Постанова № 72544960, 01.03.2018, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 березня 2018 року Справа №924/977/17

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Дужич С.П.,

суддя Огороднік К.М.

суддя Тимошенко О.М.

секретар судового засідання Ільчук Н.О.

за участю представників сторін:

позивача - не зявився;

відповідача - ОСОБА_1 (довіреність №9 від 27.02.18);

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу позивача ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "Старокостянтинівцукор" на рішення господарського суду Хмельницької області, ухвалене 12 грудня 2017 року суддею Вибодовським О.Д. у м. Хмельницькому, повний текст складено 13 грудня 2017 року у справі №924/977/17

за позовом ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "Старокостянтинівцукор"

до Державного підприємства "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№58)"

про стягнення 204 358,28 грн.

Судом роз’яснено представникам сторін права та обов’язки, передбачені ст.ст. 42, 46 ГПК України. Заяв про відвід суддів не надходило. Розгляд справи проводиться за допомогою звукозаписувальної техніки.

ВСТАНОВИВ:

20 жовтня 2017 року, ТОВ "Старокостянтинівцукор" звернулось до господарського суду Хмельницької області із позовом до ДП "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№58)" про стягнення 204 358,28 грн. інфляційних втрат та процентів річних, з яких 88 824,54 грн. - інфляційні втрати та 115 533,74 грн. - річні відсотки.

12 грудня 2017 року, рішенням господарського суду Хмельницької області було відмовлено у даному позові ТОВ "Старокостянтинівцукор" до ДП "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№58)" про стягнення 204 358,28 грн. з тих підстав, що позивачем пропущені строки позовної давності.

ТОВ "Старокостянтинівцукор" (надалі - ОСОБА_2) у своїй апеляційній скарзі просить рішення скасувати та прийняти нове, яким позов задоволити, вважаючи, що прийняті судом висновки не відповідають обставинам справи, а також порушено норми матеріального права, оскільки правовий аналіз положень ст.ст. 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що невиконання боржником протягом тривалого часу свого грошового зобов’язання, не припиняє правовідносин сторін цього Договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов’язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ст. 625 ЦК України, за час прострочення, при цьому посилається на висновки Верховного Суду України викладені у постанові по справі №918/329/16 від 26 квітня 2017 року та в постанові по справі №6-2751цс16 від 04 жовтня 2017 року.

ДП "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№58)" (надалі - Підприємство) у своєму відзиві на апеляційну скаргу вважає дане рішення таким, що прийняте у відповідності до норм матеріального та процесуального права, а апеляційну скаргу необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню, оскільки позивачем пропущені строки звернення до суду з зазначеними позовними вимогами, а згідно роз’яснень у п.5.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" від 29 травня 2013 року, зі спливом позовної давності за вимогою про повернення або сплату коштів спливає й позовна давність за вимогою, зокрема, про сплату процентів, передбачених ст. 625 ЦК України, і сум інфляційних нарахувань згідно з тією ж статтею 625 ЦК України (незалежно від періоду часу, за який обчислено відповідні суми процентів та інфляційних нарахувань, оскільки такі суми є складовою загальної суми боргу).

Підприємство, відповідно до ст. 267 ЦК України, звернулось з заявою про застосування строків позовної давності, що є підставою для відмови у позові.

22 січня 2018 року, ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду було відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ "Старокостянтинівцукор".

06 лютого 2018 року, після закінчення проведення підготовчих дій, ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду (з урахуванням ухвали про виправлення описки від 07 лютого 2018 року), справу було призначено до розгляду на 01 березня 2018 року.

У судовому засіданні представник відповідача підтримав доводи, викладені у відзиві на апеляційну скаргу і просить відмовити в її задоволенні, а рішення господарського суду залишити без змін.

Представник позивача у судове засідання не з'явився, хоча і був завчасно повідомлений про час і місце судового розгляду, на що вказує повідомлення про вручення рекомендованого поштового відправлення. Заяв про відкладення судового засідання не надходило.

