Рішення № 72543815, 19.02.2018, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 35/153/17-12/1/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.02.2018 Справа № 908/2261/17

Господарський суд Запорізької області у складі судді Смірнова О.Г.,

за участю секретаря судового засідання Вака В.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу № 908/2261/17

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “Газова станція”

до відповідача: Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації “Запоріжгаз”

про відшкодування збитків в розмірі 21039700,00 грн.

за участю представників:

від позивача – ОСОБА_1, довіреність від 08.01.2018 року, адвокат

від відповідача – ОСОБА_2, довіреність № Др-100-1217 від 20.12.2017 року

Згідно зі ст. 222 Господарського процесуального кодексу України в судових засіданнях здійснювалося повне фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу – програмно-апаратного комплексу «Оберіг».

СУТЬ СПОРУ: Товариство з обмеженою відповідальністю «Газова станція» звернулося до Господарського суду Запорізької області із позовною заявою до Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Запоріжгаз» про стягнення збитків у вигляді неодержаного доходу в сумі 21039700,00грн.

Позов мотивовано тим, що внаслідок протиправної бездіяльності відповідача, яка полягає у не відновленні газопостачання та розподілу природного газу на об’єкті АГНКС, що експлуатувався позивачем, останній зазнав збитків у вигляді не одержаного доходу (втраченої вигоди) за весь час простою АГНКС на загальну суму 21039700,00 грн.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.11.2017 року наведену вище позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Газова станція» передано для розгляду судді Топчій О.А.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 15.11.2017 року відповідно до ст. ст. 61, 64, 65 Господарського процесуального кодексу України, далі ГПК України (в редакції, що діяла до 15.12.2017 року) прийнято позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Газова станція» до розгляду, порушено провадження у справі № 908/2261/17, присвоєно справі номер провадження 35/153/17, справу призначено до розгляду на 30.11.2017 року о 12 год. 00 хв.

30.11.2017 року адресу суду від позивача у справі із супровідним листом № 11 від 29.11.2017 року надійшли нормативні обґрунтування позовних вимог, до яких надано постанову Вищого господарського суду України від 29.06.2010 року у справі № 14/2175.

Від відповідача 30.11.2017 року на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву в порядку ст. 59 ГПК України (в редакції яка діяла до 15.12.2017 року), відповідно до якого останній проти позову заперечує, мотивуючи свою позицію наступним, зокрема:

- законність припинення розподілу природного газу на АГНКС Товариства з обмеженою відповідальністю «Газова станція» 30.01.2015 року у зв’язку із відсутністю лімітів газу та невідповідністю вузла обліку природного газу, підтверджена рішеннями Господарського суду Запорізької області у справах № 908/4755/15, № 908/4966/15;

- час, з якого у Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Запоріжгаз» виникла можливість виконувати умови договору №Т-ПР-21018 від 10.12.2012 року, з огляду на виконання обов'язків позивачем - отримання лімітів газу, приведення ВОГ до відповідності з вимогами законодавства, у позові не визначений;

- 01.12.2015 року набрала чинності постанова НКРЕКП № 2498 від 30.09.2015 року «Про затвердження Типового договору розподілу природного газу»;

- Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації «Запоріжгаз» листом від 27.11.2015 року попередив Товариство з обмеженою відповідальністю «Газова станція» про те, що договір №Т-ПР-21018 від 10.12.2012 року не відповідає вимогам законодавства та повідомив про припинення дії договору на підставі його пункту 11.1;

- договір № Т-ПР-21018 від 10.12.2012 року фактично припинив свою дію з 01.01.2016 року;

- рішенням Господарського суду Запорізької області по справі № 908/904/16 від 18.11.2016 року, яке набрало законної сили 11.01.2017 року, Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації «Запоріжгаз» було зобов'язано укласти договір на розподіл природного газу з Товариством з обмеженою відповідальністю «Газова станція»;

- у позові не визначений момент, коли у відповідача фактично настала можливість виконати вимоги законодавчих актів щодо його обов'язку з укладання договору на розподіл, шляхом направлення сформованої заяви-приєднання на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю «Газова станція»;

- обов'язок укласти договір на розподіл природного газу покладений Кодексом газорозподільних систем на позивача (споживача), а відповідач (оператор ГРМ) зобов'язаний забезпечити його приєднання до договору шляхом направлення на його адресу сформованої заяви-приєднання з персоніфікованими даними споживача та його об'єкта, персоніфіковані дані повинні бути достатніми для проведення розрахунків та визначення об'єму споживання природного газу, та до їх складу, в обов'язковому порядку, повинні входити відомості про комерційні вузли обліку газу;

- із рішення Господарського суду Запорізької області у справі № 908/904/16 вбачається, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Газова станція» надала до Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Запоріжгаз» договір оренди АГНКС №9 від 30.06.2015 року лише 12.03.2016 року, лічильник ВРСГ-1, який за рішенням суду був кваліфікований як належний комерційний засіб вимірювання лише після проходження повірки, був повірений 25.02.2016 року - ці відомості відносяться до необхідних персоніфікованих даних, які повинні бути зазначені у заяві - приєднанні до умов договору;

- у зв’язку із несвоєчасним наданням персоніфікованих даних позивачем, Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації «Запоріжгаз» не мало можливості своєчасно сформувати заяву-приєднання з необхідними персоніфікованими даними та направити її в адресу Товариства з обмеженою відповідальністю «Газова станція»;

- можливість кваліфікувати лічильник ВРСГ-1 позивача саме як комерційний вузол обліку природного газу, що є необхідною умовою можливості укладення договору та надання послуг з розподілу газу, виникла лише у зв'язку із змінами законодавства, які сталися під час розгляду справи № 908/904/16, зокрема Закону України «Про метрологію та метрологічну діяльність», який набув чинності 01.01.2016 року;

- з огляду на те, що саме на позивача покладений обов'язок доведення наявності та складу причин виникнення збитків у вигляді неотриманої вигоди та її розміру, Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації «Запоріжгаз» вважає, що факт наявності таких причин з його вини відсутній, оскільки розподіл газу позивачу був припинений законно, а період виникнення у нього зобов'язань перед Товариством з обмеженою відповідальністю «Газова станція» починається лише з моменту фактичного укладення договору на розподіл природного газу відповідно до вимог Кодексу газорозподільних систем;

- в період до 27.11.2017 року діяли Правила користування природним газом для юридичних осіб, затверджені постановою НКРЕ №1181 від 13.09.2012 року;

- відповідно до п. 4.1. Правил користування природним газом для юридичних осіб постачання, транспортування та розподіл природного газу споживачам здійснюється відповідно до укладених договорів;

- згідно із 4.2. Правил користування природним газом для юридичних осіб постачання відомості про обсяги очікуваного споживання природного газу в наступному році з помісячним та поквартальним розподілом подаються споживачами газопостачальному (газотранспортному/газорозподільному) підприємству у строк, обумовлений договором;

