Рішення № 72562041, 05.03.2018, Луганський окружний адміністративний суд

12.2

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

05 березня 2018 рокуСєвєродонецькСправа № 812/266/18

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Пляшкова К.О., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Сватівського районного відділу ГУ МВС України у Луганській області в особі ліквідаційної комісії про стягнення винагороди за безпосередню участь в антитерористичній операції,

ВСТАНОВИВ:

02 грудня 2018 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Сватівського районного відділу ГУ МВС України у Луганській області в особі ліквідаційної комісії (далі - відповідач, Сватівський РВ ГУМВС) про стягнення винагороди за безпосередню участь в антитерористичній операції.

В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначено, що з 06.04.2009 по 03.11.2015 позивач проходив службу в ОВС України. В період з 2011 року по 03.11.2015 перебував на посаді старшини обслуговуючого персоналу і охорони Сватівського РВ ГУМВС України у Луганській області та був звільнений згідно з наказом ГУ МВС України у Луганській області від 03.11.2015 № 391 з органів внутрішніх справ у запас Збройних сил України за пунктом 63 «ж» у званні старшого сержанта міліції. Згідно з довідкою від 20/10/2015 № ВДЗ 1162/А у період часу з 26.09.2014 по 03.11.2015 дійсно фактично безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальній цілісності України в районах проведення антитерористичної операції на території Луганської області.

Позивач отримав від відповідача довідку від 17.01.2018 № 64/172 про нарахування та виплату грошового забезпечення та винагороди за безпосередню участь в антитерористичних операціях за період з вересня 2014 року по грудень 2014 року включно, з якої встановив, що йому за період з 26.09.2014 по 31.12.2014 не нараховувалась та не перераховувалась винагорода за участь в АТО.

Виходячи з розміру грошового забезпечення у зазначеному періоді, розмір винагороди за безпосередню участь в антитерористичній операції складає всього 12695,00 грн, у тому числі: за вересень 500,00 грн, за жовтень - 3564,00 грн, за листопад - 3564,00 грн, за грудень - 5067,00 грн.

У судове засідання позивач не прибув, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином (арк. спр. 15), через канцелярію суду надав заяву про розгляд адміністративної справи за його відсутності (арк. спр. 17).

Представник відповідача заперечував проти задоволення вимог, про що подав відзив на адміністративний позов (арк. спр. 19-25), у якому зазначив, що наказом АТЦ при СБУ від 07.06.2015 № 158 позивач включений до складу сил і засобів, які залучаються та беруть безпосередню участь в антитерористичній операції на території Луганській області, забезпеченні її проведення з 26.09.2014. Наказом АТЦ при СБУ від 08.11.2015 № 312 позивач виключений зі складу сил і засобів, які залучаються та беруть безпосередню участь в антитерористичній операції на території Луганській області, забезпеченні її проведення з 03.11.2015. Виплата винагороди за участь в АТО у 2014 році була передбачена постановою КМУ від 04.06.2014 № 158 «Про перерозподіл деяких видатків державного бюджету, передбачених Міністерству фінансів на 2014 рік та виділення коштів з резервного фонду державного бюджету». Для виплати винагороди були виділені кошти з резервного фонду із зазначенням сум, які виділяються для проведення виплат. Тобто кошти були надані за окремою бюджетною програмою. Разом з тим, наказ АТЦ при СБУ від 07.06.2015 № 158 був виданий по закінченню бюджетного періоду, а тому ГУМВСУ було позбавлено можливості зареєструвати кредиторську заборгованість щодо виплати коштів за участь в АТО за період з серпня по грудень 2014 року.

Крім того, представник відповідача з посиланням на статті 105 та 112 Цивільного кодексу України зазначив, що позивач, як кредитор юридичної особи, що ліквідується, мав право протягом місяця з дати, коли він дізнався або мав дізнатися про відмову ліквідаційної комісії у задоволенні його вимог, звернутися до суду з позовом до ліквідаційної комісії. За рішенням суду вимоги кредитора можуть бути задоволені за рахунок майна, що залишилося після ліквідації юридичної особи.

Позивач звільнений з ОВС 03.11.2015, остаточний розрахунок з ним здійснено 03.12.2015, до суду звернувся лише 02.02.2018. Тобто з часу, коли позивачу стало відомо про порушення своїх прав минуло майже два роки, а отже, строк звернення до суду із позовом, передбачений статтею 122 КАС України, на думку відповідача, сплинув.

У судове засідання представник відповідача не прибув, у відзиві проти позову заявив клопотання про розгляд адміністративної справи за його відсутності.

Згідно з частиною дев'ятою статті 205 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Суд вважає за можливе розглянути справу у письмовому провадженні.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст. ст. 72-77, 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд встановив таке.

