Рішення № 72560034, 01.03.2018, Деснянський районний суд м. Чернігова

Справа № 750/11868/17

Провадження № 2/750/356/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 березня 2018 року м. Чернігів

Деснянський районний суд міста Чернігова у складі:

головуючого – судді Литвиненко І.В.,

із секретарем судового засідання Юрченко І. В.,

за участі позивача,

розглянувши справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Діловий центр» Чернігівської обласної ради, про стягнення середнього заробітку та моральної шкоди,

в с т а н о в и в :

29.11.2018 року позивач звернувся до суду з позовом до Комунального підприємства «Діловий центр» Чернігівської обласної ради, про стягнення середнього заробітку за період з 13.09.2017 року по 28.11.2017 року в сім 10872 грн 36 коп та моральної шкоди в сумі 54000 грн. Позовні вимоги обґрунтовував тим, що його було поновлено на роботі з з 04.05.2017 року на підставі рішення Апеляційного суду Чернігівської області, однак фактично не було поновлено, тому має право на стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі. Крім того, позивач зазначає, що йому було завдано моральних страждань, він повинен був докладати додаткових зусиль для організації свого життя та життя родини, внаслідок чого погіршились відносини в сім’ї, несвоєчасно сплачувались кредити та плата за надані послуги, відповідач принижує його честь та гідність перед іншими працівниками, надав робоче місце в кабінеті без вікон, зі штучним освітленням, як особі, яка має інвалідність через вади зору.

Представник відповідача у судове засідання не з’явився, подав відзив на позов, в якому просить відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, оскільки відповідно до п. 32 Постанови Пленуму Верховного суду України від 6 листопада 1992 року N 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», при присудженні оплати за час вимушеного прогулу зараховується заробіток за місцем нової роботи (одержана допомога по тимчасовій непрацездатності, вихідна допомога, середній заробіток на період працевлаштування, допомога по безробіттю), який працівник мав в цей час. Так як ОСОБА_1 отримав 4228,20 грн вихідної допомоги та допомоги по безробіттю в сумі 26114,99 грн, а тому вважають, що підстав для стягнення середнього заробітку немає, також вважають недоведеним факт заподіяння моральної шкоди.

В судовому засіданні позивач підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити в повному обсязі.

Дослідивши письмові докази у справі, суд знаходить підстави для часткового задоволення позову, виходячи з наступного.

З 15.10.2009 ОСОБА_1 працював у КП «Діловий центр» на посаді юрисконсульта, що підтверджується копією його трудової книжки (а.с.4). 03.05.2017 наказом № 21-к ОСОБА_1 звільнено з роботи за п. 1 ст. 40 КЗпП України, у зв’язку зі скороченням штату працівників.

Рішенням Апеляційного суду Чернігівської області від 12 вересня 2017 року поновлено ОСОБА_1 на посаді юрисконсульта Комунального підприємства «Діловий центр» Чернігівської обласної ради з 04 травня 2017 року. Стягнуто з Комунального підприємства «Діловий центр» Чернігівської обласної ради на користь ОСОБА_1 18120 грн 60 коп. середнього заробітку за вимушений прогул та судові витрати в сумі 2688 грн. (а.с. 5-7). В рішенні зазначено, що стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу проводилось з 04 травня по 12 вересня 2017 року.

Постановою старшого державного виконавця Центрального відділу ДВС міста Чернігова Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області ОСОБА_2 було відкрите виконавче провадження з приводу виконання виконавчого листа № 2/750/1379/17 виданого 25.09.2017 щодо поновлення позивача на посаді. Як вбачається із відзиву на позов та не заперечується позивачем, наказом від 28.01.2018 року його було поновлено на роботі.

Конституція України, трудове законодавство закріплюють обов’язок кожного неухильно додержуватися положень Конституції України та законів України, добросовісно здійснювати свої права та обов’язки і встановлює юридичну відповідальність за їх невиконання та передбачає заходи примусового виконання цивільних обов’язків, які виникають, зокрема, безпосередньо з актів законодавства, рішення суду або договору, у разі їх невиконання боржником добровільно (стаття 68 Конституції України, статті 11, 14 Цивільного кодексу України, статті 14, 367 ЦПК України, Закон України «Про виконавче провадження»).

Так, частина перша статті 235 КЗпП України передбачає, що в разі звільнення без законних підстав працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, підлягає негайному виконанню (частина п’ята статті 235 КЗпП України).

