Постанова № 72552911, 27.02.2018, Апеляційний суд Тернопільської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 607/8689/17Головуючий у 1-й інстанції Сливка Л.М. Провадження № 22-ц/789/168/18 Доповідач - Шевчук Г.М.Категорія - 51

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 лютого 2018 року м. Тернопіль

Колегія суддів апеляційного суду Тернопільської області в складі:

головуючого - Шевчук Г.М.

суддів - Міщій О. Я., Ткач З. Є.,

за участю секретаря Романська К.М.

та сторін: ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_2, представника Державного підприємства спеціального зв'язку Погрібного О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу №607/8689/17 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Тернопільського міськрайонного суду від 28 листопада 2017 року, ухваленого суддею Сливкою Л.М., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Тернопільського обласного вузла спеціального зв'язку про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_1 пред'явив до суду позов до Тернопільського обласного вузла спеціального зв'язку (надалі - ТОВСЗ) про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив про те, що звільнений з роботи наказом від 20 червня 2017 року №13/К за п.1 ст.40 КЗпП України, у зв'язку з скороченням чисельності штату.

Даний наказ позивач вважає необґрунтованим, незаконним і винесеним з особистих мотивів директора без дотримання норм трудового законодавства. Зазначає, що йому не надавалось попередження про вивільнення працівників.

Вважає, що ніяких змін в організації виробництва не відбулось.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 28 листопада 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до Тернопільського обласного вузла спеціального зв'язку про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовлено.

Стягнуто із ОСОБА_1 в дохід держави 640 гривень судового збору.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Тернопільського міськрайонного суду від 28 листопада 2017 року та постановити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги, скасувати наказ №13/К від 20 червня 2017 року про звільнення ОСОБА_1 по п.1 ст. 40 КзпП України, поновити його на роботі на посаді фельд'єгеря та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Вказує, що дане рішення суду є необґрунтованим, незаконним у зв'язку з неповним з'ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, невідповідністю висновків суду обставинам справи, порушенням норм матеріального та процесуального права.

Заперечує ту обставину що у відповідача були проведені зміни в організації виробництва, що потягло за собою зменшення чисельності працівників, однак разом з тим вважає, що при прийнятті рішення про звільнення відповідачем проігноровано його переважне право на залишення на посаді при скороченні чисельності працівників. Посилається на ч.1 ст.42 КЗпП України відповідно до якої при скороченні чисельності штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

Також зазначає, що роботодавцем не було проведено порівняльного аналізу кваліфікації та продуктивності праці робітників.

В суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_2 апеляційну скаргу підтримали з підстав зазначеній в ній.

Представник відповідача Державного підприємства спеціального зв'язку Погрібний О.В. апеляційну скаргу заперечив, рішення суду вважає законним і обґрунтованим.

Відповідно до ч. 6 ст.147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративної-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду.

Відповідно до п.3 Розділу XII Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року №1402- VIII апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. Такі апеляційні суди у відповідних апеляційних округах мають бути утворені та розпочати здійснювати правосуддя не пізніше трьох років з дня набрання чинності цим Законом.

У зв'язку із зазначеним справа підлягає розгляду в порядку, встановленому ЦПК України у редакції Закону №2147- VIII від 03 жовтня 2017 року.

Відповідно до п.8 ч.1 1 Розділу XII Прикінцевих та перехідних положень ЦПК України в реакції Закону №2147VIII від 03 жовтня 2017 року, до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційній суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Ознайомившись з матеріалами справи, доводами апеляційної скарги в її межах, заслухавши сторін, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає з наступних мотивів.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що у відповідача відбулись зміни в організації виробництва і праці, в результаті яких була скорочена штатна посада, яку обіймав позивач. При цьому, встановивши, що з моменту повідомлення про скорочення посади і до дня звільнення позивача на підприємстві були відсутні вакантні посади, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову, так як звільнення позивача відбулось з дотриманням вимог трудового законодавства.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, оскільки суд дійшов їх правильно встановивши фактичні обставини справи, з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 51 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до ч. 1 ст. 233 КЗпП України, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Судом встановлено, що згідно наказу/розпорядження/ №146/к про прийом на роботу від 18 вересня 2000 року, ОСОБА_1 прийнятий на роботу з 19 вересня 2000 року за професією фельд'єгеря ТОВСЗ.