Від позивача, 01 березня 2018 року, надійшло клопотання про підтримання апеляційної скарги та розгляд справи за відсутності його представника.

Враховуючи вимоги ст.ст. 101, 102 ГПК України про межі та строки перегляду справи в апеляційній інстанції, а також те, що сторони по справі належним чином повідомлені про час і місце розгляду апеляційної скарги, суд вважає за можливе провести судове засідання за відсутності представника позивача.

Колегія суддів, заслухавши пояснення представника відповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, перевіривши повноту з'ясування та доведеність всіх обставин, що мають значення для справи, дослідивши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права встановила, що:

29 жовтня 2013 року між ТОВ "Старокостянтинівцукор", як продавцем, та ДП "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№58)", як покупцем, було укладено Договір купівлі-продажу за №29/1-10/13, у відповідності до умов якого продавець зобов'язався передати, а покупець оплатити і прийняти товар, кількість, номенклатура, ціна якого визначається відповідно до накладних на відпуск товару. Покупець здійснює оплату товару шляхом перерахування на розрахунковий рахунок продавця коштів. Датою передачі (отримання) товару є дата вказана у видатковій накладні на товар. Датою оплати вважається дата, коли грошові кошти зараховані на банківський рахунок продавця. (а.с.13)

На виконання умов даного Договору, за накладною №873 від 29 жовтня 2013 року, ОСОБА_2 відвантажило, а Підприємство отримало товар - продукти харчування на суму 97 076,00 грн. (а.с.14-15)

Пунктом 5.6 Договору, сторони обумовили, що у разі прострочення виконання зобов'язання покупець на вимогу продавця зобов'язаний сплатити 30% річних від простроченої суми.

31 липня 2017 року, ОСОБА_2 звернулось до Підприємства з вимогою №1 про виконання зобов'язання та здійснення оплати товару в сумі 97 076,00 грн., яка була отримана відповідачем 02 серпня 2017 року. (а.с.16-22)

Дана вимога залишена Підприємством без розгляду, оскільки упродовж семиденного строку від дня її пред'явлення, зобов'язання не виконано і жодної відповіді позивачем не отримано.

04 вересня 2017 року, у зв'язку з невиконання вимоги про сплату боргу, ОСОБА_2 направило Підприємству претензію №1 з вимогою сплатити борг в сумі 97 076,00 грн. та попередило про можливість нарахування штрафних санкції в сумі 447 756,02 грн. (а.с.23-28)

Дана претензія відповідачем також залишена без відповіді та задоволення.

20 жовтня 2017 року, ТОВ "Старокостянтинівцукор", звернулось до господарського суду Хмельницької області з позовом до ДП "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№58)" про стягнення 204 358,28 грн. інфляційних втрат та процентів річних, де 88 824,54 грн. - інфляційні втрати та 115 533,74 грн. - річні відсотки, які нараховані за період прострочення з 30 жовтня 2013 року по 17 жовтня 2017 року. (а.с.2-7)

12 грудня 2017 року, рішенням господарського суду Хмельницької області було відмовлено у даному позові ТОВ "Старокостянтинівцукор" до ДП "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№58)" про стягнення 204 358,28 грн. (а.с.55-57)

Дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на наступне.

Згідно ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання іншою особою.

Захист свого особистого немайнового або майнового права та інтересу в суді кожна особа вправі здійснювати шляхом звернення з позовом, предмет якого або кореспондує із способами захисту, визначеними у ст. 16 ЦК України, договором або іншим законом.

Згідно ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Як встановлено з матеріалів справи, 29 жовтня 2013 року, між сторонами по справі був укладений Договір купівлі-продажу за №29/1-10/13, за умовами якого продавець зобов'язався передати, а покупець прийняти і оплатити товар, кількість, номенклатура, ціна якого визначається відповідно до накладних на відпуск товару.

