Постанова № 72546227, 21.02.2018, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

——————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 лютого 2018 р.м.ОдесаСправа № 521/13494/17

Категорія: 10.3.4 Головуючий в 1 інстанції: Маркарова С.В.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді – Осіпова Ю.В.,

суддів – Бойка А.В., Скрипченка В.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Одесі апеляційну скаргу Малиновського об’єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі на постанову Малиновського районного суду м. Одеси від 09 листопада 2017 року (м. Одеса, дата складання повного тексту рішення – 09.11.2017р.) по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Малиновського об’єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі про визнання протиправними дій, зобов’язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

23.08.2017 року ОСОБА_1 звернувся до Малиновського районного суду м. Одеси із адміністративним позовом до Малиновського об’єднаного управління ПФУ в м. Одесі, в якому просив суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення №835742 від 14.04.2017 року про відмову в переході з пенсії по інвалідності, обчисленої за Законом України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» на пенсію по інвалідності згідно із Законом України «Про державну службу»;

- зобов’язати відповідача перевести його з пенсії по інвалідності, призначеної згідно із Законом України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» на пенсію по інвалідності відповідно до ст. 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 року №3723 в розмірі 60% від заробітку, з якого сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, на підставі довідок про заробітну плату та її складових Управління у Тростянецькому районі Вінницької області Пенсійного фонду України №234/06-39 від 31.03.2017 року та 233/06-39 від 31.03.2017 року.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідачем протиправно та без законних підстав було відмовлено позивачу у переведенні на іншу пенсію (інше обчислення), хоча останній має відповідний стаж праці на необхідних посадах.

Постановою Малиновського районного суду м. Одеси від 09 листопада 2017 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано протиправним та скасовано Рішенням Малиновського об’єднаного управління ПФУ в м. Одесі №835742 від 14.04.2017 року про відмову в переході з пенсії по інвалідності, обчисленої за Законом України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» на пенсію по інвалідності згідно із Законом України «Про державну службу». Зобов’язано Малиновське об’єднане управління ПФУ в м. Одесі перевести ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, пенсії по інвалідності, призначеної згідно із Законом України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» на пенсію по інвалідності відповідно до ст.37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 року №3723 в розмірі 60% від заробітку, з якого сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, на підставі довідок про заробітну плату та її складових Управління у Тростянецькому районі Вінницької області Пенсійного фонду України №234/06-39 від 31.03.2017 року та 233/06-39 від 31.03.2017 року з 03.04.2017 року.

Не погоджуючись з вищезазначеною постановою суду 1-ї інстанції, начальник Малиновського об’єднаного управління ПФУ в м. Одесі 17.11.2017 року подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що судом, при винесенні оскаржуваної постанови порушено норми матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову Малиновського районного суду м. Одеси від 09.11.2017 року та прийняти нову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

21.02.2018 року до Одеського апеляційного адміністративного суду надані клопотання від представника ОСОБА_1 та від представника Малиновського об’єднаного управління ПФУ в м. Одесі про розгляд даної справи в порядку письмового провадження.

Згідно приписів п.п.1,2 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю та/або неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши матеріали справи і доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність належних підстав для її задоволення.

Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.

Позивач – ОСОБА_1 перебуває на обліку в Малиновському об’єднаному управлінні ПФУ в м. Одесі та з 2013 року та отримує пенсію, як інвалід, відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».

З 29.09.2000 року позивач обіймав посаду начальника Тростянецького районного відділу ПФУ у Вінницькій області.

31.03.2017 року ОСОБА_1 був звільнений із займаної посади.

Стаж роботи позивача на посаді державного службовця, згідно відомостей трудової книжки від 08.07.1993 року, складає близько 17 років.

03.04.2017 року ОСОБА_1 звернувся до Малиновського об’єднаного управління ПФУ в м. Одесі із заявою про призначення йому пенсії по інвалідності відповідно до Закону України «Про державну службу» .

