Рішення № 72561627, 28.02.2018, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 лютого 2018 р. Справа№805/4546/17-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Суддя Донецького окружного адміністративного суду Олішевська В.В., при секретарі судового засідання Смаль О.В., розглянувши за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом Комунального підприємства «Компанія «Вода Донбасу» м. Маріуполь

до відповідача: Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби

про: скасування вимоги Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби № Ю-55-17 від 05 вересня 2017 року про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в частині суми 422178,42 грн.

за участю

представників сторін:

від позивача: Берман Ю.А. - за довірен.,

від відповідача: не з'явився.

В С Т А Н О В И В:

Позивач, Комунальне підприємство «Компанія «Вода Донбасу», звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби про скасування вимоги Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби № Ю-55-17 від 05 вересня 2017 року про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в частині суми 422178,42 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідачем 05 вересня 2017 року виставлено вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ю-55-17, відповідно до якої за позивачем обліковується заборгованість зі сплати єдиного внеску на загальну суму 8296343,72 грн., 7876040,48 грн. - недоїмка, 103749,31 грн. - штраф, 316553,93 грн. - пеня. Позивач вважає вимогу про сплату боргу (недоїмки) в частині стягнення недоїмки в розмірі 422178,42 грн. протиправною, та такою, що порушує права позивача, оскільки не відповідає вимогам пункту 9-4 розділу VIII Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», відповідно до яких платники єдиного внеску звільняються від виконання своїх обов'язків, визначених статтею 6 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" на період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції або військового чи надзвичайного стану. Крім того, позивач зазначив, що він на виконання вимог Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування » звертався до відповідача з заявами про звільнення від виконання своїх обов'язків щодо сплати єдиного внеску, однак, у порушення норм законодавства, їх не було прийнято до уваги. Також, позивач посилається на те, що підприємством були отримані сертифікати Торгово - промислової палати України, якими засвідчено факт настання обставин непереборної сили з 10 червня 2016 року при здійснення КП «Компанія «Вода Донбасу» господарської діяльності на території Донецької області.

Представник позивача у судовому засідання підтримав обставини викладені у позовній заяві та просив суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача через канцелярію суду надав відзив на позовну заяву, відповідно до якого просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування відзиву на позовну заяву відповідач посилається на те, що позивач відповідно до вимог Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» є платником єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, та зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок. 05 вересня 2017 року в ІС «Податковий блок» сформовано та надіслано підприємству вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ю-55-17 на загальну суму 8296343,72 грн. Також, відповідач зазначає, що посилання позивача на Закон України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» та Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» є безпідставним, оскільки Законом України від 24 грудня 2015 року № 911-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» внесені зміни до Закону України № 1669-VII «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», відповідно до якого втратив чинність п. 9-4 розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 2464. З урахуванням внесених змін, платники єдиного внеску не звільняються від своїх обов'язків визначених ст. 6 Закону № 2464.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 19 грудня 2017 року позовна заява залишена без руху та позивачу встановлений строк для усунення недоліків визначених в ухвалі.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 15 січня 2017 року відкрито провадження в адміністративній справи та призначено розгляд справи за правилами загального позовного провадження у підготовче засідання на 07 лютого 2018 року.

07 лютого 2018 року за клопотанням представника позивача провадження у справі відкладено на 28 лютого 2018 року, в зв'язку з необхідністю надання додаткових доказів по справі.

28 лютого 2018 року у судовому засіданні за участю представника позивача суд на місці ухвалив закрити підготовче засідання та призначити справу до судового розгляду по суті.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Комунальне підприємство «Компанія «Вода Донбасу» зареєстровано в якості юридичної особи 03 вересня 2007 року за № 12661450000026990, включено до ЄДРПОУ за № 00191678 та перебуває на обліку в Офісі великих платників податків Державної фіскальної служби.

05 вересня 2017 року Головним управлінням ДФС у Донецькій області сформовано вимогу № Ю-55-17 про сплату позивачем заборгованості з єдиного соціального внеску в сумі 8296343,72 грн., яка виникла станом на 31 серпня 2017 року, до складу якої входить: недоїмка з єдиного внеску в розмірі 7876040,48 грн., яка нарахована за період з серпня 2015 року по липень 2017 року, штраф у сумі 103749,31 грн., пеня у сумі 316553,93 грн. (а.с. 11).