Згідно ст. 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Свої зобов’язання за договором позивач виконав і за накладною №873 від 29 жовтня 2013 року, передав відповідачу товар - продукти харчування на суму 97 076,00 грн. (а.с.14-15)

Згідно ч.1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

ЗА п.п.3.1., 3.3. Договору №29/1-10/13, покупець здійснює оплату товару шляхом перерахування на розрахунковий рахунок продавця коштів. Датою оплати вважається дата, коли грошові кошти зараховані на банківський рахунок продавця.

Відповідач прийнявши товар в асортименті та кількості без будь-яких зауважень, свої зобов’язання, в частині оплати отриманого товару не виконав, чим заборгував позивачу кошти в сумі 97 076,00 грн.

Дані обставини сторонами не заперечуються.

Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) ст. 610 ЦК України визначає, як порушення зобов'язання.

Частиною 1 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Тому, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що Підприємств, як покупець, зобов'язано було сплатити ОСОБА_2, як продавцю, кошти за отриманий товар 30 жовтня 2013 року, оскільки інший строк оплати товару сторонами у видаткових накладних не був встановлений, а у ОСОБА_2 з 30 жовтня 2013 року виникло право вимоги такої оплати.

Пунктом 5.6 Договору №29/1-10/13, сторони передбачили, що у разі прострочення виконання зобов'язання покупець на вимогу продавця зобов'язаний сплатити 30% річних від простроченої суми.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки, відповідач своїх зобов'язань щодо оплати одержаного товару і на вимогу продавця не виконав, позивачем нараховано до стягнення з відповідача 115 533,74 грн. - 30% річних за період з 30 жовтня 2013 року по 17 жовтня 2017 року та 88 824,54 грн. - інфляційних втрат, нарахованих з листопада 2013 року по жовтень 2017 року.

28 листопада 2017 року, відповідач звернувся до господарського суду Хмельницької області із заявою про застосування до спірних правовідносин наслідків пропуску позивачем строків позовної давності.

Згідно із ст. 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність установлюється відповідно до ст. 257 ЦК України тривалістю у три роки.

Згідно п.3.4 та 4.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17 грудня 2013 року, до вимог про стягнення суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та сум процентів застосовується загальна позовна давність (ст. 257 ЦК України).

Перебіг позовної давності за змістом ст. 261 ЦК України починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Оскільки право вимоги про оплату переданого товару у позивача виникло 30 жовтня 2013 року, то строк позовної давності для звернення до суду з вимогою про захист цивільного права або інтересу ОСОБА_2 щодо стягнення коштів за поставлений товар - сплинув 30 жовтня 2016 року.

З позовними вимогами про стягнення з Підприємства боргу за поставлену 30 жовтня 2016 року за Договором купівлі-продажу за №29/1-10/13 від 29 жовтня 2013 року на суму 97 076,00 грн., позивач взагалі не звертався. А 20 жовтня 2017 року, тобто через рік після закінчення строків позовної давності, ОСОБА_2 подало позов про стягнення з відповідача 204 358,28 грн. інфляційних втрат та процентів річних за період з 30 жовтня 2013 року по 17 жовтня 2017 року, які по своїй суті є додатковими вимогами до стягнення коштів.

Згідно ст. 266 ЦК України, зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно, тощо).

Відповідно до роз’яснень у п.5.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" від 29 травня 2013 року, зі спливом позовної давності за вимогою про повернення або сплату коштів спливає й позовна давність за вимогою про сплату процентів, передбачених статтями 536, 625 ЦК України, і сум інфляційних нарахувань згідно з тією ж ст. 625 ЦК України (незалежно від періоду часу, за який обчислено відповідні суми процентів та інфляційних нарахувань, оскільки такі суми є складовою загальної суми боргу).

