Постанова № 72548821, 28.02.2018, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/1001/18

Номер справи місцевого суду: 520/7487/17

Головуючий у першій інстанції Куриленко О. М.

Доповідач Кравець Ю. І.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.02.2018 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого судді - Кравця Ю.І.,

суддів: Журавльова О.Г., Комлевої О.С.,

з участю секретаря судового засідання - Ліснік Н.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Одеса цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Житлово-комунального сервісу «Вузівський», Товариства з обмеженою відповідальністю «Інфокс», Товариства з обмеженою відповідальністю «Одесагаз-Постачання», Комунального підприємства «Теплопостачання міста Одеса» про списання комунальних платежів, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Київського районного суду м.Одеси від 17.10.2017 року,

встановила:

27.06.2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду з даним позовом, вимоги якого в подальшому уточнив та згідно редакції від 12.07.2017 року просив суд ухвалити рішення, яким: зобов'язати відповідачів виконати певну дію - списати заборгованість за комунальні послуги за адресою: АДРЕСА_1, а саме: ЖКС «Вузівський» у сумі 4724, 42 грн., ТОВ «Інфокс» у сумі 4 976, 48 грн., ТОВ «Одесагаз-Постачання» у сумі 2 445, 29 грн., КП «Теплопостачання міста Одеса» у сумі 30 589 грн., що у загальній сумі складає 40 290 грн., мотивуючи свої вимоги тим, що боргова сума за комунальні платежі нараховується приблизно з 2000 року, що є порушенням ст. 257 ЦК України. Крім того, останні три роки йому нараховують борг за комунальні послуги, при цьому він звертався до відповідачів з завами про відмову від комунальних послуг у зв`язку з непроживанням у зазначеній квартирі.

Рішенням Київського районного суду м.Одеси від 17.10.2017 року у задоволені позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено у повному обсязі.

Не погоджуючись із рішенням суду, позивач ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій з посиланням на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм процесуального та неправильне застосування матеріального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити заявлені ним позовні вимоги у повному обсязі, при цьому не навів конкретних порушень судом першої інстанції, звівши доводи апеляційної скарги до цитування норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення в межах позовної заяви та доводів апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Відмовляючи у задоволені позову, суд встановив наступні обставини та дійшов таких висновків.

Суд зауважив, що жодних нових доказів, окрім тих, що були надані до позовної заяви, позивач суду не надав, з клопотаннями про їх витребування не звертався, вказане право судом було роз'яснено, доказів неможливості отримати їх самостійно не навів, у зв`язку з чим справа розглянута за наявними у ній доказами.

В судовому засіданні встановлено, що позивач ОСОБА_2 на підставі Розпорядження Київської районної адміністрації Одеської міської ради від 15.12.2014 року № 29251080, є наймачем житлової площі, що складається із трьох кімнат, житловою площею 40,20 кв.м., загальною площею 54,50 кв.м., ізольованої квартири АДРЕСА_2.

Згідно рахунку-повідомлення № 691 від 04.07.2017 року позивач ОСОБА_3 має заборгованість за житлово-комунальні послуги у загальному розмірі 40 290,51 грн., з яких: за опалення - 30 589,61 грн.; за утримання будинку та прибудинкової території - 4 383,87 грн.; за вивіз сміття - 340,55 грн.; за холодну воду - 4 976,48 грн.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач посилався на те, що останні три роки йому нараховують борг за комунальні послуги, при цьому він подавав до відповідачів заяви про відмову від комунальних послуг.

Дійсно, в матеріалах справи містяться відповідні заяви позивача до: ПАТ «Одесагаз» від 15.04.2014 року, 01.07.2015 року, 30.05.2016 року та 28.03.2017 року; до КП «Теплопостачання міста Одеси» від 16.04.2014 року, 30.06.2015 року, 31.05.2016 року та 27.06.2017 року; до Філії «Інфоксводоканал» від 14.04.2014 року, 02.07.2015 року, 31.05.2016 року та 21.03.2017 року; а також до КП «ЖКС Вузівський» від 04.04.2014 року, 11.08.2015 року, 30.05.2016 року та 23.05.2017 року.

Як передбачає ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил; комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо- та електропостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що до житлово-комунальних послуг у тому числі відносяться і послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо).