- пунктом 4.3. Правил користування природним газом для юридичних осіб постачання визначено, що підставами для постачання природного газу споживачу є: наявність договору з газопостачальним підприємством для забезпечення об'єктів газоспоживання споживача природним газом, наявність договору з газорозподільним/газотранспортним підприємством на розподіл/транспортування природного газу для забезпечення ним об'єктів газоспоживання споживача; наявність підтвердженого обсягу газу, виділеного для забезпечення об'єктів газоспоживання споживача;

- відповідно до п. 3.2.1. договору на розподіл природного газу №Т-ПР-21018 від 10.12.2012 року підставами для транспортування природного газу є підтверджені в установленому порядку оператором Єдиної газотранспортної системи України місячні обсяги природного газу в постачальника, виділені для забезпечення об'єктів споживачів, (підтверджені обсяги);

- пункт 3.4. договору на розподіл природного газу №Т-ПР-21018 від 10.12.2012 року встановлює, що місячний обсяг транспортування природного газу ГРМ до пунктів призначення не повинен перевищувати підтверджений обсяг природного газу;

- згідно із п. 6.3.4. договору на розподіл природного газу №Т-ПР-21018 від 10.12.2012 року, якщо Замовник замовляє послугу з транспортування природного газу ГРМ на власні об'єкти, він зобов'язується: самостійно обмежити (припинити) відбір природного газу у випадках відсутності або недостатності підтверджених обсягів газу;

- пунктом 8.1 договору на розподіл природного газу №Т-ПР-21018 від 10.12.2012 року визначено, що газорозподільне підприємство має право обмежити або припинити транспортування природного газу ГРМ на об'єкти Замовника або його споживачам з дотриманням правил безпеки та нормативних документів, що визначають порядок обмеження (припинення) природного газу, у випадках відсутності або недостатності для забезпечення об'єктів Замовника або його споживачів підтвердженого обсягу природного газу;

- Правила користування природним газом для юридичних осіб постачання встановлювали необхідну умову, при якій Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації «Запоріжгаз» було зобов'язано надати позивачу послугу з розподілу природного газу, - наявність відповідного обсягу природного газу, підтвердженого належним чином оператором Єдиної газотранспортної системи України;

- після набуття чинності Кодексом газорозподільних систем вимоги, щодо підтвердження обсягів (лімітів) природного газу, встановлені пунктом 1 глави 5 розділу VI, де зазначено, що споживання (відбір) природного газу з газорозподільної системи за наявності укладеного договору розподілу природного газу між споживачем та Оператором ГРМ здійснюється за умови наявності у споживача (його постачальника) підтверджених обсягів природного газу (лімітів) на відповідний розрахунковий період;

- пункт 3 глави 5 Кодексу газорозподільних систем встановлює, що по об'єктах споживачів, що не є побутовими, споживання підтвердженого обсягу природного газу протягом місяця здійснюється, виходячи з добового підтвердженого обсягу природного газу, при цьому місячний обсяг їх споживання не повинен перевищувати місячний підтверджений обсяг природного газу;

- Товариство з обмеженою відповідальністю «Газова станція» має право на отримання послуги з розподілу природного газу лише в обсягах, підтверджених в порядку установлених відповідно до Кодексу газорозподільних систем;

- у період з січня 2015 року по листопад 2017 року для Товариства з обмеженою відповідальністю «Газова станція» були виділені обсяги природного газу (помісячно), які наведені у листі Zp03.2-ЛB-24683-1117 від 29.11.2017 року;

- зазначені позивачем обсяги дозволенного до споживання природного газу значно відрізняються від тих, що взяті ним за основу при проведенні розрахунку збитків;

- відповідно до статті 142 ГК України прибуток (доход) суб’єкта господарювання є показником фінансових результатів його господарської діяльності, що визначається шляхом зменшення суми валового доходу суб'єкта господарювання за певний період на суму валових витрат та суму амортизаційних відрахувань;

- позивач у розрахунку взяв до уваги лише валовий дохід, що значно перевищує розмір неотриманого прибутку.

В судовому засіданні 30.11.2017 року розпочато розгляд справи № 908/2261/17 по суті та в порядку ст. 77 ГПК України (в редакції, що діяла до 15.12.2017 року) оголошено перерву до 10.01.2018 року о 10 год. 30 хв., про що зазначено у протоколі судового засідання.

15.12.2017 року набрав чинності Закон України від 03.10.2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким внесено зміни до Господарського процесуального кодексу України та викладено його в новій редакції.

Відповідно до п. 9 ч. 1 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України (в редакції з 15.12.2017 року) справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Таким чином, розгляд справи здійснюється за правилами нової редакції ГПК України, яка набрала чинності з 15.12.2017 року.

Враховуючи те, що провадження у вказаній справі було порушено до набрання чинності новою редакцією ГПК України, справа № 908/2261/17 розглядається за правилами загального позовного провадження.

Розпорядженням керівника апарату Господарського суду Запорізької області № П-7/18 від 09.01.2018 року, у зв’язку перебуванням судді-доповідача у справі ОСОБА_3 на лікарняному, справу № 908/2261/17 було призначено до повторного автоматизованого розподілу.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу від 09.01.2018 року, вказану справу було розподілено на розгляд судді Смірнову О.Г.

Положеннями ч. 14 ст. 32 ГПК України визначено, що у разі зміни складу суду на стадії розгляду справи по суті суд повторно розпочинає розгляд справи по суті, крім випадку, коли суд ухвалить рішення про повторне проведення підготовчого провадження.

Ухвалою суду від 09.01.2018 року справа № 908/2261/17 прийнята суддею Смірновим О.Г. до свого провадження, присвоєно справі номер провадження 35/153/17-12/1/18, та призначено судове засідання на 23.01.2018 року о 10 год. 00 хв.

В судовому засіданні 23.01.2018 року представник відповідача надав суду для огляду в якості доказу надсилання позивачу копії відзиву на позовну заяву не засвідчену копію чеку та оригінал опису вкладення.

23.01.2018 року під час судового засідання від позивача на електронну адресу суду надійшло клопотання, в якому останній у зв’язку із складними погодними умовами та відсутністю можливості прибуття в судове засідання представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Газова станція» просить суд перенести розгляд справи на іншу дату. Однак, вказане клопотання не містить електронного цифрового підпису про що господарським судом складений відповідний акт від 23.01.2018 року. З урахуванням положень Інструкції з діловодства в господарських судах України клопотання позивача не прийнято судом в якості офіційного документу.

Ухвалою господарського суду від 23.01.2018 року в порядку ст. 216 ГПК України відкладено розгляд справи на 08.02.2018 року о 12 год. 00 хв.

