Рішення № 72550427, 26.02.2018, Крюківський районний суд м. Кременчука

Провадження № 2/537/30/2018

Справа № 537/6309/16-ц

РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26.02.2018 року Крюківський районний суд міста Кременчука Полтавської області в складі: головуючої судді Зоріної Д.О., при секретарі Чернявській А.Л., розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Кременчуці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 (представник позивача – ОСОБА_2) до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення суми боргу та трьох відсотків річних, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1, звернувся до суду із позовною заявою, де просить суд ухвалити рішення, яким стягнути з ОСОБА_3 на його користь 1 922 800 грн. основного боргу та 171 917 грн. – 3% річних; стягнути солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь позивача 5 000 грн.; судові витрати на відповідачів у пропорційних частках.

Свої вимоги позивач мотивував тим, що 24 вересня 2013 року він надав у борг ОСОБА_3 грошові кошти в сумі, еквівалентній 70 000 євро, у строк до 31 грудня 2013 року, які відповідач зобов’язався повернути в такому порядку: 200 000 грн. 00 коп. у строк до 30 жовтня 2013 року, 300 000 грн. 00 коп. у строк до 30 листопада 2013 року, решту за офіційним курсом НБУ у строк до 31 грудня 2013 року. На виконання своїх зобов’язань відповідач видав розписку від 24 вересня 2013 року. Позивач зазначає, що у зазначений в розписці строк відповідач борг не повернув, від врегулювання даного спору у позасудовому порядку уникає. Окрім того, 24 вересня 2013 року між ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_4 було укладено договір поруки б/н, за яким останній поручився за виконання ОСОБА_3 своїх обов’язків за розпискою від 24 вересня 2013 року у розмірі 5 000 грн. 00 коп., без врахування процентів та збитків неустойки (штрафу, пені). ОСОБА_1 вказує, що на момент подання позову до суду ОСОБА_4 свого обов’язку не виконав. У зв’язку із зазначеними обставинами позивач вважає, що відповідачі зобов’язані сплатити вказану суму боргу, яка складає 1 927 800 грн. 00 коп. та 3% річних від простроченої суми, яка за його підрахунками складає 171 917 грн. 00 коп. в період з 31 грудня 2013 року по 08 вересня 2016 року.

В судове засідання позивач, ОСОБА_1, не з’явився, хоча належним чином був повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, згідно поданого ним клопотання просив розглянути справу за його відсутності, та за участю його представника – адвоката ОСОБА_2

Представник позивача, ОСОБА_1 - ОСОБА_2, в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, та з урахуванням зміну курсу української гривні у відношенні до Євро на дату судового засідання, а також того, що строк прострочення сплати боргу збільшився, виступаючи в судових дебатах, просив ухвалити рішення, яким стягнути з відповідача ОСОБА_3 на користь позивача суму боргу в розмірі 2 326 338 грн. 00 коп. основного боргу та 309 460 грн. 46 коп. – 3 % річних від простроченої суми заборгованості, а також просив стягнути в солідарному порядку з відповідачів на користь позивача 5 000 грн. 00 коп., передбачених умовами договору поруки; стягнути з відповідачів на користь позивача судові витрати.

Відповідач, ОСОБА_3, в судове засідання не з’явився, хоча належним чином був повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, його представником – ОСОБА_5, подано до суду заяву, згідно якої він просить суд розглянути справу за його відсутності та за відсутності відповідача ОСОБА_3; зазначив, що проти задоволення позову заперечує.

Згідно письмових заперечень та додаткових пояснень, наданих ОСОБА_3, останній заперечує проти задоволення позову з підстав наявності в діях ОСОБА_1 ознак кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 190 КК України, у зв’язку із чим ним було подано до Вінницької місцевої прокуратури заяву про вчинення кримінального правопорушення. Окрім того, відповідач зазначив, що вказаний у позові договір позики не укладався, а в дійсності між сторонами мали місце господарсько-правові відносини, пов’язані з реалізацією запчастин до сільськогосподарської техніки, за якими відповідачем фактично здійснювались платежі на погашення боргу за розпискою від 24 вересня 2013 року. При цьому, на думку ОСОБА_3, позивач не мав права надавати позику в іноземній валюті за відсутності відповідної індивідуальної ліцензії на здійснення валютних операцій від Національного банку України. ОСОБА_3 також заперечує в частині вимог до ОСОБА_4 з тих підстав, що позивач до пред’явлення позову не звертався до ОСОБА_4 з вимогою про стягнення коштів, при цьому ОСОБА_3 взагалі не було відомо про існування договору поруки від 24 вересня 2013 року. Також відповідач вважає, що строк позовної давності за вимогами позову ОСОБА_1 сплив.