Позивач, ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, у період з 06.04.2009 по 03.11.2015 проходив службу в ОВС України, що підтверджено сукупністю доказів, наявних в матеріалах справи.

Відповідно до довідки ГУМВС України у Луганській області від 20.10.2015 № ВДЗ/11362/А, виданої на підставі наказів першого заступника керівника Антитерористичного Центру при Службі безпеки України (по стройовій частині) від 07.06.2015 № 158, позивач дійсно у період з 26.09.2014 безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районах проведення антитерористичної операції на території Луганської області (арк. спр. 8).

За даними довідки ГУМВС України у Луганській області від 12.02.2018 № 6/4-61ЛК, наказом АТЦ при СБУ від 08.11.2015 № 312 позивач з 03.11.2015 виключений зі складу сил та засобів, які залучалися та брали безпосередню участь в Антитерористичній операції на території Луганської області, забезпеченні її проведення (арк. спр. 26).

Згідно з довідкою про доходи від 19.02.2018 № 64/182 загальний розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.09.2014 по 31.12.2014 складав 21604,18 грн, а саме: за вересень - 5870,00 грн, з яких: грошове забезпечення - 2970,00 грн, матеріальна допомога на оздоровлення - 2900,00 грн; за жовтень - 3564,00 грн; за листопад - 7094,43 грн, з яких: грошове забезпечення - 3564,00 грн, нічні - 30,43 грн, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань - 3500,00 грн; за грудень - 5075,75 грн, з яких: грошове забезпечення - 5067,00 грн, нічні - 8,75 грн (арк. спр. 28).

Довідкою відповідача 19.02.2018 № 64/180 підтверджено, що у період з 26.09.2014 по 31.12.2014 позивач у відпустці та на лікарняному не перебував (акр. спр. 29).

Позивач звернувся до відповідача із запитом щодо невиплати винагороди за участь в антитерористичній операції за період з 26.09.2014 по 31.12.2014, на що отримав довідку із відмовою у здійсненні такої виплати (арк. спр. 10).

Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і відзив учасників справи, суд виходить з такого.

Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 04.06.2014 № 158 «Про перерозподіл деяких видатків державного бюджету, передбачених Міністерству фінансів на 2014 рік та виділення коштів з резервного фонду державного бюджету» (далі - Постанова № 158), у редакції чинній у спірному періоді, було визначено, що за безпосередню участь в антитерористичних операціях, здійсненні заходів із забезпечення правопорядку на державному кордоні, відбиття збройного нападу на об'єкти, що охороняються військовослужбовцями, звільнення цих об'єктів у разі захоплення або спроби насильного заволодіння зброєю, бойовою та іншою технікою військовослужбовцям, у тому числі строкової військової служби, особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, резервістам та працівникам (невійськовослужбовцям) льотного, льотно-підйомного, інженерно-технічного складу авіації Національної гвардії і Державної прикордонної служби, водіям автотранспортних засобів Національної гвардії і Державної прикордонної служби починаючи з 1 травня 2014 року виплачується винагорода в розмірі 100 відсотків місячного грошового забезпечення та заробітної плати, але не менш ніж 3000 гривень, у розрахунку на місяць.

На виконання Постанови № 158 Міністерством внутрішніх справ України видано наказ від 23.07.2014 № 719 «Про виплату винагороди військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, резервістам та працівникам (невійськовослужбовцям), льотного, льотно-підйомного, інженерно-технічного складу авіації та водіям автотранспортних засобів Національної гвардії України» (далі - Наказ № 719), яким передбачено виплачувати військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, резервістам та працівникам (невійськовослужбовцям) льотного, льотно-підйомного, інженерно-технічного складу авіації та водіям автотранспортних засобів Національної гвардії України за безпосередню участь в антитерористичних операціях, здійсненні заходів із забезпечення правопорядку на державному кордоні, відбиття збройного нападу на об'єкти, що охороняються військовослужбовцями, звільнення цих об'єктів у разі захоплення або спроби насильного заволодіння зброєю, бойовою та іншою технікою, починаючи з 01 травня 2014 року, винагороду в розмірі 100 відсотків місячного грошового забезпечення, але не менш ніж 3000 гривень у розрахунку на місяць.

Обчислення цієї винагороди здійснюється з розрахунку місячного грошового забезпечення або заробітної плати (у тому числі з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди) за займаною особою вказаних вище категорій штатною посадою (останньою займаною штатною посадою) на час участі в зазначених операціях і заходах.

Винагороду виплачувати за час, обрахований із дня фактичного початку участі в операціях і заходах, зазначених у пункті 1 цього наказу, до дня завершення такої участі, в поточному місяці за минулий на підставі наказів командирів (начальників) органів військового управління (військових частин, закладів, установ, організацій) (командирам (начальникам) - наказів вищих командирів (начальників)), начальників органів внутрішніх справ.