Не погодившись з винесеною вимогою № Ю-55-17 від 05 вересня 2017 року позивач звернувся зі скаргами від 18 вересня 2017 року № 1578 до Державної фіскальної служби України.

За результатами розгляду скарги позивача Державною фіскальною службою України прийнято рішення від 19 жовтня 2017 року № 23521/6/99-99-11-02-02-25, відповідно до якого скарга позивача залишена без задоволення, а оскаржувана вимога без змін (а.с. 12-13).

Суд зазначає, що позивач не згоден з вимогою відповідача про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску від 05 вересня 2017 року № Ю-55-17 на суму 422178,42 грн., яка нарахована за несплату недоїмки за липень 2017 року, оскільки відповідно до положень Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» та Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» позивач звільнений від виконання обов'язків, щодо сплати єдиного внеску, отже, саме ця обставина стала підставою для звернення до суду з даним адміністративним позовом.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 8 липня 2010 року № 2464-VI (далі по тексту - Закон № 2464).

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464, єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Згідно приписів пункту 6 частини 1 статті 1 Закону № 2464 недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.

Пунктом 10 зазначеної норми Закону визначено, що страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов'язані сплачувати єдиний внесок.

Згідно абз. 1 п. 1 ч. 1 ст. 4 зазначеного Закону, платниками єдиного внеску є роботодавці - підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, зазначеним у витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Тобто, позивач в розумінні зазначених норм Закону є страхувальником та на нього покладений обов'язок нараховувати та сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.

Пунктами 1, 4 частини 2 статті 6 Закону № 2464 встановлено, що платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; подавати звітність до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Статтею 9 Закону № 2464 визначені порядок обчислення і сплати єдиного внеску, зокрема, сплата єдиного внеску здійснюється у національній валюті шляхом внесення відповідних сум єдиного внеску на рахунки органів доходів і зборів, відкриті в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, для його зарахування.

Частиною 8 статті 9 Закону № 2464 передбачено, що платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця.

Згідно з п. 12 ст. 9 Закону № 2464 єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника. За наявності у платника єдиного внеску одночасно із зобов'язаннями із сплати єдиного внеску зобов'язань із сплати податків, інших обов'язкових платежів, передбачених законом, або зобов'язань перед іншими кредиторами зобов'язання із сплати єдиного внеску виконуються в першу чергу і мають пріоритет перед усіма іншими зобов'язаннями, крім зобов'язань з виплати заробітної плати (доходу).

Відповідно до ч. 4 ст. 25 Закону № 2464 орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.

Платник єдиного внеску зобов'язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею.

З матеріалів справи, судом встановлено, що спірним питанням даної справи є правомірність вимоги в частині нарахування недоїмки у розмірі 422178,42 грн., яка самостійно нарахованих позивачем, відповідно до звіту про суми нарахованої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення, допомоги, компенсації) застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за липень 2017 року.

Суд зазначає, що згідно з п. 9-4 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 2464-VI платники єдиного внеску, визначені статтею 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у ст. 2 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції", де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року № 405/2014, звільняються від виконання своїх обов'язків, визначених ч. 2 ст. 6 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", на період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції або військового чи надзвичайного стану. Підставою для такого звільнення є заява платника єдиного внеску, яка подається ним до органу доходів і зборів за основним місцем обліку або за місцем його тимчасового проживання у довільній формі не пізніше тридцяти календарних днів, наступних за днем закінчення антитерористичної операції. Відповідальність, штрафні та фінансові санкції, передбачені цим Законом за невиконання обов'язків платника єдиного внеску в період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції, до платників єдиного внеску, зазначених у цьому пункті, не застосовуються.