Відповідач, ОСОБА_4, в судове засідання не з’явився, хоча належним чином був повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, згідно поданого ним клопотання, просив суд розглянути справу без його участі.

За викладених обставин суд приходить до висновку про можливість розгляду справи у відсутності сторони відповідачів, на підставі пояснень представника позивач та наявних в справі матеріалів про права та взаємовідносини сторін.

Суд, вислухавши пояснення представника позивача ОСОБА_1 – адвоката ОСОБА_2, ретельно вивчивши, дослідивши та проаналізувавши матеріали справи, приходить до наступних висновків.

Згідно розписки від 24 вересня 2013 року, відповідач, ОСОБА_3, отримав від ОСОБА_1 в борг грошові кошти в розмірі 70 000 Євро зі строком повернення до 31 грудня 2013 року.

Змістом вказаної розписки встановлений наступний порядок повернення коштів: до 30 жовтня 2013 року – в розмірі 200 000 грн. 00 коп., до 30 листопада 2013 року - в розмірі 300 000 грн. 00 коп.; іншу частину суми, що залишиться – повернути по курсу Євро до 31 грудня 2013 року.

Згідно частини 1 статті 1046 Цивільного кодексу України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Положеннями частини 1 статті 1049 Цивільного кодексу України визначено, що позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до змісту частини 2 статті 1047 Цивільного-кодексу України, на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Аналізуючи вказану норму чинного законодавства України, підтвердженням факту укладання договору позики між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на суму 70 000 Євро є розписка від 24 вересня 2013 року, зі змісту якої вбачається, що останній дійсно отримав від позивача грошові кошти в зазначеному розмірі, які зобов’язався повернути до 31 грудня 2013 року.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного суду України №6-996цс17 від 13 грудня 2017 року.

Таким чином, між сторонами виникли правовідносини з приводу виконання умов договору позики.

Як встановлено в судовому засіданні, ОСОБА_3 свої зобов’язання, передбачені умовами договору позики, не виконав.

За приписом статті 526 Цивільного кодексу України, зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 629 Цивільного кодексу Украйни встановлено, що договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини 1 статті 81 Цивільно-процесуального кодексу України в редакції 2017 року, кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Частиною 6 статті 81 Цивільно-процесуального кодексу України в редакції 2017 року передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідачем ОСОБА_3 як докази виконання ним зобов’язання за борговою розпискою надано платіжні доручення №№42 від 11 серпня 2015 року на суму 120 500 грн. 00 коп., 45 від 24 липня 2015 року на суму 68 000 грн. 00 коп., 26 від 30 липня 2015 року на суму 140 000 грн. 00 коп., 43 від 11 серпня 2015 року на суму 70 000 грн. 00 коп., однак суд не приймає їх до уваги, оскільки в них платником зазначено особу – ОСОБА_6, а отримувачами окрім позивача – ФОП ОСОБА_7, ОСОБА_8, які ніякого відношення до справи не мають.

Окрім того, факти, наведені ОСОБА_3 в його письмових запереченнях та поясненнях щодо наявності в діях позивача ознак кримінального правопорушення, а саме шахрайства, не підтверджено належними, допустимими та достовірними доказами в розумінні статей 77, 78 та 79 Цивільно-процесуального кодексу України, а надані останнім докази у вигляді заяви на ім’я керівника Вінницької місцевої прокуратури ОСОБА_9 про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 190 КК України, та повідомлення за вих..№101-56-17 від 24 лютого 2017 року про прийняття та реєстрацію заяви та про доручення проведення досудового розслідування, лише констатують факт звернення ОСОБА_3 до прокуратури із відповідною заявою.

Враховуючи викладене, аналізуючи матеріали справи, документи, суд вважає достовірно доведеним факт невиконання ОСОБА_3 своїх зобов’язань, що випливають із наданої ним розписки, та вирішуючи питання щодо суми, яка підлягає стягненню з нього на користь позивача, суд враховує положення статті 256 Цивільного кодексу України, якими визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, а також положеннями статті 257 Цивільного кодексу України, якими встановлено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

У зв’язку із вищевикладеним, оскільки позивач звернувся до суду із позовом 26 грудня 2016 року, суд приходить до висновку про те, що ним пропущено строк позовної давності для пред’явлення вимоги про стягнення з ОСОБА_3 грошових коштів в розмірі 200 000 грн. 00 коп., які він повинен був повернути строком до 30 жовтня 2013 року, оскільки останнім днем подачі позову за даною вимогою було 30 жовтня 2016 року, а також в розмірі 300 000 грн. 00 коп., які він повинен був повернути строком до 30 листопада 2013 року, так як останнім днем звернення до суду із цією вимогою було 30 листопада 2016 року.

