Постанова № 72546820, 28.02.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 01010, м. Київ, вул. Московська, 8, корп. 30. тел/факс 254-21-99, e-mail: inbox@apladm.ki.court.gov.ua

Головуючий у першій інстанції: Українець В.В.

Суддя-доповідач: Епель О.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 лютого 2018 року Справа № 760/11182/17

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: Епель О.В.,

суддів: Карпушової О.В., Кобаля М.І.,

за участю секретаря Лісник Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу Міністерства оборони України на постанову Солом'янського районного суду м. Києва від 13 грудня 2017 року у справі:

за позовом ОСОБА_3

до Міністерства оборони України,

Волинського обласного військового комісаріату

про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії та стягнення коштів,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_3 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Міністерства оборони України (далі - відповідач-1), Волинського обласного військового комісаріату (далі - відповідач-2) про:

- визнання протиправними дій відповідачів щодо не призначення позивачу одноразової грошової допомоги у разі настання інвалідності ІІІ групи, яка настала внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 р. № 975 «Про затвердження порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчання (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві» та ст.ст. 16, 16-3 Закону України «Про соціальний та правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей»;

- зобов'язання відповідачів призначити та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу у разі настання інвалідності ІІІ групи, яка настала внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 р. № 975 «Про затвердження порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчання (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві» та ст.ст. 16, 16-3 Закону України «Про соціальний та правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей» у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на день встановлення інвалідності;

- стягнення з відповідачів солідарно на користь позивача одноразової грошової допомоги у разі настання інвалідності ІІІ групи, яка настала внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 р. № 975 «Про затвердження порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчання (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві» та ст.ст. 16, 16-3 Закону України «Про соціальний та правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей» у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на день встановлення інвалідності, у сумі 827624,00 грн.

Постановою Солом'янського районного суду м. Києва від 13 грудня 2017 року адміністративний позов було задоволено частково, а саме: визнано протиправною бездіяльність Міністерства оборони України щодо не розгляду по суті заяви позивача про виплату одноразової грошової допомоги у разі настання ІІІ групи інвалідності внаслідок поранення (контузії), отриманого під час виконання обов'язків військової служби, відповідно до Закону України «Про соціальний та правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей» та постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 р. № 975 «Про затвердження порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчання (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві», та зобов'язано Міністерства оборони України прийняти рішення за результатами розгляду питання про виплату позивачу зазначеної допомоги, з урахуванням висновків суду.

В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням позивач та відповідач - Міністерство оборони України подали апеляційні скарги.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 28 лютого 2018 року апеляційне провадження за апеляцію позивача було закрито у зв'язку з поданням ним клопотання про відмову від його апеляційної скарги.

Відповідач у своїй апеляційній скарзі просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нову постанову про відмову в задоволенні позову в повному обсязі, посилаючись на те, що позивачем не надано документ, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії), що інвалідність позивачу встановлена більше, ніж через три місяці після звільнення зі служби, що позивач під час проходження служби у збройних сила СРСР не був громадянином України, а також, що дана справа підлягала розгляду окружним судом.

З цих та інших підстав апелянт - відповідач вважає, що судом неповно з'ясовано обставини справи та порушено норми матеріального і процесуального права.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідача позивач просить залишити її без задоволення, а рішення суду - без змін та, зокрема зазначає, що доводи апелянта є безпідставними, необґрунтованими та спростовуються матеріалами справи.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги відповідача та доводи другої сторони, наведені в його відзиві на апеляцію, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін, з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, у період з 14.08.1984 р. по 14.02.1985 р. позивач проходив військову службу в Збройних Силах, приймав участь в бойових діях в Афганістані.

Позивачу видано посвідчення учасника бойових дій від 13.05.2002 р. НОМЕР_1, який має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій.

У витягу з протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишнього військовослужбовця від 03.11.2015 р. № 4078 визначено, що поранення, контузія, захворювання позивача пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії.

Відповідно до виписки до акту МСЕК від 08.02.2016 р. № 105 позивачу було встановлено ІІІ групу інвалідності з 05.01.2016 р. у зв'язку з пораненням (контузія), пов'язаним з виконанням обов'язків військової служби (ДРА).

Відповідно до протоколу засідання Комісії з розгляду питань, пов'язаних з призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби, від 13.05.2016 р. № 34 документи позивача було повернуто на доопрацювання ОВК через відсутність документів, що свідчать про причину та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), про позивача повідомлено листом від 12.06.2017 р. № 3/6/1989.

Позивач, вважаючи протиправними дії відповідачів щодо не призначення йому одноразової грошової допомоги у разі настання інвалідності ІІІ групи, яка настала внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Судова колгеія встановила, що задовольняючи адміністративний позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що в день встановлення позивачу інвалідності ІІІ групи у зв'язку із захворюванням, яке пов'язане з виконанням обов'язків військової служби, він набув право на отримання відповідної одноразової грошової допомоги, що підтверджується всіма необхідними документами, і що дане питання безпідставно не було розглянуто та вирішено Міноборони у порядку, визначеному законодавством.

Відмовляючи в решті позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що вони є передчасними.