Пунктом 3 наказу Міністерства внутрішніх справ України від 31.12.2007 № 499 «Про впорядкування структури та умов грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ» (далі - Наказ № 499) установлено, що грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних підвищень посадового окладу, надбавок, доплат, винагород, які мають постійний характер, премії та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Додатком 22 до Наказу № 499 визначено вичерпний перелік додаткових видів грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, до якого включено, зокрема доплату за службу в нічний час та святкові дні.

Такі одноразові додаткові види грошового забезпечення, як матеріальна допомога на оздоровлення та матеріальна допомога на вирішення соціально-побутових питань, до грошового забезпечення, з якого проводиться обчислення винагороди за безпосередню участь в АТО, не входять.

Також Наказом № 499 затверджено Інструкцію про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, положеннями якої, зокрема визначено, що:

- при виплаті особі рядового чи начальницького складу грошового забезпечення за неповний місяць розмір виплати за кожний календарний день визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення за повний місяць на кількість календарних днів у місяці, за який здійснюється виплата (підпункт 1.7);

- грошове забезпечення, виплачене особі рядового чи начальницького складу несвоєчасно або виплачене їй у меншому розмірі, ніж належало, виплачується за весь період, що передував моменту звернення за одержанням недоотриманого грошового забезпечення, протягом якого особа мала на нього право (підпункт 1.12).

З системного аналізу наведених вище нормативних актів (Постанова № 158 та Наказ № 719), можна дійти висновку, що винагорода за безпосередню участь в антитерористичних операціях обчислюється у розмірі 100 відсотків місячного грошового забезпечення, з розрахунку на місяць. Проте, такий розмір не повинен бути меншим ніж 3000 грн. При цьому, враховуючи положення Наказу № 719, обчислення цієї винагороди здійснюється з дня фактичного початку участі в операціях і заходах до дня завершення такої участі, тобто винагорода виплачується особам за відповідні місяці із дня фактичної участі в операціях до дня завершення такої участі. Виплата такої винагороди за час перебування особи у відпустці та на лікарняному не передбачена. Зазначеним Наказом № 719 передбачена виплата винагороди за минулий період без будь-яких обмежень.

Таким чином, посилання відповідача на неможливість виплати позивачу винагороди за безпосередню участь в антитерористичній операції за минулі періоди є безпідставними.

Що стосується посилань на відсутність у кошторисі відповідача видатків на виплату такої винагороди за минулі періоди, суд вважає їх також необґрунтованими з огляду на таке.

Згідно з частинами першою, другою статті 8 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, який застосовує з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, Європейський Суд з прав людини у справі «Кечко проти України», заява № 63134/00, пар. 23, 26, рішення від 08.11.2005, зазначив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними. Суд не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Бурдов проти Росії», № 59498/00, пар. 35, ECHR 2002-ІІІ).

Отже можна зробити висновок, що реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.

З урахуванням вищевикладеного, оскільки інформацією, зазначеною у довідці від 20.10.2015 № ВДЗ/11362/А, підтверджується безпосередня участь позивача в антитерористичній операції у періоді з 26.09.2014 по 31.12.2014, тобто право на отримання винагороди за безпосередню участь в антитерористичній операції, передбаченої пунктом 2 Постанови № 158, відповідач безпідставно не нарахував та не виплатив позивачу винагороду за безпосередню участь в антитерористичній операції за період з 26.09.2014 по 31.12.2014.

З огляду на розмір грошового забезпечення позивача у періоді з 26.09.2014 по 31.12.2014, підтверджений довідкою про доходи від 19.02.2018 № 64/182, який у вересні 2014 року був меншим ніж 3000,00 гривень у розрахунку на місяць - 2970,00 грн, суд вважає, що розрахунок винагороди за безпосередню участь в антитерористичній операції за вересень 2014 року слід здійснити із розміру грошового забезпечення у сумі 3000,00 грн у розрахунку на місяць.

Таким чином, судом встановлено, що розмір винагороди позивача за безпосередню участь в антитерористичній операції за період з 26.09.2014 по 31.12.2014 складає 12734,18 грн у тому числі: за вересень 2014 року - 500,00 грн (за 5 календарних днів з 26.09.2014 по 30.09.2014, 3000,00 грн : 30 календарних днів = 100,00 грн (за одну добу) х 5 діб = 500,00 грн); за жовтень 3564,00 грн; за листопад 3594,43 грн (3564,00 грн грошове забезпечення + 30,43 грн нічні); за грудень 5075,75 грн (5067,00 грн грошове забезпечення + 8,75 грн нічні), з відрахуванням установлених законом податків та інших обов'язкових платежів.

Оскільки справляння і сплата податку з доходів фізичних осіб є обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає суму, що підлягає стягненню, без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів.