08.02.2018 року на адресу суду від позивача в порядку ст. 166 ГПК України надійшла відповідь на відзив, в якій останній зазначає наступне:

- жодним із рішень Господарського суду Запорізької області у справах № 908/4966/15 і № 908/4755/15 не встановлено правомірності припинення розподілу природного газу;

- питання правомірності чи неправомірності припинення розподілу газу на об’єкті позивача не відноситься до предмету спору у даній справі, а період нарахування збитків обґрунтовується періодом неправомірної бездіяльності відповідача з не відновлення розподілу у визначені законодавством строки;

- рішення Господарського суду Запорізької області у справі № 908/4755/15 стосувалося можливості використання лічильника газу ВРСГ-1 ИРВИС РФ та було прийнято на користь відповідача, однак юридичною підставою для припинення розподілу та постачання газу було виключно відсутність лімітів газу;

- рішення Господарського суду Запорізької області у справі № 908/4966/15 від 23.11.2015 року стосувалося неправомірної бездіяльності відповідача щодо не відновлення розподілу на об’єкті АГНКС та було прийняте на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Газова станція»;

- скасовуючи рішення Господарського суду Запорізької області у справі № 908/4966/15 від 23.11.2015 року та направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, Вищий господарський суд України у постанові від 23.06.2016 року, також не зазначав про правомірність чи неправомірність припинення розподілу, так само як і не зазначив про те, що безумовною підставою для відновлення розподілу газу є відповідність лічильника газу споживача певним вимогам законодавства, та лише зазначив про те, що судам попередніх інстанцій слід було це питання дослідити;

- твердження відповідача про те, що у позові не зазначено про момент, з якого у Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Запоріжгаз» виникла можливість виконання обов’язків за договором № Т-ПР-21018 від 10.12.2012 року щодо відновлення розподілу газу, не відповідає суті правовідносин сторін, оскільки підставою для відновлення розподілу було саме виділення необхідного ліміту природного газу;

- на лютий 2015 року необхідний споживачу обсяг природного газу було виділено, про що відповідачу було відомо;

- відповідно до п. 7.5. Правил користування природним газом для юридичних осіб, затверджених Постановою НКРЕ від 13.09.2012 року № 1181 (які були чинні на момент виникнення спірних правовідносин), відновлення споживачу газопостачання на об’єкти газоспоживання здійснюється протягом трьох робочих днів у містах... , після усунення споживачем виявлених порушень;

- порушення, що слугувало причиною для опломбування газового обладнання було усунено шляхом виділення необхідного ліміту газу на лютий 2015 року;

- листом № 81 від 02.02.2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Газова станція» вимагало направити представників Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Запоріжгаз» для відновлення постачання природного газу;

- твердження відповідача про нібито припинення обов’язків за договором розподілу природного газу № Т-ПР-21018 від 10.12.2012 року з 01.01.2016 року не відповідає дійсності, оскільки договір залишився чинним та в установленому законом та договором порядку розірваний не був;

- посилання відповідача на лист від 27.11.2015 року, яким Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації «Запоріжгаз» попередило Товариство з обмеженою відповідальністю «Газова станція» про припинення договору на розподіл природного газу № Т-ПР-21018 від 10.12.2012 року не підтверджується документально, а затвердження типового договору у новій редакції не є підставою для припинення зобов’язань за укладеним між сторонами договором;

- обов’язок відповідача щодо відновлення розподілу природного газу передбачений не лише договором, а й відповідними нормативним актами, саме тому момент виникнення обов’язку Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Запоріжгаз» відновити розподіл газу на об’єкті АГНКС в позові визначений з посиланням на п. 7.5. Правил користування природним газом для юридичних осіб, затверджених Постановою НКРЕ від 13.09.2012 року № 1181;

- з 01.12.2015 року набула чинності Постанова НКРЕКП від 30.09.2015 року № 2498, якою затверджено Типовий договір розподілу природного газу у новій редакції;

- пунктом 3 Постанови НКРЕКП від 30.09.2015 року № 2498 зобов’язано суб'єктів господарювання, що здійснюють діяльність на підставі ліцензії на право провадження господарської діяльності з розподілу природного, нафтового газу і газу (метану) вугільних родовищ, привести свої договірні відносини у відповідність до вимог Типового договору розподілу природного газу в тримісячний строк з дати набрання чинності цією постановою;

- обов’язок відповідача щодо укладання договору розподілу природного газу з Товариством з обмеженою відповідальністю «Газова станція» був визначений не рішенням суду у справі № 908/904/16, яке набрало законної сили 11.01.2017 року, а первинно Постановою НКРЕКП від 30.09.2015 року № 2498;

- весь період часу з дати набрання чинності Постанови НКРЕКП № 2498 (01.12.2015 року) до дати укладання договору розподілу газу у новій редакцій (16.03.2017 року) відповідач грубо порушував чинне законодавство і права споживача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Газова станція»;

- посилання відповідача на несвоєчасне надання йому персоніфікованих даних для формування заяви-приєднання є недоречним, оскільки відповідач жодного разу не звертався до Товариства з обмеженою відповідальністю «Газова станція» з приводу уточнення чи отримання необхідних йому даних для виконання обов’язку, передбаченого законодавством;

- позиція відповідача з приводу того, що моментом виникнення у нього обов’язку відновити розподіл газу є факт укладання договору на розподіл природного газу у новій редакції не ґрунтується на нормах чинного законодавства, оскільки договір на розподіл природного газу № Т-ПР-21018 від 10.12.2012 року припинений не був, а обов’язок відповідача і строки для укладання нового договору розподілу природного газу були чітко визначені Постановою НКРЕКП від 30.09.2015 року № 2498;

- період часу у два з половиною роки, коли позивач перебував у судових спорах з Публічним акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації «Запоріжгаз», не був для Товариства з обмеженою відповідальністю «Газова станція» звичайними обставинами, позивач замовляв мінімальні обсяги природного газу, розуміючи про неможливість відновлення роботи у цей період часу;

- звичайними обставинами для позивача, якщо б не було порушення його прав з боку Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Запоріжгаз» були б саме обсяги, заплановані до підтвердження та зазначені у відповідних додатках до договорів на розподіл, постачання та транспортування природного газу у 2015-2016 роках;

- з економічної точки зору поняття «прибуток» і «дохід» мають різний зміст, що знаходить відображення в бухгалтерському обліку;

- у податковому законодавстві доход і прибуток теж мають різне значення;

- стаття 224 Господарського кодексу України дає визначення збиткам, під якими розуміється зокрема не одержані доходи, а стаття 225 Господарського кодексу України конкретизує, що може входити до складу таких збитків, зокрема - не одержаний прибуток;

- положеннями ст. 22 Цивільного кодексу України передбачено відшкодування особі збитків, під якими мається на увазі, зокрема, доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин;

- збитки у формі втраченої вигоди відрізняються від реальних збитків тим, що якщо при витратах, втраті або пошкодженні майна характерним є зменшення наявного майна потерпілого суб'єкта господарювання, то втрачена вигода відображає той факт, що наявне в особи майно не збільшилося, хоча й могло б збільшитись, якби не було порушено її право, що дає підстави віднести до втраченої вигоди всі заплановані доходи, які могла б одержати потерпіла сторона без вирахування будь-яких витрат, врахування яких жодним із нормативних документів при визначені розміру втраченої вигоди не передбачено.

В судовому засідання 08.02.2018 року представник відповідача пояснив, що відповідь на відзив Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації «Запоріжгаз» не отримало та просив суд надати час для подання заперечень.

