Рішення № 72561738, 14.02.2018, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 лютого 2018 року м.Житомир справа № 806/3762/17

категорія 10.2.4

Житомирський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Токаревої М.С.,

секретар судового засідання Мельниченко О.В.,

за участю: позивача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до Житомирського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання дій незаконними, зобов'язання вчинити дії,

встановив:

ОСОБА_3 звернулась до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Житомирського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання дій незаконними, зобов'язання вчинити дії. В обґрунтування позову позивач зазначає, що з 09.04.1991 року працювала в медичних установах на посадах фельдшера та медичної сестри. Після звільнення 30.08.2017 року у встановлені законом строки вона звернулася до Житомирського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області за призначенням мені пенсії за вислугу років у відповідності до пункту "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення". Листом відповідача від 23.11.2017 року її було повідомлено про відмову у призначенні пенсії з посиланням на те, що робота на посаді фельдшера-лаборанта в обласному медичному об'єднанні "Здоров'я" в період з 17.11.1993 року та з 03.01.1994 року по 26.06.2000 року в обласному лікувально-профілактичному центрі "Здоров'я" не дає підстав для призначення пенсії за вислугу років, тому що ці заклади не передбачені Переліком, який затверджено постановою КМУ від 04.11.1993р. №909, а тому вказаний період не може бути зарахований до спеціального стажу роботи. Позивач вважає таку відмову відповідача протиправною, а тому просить визнати незаконними дії Житомирського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо відмови у призначенні пенсії за вислугу років згідно пункту "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", зобов'язати зарахувати до стажу її роботи, що дає право на призначення пенсії за вислугу років, період роботи з 17 листопада 1993 року по 02 січня 1994 року на посаді фельдшера-лаборанта в Житомирському обласному медичному об'єднанні "Здоров'я" та з 03 січня 1994 по 26 червня 2000 року у Житомирському обласному лікувально-профілактичному центрі "Здоров'я", зобов'язати призначити пенсію за вислугу років з 08 листопада 2017 року згідно пункту "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення".

Ухвалою від 16.01.2018 було відкрито загальне позовне провадження у даній справі.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав з підстав викладених у повній заяві та просив позов задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача до суду не прибув, щодо причин неявки суд не повідомив, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений завчасно та належним чином. Надав до суду відзив на позовну заяву за змістом якого просив відмовити у задоволенні позову.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши письмові докази наявні у матеріалах справи, дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову з огляду на наступне.

У ході судового розгляду справи було встановлено, що ОСОБА_3 з 09.04.1991 працювала в медичних установах на посадах фельдшера та медичної сестри.

Після звільнення 30.08.2017 року у встановлені законом строки вона звернулася до Житомирського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області за призначенням мені пенсії за вислугу років у відповідності до пункту "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення".

Листом Житомирського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 23.11.2017 року ОСОБА_4 було повідомлено про відмову у призначенні пенсії з посиланням на те, що робота на посаді фельдшера-лаборанта в обласному медичному об'єднанні "Здоров'я" в період з 17.11.1993 року та з 03.01.1994 року по 26.06.2000 року в обласному лікувально-профілактичному центрі "Здоров'я" не дає підстав для призначення пенсії за вислугу років, тому що ці заклади не передбачені Переліком, який затверджено постановою КМУ від 04.11.1993р. №909, а тому вказаний період не може бути зарахований до спеціального стажу роботи.

З наявної у матеріалах справи копії трудової книжки вбачається, що у період з 17 листопада 1993 року по 02 січня 1994 року ОСОБА_3 працювала на посаді фельдшера-лаборанта в Житомирському обласному медичному об'єднанні "Здоров'я" та з 03 січня 1994 по 26 червня 2000 року у Житомирському обласному лікувально-профілактичному центрі "Здоров'я"

Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.

Відповідно до пункту "е" ст. 55 Закону України від 5 листопада 1991 року № 1788-ХГІ "Про пенсійне забезпечення" право на пенсію за вислугу років мають: працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення незалежно від віку за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 01 квітня 2015 року не менше 25 років та після цієї дати з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців, з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року не менше 26 років.

До досягнення 55-річного віку, право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення, які в період до 01 січня 2016 року мали вислугу років на відповідних посадах не менше 25 років 6 місяців.

Перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.93 року за N 909. Згідно з розділом 2 до закладів і установ охорони здоров'я відносяться лікарняні заклади, лікувально-профілактичні заклади особливого типу, лікувально-трудові профілакторії, амбулаторно-поліклінічні заклади, заклади швидкої та невідкладної медичної допомоги, заклади переливання крові, заклади охорони материнства і дитинства, санаторно-курортні заклади, санаторно-епідеміологічні заклади, діагностичні центри, аптеки, аптечні кіоски, аптечні магазини, контрольно-аналітичні лабораторії, медико-соціальні експертні комісії, бюро судово-медичної експертизи, медичні відділи протезних підприємств.

При цьому, як зазначено у частині першій статті 3 Закону України від 19 листопада 1992 року N 2801-XII "Основи законодавства України про охорону здоров'я" (далі - Закону N 2801-XII), до закладів охорони здоров'я відносяться юридичні особи будь-якої форми власності та організаційно-правової форми або її відокремлені підрозділи, основним завданням яких є забезпечення медичного обслуговування населення на основі відповідної ліцензії та професійної діяльності медичних (фармацевтичних) працівників.

Заклади охорони здоров'я створюються підприємствами, установами та організаціями з різними формами власності, а також приватними особами при наявності необхідної матеріально-технічної бази і кваліфікованих фахівців. Порядок і умови створення закладів охорони здоров'я, державної реєстрації та акредитації цих закладів, а також порядок ліцензування медичної практики, виробництва лікарських засобів, оптової, роздрібної торгівлі лікарськими засобами визначаються актами законодавства України.

Державна акредитація закладу охорони здоров'я - це офіційне визнання статусу закладу охорони здоров'я, наявності в ньому умов для надання певного рівня медико-санітарної допомоги, підтвердження його відповідності встановленим критеріям та гарантії високої якості професійної діяльності. (Пункту 1 Порядку державної акредитації закладу охорони здоров'я, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 липня 1997 року N 765 (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин).

Виходячи з положень зазначених нормативних актів, заклад офіційно набуває статусу закладу охорони здоров'я на підставі державної акредитації.

Саме такий висновок щодо застосування вище згаданих норм права, викладений у постанові Верховного Суду України від 17 вересня 2013 року (Справа N 21-241а13).

Зобов'язання проходження акредитації для усіх закладів охорони здоров'я підтвердив також Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва в листі від 25.06.2004 року N 4343.

Крім того, оскільки діяльність в межах медичної практики потребує ліцензування, то підприємство повинно отримати ліцензію для здійснення медичної практики. Ліцензія при цьому видається на юридичну особу - підприємство в цілому як на суб'єкта ліцензування.

Наявні у матеріалах справи копій статутів, копії акредитаційних сертифікатів закладу та ліцензії МОЗ, підтверджують, що установа, де працювала ОСОБА_4 в період з 17.11.1993 по 26.06.2000 була і є належною медичною установою і відповідає вимогам, зазначеним у Переліку №909.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

При цьому в силу положень частини 2 статті 77 вказаного Кодексу, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

В порушення вказаної норми відповідачем не було доведено правомірності відмови у призначенні пенсії по вислузі років через відсутність необхідного спеціального стажу, а тому позов слід задовольнити.

За нормами ч.1 ст.139 при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З огляду на викладене, слід стягнути з Житомирського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_3 понесені судові витрати в сумі 1280 грн.

Керуючись статтями 9, 77, 90, 242-246, 371 Кодексу адміністративного судочинства України,

вирішив:

Позовні вимоги ОСОБА_3 задовольнити.

Визнати протиправною відмову Житомирського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області призначити пенсію за вислугу років згідно пункту "е" статті 55 Закону України " Про пенсійне забезпечення" ОСОБА_3.

Зобов'язати Житомирське об'єднане управління Пенсійного фонду України в Житомирській області зарахувати ОСОБА_3 до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за вислугу років, період роботи з 17 листопада 1993 по 02 січня 1994 року на посаді фельдшера-лаборанта в Житомирському обласному медичному об"єднанні "Здоров"я" та з 3 січня 1994 року по 26 червня 2000 року у Житомирському обласному лікувально-профілактичному центрі "Здоров"я".

Зобов'язати Житомирське об'єднане управління Пенсійного фонду України (ЄДРПОУ 40380333 вул. Перемоги, 55 м.Житомир, 10003) в Житомирській області призначити ОСОБА_3 ( ідентифікаційний номер НОМЕР_1 АДРЕСА_1, 10029) пенсію за вислугу років згідно пункту "е" статті 55 Закону України " Про пенсійне забезпечення" відповідно до поданої заяви.

Стягнути з Житомирського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_3 понесені судові витрати в сумі 1280 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до Житомирського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя М.С. Токарева

Повне судове рішення складене 03 березня 2018 року