Відповідно до ст.19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

Відповідно до вимог ст.20 Закону України №Про житлово-комунальні послуги» споживач має право: одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг; одержувати в установленому законодавством порядку необхідну інформацію про перелік житлово-комунальних послуг, їх вартість, загальну вартість місячного платежу, структуру ціни/тарифу, норми споживання, порядок надання житлово-комунальних послуг, їх споживчі властивості тощо; на відшкодування збитків, завданих його майну та/або приміщенню, шкоди, заподіяної його життю чи здоров'ю внаслідок неналежного надання або ненадання житлово-комунальних послуг; на усунення протягом строку, встановленого договором або законодавством, виявлених недоліків у наданні житлово-комунальних послуг; на зменшення розміру плати за надані послуги в разі їх ненадання або надання не в повному обсязі, зниження їх якості в порядку, визначеному договором або законодавством; на несплату вартості житлово-комунальних послуг за період тимчасової відсутності споживача та/або членів його сім'ї при відповідному документальному оформленні, а також за період фактичної відсутності житлово-комунальних послуг, визначених договором у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України; отримувати від виконавця компенсацію в розмірі, визначеному договором, рішенням суду або законодавством, за перевищення нормативних термінів на проведення аварійно-відновлювальних робіт; на перевірку кількості та якості житлово-комунальних послуг у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Споживач має право на укладення договору з виконавцем відповідних послуг на профілактику, повірку, а також заміну або ремонт санітарно-технічних приладів, пристроїв, обладнання та засобів обліку, що вийшли з ладу.

Споживач зобов'язаний: укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору; своєчасно вживати заходів щодо усунення виявлених неполадок, пов'язаних з отриманням житлово-комунальних послуг, що виникли з власної вини; забезпечувати цілісність засобів обліку комунальних послуг та не втручатися в їх роботу; за власний рахунок ремонтувати та міняти санітарно-технічні прилади і пристрої, обладнання, що вийшли з ладу з його вини; оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом; дотримуватися правил пожежної і газової безпеки, санітарних норм; допускати у приміщення, будинки і споруди представників виконавця/виробника в порядку, визначеному законом і договором, для ліквідації аварій, усунення неполадок санітарно-технічного та інженерного обладнання, його встановлення і заміни, проведення технічних і профілактичних оглядів та перевірки показників засобів обліку; дотримуватися вимог житлового та містобудівного законодавства щодо здійснення ремонту чи реконструкції приміщень або їх частин, не допускати порушення законних прав та інтересів інших учасників відносин у сфері житлово-комунальних послуг; своєчасно проводити підготовку жилого будинку, помешкання (в якому він проживає або яке належить йому на праві власності) та його технічного обладнання до експлуатації в осінньо-зимовий період; у разі несвоєчасного здійснення платежів за житлово-комунальні послуги сплачувати пеню у встановлених законом чи договором розмірах.

Аналогічні права та обов'язки споживача закріплені і в Правилах надання послуг централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води та водовідведення, затверджених постановою КМУ №630 від 21.07.2005 року.

Згідно з п.29 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, споживач має право на зменшення розміру плати в разі тимчасової відсутності споживача або членів його сім`ї на підставі письмової заяви споживача та офіційного документа, що підтверджує його відсутність.

Відповідно до ч.1 ст. 11 ЦПК України (чинної на момент вирішення справи) суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Суд зазначив, що при поданні позовної заяви та протягом розгляду цивільної справи позивач не скористався своїм процесуальним правом та не надав до суду жодного належного та допустимого доказу, який би містив інформацію щодо предмету доказування, а саме: не надано доказів виїзду з України та періоди фактичного його не проживання у спірній квартирі, надані заяви позивача свідчать лише про його намір виїзду, а не сам виїзд.

Окрім того, суд звертає увагу, що представники ТОВ «Інфокс» двічі намагалися здійснити опломбування квартири, однак їм це здійснити не вдалося у зв'язку з відмовою позивача, про що свідчать відповідні акти складені 16.06.2016 року та 02.10.2016 року.

Згідно ст. 10 ЦПК України (чинної на момент вирішення справи) кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 57 ЦПК України (чинної на момент вирішення справи) доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.

Частиною 1 статті 58 ЦПК України (чинної на момент вирішення справи) визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до ч. 2. ст. 59 ЦПК України (чинної на момент вирішення справи) обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно ст. 60 ЦПК України (чинної на момент вирішення справи) кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі виникає спір.