Представник позивача в судовому засіданні 08.02.2018 року також просив суд надати час для надання додаткових доказів.

В судовому засіданні від 08.02.2018 року в порядку ст. 216 ГПК України оголошено перерву до 19.02.2018 року об 11 год. 00 хв., про що зазначено в ухвалі від 08.02.2018 року.

19.02.2018 року від позивача на адресу суду надійшло клопотання, в порядку ст. ст. 42, 74 ГПК України, про надання додаткових доказів, а саме копії листа ТОВ «Азов Інтрейд» від 12.09.2017 року № 9 та копії акту передання-приймання до договору оренди об’єкта нерухомості № 9 від 30.06.2015 року.

Також, у вказаному клопотанні позивач зазначає, зокрема наступне:

- експлуатація позивачем автомобільної газонаповнювальної компресорної станції здійснювалася на підставі договорів оренди з власником станції – Товариством з обмеженою відповідальністю «Азов Інтрейд»;

- в результаті опломбування вхідної засувки на газовому обладнанні здійснювати господарську діяльність з продажу природного газу було неможливо, АГНКС було законсервовано на час судових спорів з Публічним акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації «Запоріжгаз»;

- в період простою станції позивач не міг здійснювати обов’язки, передбачені договорами оренди нерухомого майна, а саме: оплачувати орендну плату, підтримувати АГНКС у належному технічному стані, здійснювати поточні ремонти, оскільки на це не було коштів;

- за час простою деякі агрегати та механізми станції вийшли з ладу та потребували капітального ремонту та заміни;

- листом № 9 від 12.06.2017 року власник АГНКС повідомив Товариство з обмеженою відповідальністю «Газова станція» про не бажання продовжувати орендні відносини та їх припинення з причин неналежного виконання орендарем своїх обов’язків за договором;

- неналежне виконання обов’язків орендаря – Товариства з обмеженою відповідальністю «Газова станція» є прямим наслідком неправомірної бездіяльності відповідача;

- 30.06.2017 року за актом передання-приймання Товариство з обмеженою відповідальністю «Газова станція» повернуло орендований об’єкт Товариству з обмеженою відповідальністю «Азов Інтрейд»;

- в результаті неправомірної бездіяльності відповідача, яка полягала у не відновленні розподілу газу на об’єкті АГНКС, і тривала два з половиною роки, було повністю зруйновано підприємницьку діяльність Товариства з обмеженою відповідальністю «Газова станція», при цьому відповідач не поніс жодної відповідальності за вчинене ним правопорушення.

Від відповідача 19.02.2018 року на адресу суду надійшли заперечення в порядку ст. 167 ГПК України, в яких останній заперечує проти доводів позивача, мотивуючи свою позицію наступним, зокрема:

- рішенням Господарського суду Запорізької області у справі № 908/4755/15 встановлено, що «Зазначений лічильник газу був встановлений на АГНКС у 2008 році та, на час встановлення, перебував у Державному реєстрі засобів вимірювальної техніки, відповідно до Закону України «Про метрологію та метрологічну діяльність»;

- у зв’язку із припиненням серійного виробництва, 17.12.2009 року лічильник газу ВРСГ-1 був вилучений із Державного реєстру засобів вимірювальної техніки;

- Товариство з обмеженою відповідальністю «Газова станція» експлуатує АГНКС, обладнану зазначеним лічильником ВРСГ-1, з січня 2013 року на підставі відповідного договору оренди нерухомого майна;

- у зв’язку з тим, що використання лічильника такого типу ВРСГ-1 в якості комерційного вузла обліку газу не відповідає вимогам законодавства, а саме пункту 5.5. Правил обліку природного газу під час його транспортування газорозподільними мережами, постачання та споживання, затверджених наказом Міністерства палива та енергетики України (правонаступником якого є Міненерговугілля) від 27.12.2005 року № 618, яким встановлено, що для комерційного обліку газу повинні застосовуватись ЗВТ, типи яких занесено до Державного реєстру засобів вимірювальної техніки та відповідають вимогам цих Правил, та пунктом 3.6. Правил користування природним газом для юридичних осіб, які затверджені 13.09.2012 року постановою № 1181 Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики, де встановлено, що для комерційного обліку газу повинні застосовуватись ЗВТ, типи яких занесені до Державного реєстру засобів вимірювальної техніки та відповідають вимогам цих Правил - позивач неодноразово листами вих. № 08/31-637 від 16.09.2013 року, № 48/10615 від 21.11.2014 року та № 286 від 09.02.2015 року звертався до Товариства з обмеженою відповідальністю «Газова станція» з вимогою замінити лічильник газу на той, тип якого занесений до Державного реєстру засобів вимірювальної техніки, однак ці вимоги залишились поза увагою позивачем;

- у січні 2015 року лічильник газу ВРСГ-1 ТОВ «Газова станція» вийшов з ладу, про що відповідно до вимог пункту 5.9. Правил обліку, листом від 22.01.2015 № 78 було повідомлено Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації «Запоріжгаз»;

- рішенням Господарського суду Запорізької області у справі № 908/4755/15 дії по припиненню та не відновленню газопостачання з боку ПАТ «Запоріжгаз» визнані правомірними;

- Товариство з обмеженою відповідальністю «Газова станція» має право на отримання послуги з розподілу природного газу лише в обсягах, підтверджених в порядку установлених відповідно до Кодексу газорозподільних систем;

- у зазначений період для Товариства з обмеженою відповідальністю «Газова станція» були виділені обсяги природного газу (помісячно), які наведені у додатку до відзиву, листі Zp03.2-ЛВ-24683-1117 від 29.11.2017 року;

- обсяги, зазначені у листі Zp03.2-ЛВ-24683-1117 від 29.11.2017 року дозволеного до споживання природного газу позивачем значно відрізняються від тих, що взяті ним за основу при проведенні розрахунку збитків;

- відповідно до статті 142 Господарського кодексу України прибуток (доход) суб'єкта господарювання є показником фінансових результатів його господарської діяльності, що визначається шляхом зменшення суми валового доходу суб'єкта господарювання за певний період на суму валових витрат та суму амортизаційних відрахувань;

- позивач у розрахунку взяв до уваги лише валовий дохід, що значно перевищує розмір неотриманого прибутку. Просить відмовити позивачу у задоволенні позову повністю.

Представник позивача в судовому засіданні 19.02.2018 року підтримав позовні вимоги з урахуванням уточнень, та наполягав на їх задоволенні.

Представник відповідача в судовому засіданні 19.02.2018 року проти позову заперечив.

