Постанова № 72548307, 28.02.2018, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/234/18

Номер справи місцевого суду: 522/14590/16-ц

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач Журавльов О. Г.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.02.2018 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого - Журавльова О.Г.,

суддів: Комлевої О.С., Кравця Ю.І.,

при секретарі Ліснік Н.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення безпідставно отриманих коштів, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 19 жовтня 2017 року,

встановила:

У серпні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду з вказаним позовом, посилаючись на те, що 03.03.2015 року між ним та ОСОБА_3 було досягнуто згоди щодо укладення договору позики, відповідно до якого ОСОБА_2 передає на користь ОСОБА_3 грошові кошти в розмірі 1490000,00 грн. На виконання зазначеного договору позивачем було перераховано на користь відповідача зазначену грошову суму, однак відповідач відмовилась укласти письмовий договір позики та відмовляється повернути грошові кошти, у зв’язку з чим позивач звернувся до суду з вимогою стягнути з відповідача безпідставно набуті кошти в розмірі 1490000,00 грн. та 3% річних, що згідно заяви про збільшення позовних вимог від 13.03.2017 року становить 91134,00 грн.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 19 жовтня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.

Зазначене рішення суду оскаржує в апеляційному порядку ОСОБА_2 В скарзі з посиланням на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права ставиться питання про скасування судового рішення та ухвалення нового рішення про задоволення позову.

Апелянт в судове засідання не з’явився. Про дату, час і місце розгляду справи в апеляційному суді повідомлявся належним чином.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши суддю – доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення в межах позовних вимог, доводів апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно ч.1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Відповідно до ч. 1-3 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об’єктивно не залежали від нього.

Згідно ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що згідно наявної в матеріалах справи довідки від 19.07.2016 року з поточного рахунку позивача №26208010127493 у гривнях, відкритого в ПАТ «БАНК ВОСТОК», 03.03.2015 року було здійснено переказ коштів в розмірі 1490000,00 грн. на користь ОСОБА_3 на поточний рахунок №26201010077681.

З витребуваних від ПАТ «БАНК ВОСТОК» матеріалів вбачається, що 25.02.2015 року між ПАТ «БАНК ВОСТОК» та ОСОБА_3 укладено договір банківського рахунку №7/33063/Т, згідно п. 1.1. якого банк відкриває клієнту поточний рахунок №26201010077681 на підставі заяви клієнта на відкриття рахунку.

Згідно виписки по особовому рахунку грошові кошти в розмірі 1490000,00 грн. перераховано ОСОБА_2 на поточний рахунок №26201010077681.

Відповідно до ст. 1046-1047 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Як зазначає позивач, грошові кошти було передано ним на користь відповідача у зв’язку із укладенням договору позики, про що свідчить і зарахування грошових коштів на рахунок №26201010077681, однак, обґрунтовуючи заявлені вимоги, позивач просив суд стягнути зазначені кошти як набуті без достатньої правової підстави.

Згідно з частинами першою та другою статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов’язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов’язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Виходячи зі змісту зазначеної норми можна виокремити особливості змісту та елементів кондиційного зобов’язання.

Кондикційне зобов’язання виникає за наявності таких умов: 1) набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Конструкція статті 1212 ЦК, як і загалом норм глави 83 ЦК, свідчить про необхідність установлення так званої «абсолютної» безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.

Ознаки, характерні для кондиції, свідчать про те, що пред’явлення кондиційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов’язаний договірними правовідносинами щодо речі.

Отже, кондиція – позадоговірний зобов’язальний спосіб захисту права власності або іншого речового права, який може бути застосований самостійно. Кондикція також застосовується субсидіарно до реституції та віндикації як спосіб захисту порушеного права у тому випадку, коли певна вимога власника (титульного володільця) майна не охоплюється нормативним урегулюванням основного способу захисту права, але за характерними ознаками, умовами та суб’єктним складом підпадає під визначення зобов’язання з набуття або збереження майна без достатньої правової підстави.