Дослідивши матеріали справи у їх сукупності, колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Законом України «Про соціальний та правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 р. № 2011-XII (далі - Закон № 2011-ХІІ), постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 р. № 975 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчання (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві» (далі - Порядок № 975), Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 р. № 393 «Про затвердження Порядку обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей» (далі - Порядок № 393).

Так, відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У ч. 1 ст. 3 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що він поширюється, зокрема на військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов'язаного з проходженням військової служби.

Згідно з пп. 4 п. 2 ст. 16 Закону № 2011-ХІІ одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.

Підпунктом «б» частини 1 статті 16-2 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності IIІ групи.

Відповідно до п. 3 Порядку № 975 днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.

Згідно з п. 6 Порядку № 975 одноразова грошова допомога призначається і виплачується: військовослужбовцю, інвалідність якого настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок зазначених причин, у розмірі: 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності II групи.

У п. 11 Порядку № 975 визначено, що вiйськовослужбовець, вiйськовозобов'язаний та резервiст, якому виплачується одноразова грошова допомога у разi настання iнвалiдностi чи втрати працездатностi без встановлення йому iнвалiдностi, подає уповноваженому органу такi документи: заяву про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням iнвалiдностi чи часткової втрати працездатностi без встановлення iнвалiдностi; довiдку медико-соцiальної експертної комiсiї про встановлення групи iнвалiдностi або вiдсотка втрати працездатностi iз зазначенням причинного зв'язку iнвалiдностi чи втрати працездатностi.

До заяви додаються копiї: постанови вiдповiдної вiйськово-лiкарської комiсiї щодо встановлення причинного зв'язку поранення (контузiї, травми або калiцтва), захворювання; документа, що свiдчить про причини та обставини поранення (контузiї, травми або калiцтва), зокрема про те, що воно не пов'язане iз вчиненням особою кримiнального чи адмiнiстративного правопорушення або не є наслiдком вчинення нею дiй у станi алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'янiння, або навмисного спричинення собi тiлесного ушкодження; сторiнок паспорта з даними про прiзвище, iм'я та по батьковi i мiсце реєстрацiї; документа, що засвiдчує реєстрацiю фiзичної особи у Державному реєстрi фiзичних осiб - платникiв податкiв, виданого органом доходiв i зборiв (для фiзичної особи, яка через свої релiгiйнi переконання вiдмовляється вiд прийняття реєстрацiйного номера облiкової картки платника податкiв, офiцiйно повiдомила про це вiдповiдний орган доходiв i зборiв та має вiдмiтку в паспортi громадянина України, - копiю сторiнки паспорта з такою вiдмiткою).

Згідно з п. 12 Постанови № 975 призначення і виплата одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, військовозобов'язаним та резервістам, яких призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, здійснюється Міноборони, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, та іншими органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов'язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами (далі - розпорядник бюджетних коштів).

Абзацом 9 пункту 1 Порядку № 393 передбачено, що для призначення пенсій за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ», особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ до вислуги років зараховуються, зокрема, дійсна військова служба у Радянській Армії та Військово-Морському Флоті, прикордонних, внутрішніх, залізничних військах, в органах державної безпеки та інших військових формуваннях колишнього СРСР, а також служба в органах внутрішніх справ колишнього СРСР та інші види служби і періоди роботи, які відповідно до законодавства колишнього СРСР зараховувалися до вислуги років для призначення пенсій військовослужбовцям, а також особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ. Вислуга років (у тому числі на пільгових умовах) у цьому випадку обчислюється у порядку, встановленому законодавством колишнього СРСР, якщо цією постановою не передбачено більш пільгових умов зарахування до вислуги років часу служби для призначення пенсій військовослужбовцям та особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ.

Таким чином, з викладених правових норм вбачається, що в питаннях соціального захисту військовослужбовці прикордонних військ колишнього СРСР прирівняні до військовослужбовців Збройних Сил України.

При цьому, право особи на отримання одноразової грошової допомоги по інвалідності, що настала внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби, виникає з дня встановлення інвалідності, що визначається датою, вказаною в довідці МСЕК, і обов'язок щодо забезпечення його реалізації шляхом прийняття відповідного рішення покладено на Міністерство оборони України.

Водночас, порядок отримання особою зазначеної допомоги та її розмір регламентуються законодавством, чинним на момент виникнення в неї такого права.

Аналогічний правовий підхід застосовано Верховним Судом України в постановах від 18.11.2014 р. та від 21.04.2015 р. у справах №№ 21-446а14, 21-183а13 відповідно.

Виходячи з цього, колегія суддів звертає увагу на те, що оскільки інвалідність ІІІ групи внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби, була встановлена позивачу 05.01.2016 р., то саме з цієї дати він набув право на отримання одноразової грошової допомоги у порядку та розмірі, визначеному законодавством, чинним станом на вказану дату, тобто ст.ст. 16, 16-2 Закону № 2011-ХІІ та Порядком № 975, якими передбачено її 150-кратний розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб і обов'язок щодо забезпечення реалізації зазначеного права позивача покладено на Міністерство оборони України.