З’ясувавши фактичні обставини справи, докази на їх підтвердження, виходячи з фактів, встановлених у процесі розгляду справи та правову норму, яка підлягає застосуванню, приймаючи до уваги доводи позивача, заперечення відповідача, суд встановив:

Позов мотивовано тим, що 10.12.2012 року між Публічним акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації “Запоріжгаз” (Газорозподільне підприємство, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Газова станція” (Замовник, позивач) укладено договір на розподіл природного газу № Т-ПР-21018 (далі – Договір), відповідно до пунктів 2.1, 2.2. якого Газорозподільне підприємство зобов’язується надати Замовнику послугу з транспортування природного газу газорозподільними мережами до межі балансової належності об’єктів Замовника або його споживачів (далі – пункт призначення) відповідно до актів розмежування балансової належності газопроводів та експлуатаційної відповідальності Сторін, а Замовник зобов’язується сплатити Газорозподільному підприємству вартість послуги транспортування природного газу ГРМ у розмірі, строки та порядку, передбачені умовами договору, далі Договір.

До вказаного договору між сторонами була підписана додаткова угода № 1 від 20.02.2013 року.

Пунктом 3.1. Договору передбачено, що договірні обсяги транспортування природного газу Замовника ГРМ визначаються в додатку до Договору по кожному об’єкту Замовника або його споживачів за формою, наведеною у додатку 2 до цього договору.

Згідно з п. 3.2. Договору підставами для транспортування природного газу ГРМ є:

- підтверджені в установленому порядку оператором Єдиної газотранспортної системи України (далі Оператор) місячні обсяги природного газу в постачальника, виділені для забезпечення об’єктів споживачів (далі підтверджені обсяги);

- наявність договору на постачання природного газу або договору на закупівлю імпортованого природного газу у нерезидентів для використання як технологічної сировини без права реалізації такого газу відповідно до вимог законодавства. Газорозподільному підприємству надається Замовником витяг з договору на постачання природного газу щодо договірних обсягів природного газу, завірений в установленому законодавством порядку.

Умовами пунктів 3.3. – 3.6., 3.9. Договору сторони визначили, що Газорозподільне підприємство транспортує природний газ у загальному потоці газу від пунктів приймання-передачі газу в ГРМ до пунктів призначення в обсягах, підтверджених Оператором. Місячний обсяг транспортування природного газу ГРМ до пунктів призначення не повинен перевищувати підтверджений обсяг природного газу. Розподіл підтвердженого обсягу природного газу протягом місяця здійснюється, як правило, рівномірно, ураховуючи середньодобову норму (далі – добова норма), яка визначається шляхом ділення місячного підтвердженого Оператором обсягу природного газу на кількість днів протягом цього місяця. Обсяг про транспортованого природного газу ГРМ підтверджується підписаним сторонами актом наданих послуг з транспортування природного газу ГРМ (далі – акт наданих послуг), що оформлюється на підставі даних комерційних вузлів обліку, визначених у додатку до Договору. Акти наданих послуг є підставою для остаточних розрахунків Замовника з Газорозподільним підприємством.

Порядок розрахунків визначений в розділі V Договору. Так, відповідно до пунктів 5.1., 5.2., 5.3, 5.4., 5.5. Договору (з урахуванням редакції додаткової угоди № 1 від 20.02.2013 року) розрахунки за послуги з транспортування природного газу ГРМ здійснюються за тарифом на транспортування природного газу розподільними трубопроводами за 1000 куб.м. (далі – тариф), встановленим для Газорозподільного підприємства Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики. Тариф, зазначений у пункті 5.1. цього розділу, є обов’язком для сторін з дати набрання ним чинності. Визначена на його основі вартість послуги з транспортування природного газу газорозподільними трубопроводами буде застосовуватись сторонами при складенні актів наданих послуг та розрахунків за ці послуги згідно з умовами Договору. Розрахунковий період за Договором становить один місяць з 0800 години першого дня місяця до 0800 години першого дня наступного місяця включно. Місячна вартість послуг з транспортування природного газу ГРМ визначається як добуток тарифу на загальний обсяг протранспортованого природного газу, розрахованого на умовах, визначених у розділі ІV Договору, та податку на додану вартість. Загальна сума Договору складається з місячних сум вартості планових обсягів транспортування природного газу ГРМ Газорозподільним підприємством Замовнику. Оплата вартості послуг з транспортування природного газу ГРМ здійснюється Замовником на умовах 100%-ої попередньої оплати авансовими платежами планового обсягу природного газу, визначеного сторонами в Договорі, за 5 (п’ять) банківських днів до початку місяця. У випадку недоплати за фактично протранспортований природний газ ГРМ за розрахунковий період Замовник проводить остаточний розрахунок не пізніше 6 (шостого) числа місяця, наступного за розрахунковим.

Згідно з п. 11.1. Договору договір набирає чинності з дня його підписання та укладається на термін до 31 грудня 2013 року. Договір вважається продовженим на аналогічний період, якщо за місяць до закінчення строку дії Договору жодною із сторін не буде заявлено про припинення його дії або перегляд його умов. При цьому сторони повинні переоформити додаток до Договору, у якому визначити планові обсяги газу на продовжений строк.

Як зазначає позивач в позові, починаючи з 2012 року та до кінця січня 2015 року ТОВ “Газова станція” здійснювало експлуатацію автомобільної газонаповнювальної компресорної станції (далі АГНКС) у м. Бердянськ Запорізької області на підставі договорів оренди об’єкта нерухомості № 2 від 01.10.2012 року та № 9 від 30.06.2015 року.

Відповідно до п. 3.1. договору оренди об’єкта нерухомості № 9 від 30.06.2015 року строк оренди складає 24 місяці з дати прийняття об’єкта, що орендується за актом передання-приймання.

Як свідчать матеріали справи на підставі акту передавання-приймання від 01.10.2012 року (том 1, а.с. 21) до договору оренди об’єкта нерухомості № 2 від 01.10.2012 року та акту передавання-приймання від 01.07.2015 року (том 1, а.с. 27) позивачу був переданий в оренду комплекс автомобільної газонаповнювальної компресорної станції.

Позивач в позові вказує, що основним і єдиним видом його діяльності був роздрібний продаж пального – газу метану для заправки автомобілів через АГНКС. Постачання природного газу до об’єкту газоспоживання забезпечувалося постачальником ТОВ «Інтер Енерго Трейд» за договором № Г-031/14 від 01.04.2014 року і гарантованим постачальником ПАТ «Запоріжгаз» згідно договору на постачання природного газу за регульованим тарифом № ТП-ПР-21018 від 10.12.2012 року. Транспортування природного газу магістральними трубопроводами до газорозподільних мереж здійснювало ПАТ «Укртрансгаз» за договором № 3 від 13.03.2015 року. Розподіл природного газу від газорозподільних мереж забезпечувався ПАТ «Запоріжгаз» за договором № Т-ПР-21018 від 10.12.2012 року.

Як зазначає позивач з 01.07.2015 року було анульовано ліцензію ПАТ «Запоріжгаз» на право провадження господарської діяльності з постачання природного газу у відповідності до вимог статті 16 Закону України «Про засади функціонування ринку природного газу» внаслідок відокремлення функцій з постачання та розподілу природного газу. Внаслідок вказаних обставин дія договору на постачання природного газу № ТП-ПР-21018 від 10.12.2012 року була припинена в силу закону, оскільки відповідач більше не міг забезпечувати постачання на об’єкт позивача. Разом з тим договір на розподіл, який був укладений між сторонами в редакції Типової форми договору згідно постанови НКРЕ від 06.09.2012 року № 1164, залишився чинним.