За таких обставин, судом першої інстанції, всупереч твердженню апеляційної скарги, зроблений правильний висновок, що позивачем обрано не вірний спосіб захисту права, оскільки застосування положень ст. 1212 ЦК України передбачає абсолютну безпідставність набуття майна, тоді як позивач, перераховуючи грошові кошти, діяв з метою виконання укладеного між сторонами договору позики.

Крім того, права особи, яка вважає себе власником майна, підлягають захисту шляхом задоволення позову до володільця, з використанням правового механізму, установленого статтею 1212 ЦК України у разі наявності правових відносин речово-правового характеру безпосередньо між власником та володільцем майна.

Таким чином, обов’язковою умовою для витребування безпідставно набутого майна є встановлення факту, що особа, до якої пред’явлено позов, дійсно є володільцем майна на момент пред’явлення вимоги про витребування.

Однак, позивачем не надано жодних належних та достатніх доказів того, що відповідач дійсно отримала перераховані ним грошові кошти.

Як зазначає відповідач, рахунок, на який перераховано грошові кошти, відкрито на підставі договору, який нею не укладався та зазначає, що між нею та ПАТ «Банк Восток» було укладено договір банківського вкладу «Максимальний» №2/161530 від 23.05.2012 року, за яким вкладник передала банку суму вкладу в розмірі 6000,00 доларів США, та банк відкрив вкладнику депозитний рахунок №26308010077681 для обліку суми вкладу та рахунок №26386010077681 для обліку нарахованих відсотків.

25.05.2012 року між ПАТ «БАНК ВОСТОК» та ОСОБА_3 було укладено договір №2 банківського вкладу «Додатковий», згідно п.1.1 якого банк відкриває депозитний рахунок №26201010077681 у доларах США, призначений виключно для розміщення коштів, перерахованих з інших власних строкових депозитних рахунків вкладника, розміщених в ПАТ «БАНК ВОСТОК».

Сам лише факт перерахування грошових коштів на рахунок відкритий на ім’я ОСОБА_3 не є належним доказом набуття відповідачем грошових коштів. Крім того, за клопотанням відповідача судом прийнято ухвалу про витребування доказів від ПАТ «БАНК ВОСТОК», зокрема заяви на відкриття поточного рахунку№26201010077681, договору банківського рахунку №7/33063/Т від 25.02.2015 року, довіреність на розпорядження рахунком №26201010077681, заяву на видачу готівкових коштів в розмірі 1490000,00 грн. та ін., однак вимоги ухвали ПАТ «БАНК ВОСТОК» виконано не було.

Доказів, які б спростовували встановлені обставини, апелянтом до суду апеляційної інстанції не надані.

Враховуючи встановлене, суд першої інстанції, з'ясувавши обставини справи та давши належну оцінку зібраним доказам, дійшов до обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для відмови позивачу у задоволенні позову. Вказані висновки суду відповідають зібраним у справі доказам, яким судом дана належна оцінка, правильно визначена юридична природа правовідносин що виникли і закон, який їх регулює, а доводи апеляційної скарги про порушення прав апелянта є необґрунтованими та не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальної частині оскаржуваного рішення.

Докази та обставини, на які посилається апелянт в скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив наявні у справі докази, дав їм належну оцінку, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам ст. ст. 263, 375 ЦПК України, підстави для його скасування відсутні.

Суди розглядають цивільні справи відповідно до вимог ст. 13 ЦПК України, тобто в межах заявлених вимог та на підставі наданих сторонами доказів.

Згідно ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановленим цим кодексом.

Таким чином колегія суддів вважає, що суд першої інстанції розглянув справу відповідно до ст. 13 ЦПК України: за зверненням фізичних осіб, в межах заявлених ними вимог та на підставі наданих ними доказів, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст. ст. 268, п. 1 ч. 1 ст. 374, 375, 382, 383, 384 ЦПК України, судова колегія,

постановила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 19 жовтня 2017 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.

Повний текст Постанови складено 01 березня 2018 року.

Головуючий О.Г.Журавльов

Судді О.С.Комлева

ОСОБА_4