14.04.2017 року Малиновським об’єднаним управлінням ПФУ в м. Одесі ОСОБА_1 відмовлено в здійсненні такого переведення.

Не погоджуюсь з такими діями та рішенням відповідача, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Вирішуючи справу по суті та задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості та доведеності вимог та, відповідно, з неправомірності дій відповідача.

Колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали справи та наявні в них докази, погоджується з такими висновками суду 1-ї інстанції і вважає їх обгрунтованими, з огляду на наступне.

Частиною 2 ст.19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб визначений Конституцією та законами України.

Згідно ст.1 Закону України «Про пенсійне забезпечення», громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.

Як слідує зі змісту вимог п.п.10,12 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015р., на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993р. мають право особи, які на день набрання чинності Законом України від 10.12.2015 року «Про державну службу»: мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених ст.25 Закону та актами Кабінету Міністрів України; займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону та актами Кабінету Міністрів України.

Відповідно вимог ч.1 ст. 37 Закону України «Про державну службу», на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом 1 частини 1 ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.

Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60% суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 01.01.2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.

Частинами 9-12 ст.37 Закону України «Про державну службу» визначено, що пенсія по інвалідності у розмірах, передбачених частиною першою цієї статті, призначається за наявності страхового стажу, встановленого для призначення пенсії по інвалідності відповідно Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», особам, визнаним інвалідами І або II групи у період перебування на державній службі, які мають стаж державної служби не менше 10 років, а також особам з числа інвалідів І або II групи незалежно від часу встановлення їм інвалідності, які мають не менше 10 років стажу державної служби на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, якщо безпосередньо перед зверненням за призначенням такої пенсії вони працювали на зазначених посадах. Пенсія по інвалідності відповідно цього Закону призначається незалежно від причини інвалідності за умови припинення державної служби. Якщо зазначені особи повертаються на державну службу, виплата пенсії по інвалідності припиняється на період до звільнення з роботи або досягнення ними граничного віку перебування на державній службі.

Так, як встановлено судами обох інстанцій та вбачається з матеріалів справи, позивач - ОСОБА_1 є інвалідом ІІ групи, що підтверджується Пенсійним посвідченням №2562403575.

Як вже зазначалося вище, позивач з 29.09.2000 року обіймав посаду начальника Тростянецького районного відділу ПФУ у Вінницькій області та 31.03.2017 року був звільнений із займаної посади, т.б. стаж роботи на посаді державного службовця, згідно відомостей трудової книжки складає близько 17 років (т.б. понад 10 років).

Таким чином, за вказаних обставин, судова колегія погоджується з висновками суду 1-ї інстанції про те, що позивач, в даному випадку, має усі законні права на переведення з пенсії по інвалідності, відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», на пенсію по інвалідності відповідно до Закону України від 10.12.2015р. «Про державну службу», у зв’язку із чим, його позов дійсно підлягає задоволенню.

Одночасно, при цьому, необхідно зазначити, що аналогічна правова позиція з даного спірного питання була висловлена і ВАС України, зокрема, у своїй ухвалі від 27.09.2017 року по справі №К/800/31305/17.

До того ж, ще слід зазначити й про те, що відповідно до приписів ст.ст.9,77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно ст.90 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

А відповідно до ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні даної справи не допустив, вірно встановив фактичні обставини справи та надав їм належної правової оцінки. Наведені ж у апеляційній скарзі доводи, правильність висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на припущеннях та невірному трактуванні норм матеріального права.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.315 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Отже, за таких обставин, колегія суддів апеляційного суду, діючи виключно в межах доводів апеляційної скарги, відповідно до ст.316 КАС України, залишає цю апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду 1-ї інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст.308,311,315,316,321,322,325,329 КАС України, апеляційний суд, –

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Малиновського об’єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі – залишити без задоволення, а постанову Малиновського районного суду м. Одеси від 09 листопада 2017 року – без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови виготовлено _26 лютого 2018_р.

Головуючий у справі

суддя-доповідач: ОСОБА_2

Судді: А.В. Бойко

ОСОБА_3