30.01.2015 року ПАТ «Запоріжгаз» припинило газопостачання на об’єкті АГНКС у зв’язку з відсутністю у споживача підтвердженого обсягу природного газу – лімітів, про що представниками ПАТ “Запоріжгаз” в присутності представника ТОВ “Газова станція” було складено акт про опломбування вхідної засувки від 30.01.2015 року (всередені шкафної) по вул. Приазовська, 114В (том 1, а.с. 88).

У зв’язку з незгодою з підставами припинення газопостачання на об’єкті АГНКС позивач з метою захисту своїх порушених прав звернувся до Господарського суду Запорізької області з позовом до Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації “Запоріжгаз” про зобов’язання поновити постачання, транспортування та розподіл природного газу на об’єкті АГНКС, що експлуатується ТОВ “Газова станція”, за адресою: Запорізька обл., м. Бердянськ, вул. Приазовська, 114-В.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 23.11.2015 року у справі № 908/4966/15 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “Газова станція” до Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації “Запоріжгаз” задоволено, вирішено зобов’язати Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації “Запоріжгаз” відновити розподіл та постачання природного газу на об’єкті АГНКС, що експлуатується Товариством з обмеженою відповідальністю “Газова станція” за адресою: Запорізька область, м. Бердянськ, вул. Приазовська, 114-В шляхом розпломбування вхідної засувки газоспоживного обладнання.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 15.02.2016 року вказане рішення залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 21.06.2016 року рішення Господарського суду Запорізької області від 23.11.2015 року та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 15.02.2016 року у справі № 908/4966/15 скасовано, справу передано на новий розгляд до Господарського суду Запорізької області.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 19.04.2017 року (новий розгляд) у справі № 908/4966/15 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “Газова станція” до Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації “Запоріжгаз” задоволено частково, зокрема вирішено зобов’язати Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації “Запоріжгаз” відновити розподіл природного газу на об’єкті АГНКС, що експлуатується Товариством з обмеженою відповідальністю “Газова станція” за адресою: Запорізька область, м. Бердянськ, вул. Приазовська, 114-В шляхом розпломбування вхідної засувки газоспоживного обладнання. У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю “Газова станція” до Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації “Запоріжгаз” в частині зобов’язання відновити постачання та транспортування природного газу на об’єкті АГНКС, що експлуатується Товариством з обмеженою відповідальністю “Газова станція” за адресою: Запорізька область, м. Бердянськ, вул. Приазовська, 114-В відмовлено.

В подальшому у зв'язку з не відновленням відповідачем газопостачання та розподілу газу на об’єкті АГНКС з посиланням на відсутність договірних відносин між сторонами, позивач в квітні 2016 року звернувся до Господарського суду Запорізької області з позовом до Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації “Запоріжгаз” про укладання договору розподілу природного газу в редакції постанови НКРЕКП № 2498.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 18.11.2016 року у справі № 908/904/16, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 11.01.2017 року, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “Газова станція” до Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації “Запоріжгаз” задоволено повністю, зокрема вирішено зобов’язати Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації “Запоріжгаз” укласти з Товариством з обмеженою відповідальністю “Газова станція” договір розподілу природного газу шляхом направлення на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю “Газова станція” заяви-приєднання до типового договору природного газу, в редакції Постанови НКРЕКП від 30.09.2015 року № 2498, з персоніфікованими даними щодо комерційного вузла обліку, оснащеного лічильником газу ВРСГ-1 виробництва НВП “ИРВИС” РВ №3550.

Постановою Вищого господарського суду України від 05.04.2017 року рішення Господарського суду Запорізької області від 18.11.2016 року та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 11.01.2017 року у справі № 908/904/16 залишено без змін.

Позивач в позові вказує, що з січня 2015 року господарська діяльність ТОВ “Газова станція” була повністю зупинена, два з половиною роки товариство відстоювало своє право на заняття підприємницькою діяльністю в судах. Вважає, що внаслідок протиправної бездіяльності відповідача, яка полягає у не відновленні газопостачання та розподілу природного газу на об’єкті АГНКС, що експлуатувався позивачем, останній зазнав збитків у вигляді не одержаного доходу (втраченої вигоди) за весь час простою АГНКС на загальну суму 21039700,00 грн. При цьому період простою позивач розраховує з 01.02.2015 року по 01.06.2017 року.

Надавши правову кваліфікацію правовідносинам сторін, оцінивши та дослідивши надані до матеріалів справи докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Судом дана належна правова кваліфікація правовідносинам сторін. За своєю правовою природою між сторонами склалися правовідносини у сфері розподілу природного газу.

Станом на дату укладання договору на розподіл природного газу № Т-ПР-21018 від 10.12.2012 року правові, економічні та організаційні засади функціонування ринку природного газу були врегульовані нормами Закону України «Про засади функціонування ринку природного газу» № 2467-VI від 08.07.2010 року, який був чинним на той час.

Відповідно до ч. 1 ст. 14 Закону України «Про засади функціонування ринку природного газу» № 2467-VI від 08.07.2010 року розподіл природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким газорозподільне підприємство зобов'язується транспортувати природний газ, довірений йому замовником, газорозподільними мережами до пункту приймання-передачі газу та передати його споживачу, який відповідно до законодавства має право на одержання зазначеного газу, а замовник зобов'язується сплатити за доставку газу за встановленою в договорі платою.

Разом з тим з 08.05.2015 року набув чинності новий Закон України «Про ринок природного газу» № 329-VIII від 09.04.2015 року.

Згідно з ч. 1 ст. 40 вказаного Закону розподіл природного газу здійснюється на підставі та умовах договору розподілу природного газу в порядку, передбаченому кодексом газорозподільних систем та іншими нормативно-правовими актами. За договором розподілу природного газу оператор газорозподільної системи зобов’язується забезпечити замовнику послуги розподілу природного газу на період та умовах, визначених договором розподілу природного газу, а замовник зобов’язується сплатити оператору газорозподільної системи вартість послуг розподілу природного газу.

Відповідно до вимог Господарського кодексу України договір вважається укладеним у випадку досягнення сторонами умов щодо його предмету, строку та ціни. Сторони досягли всіх суттєвих умов відносно вказаного виду договору, тобто встановили його предмет, визначили ціну, строк дії договору, порядок здійснення розрахунків, а тому відповідно до вимог ст. ст. 638, 639 ЦК України та ст. ст. 180, 181 ГК України, він вважається укладеним згідно частини 7 статті 181 ГК України, а саме подія, до якої прагнули сторони відбулася.

Предметом спору в даній справі є вимоги позивача про стягнення з відповідача збитків у вигляді не одержаного доходу за період простою АГНКС з 01.02.2015 року по 01.06.2017 року в сумі 21039700,00 грн.

У частинах 1-3 ст. 22 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.

