Постанова № 72545612, 28.02.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 826/993/17 Суддя (судді) першої інстанції: Аблов Є.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 лютого 2018 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді-доповідача: Кобаля М.І.,

Суддів: Епель О.В., Карпушової О.В.

при секретарі: Алексанян Л.М.

за участю:

представника позивача: Лисиці С.В.

представника відповідача: Мудренко Д.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 жовтня 2017 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ланет Телеком» до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Ланет Телеком» (далі по тексту - Позивач, ТОВ «Ланет Телеком») звернулося до суду із адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (далі - Відповідач, ГУ ДФС у м. Києві) в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 03.01.2017 року №0012615141 та від 02.11.2016 року №5362615141.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 жовтня 2017 року зазначений адміністративний позов задоволено.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заслухавши представників сторін, що прибули у судове засідання, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін, виходячи з наступного.

Згідно із ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, у період з 29.08.2016 по 26.09.2016 року, на підставі статей 20, 77, 82 Податкового кодексу України (далі по тексту - ПК України), відповідно до наказу ГУ ДФС України у м. Києві від 27.07.2016 року №4575 та плану-графіку проведення перевірок суб'єктів господарювання, проведена планова виїзна документальна перевірка ТОВ «Ланет Телеком» з питань дотримання вимог валютного та іншого податкового законодавства за період з 22.08.2014 року по 30.06.2016.

Відповідно до затвердженого плану перевірки, наведеного у додатку № 1 до акту перевірки, за результатами якої податковим органом складено акт від 05.08.2016 року №228/10/26-15-14-01-13, яким встановлено порушення позивачем підпункту 14.1.27 п. 14.1 ст. 14, пп. 138.3.1, пп. 138.3.2 п. 138.3, п. 138.8, п. 138.10 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п. 144.3 ст. 144 ПК України (в редакції до 01.01.2015 року), пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПК України (в редакції з 01.01.2015 року), статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 19.07.1999 року №996-ХІV, п. 2.7 Положення «Про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року, пунктів 6, 11, 12, 14 та 19 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затвердженого наказом Міністерства юстиції України.

За результатами проведеної перевірки, контролюючий орган дійшов висновку, що ТОВ «Ланет Телеком» у перевіряємому періоді, занижено податок на прибуток на 164 783,00 грн. у тому числі за 2014 рік на 18 834,00 грн. та за 2015 рік на 145 949,00 грн.; занижено податок на додану вартість у тому числі по періодах: за січень 2015 року на суму 1 291 369,00 грн., за лютий 2015 року - 161 923,00 грн., за березень 2015 року - 120 360,00 грн., за квітень 2015 року - 403 432,00 грн., за травень 2015 року - 500,00 грн., за червень 2015 року - 500,00 грн.

На підставі вищезазначених порушень податкового законодавства податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення, а саме: від 02.11.2016 року №5362615141, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 2 472 605,00 грн., з яких 1 978 084,00 грн. за основним платежем, 494 521,00 грн. штрафні (фінансові) санкції; №5342615141, яким визначено грошове зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 169 492,00 грн., з яких 164 783,00 грн. за основним платежем та 4 709,00 грн. штрафні (фінансові) санкції та №5352615141, яким зменшено від'ємне значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 31 784,00 грн.

Не погоджуючись з прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями позивач звернувся до контролюючого органу зі скаргою від 18.11.2016 року, за розглядом якої відповідач скасував податкові повідомлення-рішення від 02.11.2016 року №5342615141 та №5352615141 у часині визначення скаржнику податку на прибуток і зменшення від'ємного значення об'єкту оподаткування податком на прибуток по операціях за період 2015 рік, І квартал 2016 року, півріччя 2016 року щодо яких підтверджено здійснення оплати скаржником грошовими коштами на користь ТОВ «НВК «РОМСАТ», ТОВ «НЕТ-ТЕХНОЛОДЖИ» і не встановлено наявність дебіторської заборгованості за 2015 рік, І квартал 2016 року, півріччя 2016 року, та у відповідній частині штрафні санкції. В іншій частині зазначені податкові повідомлення-рішення та податкове повідомлення-рішення від 02.11.2016 року №5362615141 залишено без змін.