За таких обставин суд вважає за необхідне відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позову в частині стягнення боргу в зазначеному вище розмірі.

Частиною 1 статті 524 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов’язання має бути виражене у грошовій одиниці України – гривні.

Згідно із положеннями частини 1 статті 533 Цивільного кодексу України, грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.

Відповідно до частини 2 статті 533 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Таким чином, положення частини 2 статті 524 та частини 2 статті 533 Цивільного кодексу України допускають, що сторони можуть визначити в грошовому зобов’язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.

У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов’язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом Національного Банку України, встановленим для відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не передбачений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Вказана правова позиція зазначена у постанові Верховного суду України від 01 березня 2017 року по справі №6-284цс17.

Вирішуючи питання щодо суми, яка підлягає стягненню з ОСОБА_3 за договором позики, суд вважає за необхідне виключити із загальної суми боргу за розпискою від 24 вересня 2013 року, яка складає 70 000 Євро, суму коштів, які підлягали сплаті станом на 30 жовтня 2013 року та на 30 листопада 2013 року, оскільки за даними вимогами в задоволенні позову відмовлено.

Згідно офіційного курсу валют Національного банку України станом на день платежу - 30 жовтня 2013 року курс української гривні до Євро становив 11,00 грн. за 1,00 Євро. Таким чином, сума коштів, які мав сплатити відповідач в перерахунку на Євро у цій частині становила 18 181, 81 Євро (200 000 грн. 00 коп./11 грн. 00 коп.)

Згідно офіційного курсу валют Національного банку України, встановленого на 30 листопада 2013 року, курс української гривні до Євро становив 10,90 грн. за 1,00 Євро. Виходячи з наведеного курсу валют, сума коштів, які мав сплатити ОСОБА_3 станом на вказану дату в перерахунку на Євро, становить 27 522, 93 Євро (300 000 грн. 00 коп./10 грн. 90 коп.)

За викладених обставин, сума боргу, яка підлягає стягненню з відповідача ОСОБА_3 на користь ОСОБА_10 у валюті Євро складає 24 295 (18 181,81 + 27 522, 93 = 45 705 Євро; 70 000 – 45 705 = 24 295 Євро), що в перерахунку на українську гривню, згідно офіційного курсу валют Національного банку України станом на день ухвалення рішення, становить 806 351 грн. 00 коп. (24 295 * 33,19).

Частиною 1 статті 1050 Цивільного кодексу України передбачено, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Так, відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи зазначені вище положення чинного законодавства, суд приходить до висновку про законність та обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 в частині стягнення з ОСОБА_3 3 % річних від простроченої суми боргу, який складає 806 351 грн. 00 коп. за період з 01 січня 2014 року по 08 вересня 2016 року, та вважає за необхідне стягнути 3% річних в розмірі 65 082 грн. 47 коп. (за 982 днів прострочення).

Суд звертає увагу на те, що заявлені в судових дебатах представником позивача ОСОБА_2 збільшені вимоги позову суд не приймає до уваги, оскільки останнім порушено порядок, визначений Цивільно-процесуальним кодексом України в редакції 2017 року звернення до суду з клопотанням про збільшення позовних вимог, а саме вони не оформлені у передбаченій положеннями чинного цивільно-процесуального законодавства формі - у вигляді письмового клопотання, а також не надано до суду відомостей щодо сплати судового збору за відповідні вимоги.

Щодо позовних вимог в частині стягнення коштів в розмірі 5 000 грн. 00 коп. з відповідача ОСОБА_4, суд вважає їх такими, що задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що 24 вересня 2013 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 було укладено договір поруки, за умовами якого ОСОБА_4 поручився перед кредитором (ОСОБА_1В.) за виконання обов’язку ОСОБА_3 щодо розрахунків за договором позики - борговою розпискою від 24 вересня 2013 року на суму, еквівалентну 70 000 Євро за офіційним курсом Національного банку України на день платежу.

Пунктом 1.3.1 Договору передбачено обсяг відповідальності поручителя за невиконання ОСОБА_3 свого зобов’язання за основним договором, а саме – 5 000 грн. 00 коп.

Згідно пункту 3.1 Договору поруки, ОСОБА_4 зобов’язався у разі порушення боржником, ОСОБА_3, обов’язку за основним договором, самостійно виконати зазначений обов’язок боржника перед кредитором на підставі письмової вимоги кредитора в строк 5 (п’ять) днів шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок кредитора.