Нормою ч. 2 ст. 224 ГК України визначено, що під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Згідно з ч. 1 ст. 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:

вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;

додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною;

неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною;

матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Враховуючи вищевикладені норми чинного законодавства на час стягнення збитків на позивача покладається обов’язок довести суду згідно ст. 74 ГПК України наступне:

· по-перше, наявність протиправної поведінки (діяльності або бездіяльності учасника господарських відносин) особи, яка завдала збитки;

· по-друге, факт заподіяння йому збитків;

· по-третє, розмір зазначених збитків та докази невиконання зобов’язань;

· по-третє, причинно-наслідковий зв’язок між протиправною поведінкою та заподіяними збитками.

· по-четверте, вину заподіювача збитків. Відсутність хоча б одного елемента складу правопорушення виключає настання відповідальності у вигляді стягнення збитків.

Враховуючи предмет позову та обставини даної справи, необхідним фактом, що потребує доказування з боку позивача та встановлення судом, є наявність шкідливого результату протиправної поведінки (дії чи бездіяльності особи) – завдання збитків, їх наявності та розміру.

Так, в Господарському суді Запорізької області розглядалась справа № 908/904/16 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Газова станція” до Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації “Запоріжгаз” про укладання договору розподілу природного газу.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 18.11.2016 року у справі № 908/904/16, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 11.01.2017 року та постановою Вищого господарського суду України від 05.04.2017 року, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “Газова станція” до Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації “Запоріжгаз” задоволено повністю, зокрема вирішено зобов’язати Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації “Запоріжгаз” укласти з Товариством з обмеженою відповідальністю “Газова станція” договір розподілу природного газу шляхом направлення на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю “Газова станція” заяви-приєднання до типового договору природного газу, в редакції Постанови НКРЕКП від 30.09.2015 року № 2498, з персоніфікованими даними щодо комерційного вузла обліку, оснащеного лічильником газу ВРСГ-1 виробництва НВП “ИРВИС” РВ №3550.

Вказаним рішенням суду встановлено, що 13.01.2016 року Кабінет ОСОБА_4 України постановою № 94 затвердив Технічний регламент законодавчо регульованих засобів вимірювальної техніки, відповідно до п. 1 Загальної частини, якого передбачено вимоги, яким повинні відповідати засоби вимірювальної техніки, коли вони надаються на ринку та /або вводяться в експлуатацію для виконання завдань, пов’язаних з вимірюванням. Отже, процедура оцінки відповідності на занесенню до Реєстру затверджених типів ЗВТ, проводиться для тих типів ЗВТ, які тільки випускаються для продажу на ринку та/або тільки вводяться в експлуатацію. Для тих ЗВТ, які введені в експлуатацію до набрання чинності Законом «Про метрологію та метрологічну діяльність» та які продовжують експлуатуватись законодавцем передбачена спеціальна процедура – повірка. Судом зазначено, що в матеріалах справи наявний паспорт “Расходомера – Лічильника газу ВРСГ-1”, що використовує ТОВ “Газова станція”, з якого вбачається, що 25.02.2016 року він пройшов позачергову повірку з позитивними результатами. В ході судового розгляду зазначеної справи господарським судом Запорізької області було направлено листи до Міністерства енергетики та вугільної промисловості України від 26.08.2016 року, 22.09.2016 року з приводу надання роз’яснень щодо можливості застосування для проведення комерційних розрахунків за розподілений природний газ витратоміра лічильника ВРСГ-1 Виробництва ИРВІС РФ №3550, що встановлений на комерційному вузлі обліку позивача. 13.10.2016 року господарським судом Запорізької області одержана відповідь за підписом Заступника ОСОБА_4 Корзуна, з якої вбачається, що витратоміри - лічильники газу вихрові ВРСГ-1 (виробник ТОВ НВП “ИРВИС” РФ), які були занесені до Державного реєстру за номером 15871-00 та вилучені 17.12.2009 р. з Державного реєстру у зв'язку з припиненням їх серійного виробництва, можна використовувати за умови, якщо вони пройшли повірку.

Разом з тим в постанові Вищого господарського суду України від 05.04.2017 року у справі № 908/904/16 зазначено, що згідно з паспортом “Расходомера – Лічильника газу ВРСГ-1”, що використовує ТОВ “Газова станція” вказаний лічильник 25.02.2016 року пройшов позачергову повірку, прилад обліку було визнано придатним до експлуатації, строк чергової повірки – 25.02.2018. При цьому суд вищої інстанції визнав обґрунтованими висновки попередніх судових інстанцій у вказаній справі про те, що лічильник газу ВРГС-1 виробництва НВП “ИРВИС” РФ, який пройшов повірку і перебуває в експлуатації ТОВ “Газова станція” може бути використаний для комерційного обліку газу.

Поряд з цим Господарським судом Запорізької області розглядалась справа № 908/4966/15 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Газова станція” до Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації “Запоріжгаз” про зобов’язання відновити розподіл та постачання природного газу на об’єкті АГНКС, що експлуатується Товариством з обмеженою відповідальністю “Газова станція” за адресою: Запорізька область, м. Бердянськ, вул. Приазовська, 114-В шляхом розпломбування вхідної засувки газоспоживного обладнання.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 19.04.2017 року (новий розгляд) у справі № 908/4966/15 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “Газова станція” до Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації “Запоріжгаз” задоволено частково, зокрема вирішено зобов’язати Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації “Запоріжгаз” відновити розподіл природного газу на об’єкті АГНКС, що експлуатується Товариством з обмеженою відповідальністю “Газова станція” за адресою: Запорізька область, м. Бердянськ, вул. Приазовська, 114-В шляхом розпломбування вхідної засувки газоспоживного обладнання. У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю “Газова станція” до Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації “Запоріжгаз” в частині зобов’язання відновити постачання та транспортування природного газу на об’єкті АГНКС, що експлуатується Товариством з обмеженою відповідальністю “Газова станція”, за адресою: Запорізька область, м. Бердянськ, вул. Приазовська, 114-В відмовлено.

Вказаним рішенням суду встановлено, що позивач (Товариство з обмеженою відповідальністю “Газова станція”) має підтверджений обсяг газу для транспортування, заборгованість за природний газ та за розподіл природного газу у позивача відсутня. В акті звірки між ПАТ “Запоріжгаз” та ТОВ “Газова станція” від 09.11.2015 року відповідач підтвердив відсутність заборгованості за договором на розподіл газу №Т-ПР-21018 від 10.12.2012 року. Позивач також сплатив відповідачу витрати на припинення газопостачання. Отже, передбачені законодавством підстави для не відновлення газопостачання позивачу відсутні, а відмова відповідача від розпломбування вхідної засувки газоспоживного обладнання є неправомірною.

При цьому у вказаному рішенні суд зазначив, що враховуючи те, що на даний час відповідач не є газопостачальним і газотранспортним підприємством, то, як газорозподільче підприємство, має відповідно до положень Типового договору розподілу природного газу, затвердженого постановою НКРЕКП від 30.09.2015 року № 2498, розміщеного на офіційному сайті Оператора ГРМ в мережі Інтернет за адресою: zp.104.ua та вимог чинного законодавства розпломбувати вхідну засувку газоспоживного обладнання позивача та забезпечити транспортування газорозподільними мережами природного газу, що подається позивачу постачальником ТОВ “Інтер Енерго Трейд”.