За результатами адміністративного узгодження вказаних податкових повідомлень-рішень також відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 03.01.2017 року №0012615141, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на 36 691,00 грн., з яких 31 982,00 грн. за основним платежем та 4 709,00 грн. штрафні (фінансові) санкції.

Не погоджуючись з податковими повідомленнями-рішеннями від 03.01.2017 року №0012615141 та від 02.11.2016 року №5362615141, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Приймаючи задоволення адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що операції позивача з контрагентами ТОВ «НВК «РОМСАТ» та ТОВ «НЕТ-ТЕХНОЛОДЖИ» за перевіряємий період здійснені в межах господарської діяльності, є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними документами, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, фактичною підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень слугував висновок податкового органу про безпідставне включення позивачем до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість у розмірі 1 973 084,00 грн., сплаченої у ціні придбаних товарів (робіт, послуг) ТОВ «НВК «РОМСАТ» та ТОВ «НЕТ-ТЕХНОЛОДЖИ», а також включення до витрат підприємства амортизаційних витрат, які, на думку податкового органу, мають бути включені до складу невиробничих основних засобів. Також податковий орган вважає, що до витрат на збут позивача безпідставно включено витрати на транспортні послуги ТОВ «НВК «РОМСАТ».

Так, перевіркою відображених у рядку 06.2 Декларації «Витрати на збут» показників за період з 22.08.2014 року по 31.12.2014 року у загальній сумі 5 000,00 грн., встановлено що на формування показників мало вплив відображення витрат на транспортні послуги.

Разом з тим, між ТОВ «Ланет Телеком» (відправник) та ТОВ «НВК «РОМСАТ» (перевізник) було укладено договір перевезення вантажів від 01.10.2014 року №0110/14-Е, за умовами якого перевізник зобов'язався доставити довірений відправником вантаж з місця відправлення, яким є м. Київ, проспект Перемоги, 67, до пункту призначення, що зазначається відправником у відповідних товарно-транспортних документах та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (вантажоодержувачеві), а відправник зобов'язався сплатити за перевезення вантажу встановлену плату (п.1.1 договору).

На виконання умов зазначеного договору ТОВ «НВК «РОМСАТ» складено акти про надання послуг з перевезення вантажів за період 2014-2015 роки на загальну суму 27 000,00 грн. (у тому числі ПДВ - 4 500,00 грн.), а саме: від 03.11.2014 року №1028024, від 28.11.2014 року №1128049, від 31.12.2014 року №1231021, від 30.01.2015 року №130036, від 27.02.2015 року №228005, від 31.03.2015 року №331056, від 30.04.2015 року №430006, від 29.05.2015 року №529002, від 30.06.2015 року №630002.

Крім того, на виконання вказаних послуг, контрагентом позивача - ТОВ «НВК «РОМСАТ» виписані податкові накладні.

Разом з тим, за висновками податкового органу позивачем на підтвердження реальності вчинення вказаних господарських відносин не надано товарно-транспортні накладні, наявність яких передбачена умовами договору на перевезення №0110/14-Е від 01.10.2014 року, на виконання якого виписані зазначені акти про надання послуг з перевезення вантажів та податкові накладні.

З матеріалів справи вбачається, що в бухгалтерському обліку зазначені операції відображені проводками:

Д-т 84, 6442 К-т 631

Д-т 93 К-т 84

У податковому обліку підприємства зазначені витрати на перевезення відображені у складі витрат на збут у розмірі 20 000,00 грн., у тому числі за 2014 рік - 5 000,00 грн. та за 2015 рік - 15 000,00 грн. та сума податку на додану вартість у розмірі 4 500,00 включена до складу податкового кредиту.

Крім того, за період з 22.08.2014 року по 31.12.2014 року позивачем задекларовано амортизаційні відрахування у розмірі 2 436 537,00 грн.