Відповідно до пунктів 4.1, 4.2, 4.2.1, 4.2.3, 4.2.4 Договору поруки, цей Договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до моменту припинення поруки; порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов’язання, а також у разі зміни зобов’язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності; порука припиняється, якщо після настання строку виконання зобов’язання кредитор відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником або поручителем; порука припиняється у разі переведення боргу на іншу особу, якщо поручитель не поручився за нового боржника; порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі.

Частиною 4 статті 559 Цивільного кодексу України встановлено, що порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців з дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя, якщо інше не передбачено законом.

Відповідно до частини 1 статті 251 Цивільного кодексу України, строком є певний період у часі, зі спливом якого пов’язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Згідно із частиною 1 статті 252 Цивільного кодексу України, строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.

Разом з тим, із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов’язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати, що вбачається із положень частини 2 статті 251 та частини 2 статті 252 Цивільного кодексу України.

З договору поруки, укладеного 24 вересня 2013 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_1, вбачається, що в ньому не встановлено строку, після якого порука припиняється, а умова договору поруки, передбачена пунктом 4.2 про його дію до припинення забезпеченого нею зобов’язання не є встановленим сторонами строком припинення дії поруки, оскільки суперечить частині 1 статті 251 та частині 1 статті 252 Цивільного кодексу України, а відтак в цьому разі підлягають застосуванню норми частини 4 статті 559 Цивільного кодексу України про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців не пред’явить вимоги до поручителя.

У договорі позики, укладеному 24 вересня 2013 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 у формі розписки строк повернення боргу чітко визначений – 31 грудня 2013 року.

За таких обставин, у ОСОБА_1 виникло право пред’явлення вимоги до ОСОБА_4 про стягнення з нього 5 000 грн. 00 коп. у випадку порушення боржником за основним договором обов’язку щодо сплати суми боргу, починаючи з 31 грудня 2013 року, протягом наступних шести місяців.

З матеріалів справи вбачається, що позивач проти зазначеного вище строку таку вимогу до відповідача ОСОБА_4 як до поручителя не пред’явив, відповідні на те докази суду не надані, у зв’язку із чим суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_4 як до поручителя, є безпідставними, у зв’язку із чим задоволенню не підлягають.

Статтею 141 Цивільно-процесуального кодексу України (в редакції від 15 грудня 2017 року) передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено на суму 871 433 грн. 47 коп., то, відповідно до ставок судового збору, передбаченого статтею 4 Закону України «Про судовий збір» від 08 липня 2011 року № 3674-VI (зі змінами), чинного на дату ухвалення рішення, сума судового збору по даному позову становить 8 714 грн. 33 коп. (1% ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткових мінімумів для працездатних осіб).

Враховуючи ту обставину, що позивачем при подачі позову до суду було сплачено судовий збір за ставками Закону України «Про судовий збір» від 08 липня 2011 року № 3674-VI в редакції, що діяла на момент подачі позову, в розмірі 6 890 грн. 00 коп. (згідно квитанції №0661110023 від 11 січня 2017), суд вважає за необхідне стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір в зазначеному розмірі, а також стягнути на користь держави судовий збір в розмірі 1 824 грн. 33 коп.

Керуючись статтями 5, 10, 13, 19, 76, 77, 81, 133, 141, 263, 264, 265 Цивільно-процесуального кодексу України (в редакції від 15 грудня 2017 року), статтями 526, 559, 625, 1049, 1050 Цивільного Кодексу України, суд –

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, місце проживання: 39600, АДРЕСА_1) до ОСОБА_3 (ІНФОРМАЦІЯ_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2, місце проживання: 22432, Вінницька область, Калинівський район, село Іванів, вулиця Царська Гора, будинок 75) , ОСОБА_4 (ІНФОРМАЦІЯ_2, реєстраційний номер облікової картка платника податків НОМЕР_3, місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_3) про стягнення суми боргу та трьох відсотків річних – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 суму основного боргу в розмірі 806 351 грн. 00 коп., згідно розписки від 24 вересня 2013 року.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 3 % річних від простроченої суми за період з 01 січня 2014 року по 08 вересня 2016 року в розмірі 65 082 грн. 47 коп.

В частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_4 – відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 суму судового збору, сплаченого останнім при подачі позову до суду, в розмірі 6 890 грн. 00 коп.

Стягнути з ОСОБА_3 в дохід держави судовий збір в розмірі 1 824 грн. 33 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.

Повний текст судового рішення буде виготовлено 03 березня 2018 року.

Суддя: Д.О. Зоріна