Як роз’яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 34 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі слід вважати видання власником про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов’язків.

Отже, аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що законодавець передбачає обов’язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення працівника на роботі і цей обов’язок полягає у тому, що у роботодавця обов’язок видати наказ про поновлення працівника на роботі виникає відразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде дане рішення суду оскаржуватися.

Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом (частина друга статті 14 ЦПК України).

Статтею 236 КЗпП України встановлено, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

У випадку невиконання цього обов’язку добровільно, рішення суду підлягає виконанню у примусовому порядку.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначає Закон України «Про виконавче провадження».

Виходячи з лексичного значення (тлумачення) поняття «затримка», як «зволікання», за змістом норм статті 236 КЗпП України затримкою виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі слід вважати не видання власником (уповноваженим органом) наказу про поновлення працівника на роботі без поважних причин, негайно, після проголошення судового рішення.

Суд приходить до висновку про затримку з вини відповідача виконання судового рішення у розумінні статті 236 КЗпП України, яка зумовлює відповідальність, передбачену цією нормою та вважає за необхідне стягнути середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 13.09.2017 по 28.11.2017 року в сумі 10872 грн 36, так як суд не може вийти за межі заявлених вимог позивачем, відповідно до ч. 2 ст. 264 ЦПК України, хоча середній заробіток за 55 робочих днів за цей період складає 11073,70 грн (55х201,34 грн), обов’язкові платежі з цієї суми не утримано, у зв’язку з чим їх належить утримати при виплаті цієї суми ОСОБА_1 Рішенням апеляційного суду Чернігівської області від 12.09.2017 року встановлено, що сума середнього заробітку позивача, розрахована за березень квітень 2017 року становить 201,34 грн, а отже цей факт не підлягає доказуванню, в силу ч. 4 ст. 82 ЦПК України.

Посилання відповідача на п. 32 Постанови Пленуму Верховного суду України від 6 листопада 1992 року N 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» є недоречним, так як виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу, оскільки Законом не передбачено будь-яких підстав для зменшення його розміру за певних обставин. Зокрема, ч. 3 ст. 117 КЗпП України виключено на підставі Закону України №3248-15 від 20 грудня 2005 року. Зазначені висновки узгоджуються з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного суду України від 25 травня 2016 року у справі №6-511цс16.

Згідно ст.237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Як зазначено в роз’ясненнях Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року „Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Також суд вважає, що позивачу було завдано моральної шкоди, оскільки у зв’язку із несвоєчасним поновленням на роботі і, як наслідок не нарахуванням заробітної плати, позивач був змушений знаходити кошти для існування, враховуючи характер правопорушення внаслідок якого позивач зазнав моральні страждання, глибину страждань, а також враховуючи, а також враховуючи вимоги розумності і справедливості, суд визнає розмір моральної шкоди в сумі 1500 грн., яка підлягає стягненню із відповідача.

Позивачем було сплачено судовий збір в сумі 1600 грн, а повинен був сплатити 1240 грн, иак як позов в частині стягнення моральної шкоди задоволений на 3%, а стягнення середнього заробітку в повному обсязі, на користь позивача з відповідача підлягає стягненню 659,20 грн.судових витрат, відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 12, 81, 141, 258-260, 263-265, 268, ЦПК України, ст.. ст.. 236, 237-1 КЗпП України суд

в и р і ш и в:

позов задовольнити частково.

Стягнути з Комунального підприємства «Діловий центр» Чернігівської обласної ради (місцезнаходження юридичної особи: 14005, м. Чернігів, проспект Миру 49-А, ідентифікаційний код юридичної особи - 33469496) на користь ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1) за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 13.09.2017 року по 28.11.2017 року в сумі 10872 (десять тисяч вісімсот сімдесят дві) грн 36 коп. (з даної суми не відраховані податки і обов’язкові платежі) та 1500 (одна тисяча п'ятсот) грн моральної шкоди, а всього 12372 (дванадцять тисяч триста сімдесят дві) грн 36 коп .

Стягнути з Комунального підприємства «Діловий центр» Чернігівської обласної ради (місцезнаходження юридичної особи: 14005, м. Чернігів, проспект Миру 49-А, ідентифікаційний код юридичної особи - 33469496) на користь ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1) судові витрати в сумі 659,20 грн.

В іншій частині позоу відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Чернігівської області.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення набирає законної сили, якщо протягом встановлених строків, не подана апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

03.03.2018 складене повне судове рішення.

Суддя І.В. Литвиненко