Рішення № 72561834, 14.02.2018, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 лютого 2018 року 17:07Справа № 808/2577/17 м.Запоріжжя

Запорізький окружний адміністративний суд у складі судді Бойченко Ю.П., за участю секретаря судового засідання Гавриленко А.О. та представників

позивача: ОСОБА_1,

відповідача: Касянової Я.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_3

до Державної установи «Софіївська виправна колонія (№55)»

про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді та стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Запорізького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_3 (далі - позивач або ОСОБА_3.) до Державної установи «Софіївська виправна колонія (№55)» (далі - відповідач), в якому, з урахуванням заяви (вх. №4775 від 14.02.2018) про уточнення позовних вимог, позивач просить суд:

- визнати протиправними та скасувати наказ №84/0с/ст-17 від 30.06.2017 та наказ №154/ос-17 від 30.06.2017;

- поновити позивача на посаді молодшого сержанта внутрішньої служби Державної кримінально-виконавчої служби ДУ «Софіївська виправна колонія (№55)»;

- стягнути з відповідача на користь позивача грошове забезпечення за час вимушеного прогулу з 30.06.2017 по 14.02.2018 в розмірі 33 189 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані протиправністю оскаржуваних наказів про застосування дисциплінарного стягнення та звільнення, оскільки вони прийняті за відсутності дисциплінарних проступків, які б стали підставою для звільнення. Так відповідачем як підставу для звільнення вказано недотримання позивачем службової та трудової дисципліни, що полягало у невиході на роботу внаслідок безвідповідального ставлення. Проте, позивач не згоден із такою позицією відповідача та вказує, що він не з'являвся на роботу з поважних причин, оскільки був призваний на службу до Збройних Сил України. Посилається на норми Кодексу законів про працю України та вказує, що ним має зберігатися місце роботи, посада і середній заробіток як за військовослужбовцем призваним на строкову військову службу на особливий період, який продовжує діяти в Україні.

Враховуючи вищевикладене, позивач просить суд задовольнити позовні вимоги.

Відповідач позов не визнав, у своїх запереченнях (вх. №29638 від 31.10.2017) вказав, що позивач впродовж значного періоду часу не з'являвся на роботу без поважних причин. Вперше позивач повідомив про причини неявки на роботу в телефонній розмові з посадовою особою відповідача 15.05.2017. Будь-яких документальних підтверджень поважності причин неявки на роботу позивачем не надано, а перший документ, що підтверджує призив позивача на службу до Збройних Сил України, відповідачем було отримано лише 04.07.2017. Вказує, що в власноруч написаній заяві про прийняття на службу позивач зобов'язувався повідомити у триденний термін рапортом безпосереднього начальника та підрозділ по роботі з персоналом про відомості, що мають суттєве значення. Проте взятого на себе зобов'язання позивачем виконано не було.

За таких обставин просить відмовити у задоволенні адміністративного позову.

Фіксування судового процесу здійснювалось за допомогою технічних засобів, а саме: програмно-апаратного комплексу «Акорд».

У судовому засіданні 14 лютого 2018 року на підставі ст. 250 КАС України судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Згідно з трудовою книжкою ОСОБА_3 серії НОМЕР_1 позивач у період з 04.11.2016 по 30.06.2017 проходив службу в Державній кримінально-виконавчій службі України.

Як свідчать матеріали справи, наказом начальника ДУ «Софіївська виправна колонія (№55)» №267/ОД-17 від 01.06.2017 «Про проведення службового розслідування», яким у зв'язку з тим, що молодший сержант внутрішньої служби ОСОБА_3, молодший інспектор відділу нагляду і безпеки з 14 травня 2017 року не виходить на службу (добове чергування) призначено службове розслідування, для проведення якого призначено комісію у складі: голови комісії - капітан внутрішньої служби ОСОБА_4, в.о. першого заступника начальника установи - заступника начальника установи з нагляду і безпеки, охорони та оперативної роботи; членів комісії - старшого лейтенанта внутрішньої служби ОСОБА_5, начальника відділу по роботі з персоналом; майора внутрішньої служби ОСОБА_6, в.о. начальника відділу нагляду і безпеки.