З огляду на це, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що невиконання відповідачем-1 покладеного на нього обов'язку з призначення позивачу вказаної допомоги, не розгляду його документів у порядку, передбаченому чинним законодавством, з поверненням на доопрацювання без прийняття відповідного рішення призвело до порушенням ст.ст. 16, 16-2 Закону № 2011-ХІІ та Порядком № 975 і є протиправною бездіяльністю даного суб'єкта владних повноважень.

Доводи апелянта про те, що позивач не був військовослужбовцем Збройних Сил України, що на момент проходження військової служби в СРСР він не був громадянином України, а тому не має права на отримання спірної соціальної виплати, апеляційний суд вважає не обґрунтованими і безпідставними, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, позивач проходив військову службу у Збройних силах СРСР, а у відповідності до вимог законодавства, зокрема Порядку № 393, у питаннях соціального захисту військовослужбовці прикордонних військ колишнього СРСР прирівняні до військовослужбовців Збройних Сил України, питання соціального забезпечення яких належать до відання Міністерства оборони України.

Твердження апелянта про те, що адміністративний суд не наділений повноваженнями щодо зобов'язання Міністерства оборони України прийняти будь-яке рішення, апеляційний суд вважає такими, що не ґрунтуються на нормах чинного процесуального законодавства, зокрема суперечать ст. 245 КАС України. Оскільки у даному випадку апелянтом були реалізовані його дискреційні повноваження та допущено протиправну бездіяльність щодо не призначення позивачу спірної одноразової грошової допомоги, то у відповідності до ст. 2 КАС України, зобов'язання відповідача прийняти відповідне рішення є належним і необхідним способом захисту порушеного права позивача та відповідає завданням адміністративного судочинства.

Доводи апелянта про те, що позивачем не надано копій документів, підтверджуючих причини і обставини поранення, колегія суддів вважає не обґрунтованими, оскільки правовою підставою для призначення особі одноразової грошової допомоги в порядку ст.ст. 16, 16-2 Закону № 2011-ХІІ та Порядком № 975 є відповідний висновок МСЕК, який подавався позивачем і є в матеріалах справи.

Крім того, як було правильно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, у витягу з протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв від 03.11.2015 р. № 4078 визначено, що поранення, контузія, захворювання позивача пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країні, де велися бойові дії, та зокрема вказано, що поранення голови, спини, грудей, правої руки (контузія головного мозку - 1984 р.), наслідком яких є шкіряні рубці в зазначених анатомічних областях, що підтверджено відповідним експертним висновком, в подальшому призвели до розвитку стійких залишкових явищ перенесеної ЗЧМТ тощо /Т.1 а.с.23/ .

Посилання апелянта на те, що дана справа повинна була розглядатися окружним адміністративним судом суперечить вимогам адміністративного процесуального законодавства, яке було чинним на момент ухвалення судом першої інстанції оскаржуваної постанови у цій справі, а саме п. 4 ч. 1 ст. 18 КАС України, яким справи, зокрема щодо спорів фізичних осіб із суб'єктами владних повноважень з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання чи одержання соціальних виплат віднесено до предметної підсудності місцевих загальних судів як адміністративних судів, яким і розглянуто дану адміністративну справу, де предметом спору є призначення та виплату соціальної допомоги суб'єктом владних повноважень.

Доводи апелянта, що судом першої інстанції в порушення норм процесуального права розглянуто справу в порядку скороченого провадження не заслуговують на увагу, оскільки ч. 2 п. 1 ст. 183-2 КАС України, який був чинним на момент ухвалення судом першої інстанції оскаржуваної постанови у цій справі, передбачено скорочене провадження у справах щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, здійснення, надання, одержання соціальної допомоги тощо.

Таким чином, проаналізувавши ці та всі інші доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апелянт, який є суб'єктом владних повноважень, всупереч вимогам ч. 2 ст. 77 КАС України, не надав суду належних і допустимих, у розумінні ст.ст. 73, 74 КАС України, доказів та не переконав судову колегію у своїй правоті.

З огляду на це, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо наявності достатніх та необхідних правових підстав для визнання протиправною бездіяльності Міністерства оборони України щодо не розгляду по суті заяви позивача про виплату одноразової грошової допомоги у разі настання ІІІ групи інвалідності, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби, та зобов'язання Міністерства оборони України прийняти відповідне рішення за результатами розгляду питання щодо призначення позивачу вказаної допомоги.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції було повно встановлено фактичні обставини справи, правильно визначено норми матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню, з дотриманням вимог ст. 242 КАС України.

Згідно зі ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Отже, апеляційна скарга Міністерства оборони України підлягає залишенню без задоволення, а постанова Солом'янського районного суду м. Києва від 13 грудня 2017 року - без змін.

Керуючись ст.ст. 229, 242-244, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Міністерства оборони України залишити без задоволення, а постанову Солом'янського районного суду м. Києва від 13 грудня 2017 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.

Повний текст рішення, відповідно до ч. 3 ст. 243 КАС України, виготовлено 03 березня 2018 року.

Головуючий суддя:

Судді:

Головуючий суддя Епель О.В.

Судді: Кобаль М.І.

Карпушова О.В.