Перевіркою повноти визначення амортизаційних відрахувань за період з 22.08.2014 року по 31.12.2014 року встановлено їх завищення на 99 635,00 грн.

За висновками податкового органу, викладеними в акті перевірки, позивач нарахував та включив до складу собівартості реалізованих послуг амортизацію основних засобів, що не використовувались підприємством для провадження господарської діяльності, що призвело до завищення амортизаційних відрахувань на 99 635,00 грн.

Між тим, з матеріалів справи вбачається, що ТОВ «Ланет Телеком» є оператором телекомунікації і включений до реєстру операторів та включений до реєстру операторів та провайдерів, який веде НКРЗІ http://www.nkrzi.gov.ua.

Основною діяльністю позивача, як оператора телекомунікації, є отримання та експлуатація телекомунікаційних мереж.

Відтак, витратна частина діяльності підприємства спрямована на створення та експлуатацію телекомунікаційних мереж.

Перелік основних засобів підприємства, який обліковується на аналітичному рахунку 10 «Основні засоби», містить виключно телекомунікаційне обладнання. Все обладнання є власністю підприємства і використовується в господарській діяльності, відповідно до пункту 14.1.36 Податкового кодексу України.

При цьому, облік витрат підприємства, щодо придбання основних засобів, здійснюється підприємством за правилами ПСБО 7 «Основні засоби», а нарахування амортизаційних витрат починається виключно після введення відповідного обладнання в експлуатацію.

За висновками відповідача, низка телекомунікаційного обладнання (розміщеного в Тернопільській області), яке включає волоконно-оптичні мережі зв'язку, відноситься до невиробничих основних засобів, та амортизаційні витрати на них мають бути виключені з витрат підприємства.

Між тим, суд першої інстанції законно та обґрунтовано прийшов до висновку, що основні засоби, про які йдеться в акті перевірки податкового органу, введені в експлуатацію на підставі відповідних актів, копії яких наявні в матеріалах справи, та являють собою організаційну частину всієї телекомунікаційної мережі позивача.

Крім того, як свідчать матеріали справи, на підставі наказу директора позивача Марчука А.І. від 01.10.2015 року №01/10/2015-001 «На проведення інвентаризації товарно-матеріальних цінностей ТОВ «Ланет Телеком» з перевіркою їх наявності», комісією у складі: голови комісії - провідного інженера Сикса О.В., членів комісії - провідного інженера Онопрієнка С.В., проводилась інвентаризація товарно-матеріальних цінностей станом на 30.10.2015 року на складі за адресою: м. Київ, пр. Визволителів, 15. За результатами інвентаризації розбіжностей між даними бухгалтерського обліку та фактичними залишками не виявлено.

Також проведеною перевіркою відображених у рядку 10.1 Декларації «придбання товарів, що підлягають оподаткуванню за ставкою 20 % та нульовою ставкою» показників за період з 01.10.2014 року по 31.12.2014 року в сумі 3 115 958,00 грн. та за період з 01.01.2016 року по 30.06.2016 року в сумі 6 963 069,00 грн. встановлено завищення задекларованих платником показників на 2 297 284,00 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, між ТОВ «Ланет Телеком» (покупець) та ТОВ «НВК «РОМСАТ» (продавець) було укладено договір поставки від 26.01.2015 року №260115, за умовами якого продавець зобов'язався продати покупцю обладнання та матеріали, кількість, перелік та комплектність якого передбачені в Специфікації, що є невід'ємною частиною цього договору. Покупець зобов'язався купити, тобто прийняти у власність та своєчасно оплатити вартість товару за умовами договору.

На підтвердження фактичного виконання умов вказаного договору, продавцем виписано позивачу податкові та видаткові накладні на поставку протягом 2015 року матеріалів (КПВ-ВП (100) 2х2х0,50, кабель UTP, Кат.5е, ПВХ, 2 пари, білий, коробка (305м) та КПВ-ВП (350м) 4х2х0,50, кабель UTP, Кат.5е, ПВХ, 4 пари, білий, коробка (305 м)) на загальну суму 11 189 227,15 грн., у тому числі ПДВ - 1 864 871,19 грн.