29.06.2017 комісією було складено висновок службового розслідування по факту не виходу на службу молодшого сержанта внутрішньої служби ОСОБА_3, молодшого інспектора відділу нагляду і безпеки, який затверджено в.о. начальника ДУ «Софіївська виправна колонія (№55)» 29.06.2017, в якому відображено, що ОСОБА_3 не виходить на службу з 13.05.2017, на телефонні дзвінки не відповідає, документів, що підтверджували б законність відсутності на службі не надає. Також, в висновку вказано, що 15.05.2017 ОСОБА_3 у телефонній розмові з лейтенантом внутрішньої служби ОСОБА_5, начальником відділу по роботі з персоналом, повідомив, що він проходить військову службу в Збройних Силах України.

Наказом в.о. начальника ДУ «Софіївська виправна колонія (№55)» №84/ОС/СТ-17 від 30.06.2017 «Про притягнення до відповідальності» за недотримання службової та трудової дисципліни молодшого сержанта внутрішньої служби ОСОБА_3, молодшого інспектора відділу нагляду і безпеки звільнено з Державної кримінально-виконавчої служби України.

Як суд вбачає зі змісту наказу №84/ОС/СТ-17 від 30.06.2017 «Про притягнення до відповідальності» останній видано у зв'язку з тим, що молодший сержант внутрішньої служби ОСОБА_3, молодший інспектор відділу нагляду і безпеки з 13 травня 2017 року не виходить на службу (добове чергування), чим позивач порушив вимоги: присяги (складено 04 листопада 2016 року), зобов'язань (підписано власноручно 04 листопада 2016 року) та інших нормативно-правових актів, які регламентують діяльність Державної кримінально-виконавчої служби України.

На виконання вищевказаного наказу №84/ОС/СТ-17 від 30.06.2017 «Про притягнення до відповідальності» в.о. начальника ДУ «Софіївська виправна колонія (№55)» видано наказ №154/ОС-17 від 30.06.2017 «Про звільнення», яким молодшого сержанта внутрішньої служби ОСОБА_3, молодшого інспектора відділу нагляду і безпеки звільнено з Державної кримінально-виконавчої служби України за ст. 77 п. 1 пп. 6 ( у зв'язку з реалізацією стягнення у вигляді звільнення зі служби) Закону України «Про Національну поліцію» з 30.06.2017.

Позивач, не погоджуючись із правомірністю свого звільнення звернувся до суду із даним позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи суд виходить з наступного

Правові основи організації та діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України, її завдання та повноваження визначає Закон України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України».

Статтею 3 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» визначено, що правовою основою діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України є Конституція України, цей та інші закони України, акти Президента України і Кабінету Міністрів України, чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також видані відповідно до них нормативно-правові акти Міністерства юстиції України.

Згідно з ч. 1 ст. 14 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України», до персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України належать особи рядового і начальницького складу (далі - особи рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби), спеціалісти, які не мають спеціальних звань, та інші працівники, які працюють за трудовими договорами в Державній кримінально-виконавчій службі України (далі - працівники кримінально-виконавчої служби).

Абзацом першим частини другої статті 14 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» визначено, що служба в Державній кримінально-виконавчій службі України є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України. Час проходження служби в Державній кримінально-виконавчій службі України зараховується до страхового стажу, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби відповідно до закону.

За змістом пункту 2 частини 6 статті 14 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України», спеціальне звання молодший сержант внутрішньої служби, яке має позивач, належить до спеціальних звань молодшого начальницького складу.

За приписами частини 5 статті 23 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України», на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом України «Про Національну поліцію», а також порядок і умови проходження служби, передбачені для поліцейських. Умови і розміри грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються Кабінетом Міністрів України.

Як встановлено судом зі змісту наказу №154/ОС-17 від 30.06.2017 «Про звільнення», підставою для звільнення позивача з Державної кримінально-виконавчої служби України вказано приписи ст. 77 п. 1 пп. 6 (у зв'язку з реалізацією стягнення у вигляді звільнення зі служби) Закону України «Про Національну поліцію».

Пунктом 6 частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється у зв'язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Закону України «Про Національну поліцію» підстави та порядок притягнення поліцейських до дисциплінарної відповідальності, а також застосування до поліцейських заохочень визначаються Дисциплінарним статутом Національної поліції України, що затверджується законом.

Пунктом 9 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Закону України «Про Національну поліцію» до набрання чинності Законом України «Про Дисциплінарний статут Національної поліції» поширено на поліцейських дію Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, затвердженого Законом України «Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України».

Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України (надалі - Дисциплінарний статут) визначає сутність службової дисципліни, обов'язки осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ України (далі - особи рядового і начальницького складу) стосовно її дотримання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, порядок і права начальників щодо їх застосування, а також порядок оскарження дисциплінарних стягнень.

За визначенням частини першої статті 1 Дисциплінарного статуту, службова дисципліна - дотримання особами рядового і начальницького складу Конституції і законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів та інших нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, підпорядкованих йому органів і підрозділів та Присяги працівника органів внутрішніх справ України.

Водночас статтею 2 Дисциплінарного статуту визначено, що дисциплінарний проступок - невиконання чи неналежне виконання особою рядового або начальницького складу службової дисципліни.

Відповідно до частини 1 статті 5 Дисциплінарного статуту, за вчинення дисциплінарних проступків особи рядового і начальницького складу несуть дисциплінарну відповідальність згідно з цим Статутом.

Отже, обов'язковою передумовою для настання дисциплінарної відповідальності є факт вчинення дисциплінарного проступку, який полягає у невиконанні чи неналежному виконанні особою рядового або начальницького складу службової дисципліни, яка в свою чергу становить дотримання особами рядового і начальницького складу Конституції і законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів та інших нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, підпорядкованих йому органів і підрозділів та Присяги працівника органів внутрішніх справ України.

Тобто, недотримання особами рядового і начальницького складу Конституції і законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів та інших нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, підпорядкованих йому органів і підрозділів та Присяги працівника органів внутрішніх справ України, є дисциплінарний проступком, який тягне за собою настання дисциплінарної відповідальності.

За змістом статті 12 Дисциплінарного статуту, на осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ за порушення службової дисципліни можуть накладатися такі види дисциплінарних стягнень: 1) усне зауваження; 2) зауваження; 3) догана; 4) сувора догана; 5) попередження про неповну посадову відповідність; 6) звільнення з посади; 7) пониження в спеціальному званні на один ступінь; 8) звільнення з органів внутрішніх справ.

З наведеного видно, що такий захід дисциплінарного стягнення як звільнення з органів внутрішніх справ, в даному випадку з Державної кримінально-виконавчої служби України, є крайнім заходом дисциплінарного впливу та застосовується, тоді, коли це або прямо передбачено законом, або не видається можливим застосувати більш м'який захід дисциплінарного стягнення.

Окрім того, порядок накладання дисциплінарних стягнень визначений в статті 14 Дисциплінарного статуту.

За нормою частини першої статті 14 Дисциплінарного статуту, з метою з'ясування всіх обставин дисциплінарного проступку, учиненого особою рядового або начальницького складу, начальник призначає службове розслідування.

Як свідчить зміст висновку службового розслідування по факту не виходу на службу молодшого сержанта внутрішньої служби ОСОБА_3, молодшого інспектора відділу нагляду і безпеки, який затверджено в.о. начальника ДУ «Софіївська виправна колонія (№55)» 29.06.2017, підставою для притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення стало те, що ОСОБА_3 не виходить на службу з 13.05.2017, на телефонні дзвінки не відповідає, документів, що підтверджували б законність відсутності на службі не надає. Також, в висновку вказано, що 15.05.2017 ОСОБА_3 у телефонній розмові з лейтенантом внутрішньої служби ОСОБА_5, начальником відділу по роботі з персоналом, повідомив, що він проходить військову службу в Збройних Силах України.

Вказані обставини, на думку відповідача, свідчать про порушення позивачем службової дисципліни, вимог присяги працівника ДКВС України, зобов'язань та інших нормативно-правових актів, які регламентують діяльність Державної кримінально-виконавчої служби України.

Отже, порушення позивачем службової дисципліни, на думку відповідача, полягає у невиході на службу з 13.05.2017 та неповідомленні у триденний строк шляхом подання письмового рапорту про причини такого невиходу на службу.

Разом з тим, суд не може погодитися із такими твердженнями відповідача та зазначає наступне.

Згідно з довідкою Комунарського районного військового комісаріату №5015 від 17.06.2017, ОСОБА_3 призваний на строкову військову службу і відправлений до Збройних Сил України 12.05.2017 у команду 62/3234 ПС В-0213 м. Полтава.

А згідно з довідкою Військової частини А1201 №2357 від 06.10.2017, солдат строкової служби ОСОБА_3, який прибув із військової частини А3990 м. Полтава для подальшого проходження строкової військової служби, проходить службу у військовій частині А1201 з 21.07.2017.

Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України.

Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Частинами 1, 3, 10 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» визначено, що Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.

Військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Громадяни України, які приписані до призовних дільниць або перебувають у запасі Збройних Сил України чи проходять службу у військовому резерві, зобов'язані: прибувати за викликом районного (міського) військового комісаріату для оформлення військово-облікових документів, приписки, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов'язаних; проходити медичний огляд та лікування в лікувально-профілактичних закладах згідно з рішеннями комісії з питань приписки, призовної комісії або військово-лікарської комісії районного (міського) військового комісаріату; проходити підготовку до військової служби, військову службу і виконувати військовий обов'язок у запасі; виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством.

Таким чином, враховуючи те, що Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України та до обов'язків призовника, яким в даному випадку є позивач, належить прибувати за викликом районного (міського) військового комісаріату для оформлення військово-облікових документів, проходження медичного огляду, призову на військову службу або на збори військовозобов'язаних, суд вважає, що причини, з яких позивач не виходив на службу є поважними, оскільки з 12.05.2017 його було призвано на службу до Збройних Сил України.

Згідно з ч. 2 ст. 39 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами третьою та четвертою статті 119 Кодексу законів про працю України, а також частиною першою статті 51, частиною п'ятою статті 53, частиною третьою статті 57, частиною п'ятою статті 61 Закону України «Про освіту».

Суд зазначає, що Закони України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» та «Про Національну поліцію» є спеціальними законами, які регламентують вузький спектр суспільних правовідносин. Так само й в частині проходження служби в Державній кримінально-виконавчій службі України ці закони є спеціальними законами, а тому мають пріоритетне застосування порівняно із іншими законодавчими актами. Водночас, в питаннях, пов'язаних із гарантіями прийняття, проходження та звільнення зі служби в Державній кримінально-виконавчій службі України, яка не врегульована спеціальними Законами України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» та «Про Національну поліцію», доцільним є застосування нормативно-правового акту загального характеру, тобто Кодексу законів про працю України.

Так, за змістом частини 3 статті 119 Кодексу законів про працю України, за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Отже, наведеною нормою передбачено, що за працівниками, призваними на строкову військову службу на особливий період під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про оборону України» особливий період, це період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконання стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

У листі Міноборони від 20 жовтня 2016 року № 316/1/906 «Щодо дії особливого періоду», та у постанові Вищого адміністративного суду України у від 16 лютого 2015 року (справа № 800/582/14), виходячи із системного аналізу норм Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», зазначено, що закінчення періоду мобілізації не є підставою для припинення особливого періоду.

Також на час виникнення спірних правовідносин чинним є рішення Ради Національної безпеки та оборони України «Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки, суверенітету та територіальної цілісності України», введене в дію Указом Президента України від 02 березня 2014 року № 189/2014, яким констатовано виникнення кризової ситуації, яка загрожує національній безпеці України та вимагає необхідності вжиття заходів щодо захисту прав та інтересів громадян України, суверенітету, територіальної цілісності та недоторканості державних кордонів України, недопущення втручання в її внутрішні справи.

Відповідно до примітки до ст. 4 Закону України «Про Раду Національної безпеки та оборони України» кризовою ситуацією вважається крайнє загострення протиріч, гостра дестабілізація становища в будь-якій сфері діяльності, регіоні, країні.

Частинами першою та третьою статті 78 КАС України визначено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Представниками сторін не заперечувався юридичний факт запровадження в Україні особливого періоду. Більш того, зазначений факт визнається судом як загальновідомий, а тому доказуванню не підлягає.

За таких обставин, у відповідача були відсутні підстави для видання оскаржуваних наказів, оскільки, в силу вимог ч. 3 ст. 119 КЗпП України, за позивачем, як за призваним на строкову військову службу на особливий період під час його дії на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток.

При цьому, судом не приймаються до уваги покликання відповідача на недотримання позивачем зобов'язань, які підписані особисто, щодо повідомлення у триденний термін письмовим рапортом про настання даних обставин відповідача та зазначає, що Дисциплінарним статутом передбачено обов'язок дотримання особами рядового і начальницького складу Конституції і законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів та інших нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, підпорядкованих йому органів і підрозділів та Присяги працівника органів внутрішніх справ України.

Зобов'язання, на які посилається відповідач, відсутні в зазначеному переліку та вони не належать до будь-яких із вищевикладених нормативно-правових актів. Більш того, відповідачем взагалі не обґрунтовано правове походження цього документу.

