова від 03.02.2014 року в адміністративній справі №463/6393/13-а.

Зобов'язати Личаківський відділ державної виконавчої служби м.Львів Головного територіального управління у Львівській області вжити заходи щодо вчинення виконавчих дій по виконавчому провадженню ВП №50364094, відповідно до Закону України «Про виконавче провадження», із врахуванням висновків даного судового рішення.

В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Сподарик Н.І.