Частиною 4 ст. 267 ЦК України, визначено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Фактів, які б вказували на те, що позивач не знав і не міг дізнатися про порушення відповідачем його права на отримання коштів за поставлений 29 жовтня 2013 року за Договором купівлі-продажу за №29/1-10/13 товар у судовому засіданні першої та апеляційної інстанцій не встановлено.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, що відповідач, отримавши 29 жовтня 2013 року за Договором купівлі-продажу за №29/1-10/13 товар, заборгував ОСОБА_2 кошти у розмірі 97 076,00 грн. Відповідно, з 30 жовтня 2013 року у позивача виникло право на вимогу від Підприємства коштів за поставлений товар, а також право на додаткові вимоги - стягнення пені, річних відсотків та інфляційних втрат, які передбачені Договором №29/1-10/13 та ст. 625 ЦК України. Про це, належне йому право ОСОБА_2, як продавець товару по зазначеному Договору не могло не знати, однак звернулось з претензіями до відповідача після спливу, встановленого законом, трирічного строку, про застосування якого у своїй заяві звернувся відповідач, тому заявлені ТОВ "Старокостянтинівцукор" про стягнення 204 358,28 грн. інфляційних втрат та 30% річних не можуть бути задоволені у зв’язку з пропуском ним, як позивачем, строків для звернення до суду з даними вимогами (строків позовної давності).

Посилання апелянта на те, що судом не було враховано висновки Верховного Суду України, які викладені у постанові по справі №918/329/16 від 26 квітня 2017 року та по справі №6-2751цс16 від 04 жовтня 2017 року, про те, що внаслідок невиконання боржником грошового зобов’язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених ст. 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, як триваючого правопорушення, і право на позов про стягнення інфляційних втрат і процентів річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов’язання до моменту його усунення, колегія суддів оцінює критично і відхиляє як безпідставні, оскільки у запропонованих справах позивач, після настання строку оплати за зобов'язаннями, в межах строків позовної давності, звернувся до суду за захистом порушеного права, а саме: з вимогою про сплату основної заборгованості та рішенням господарського суду Рівненської області від 18 травня 2015 року з відповідача на користь позивача було стягнуто 933 800,00 грн. - основної заборгованості, а потім позивачем заявлялись додаткові вимоги у вигляді стягнення інфляційних втрат та річних відсотків за весь період заборгованості.

Відповідно до частини першої ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Крім того, Європейський суд з прав людини від 20 вересня 2011 року у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії" зазначив, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення; боржник має певні матеріально-правові права, які безпосередньо пов`язані з позовною давністю; будь-який суд національної юрисдикції, вирішуючи питання про пропуск кредитором позовної давності, фактично вирішує питання не тільки про право кредитора на звернення до суду за захистом свого порушеного права, але й про право боржника бути звільненим від переслідування або притягнення до суду.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Застосування строків позовної давності, як зазначив у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (рішення від 22 жовтня 1996 року у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").

Таким чином, зі спливом строку позовної давності припиняється право вимоги (переслідування або притягнення до суду) боржника, а отже припиняється зобов'язання в розумінні ст. 509 ЦК України.

Таким чином, місцевий господарський суд дійшов правомірного висновку, що позовні вимоги ТОВ "Старокостянтинівцукор" про стягнення з відповідача 204 358,28 грн. інфляційних втрат та 30% річних не можуть бути задоволені у зв’язку з пропуском строків позовної давності.

Інші заперечення, викладені у апеляційній скарзі, також не знайшли свого підтвердження під час її розгляду, а тому відхиляються як необґрунтовані.

Згідно ст.ст. 74, 77 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, а обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає, що ухвала господарського суду першої інстанції прийняте у відповідності до норм ст. 86 ГПК України із всебічним, повним та об’єктивним дослідженням матеріалів справи в їх сукупності та вірним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому відсутні правові підстави для скасування ухвали місцевого господарського суду та задоволення вимог апеляційної скарги.

Судові витрати за подачу апеляційної скарги, на підставі ст.ст. 129, 282 ГПК України, у зв'язку з відмовою в її задоволенні, покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст. 129, 269-275, 276, 281-284 ГПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "Старокостянтинівцукор" - залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Хмельницької області від 12 грудня 2017 року у справі №924/977/17 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Справу №924/977/17 повернути господарському суду Хмельницької області.

Головуючий суддя Дужич С.П.

Суддя Огороднік К.М.

Суддя Тимошенко О.М.