Окрім того, суд враховує й фактичну відсутність можливості у позивача подати до відповідача письмовий рапорт у триденний строк з моменту призову його на військову службу та приймає до уваги факт повідомлення позивачем посадової особи про дані обставини 15.05.2017 за допомогою телефону.

Виходячи із вищевикладеного, суд погоджується із твердженнями позивача про відсутність факту дисциплінарного проступку в його діях, а отже й підстав для видання оскаржуваних наказів.

За таких обставин оскаржувані накази підлягають скасуванню, а позивач поновленню на займаній посаді.

Частиною 2 статті 235 КЗпП України визначено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Порядок обчислення середньої заробітної плати затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року N 100.

Абзацом 3 пункту 2 розділу ІІ Порядку №100 визначено, що середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Відповідно до пункту 8 розділу IV Порядку №100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Згідно з довідкою ДУ «Софіївська виправна колонія (№55)» №56 від 28.11.2017, середньоденний заробіток ОСОБА_3 за березень - квітень 2017 року складає 144,30 грн. Водночас, середньомісячний заробіток позивача за вказаний період склав 4 401 грн.

Позивача звільнено з Державної кримінально-виконавчої служби України з 30.06.2017, тобто вказаний день є останнім робочим днем. Звідси, з 01.07.2017, тобто наступного дня за днем звільнення, по 14.02.2018, тобто день розгляду даної справи, пройшло 229 календарних днів.

Виходячи із вищевикладеного, стягненню на користь позивача з відповідача підлягає сума грошового забезпечення за час вимушеного прогулу з 01.07.2017 по 14.02.2018 (229 календарних днів) в розмірі 33 044,70 грн. (144,30 грн. х 229 календарних днів).

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Частиною другою статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ч.1 ст. 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності..

Підсумовуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про наявність необхідної сукупності підстав для задоволення позовних вимог.

При вирішення питання про розподіл судових витрат суд виходить з того, що позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» та відповідно при зверненні до суду судовий збір ним не сплачувався, а доказів понесення інших судових витрат до суду не надано.

Керуючись статтями 139, 241, 243-246, 250, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов ОСОБА_3 задовольнити.

2. Визнати протиправними та скасувати наказ Державної установи «Софіївська виправна колонія (№55)» №84/ОС/СТ-17 від 30.06.2017 «Про притягнення до відповідальності» в частині звільнення молодшого сержанта ОСОБА_3 з Державної кримінально-виконавчої служби України за не дотримання службової та трудової дисципліни.

3. Визнати протиправним та скасувати наказ Державної установи «Софіївська виправна колонія (№55)» №154/ОС-17 від 30.06.2017 «Про звільнення» в частині звільнення з Державної кримінально-виконавчої служби України за ст. 77 п. 1 пп.6 (у зв'язку з реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби) Закону України «Про національну поліцію» молодшого сержанта ОСОБА_3 з 30 червня 2017 року.

4. Поновити ОСОБА_3 на посаді молодшого сержанта внутрішньої служби Державної кримінально-виконавчої служби України, молодшого інспектора відділу нагляду і безпеки Державної установи «Софіївська виправна колонія (№55)» з 01 липня 2017 року.

5. Стягнути з Державної установи «Софіївська виправна колонія (№55)» (70002, Запорізька область, м. Вільнянськ, вул. Металістів, 1, код ЄДРПОУ 08563501) на користь ОСОБА_3 (69118, АДРЕСА_1; паспорт серії НОМЕР_2, виданий Комунарським РВ УМВС України в Запорізькій області 24 квітня 2012 року) грошове забезпечення за час вимушеного прогулу з 01.07.2017 по 14.02.2018 (229 календарних днів) в розмірі 33 044,70 грн. (тридцять три тисячі сорок чотири гривні 70 копійок).

6. Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_3 на посаді молодшого сержанта внутрішньої служби Державної кримінально-виконавчої служби України, молодшого інспектора відділу нагляду і безпеки Державної установи «Софіївська виправна колонія (№55)» та в частині стягнення на користь ОСОБА_3 грошового забезпечення за час вимушеного прогулу у межах стягнення за один місяць у розмірі 4401 грн. 00 коп. (чотири тисячі чотириста одна гривня) підлягає негайному виконанню.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Ю.П. Бойченко