Указом Президента України № 405/2014 від 14 квітня 2014 року введено в дію рішення Ради національної безпеки України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо боротьби з терористичною загрозою і збереження територіальної цілісності України" та розпочато проведення антитерористичної операції (АТО) на території Донецької і Луганської областей.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" від 2 вересня 2014 року № 1669-VII період проведення антитерористичної операції - час між датою набрання чинності Указом Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року № 405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України; територія проведення антитерористичної операції - територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року № 405/2014.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України № 1053-р від 30 жовтня 2014 року затверджений перелік населених пунктів, на території яких здійснювалась антитерористична операція, у якому, серед інших населених пунктів, зазначено м. Маріуполь, де зареєстрована юридична особа позивача та здійснює свої повноваження відповідач.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України № 1079-р від 5 листопада 2014 року зупинено дію Розпорядження Кабінету Міністрів України № 1053-р від 30 жовтня 2014 року, проте, постановою Окружного адміністративного суду м. Києва по справі № 826/18327/14 від 26 січня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 02 квітня 2015 року, Розпорядження Кабінету Міністрів України № 1079-р від 5 листопада 2014 року визнано нечинним.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України по даній справі зупинено виконання постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 січня 2015 року та ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 2 квітня 2015 року до розгляду касаційної скарги Кабінету Міністрів України у Вищому адміністративному суду України.

Крім цього, Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 2 грудня 2015 року № 1275-р, яким визнано такими, що втратили чинність Розпорядження Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 року № 1053 та Розпорядження Кабінету Міністрів України від 5 листопада 2014 року № 1079, затверджено новий перелік населених пунктів, на території яких здійснювалась антитерористична операція, у якому, серед інших є м. Маріуполь.

Враховуючи наведене вище, суд дійшов висновку, що Розпорядження Кабінету Міністрів України № 1053-р від 30 жовтня 2014 року діяло у період з 30 жовтня 2014 року по 4 листопада 2014 року та у період з 2 квітня 2015 року по 27 квітня 2015 року. Аналізуючи наведене, а також беручи до уваги факт прийняття 02 грудня 2015 року Розпорядження № 1275-р, суд зазначає, що станом на час прийняття спірної вимоги факт знаходження у спірний період населеного пункту м. Маріуполь, на території, де проводилась антитерористична операція - є встановленим, чим спростовуються заперечення відповідача з цього приводу.

Як вже зазначалося судом, відповідно до п. 9-4 розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464-VI, платники єдиного внеску, які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, де проводиться/проводилась антитерористична операція - звільняються від виконання своїх обов'язків, визначених ч. 2 ст. 6 Закону № 2464-VI, на період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції або військового чи надзвичайного стану. При цьому, достатньою підставою для такого звільнення є заява платника єдиного внеску, яка подається ним до органу доходів і зборів за основним місцем обліку або за місцем його тимчасового проживання у довільній формі не пізніше тридцяти календарних днів, наступних за днем закінчення антитерористичної операції.

Під час розгляду справи судом встановлено, що позивачем направлено заяви від 05 листопада 2014 року за № 17/1793 та №17/1792 до Міжрегіонального Головного управління Міндоходів - Центральний офіс з обслуговування великих платників, а також від 08 грудня 2015 року № 17/1825 до начальника СДПІ з ОВП у м. Донецьку МГУМД про звільнення його від сплати ЄСВ відповідно до ст. 9-3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» до закінчення антитерористичної операції, у відповідь на що отримав відмови у задоволенні заяв (а.с.19, 21, 23).

Також, суд зауважує, що приписами п. 9-4 розділу VIII «Прикінцевих та перехідних положень» Закону № 2464-VI не вимагається надання будь-якого сертифікату про засвідчення форс-мажорних обставин для звільнення платника від сплати ЄСВ - необхідним є подання до органу фіскальної служби лише заяви, складеної в довільній формі. Посилання у вказаному пункті на порядок списання недоїмки, передбачений Податковим кодексом, стосується лише здійснення самої процедури/порядку списання недоїмки (питання щодо чого у межах даної справи не вирішується). У свою чергу підтвердженням існування підстав для звільнення платника від сплати ЄСВ відповідно до зазначеного пункту є виключно знаходження платника на обліку в органах фіскальної служби, що розташовані на території населених пунктів, визначених відповідним переліком, де проходить АТО, та подання таким платником відповідної заяви до контролюючого органу.