На виконання наказу Державного підприємства спеціального зв'язку від 20 квітня 2017 року №106 «Про введення в дію штатного розпису», відповідно до якого з 01 травня 2017 року було підвищено посадові оклади працівників ТОВСЗ, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб 1684 грн., за погодженням з представником від трудового колективу, мало наслідком скорочена чисельність фельд'єгерів філії до 11 штатних одиниць (в порівнянні з 12 штатними одиницями фельд'єгерів, які були передбачені наказом ДПСЗ від 24 листопада 2016 року №413 «Про введення в дію штатного розпису»).

20 квітня 2017 року в.о. директора ТОВСЗ видав наказ №25 «Про скорочення посад», згідно якого, з 21 червня 2017 року слід скоротити наступні посади дільниці з приймання, обробки та доставки відправлень 1 групи: фельд'єгер 1 одиниця.

Наказом в.о. директора ТОВСЗ №12/к від 20 квітня 2017 року «Про попередження про вивільнення» зобов'язано відповідальну за кадрову роботу ОСОБА_4 попередити про наступне вивільнення, згідно п.1 ст.40 КЗпП України, у зв'язку з скороченням штату з 21 червня 2017 року, наступних працівників: фельд'єгерів - ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_1, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14

Наказом (розпорядження) №13/к про припинення трудового договору (контракту) від 20 червня 2017 року позивач звільнений з роботи за професією фельд'єгеря на підставі п.1 ст.40 КЗпП, у зв'язку зі скороченням чисельності штату.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Положеннями частини другої статті 40 КЗпП України визначено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Відповідно до статті 492 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

Колегія суддів не може взяти до уваги доводи апеляційної скарги про те, що у відповідача не відбулось змін в організації виробництва і праці, він не був попереджений про звільнення та йому не була запропонована інша посада оскільки вони спростовуються матеріалами справи.

Так, під змінами в організації виробництва і праці в п. 1 ст. 40 КЗпП України мається на увазі ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, а також скорочення чисельності або штату працівників. Тобто, скорочення чисельності або штату працівників є зміною в організації виробництва і праці.

У пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06 листопада 1992 року № 9 роз'яснено, що розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п. 1 ст. 40 КзпП України, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник чи уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника за його згодою на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

В суді першої інстанції встановлено, що на виконання наказу Державного підприємства спеціального зв'язку від 20 квітня 2017 року №106 «Про введення в дію штатного розпису» скорочена чисельність фельд'єгерів філії ТОВСЗ з 12 штатних одиниць до 11 штатних одиниць. У зв'язку з скороченням штату всіх фельд'єгерів ТОВСЗ було попереджено про наступне вивільнення.

Актом №8 від 20 квітня 2017 року про відмову від підпису про ознайомлення з попередженням про вивільнення, працівниками ТОВСЗ зафіксовано відмову ОСОБА_1 поставити свій підпис про ознайомлення з попередженням про вивільнення. Дане попередження позивачу було зачитано вголос головним бухгалтером відповідальним за кадрову роботу ОСОБА_4

Відповідно до наказу №13/к від 20 червня 2017 року позивача було звільнено за п. 1 ст. 40 КЗпП України у зв'язку зі скороченням займаної ним посади. Зазначене підтверджується також штатним розписом від 01 травня 2017 року, в якому відсутня одна посада фельд'єгеря, яку займав позивач.

Відтак, враховуючи, що на момент звільнення позивача з роботи у відповідача були відсутні вакантні посади та позивача за 2 місяці було попереджено про наступне вивільнення то, відповідачем дотримано процедуру звільнення позивача з посади, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для поновлення позивача на роботі, так як його звільнення відбулось з дотриманням вимог трудового законодавства.

Доводи апелянта, що суд не врахував його переважного права на залишення на роботі колегія суддів не приймає до уваги як необґрунтовані.

Порядок вивільнення працівників у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці та порядок врахування переважного права працівника на залишення на роботі встановлено ст.ст. 42, 49-2 КЗпП України.