Відповідно до п. 27 Постанови Пленуму ВСУ № 14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

Згідно вимог ст. ст. 27, 28, 29, 30 ЦПК України (чинних на момент вирішення справи), засобами доказування в цивільній справі є пояснення сторін і третіх осіб, показання свідків, письмові докази, речові докази і висновки експертів. Суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Обставини, які за законом повинні бути підтвердженні певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування. Кожна сторона має довести ті обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Окрім того відповідно до змісту ст.ст.11, 15 ЦК України цивільні права й обов'язки виникають з дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Кожна особа має право на судовий захист. Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. Під способом захисту цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів визначений у ст.16 ЦК України.

Зі змісту вказаної норми закону власник порушеного права може скористатися не любим, а цілком конкретним засобом захисту свого права, передбаченим законом або договором.

Із зазначених позивачем предмета та підстав позову вбачається, що предметом спору стала правомірність нарахування відповідачами плати за використані послуги водопостачання, водовідведення, теплопостачання і т.п. , яку позивач просить списати.

Аналізуючи зміст норм діючого законодавства можна зробити висновок про те, що оскарження наявності боргу на особовому рахунку, який не встановлює для позивача будь-яких обов'язків, не передбачено чинним законодавством, як спосіб захисту порушених прав.

Крім того, суд вважав доцільним роз'яснити позивачеві, що у разі звернення відповідачів до суду з позовами про стягнення оскаржуваної суми боргу з позивача, останній має право посилатися на необґрунтованість позовних вимог, та заявляти клопотання про застосування строків позовної давності, як це передбачено ч. 3 ст. 267 ЦК України.

До того ж часу списання боргу чи визнання його недійсним не передбачено діючим законодавством, як спосіб захисту прав.

Крім того, суд зазначив, що до компетенції судів не входить списання існуючих боргів по оплаті житлово-комунальних послуг.

Відповідно до ст. 1 ЦПК України (чинної на момент вирішення справи) завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі ст. 3 ЦПК України (чинної на момент вирішення справи) кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. Частиною 2 ст. 3 ЦПК України (чинної на момент вирішення справи) зазначено, що у випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси.

Згідно з вимогами ст.ст.124, 129 Конституції України, ст.1 ЦПК України (чинної на момент вирішення справи) задачами цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних, прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Основними засадами судочинства є законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами, забезпечення апеляційного та касаційного оскарження та обов'язковість рішень суду до виконання.

Позов - це вимога позивача до відповідача, спрямована через суд, про захист порушеного або оспорюваного суб'єктивного права та охоронюваного законом інтересу, яке здійснюється у визначеній законом процесуальній формі. Предмет позову - це певна матеріально - правова вимога позивача до відповідача, яка кореспондує зі способами захисту права, визначеними зокрема, ст. 16 ЦК України. Підстава позову - це фактичні обставини, на яких ґрунтується вимога позивача

Реалізуючи передбачене ст. 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду. Відсутність порушеного права є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові. Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

У зв'язку з вищевикладеним, на підставі повного, об'єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів, з'ясування фактичних обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, оцінивши наявні у справі докази, з'ясувавши їх достатність і взаємний зв'язок у сукупності, суд першої інстанції дійшов до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_2 задоволенню не підлягають, через їх безпідставність та необґрунтованість.

Колегія суддів погоджується з такими висновками районного суду. Оскільки, суд першої інстанції, з'ясувавши обставини справи та давши належну оцінку зібраним доказам, дійшов до обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову. Вказані висновки суду відповідають зібраним у справі доказам, яким судом дана належна оцінка, правильно визначена юридична природа правовідносин що виникли і закон, який їх регулює.

Апеляційна скарга не містить інформації щодо конкретних порушень судом першої інстанції, звівши доводи апеляційної скарги до цитування норм матеріального та процесуального права.

Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальної частині оскаржуваного рішення.

Таким чином колегія суддів вважає, що суд першої інстанції розглянув справу відповідно до ст. 13 ЦПК України: за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 259, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів,

постановила:

Апеляційну скаргу скаргою ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Рішення Київського районного суду м.Одеси від 17.10.2017 року - залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з моменту її прийняття, проте може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 02.03.2018 року.

Головуючий Ю.І.Кравець

Судді: О.Г.Журавльов

О.С.Комлева