Відповідач як податковий агент згідно з вимогами Податкового кодексу України зобов'язаний виплатити позивачеві винагороду за безпосередню участь в антитерористичній операції, утримавши з нього при виплаті законодавчо встановлені податки та збори.

Судом встановлено, що позивачем при здійсненні розрахунку винагороди за безпосередню участь в антитерористичній операції безпідставно не враховано додатковий вид грошового забезпечення - доплату за роботу в нічній час, що призвело до обчислення позивачем винагороди у розмірі меншому, ніж розмір винагороди, обчислений судом з дотриманням положень Наказу № 719 та Наказу № 499.

Разом з тим, вищеописана помилка, допущена позивачем, не змінює суті його позовних вимог, які є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

З метою повного захисту права позивача на отримання винагороди за безпосередню участь в антитерористичній операції, про захист якого він просить, керуючись частиною другою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та стягнути з відповідача на користь позивача винагороду за безпосередню участь в антитерористичній операції у розмірі більшому, ніж визначений у позовній заяві.

Що стосується посилань представника відповідача на пропуск позивачем строку звернення до суду з даним позовом, суд зазначає таке.

Згідно з вимогами статті 2 Закону України «Про оплату праці» в структуру заробітної плати входять:

Основна заробітна плата. Це - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата. Це - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 17.11.2007 № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу» грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Таким чином, винагорода за участь в АТО, яка має виплачуватися за весь період безпосередньої участі в АТО, та є винагородою, що має постійний характер, входить до структури заробітної плати, і відповідно, є її складовою.

Згідно з рішенням Конституційного суду України від 15.10.2013 № 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013 в аспекті конституційного звернення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України у системному зв'язку з положеннями статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР зі змінами необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Відповідно до пункту 2.1 мотивувальної частини Рішення Конституційного суду України № 8-рп/2013 від 15 жовтня 2013 року поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов'язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов'язків. Під заробітною платою, що належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій ст. 233 КЗпП, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових відносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат. У разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

З огляду на наведене, під час розгляду справ про стягнення на користь осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, заробітної плати (зокрема, винагороди за участь в АТО, яка є складовою грошового забезпечення) застосовні положення частини другої статті 233 КЗпП України, а не частини третьої статті 122 КАС України, тобто строки звернення до суду у цій категорії справ не застосовуються.

Посилання представника відповідача на положення статей 105 та 112 Цивільного кодексу України, суд також вважає необґрунтованими, з огляду на таке.

Частинами першою - третьою статті 81 Цивільного кодексу України визначено, що юридична особа може бути створена шляхом об'єднання осіб та (або) майна.

Юридичні особи, залежно від порядку їх створення, поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права.

Юридична особа приватного права створюється на підставі установчих документів відповідно до статті 87 цього Кодексу. Юридична особа приватного права може створюватися та діяти на підставі модельного статуту в порядку, визначеному законом.

Юридична особа публічного права створюється розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування.

Цим Кодексом встановлюються порядок створення, організаційно-правові форми, правовий статус юридичних осіб приватного права.

Порядок утворення та правовий статус юридичних осіб публічного права встановлюються Конституцією України та законом.

Керуючись викладеним, суд дійшов висновку, що положення статей 105, 112 Цивільного кодексу України не поширюються на осіб публічного права, яким є Сватівський районний відділ ГУМВС України у Луганській області.

Питання про розподіл судових витрат за приписами статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України судом не вирішується, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до вимог Закону України «Про судовий збір».

Керуючись статтями 72-77, 90, 132, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Сватівського районного відділу ГУ МВС України у Луганській області в особі ліквідаційної комісії про стягнення винагороди за безпосередню участь в антитерористичній операції задовольнити повністю.

Стягнути зі Сватівського районного відділу ГУМВС України у Луганській області в особі ліквідаційної (ідентифікаційний код 08670906, місцезнаходження: 92600, Луганська область, Сватівський район, місто Сватове, вулиця Державна, будинок 11) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1, місце проживання: АДРЕСА_1) винагороду за безпосередню участь в антитерористичній операції за період з 26.09.2014 по 31.12.2014 у загальному розмірі 12734,18 грн (дванадцять тисяч сімсот тридцять чотири гривні 18 коп.), у тому числі: за вересень 2014 року - 500,00 грн (п'ятсот гривень); за жовтень 3564,00 грн (три тисячі п'ятсот шістдесят чотири гривні); за листопад 3594,43 грн (три тисячі п'ятсот дев'яносто чотири гривні 43 коп.); за грудень 5075,75 грн (п'ять тисяч сімдесят п'ять гривень 75 коп.), з відрахуванням установлених законом податків та інших обов'язкових платежів.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд.

Суддя К.О. Пляшкова