В силу вимог ст.42 КЗпП України, при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається: 1) сімейним - при наявності двох і більше утриманців; 2) особам, в сім'ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком; 3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації; 4) працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва; 5) учасникам бойових дій, інвалідам війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"; 6) авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій; 7) працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання; 8) особам з числа депортованих з України, протягом п'яти років з часу повернення на постійне місце проживання до України; 9) працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом осіб офіцерського складу та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, - протягом двох років з дня звільнення їх зі служби ; 10) працівникам, яким залишилося менше трьох років до настання пенсійного віку, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат. Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України.

При вивільненні працівників, у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці в першу чергу підлягає оцінці кваліфікація та продуктивність праці працівників, що підлягають скороченню. І лише за умови рівноцінності кваліфікації та продуктивності праці перевагу на залишення на роботі мають працівники, визначені ч.2 ст.42 КЗпП України.

Коло працівників, серед яких визначаються особи, які мають переважне право на залишення на роботі, та які не мають такого права, стосується всіх працівників, які займають таку ж посаду.

При прийнятті рішення про вивільнення фельд'єгеря ОСОБА_1 за ч.1 ст.40 КЗпП України відповідачем враховано вимоги ст.42 КЗпП України, зокрема кваліфікацію та продуктивність праці позивача в порівнянні з його колегами, фельд'єгерями ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14

Колегія суддів приходить до висновку, що посилання апелянта на наявність вищої освіти не є підставою для висновку про те, що рівень його кваліфікації у професійній діяльності є вищим, ніж у інших працівників фельд'єгерів, оскільки дана посада не вимагає наявності повної вищої освіти, а освіта позивача підтверджує лише здобуття іншої спеціальності.

Судом першої інстанції встановлено, що за період роботи фельд'єгерем ТОВСЗ позивач неодноразово порушував покладені на нього трудові обов'язки (а.с.33-36, 38-41, 44-45)

Позивач не спростував належними та допустимими доказами наявність у нього вищого рівня кваліфікації та продуктивності праці порівняно з іншими працівниками підприємства за показниками, які враховувалися відповідачем при визначенні осіб, які мали переважне право на залишення на роботі.

Доводи апелянта, що відповідач як в.о. директора не мав права звільняти його з роботи колегія суддів не бере до уваги як безпідставні, так вони спростовуються матеріалами справи.

З відомостей з ЄДРПОУ вбачається, що керівником Тернопільського обласного вузла спеціального зв'язку є Погрібний О.В.

Зі змісту положення про Тернопільський обласний вузол спеціального зв'язку Державного підприємства спеціального зв'язку (нова редакція), затвердженого наказом генерального директора Державного підприємства спеціального зв'язку №350 від 23 липня 2009 року, Управління філією здійснює директор (п.6.1. ст.6). Штатний розпис та чисельність штату філії розраховується згідно з нормативними документами і затверджується генеральним директором підприємства (п.6.3. ст.6). Директор філії створює належні умови для високопродуктивної праці, забезпечує додержання законодавства про працю, правил та норм охорони праці, техніки безпеки, протипожежної безпеки та соціального страхування (підпункт 6.4.7. п.6.4. ст.6). Директор філії приймає та звільняє з роботи працівників філії, застосовує до них заходи заохочення, матеріального та дисциплінарного стягнення (підпункт 6.4.8. п.6.4. ст.6).

Колективний договір між адміністрацією та трудовим колективом Державного підприємства спеціального зв'язку на 2015-2020 роки від 25 лютого 2015 року (розглянутий і схвалений у трудових колективах філій, підрозділів) передбачає, що адміністрація підприємства зобов'язується: приймати, переміщувати та звільняти працівників відповідно до законодавства України; проводити вивільнення працівників, у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, тільки після використання всіх наявних і додатково створених можливостей для забезпечення зайнятості на підприємстві, у філії, заповнення всіх вакансій. Не звільняти працівника з роботи по ініціативі адміністрації без достатніх підстав (пункти 2.7.-2.9. Розділу 2 Трудовий договір, зайнятість).

Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду і не містять нових даних, які б давали підстави для скасування ухваленого рішення. Правильно встановивши фактичні обставини справи, суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу необхідно відхилити.

Керуючись ст. ст. 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду від 28 листопада 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови виготовлений 2 березня 2017 року.

Головуюча: Шевчук Г.М.

Судді: Міщій О.Я.

Ткач З.Є.