Разом із цим, як встановлено під час розгляду справи, КП «Компанія «Вода Донбасу» (м. Донецьк, вул. Артема, 85) отримано Сертифікат (висновок) № 1735 за вих. № 5270/05-4 від 25 листопада 2014 року Торгово-промислової палати України про настання обставин непереборної сили (а.с. 24), відповідно до якого Торгово-промислова палата України на підставі п.п. 100.4, 100.5 статті 100 Податкового кодексу України засвідчує настання обставин непереборної сили з 10 червня 2014 року КП «Компанія «Вода Донбасу» при здійсненні господарської діяльності на території Донецької області та дотриманні законодавчих актів України, які стосуються справлення та сплати податків та обов'язкових платежів. На момент видачі сертифікату (висновку) ТПП України обставини непереборної сили тривали та дату закінчення їх терміну встановити було неможливо. Також наявним в позивача є аналогічний Сертифікат (висновок) Торгово-промислової палати України № 1736 за вихідним № 5268/05-4 від 04.09.2014 р. про настання обставин непереборної сили при здійсненні господарської діяльності на території Донецької області та дотриманні законодавчих актів України із засвідченням обставин непереборної сили також з 10 червня 2014 року (а.с. 25).

Крім цього, суд вважає за необхідне зазначити, що станом на час прийняття Закону № 911-VIІІ зазначений пункт Прикінцевих та перехідних положень Закону № 2464-VI на підставі Закону України "Про внесення змін до розділу VIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" щодо зменшення навантаження на фонд оплати праці" від 2 березня 2015 року № 219-VIII, мав (та має станом на час розгляду даної справи) нумерацію " 9-4", а не " 9-3".

А ні Законом № 911-VIІІ, а ні будь-яким іншим законом приписи п. 9-4 Закону № 2464-VI не виключені із цього закону (або змінені) станом на час виникнення спірних правовідносин (та станом на час розгляду даної справи), а тому є чинними.

Суд зауважує, що чинна редакція Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" № 2464-VI містить п. 9-4 Прикінцевих та перехідних положень. Відповідно до преамбули Закону № 2464-VI саме цей Закон визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

Таким чином, станом на час розгляду справи, на час прийняття спірної вимоги, приписи Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" щодо звільнення певної категорії платників єдиного внеску від виконання обов'язків, визначених ч. 2 ст. 6 зазначеного Закону, - чинні, у зв'язку з чим суд не приймає до уваги посилання відповідача з цього приводу.

На підставі викладеного вище, суд дійшов висновку, що відповідачем при формуванні спірної вимоги та направленні її позивачу всупереч приписам абз. 4 п. 9-4 розділу VIII «Прикінцевих та перехідних положень» Закону № 2464 проігноровано заяви позивача про звільнення його від виконання обов'язків, передбачених ч. 2 ст. 6 Закону № 2464-VІ.

Таким чином, спірна вимога в частині зобов'язання позивача сплатити недоїмку з єдиного внеску в розмірі 422178,42 грн. за липень 2017 року, є протиправною.

Відповідно до статті 19 Конституції України суд, як орган державної влади, зобов'язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд зазначає, що матеріалами справи не підтверджується правомірність прийняття відповідачем вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ю-55-17 від 05 вересня 2017 року в частині 422178,42 грн.

Враховуючи вищевикладене, оскаржувана вимога про сплату боргу (недоїмки) № Ю-55-17 від 05 вересня 2017 року прийнята відповідачем необґрунтовано, із порушенням вимог чинного законодавства, через що позовні вимоги Комунального підприємства «Компанія «Вода Донбасу» м. Маріуполь до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби про скасування вимоги Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби № Ю-55-17 від 05 вересня 2017 року про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в частині суми 422178,42 грн. підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись Конституцією України та Кодексом адміністративного судочинства України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги Комунального підприємства "Компанія "Вода Донбасу" м. Маріуполь до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби про скасування вимоги Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби № Ю-55-17 від 05 вересня 2017 року про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в частині суми 422178,42 грн. - задовольнити в повному обсязі.

Скасувати вимогу Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби № Ю-55-17 від 05 вересня 2017 року про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в частині суми 422178,42 грн.

Стягнути на користь Комунального підприємства "Компанія "Вода Донбасу" (87547, Донецька область, м. Маріуполь, вул. К.Лібкнехта, буд. 177А, код ЄДРПОУ 00191678) за рахунок бюджетних асигнувань Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби (04119, м. Київ, вул. Дегтярівська, буд. 11, код ЄДРПОУ 39440996) судовий збір в розмірі 6332 (шість тисяч триста тридцять дві)гривні 68 копійок.

Рішення прийнято у нарадчій кімнаті та проголошена вступна та резолютивна частини у судовому засіданні 28 лютого 2018 року в присутності представника позивача.

Повний текст постанови складено та підписано 12 березня 2018 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до п.п. 15-5 п. 15 розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Суддя Олішевська B.В.