Позивачем суми податку на додану вартість у розмірі 1 864 871,19 грн. включено до складу податкового кредиту у рядку 10.1 Декларації з податку на додану вартість за 2015 рік, а саме: у січні 2015 року на суму 1 683 942,57 грн., у лютому 2015 року на суму 161 423,08 грн., у березні 2015 року на суму 45 986,64 грн., у квітні 2015 року на суму 292 718,90 грн. та у рядку 16 «Коригування податкового кредиту за попередні звітні періоди ПДВ» за січень 2015 року на суму - 319 200,00 грн.

За висновками податкового органу, з наданих до перевірки позивачем документів не вбачається, яким чином поставлявся придбаний товар на склади позивача, чим транспортувався, а відтак відсутні первинні документи на підтвердження транспортування придбаного товару.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що податковий орган ані в ході проведення перевірки, ані під час судового розгляду в суді першої інстанції не надав належних та допустимих доказів про невідповідність первинних бухгалтерських документів позивача вимогам чинного податкового законодавства.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Будь-які документи мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З наданих позивачем доказів вбачається, що договори укладені між останнім та його контрагентами, мали на меті настання реальних правових наслідків, що обумовлені ними.

Згідно із ст. 4 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік та фінансова звітність ґрунтуються на таких основних принципах, зокрема превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми.

Частинами 2 та 3 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назва документа; дата і місце складання; назва підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, які брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що всі наявні в справі первинні бухгалтерські документи, які надані позивачем, оформлені у відповідності до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 та повністю відображають реальність проведених господарських операцій між позивачем та його контрагентами.

Згідно із п.138.2. ст.138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Підпунктом 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України передбачено, що не включаються до складу витрат, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України).

Згідно з пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість виникають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

При цьому для формування податкового кредиту мають значення податкові накладні та інші первинні документи, які, виходячи з наведеного, видаються на підтвердження реально вчиненої операції.

Згідно п. 201.1 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів: а) у паперовому вигляді; б) в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних.

У податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Згідно п. 201.8 ст. 201 ПК України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги правову позицію, яка викладена в постанові Верховного Суду України від 22.09.2015 року (справа № 21-1359а15), зокрема, що визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

У своєму рішенні Верховний Суд України вказав на те, що господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Крім того, довести правомірність своїх дій чи бездіяльності, відповідно до принципу офіційності в адміністративному судочинстві, зобов'язаний суб'єкт владних повноважень.

Під час судового розгляду, судом апеляційної інстанції були досліджені та оцінені надані позивачем первинні документи по взаємовідносинам з контрагентами, в результаті чого судом не встановлено їх невідповідності вимогам чинного законодавства.

Разом з тим, зазначені первинні документи складені належним чином та містять всі обов'язкові реквізити, а тому такі документи можна вважати належними доказами реальності здійснених господарських операцій, які не містять дефектів форми та змісту.

Крім того, доводи податкового органу про завищення позивачем амортизаційних витрат спростовуються наявними в матеріалах справи наказом на проведення інвентаризації та інвентаризаційними описами.

Щодо посилань відповідача на відсутність підтверджуючих документів на перевезення товарів, зокрема на відсутність товарно-транспортних накладних, то такі доводи суд вважає необґрунтованими, оскільки чинне законодавство не передбачає для формування витрат (податкового кредиту) у платників податків обов'язкової наявності товарно-супровідних документів щодо перевезення товарів, тобто з метою податкового обліку така не застосовується.

Законом України «Про автомобільний транспорт» від 05.04.2001 р. № 2344-111 визначено, що перевезення вантажів здійснюється на підставі цивільно-правових договорів, без застереження щодо обов'язкового застосування ТТН, які за своєю суттю можуть бути тільки однією з рекомендованих форм договору перевезення.

Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України №363 від 14 жовтня 1997 року, визначено такий документ як товарно-транспортна накладна та подорожній лист. При цьому, документи обумовлені вказаними правилами, зокрема, товарно-транспортна накладна та подорожній лист, не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей.

Тобто, податкове законодавство не ставить в залежність право платника податків на податковий кредит від наявності чи відсутності товарно-транспортних накладних. Факт відсутності у підприємства товарно-транспортних накладних на поставлений товар або наявність в таких накладних певних недоліків при наявності інших документів, які підтверджують факт його передачі покупцю, не є безумовною підставою, яка позбавляє підприємство права віднести витрати з придбання цього товару до складу валових витрат та до податкового кредиту.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що доставка товару здійснювалась постачальником - ТОВ «НВК «РОМСАТ», який на момент виконання спірних господарських відносин, володів 26-ма транспортними засобами та надавав послуги з перевезення.

Відтак, колегія суддів апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, що доводи податкового органу про те, що відсутність товарно-транспортних накладних є свідченням нереальності вчинюваних позивачем господарських взаємовідносин з вказаними контрагентами є безпідставними.

Щодо висновку відповідача про відсутність назви виробника товарів у первинних документах, як підстави для їх невизнання доказом фактичного виконання договірних відносин, то така інформація міститься в сертифікатах відповідності, які надавалися позивачем податковому органу разом із запереченнями на акт перевірки.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини (ч. 2 ст. 6 КАС України).

Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги правову позицію Європейського суду з прав людини, яка викладена в справі «Пономарьов проти України» (пункт 40 мотивувальної частини рішення від 3 квітня 2008 року), в якому Суд наголосив, що «право на справедливий судовий розгляд», яке гарантовано п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду.

У справі «Сокуренко і Стригун проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що «стаття 6 Конвенції не зобов'язує держав - учасників Конвенції створювати апеляційні чи касаційні суди. Однак там, де такі суди існують, необхідно дотримуватись гарантій, визначених у статті 6» (пункт 22 мотивувальної частини рішення від 20 липня 2006 року).

Аналіз наведених правових положень та обставин справи дає підстави колегії суддів апеляційної інстанції дійти висновку, що податковим органом не доведена правомірність та обґрунтованість спірних податкових повідомлень-рішень з урахуванням вимог чинного законодавства України.

Колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

В даному випадку, ГУ ДФС у м. Києві, як суб'єктом владних повноважень, не доведено правомірність своїх дій та не надано обґрунтованих доводів прийняття спірних податкових повідомлень-рішень з урахуванням вимог чинного законодавства України.

Отже, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.

Обставини, викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки є необґрунтованими та не є підставами для скасування рішення суду першої інстанції.

В зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Відповідно до пп. «в» п. 4 ч.1 ст. 322 КАС України постанова суду апеляційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням, зокрема, розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Як вбачається з матеріалів справи, під час подання апеляційної скарги податковим органом не було сплачено судовий збір, який становив 56 459,16 грн. Між тим, останнім подано заяву про відстрочення сплати судового збору.

Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 56 459,16 грн. підлягає стягненню під час постановлення рішення.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 243, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 жовтня 2017 року - без змін.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві шляхом їх безспірного списання несплачений при поданні апеляційної скарги судовий збір в розмірі 56 459,16 грн. (п'ятдесят шість тисяч чотириста п'ятдесят дев'ять гривень 16 коп.) на рахунок Київського апеляційного адміністративного суду - 31211206781007, код ЄДРПОУ - 38004897, МФО банку - 820019, отримувач - УДКСУ у Печерському районі м. Києва, банк отримувача - ГУДКCУ у м. Києві, код класифікації доходів бюджету - 22030101.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття.

Касаційну скаргу може бути подано безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, а в разі складення постанови в повному обсязі відповідно до ст. 329 цього Кодексу - з дня складення постанови в повному обсязі.

Суддя-доповідач: М.І. Кобаль

Судді: О.В. Епель

О.В. Карпушова

Головуючий суддя Кобаль М.І.

Судді: Карпушова О.В.

Епель О.В.