Рішення у справі № 908/4966/15 від 19.04.2017 року не було оскаржено в апеляційному порядку, а відтак набрало законної сили.

Факти, встановлені вищевказаними рішеннями у справі № 908/904/16 та № 908/4966/15, які набрали законної сили, не підлягають доказуванню з огляду на приписи частини 4 статті 75 ГПК України, а тому мають для суду при розгляді даної справи обов’язковий характер.

Встановлені рішеннями господарського суду у справах № 908/904/16 та № 908/4966/15 факти щодо можливості використання приладу обліку газу ВРГС-1 виробництва НВП “ИРВИС” РФ, наявності у позивача підтвердженого обсягу газу для транспортування, відсутності заборгованості за договором на розподіл природного газу № Т-ПР-21018 від 10.12.2012 року, відсутності передбачених законодавством підстав для не відновлення газопостачання позивачу свідчать про протиправність (неправомірність) поведінки відповідача з не відновлення позивачу розподілу природного газу на об’єкт газопостачання.

Безпосередньо в судовому засіданні 19.02.2018 року представник позивача зазначив, що відповідач повинен був відновити газопостачання на АГНКС протягом трьох робочих днів лютого 2015 року, а саме розпломбувати вхідну засувку 03.02.2015 року.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач не виконав рішення суду від 19.04.2017 року у справі № 908/4966/15 щодо відновлення розподілу природного газу на об’єкті АГНКС, що експлуатується Товариством з обмеженою відповідальністю “Газова станція” за адресою: Запорізька область, м. Бердянськ, вул. Приазовська, 114-В шляхом розпломбування вхідної засувки газоспоживного обладнання.

Представники сторін в судовому засіданні 19.02.2018 року підтвердили зазначені обставини.

Вказані обставини свідчать про наявність протиправної поведінки (у вигляді бездіяльності) відповідача та його вини.

Позивач в позовній заяві вказує, що між протиправною бездіяльністю відповідача та заподіяними позивачу збитками вбачається причинний зв’язок, оскільки опломбоване відповідачем газоспоживне обладнання унеможливлювало здійснення господарської діяльності з продажу газу на АГНКС.

Досліджуючи питання наявності причинного зв’язку суд дійшов висновку що у зв’язку неправомірною бездіяльністю відповідача, яка полягала у не відновленні розподілу газу на об’єкті АГНКС, позивач був позбавлений можливості здійснювати господарську діяльність, а саме продаж газу через АГНКС для заправки автотранспортних засобів фізичних або юридичних осіб.

Отже, протиправна бездіяльність відповідача стала причиною, внаслідок якої позивач, як наслідок, не зміг здійснювати продаж газу через АГНКС та отримувати прибуток.

Вищевказане свідчить про наявність причинного зв’язку між протиправною бездіяльністю відповідача та завданими збитками позивачу.

В обґрунтування заявлених в даній справі позовних вимог позивач посилається на приписи ст. ст. 224, 225 ГК України, ст. 22 ЦК України, а в обґрунтування розміру заявлених до стягнення збитків – на постанову Вищого господарського суду України від 29.06.2010 року у справі № 14/2175.

Як вбачається зі змісту позовної заяви позивач визначає розмір завданих збитків у вигляді не отриманого доходу за час простою АГНКС шляхом помноження загального обсягу природного газу, який мав бути реалізований позивачем у разі не порушення його прав (1705000 м3) за період з 2015 року по 2017 рік (по травень включно) на ціну газу без врахування податку на додану вартість (12,34 грн./л). При цьому обсяг природного газу позивач визначає, виходячи з планових обсягів природного газу, запланованих до постачання, розподілу та транспортування, які зазначені в додатках до договорів, укладених з ПАТ «Укртрансгаз» на транспортування природного газу, в т.ч. укладених з ПАТ «Запоріжгаз» на розподіл природного газу № Т-ПР-21018 від 10.12.2012 року та на постачання природного газу № ТП-ПР-21018 від 10.12.2012 року.

В постанові Вищого господарського суду України від 29.06.2010 року у справі № 14/2175, на яку посилається позивач та додає до позовної заяви, зазначено наступне: «У пункті 3 ч. 1 ст. 225 ГК зміст поняття "неодержаний прибуток" ("втрачена вигода") не розкривається, зазначається лише можливість відшкодування неодержаного прибутку, на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати в разі належного виконання зобов'язання другою стороною, а в нашому випадку Відповідачем порушено в першу чергу не договірне господарське зобов’язання з транспортування електричної енергії Позивача, а позадоговірне – насильницьке припинення роботи всього ЦМК ГЕС. Це визначення дає підстави віднести до втраченої вигоди всі заплановані доходи, які могла б одержати потерпіла сторона без вирахування витрат та амортизаційних відрахувань, врахування яких жодним із нормативних документів при визначені розміру втраченої вигоди не передбачено».

Однак, як вбачається з позовної заяви, в рамках даної справи позивачем заявлені до стягнення збитки саме у зв’язку з невиконанням відповідачем договірних зобов’язань щодо здійснення розподілу природного газу.

Відповідач, заперечуючи проти позову в частині визначення розміру збитків, посилається на ст. 142 ГК України, в якій зазначено, що прибуток (доход) суб'єкта господарювання є показником фінансових результатів його господарської діяльності, що визначається шляхом зменшення суми валового доходу суб'єкта господарювання за певний період на суму валових витрат та суму амортизаційних відрахувань. При цьому у відзиві вказує, що позивач у розрахунку збитків взяв до уваги лише валовий дохід, що значно перевищує розмір неотриманого прибутку.

Проте, досліджуючи питання щодо визначення розміру збитків суд виходить із визначення «упущеної вигоди», зазначеного у ст. 22 ЦК України, на яку посилається у позові позивач.

У частині 2 ст. 22 ЦК України розкривається поняття «збитків», яке включає в себе, по-перше, «реальні збитки» - втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права, по-друге, «упущену вигоду» - доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене.

В даній справі спір стосується стягнення збитків саме у вигляді неодержаного доходу (упущеної вигоди).

Законодавець визначає, що у разі упущеної вигоди мова йдеться не про реальні втрати особи, які вона зробила або зробить, а про ті доходи, які вона недоотримає внаслідок порушення її цивільного права (наприклад, особа домовилася про надання грошей в позику під проценти, але не надала гроші в позику, оскільки боржник з нею не розрахувався. Саме сума запланованих, але неотриманих процентів в даному випадку буде складати упущену вигоду.

Зі змісту позову вбачається, що неотриманий дохід, заявлений до стягнення в даній справі, позивач визначає шляхом помноження загального обсягу природного газу, який мав бути реалізований позивачем у разі не порушення його прав (1705000 м3) за період з 2015 року по 2017 рік (по травень включно) на ціну газу без врахування податку на додану вартість (12,34 грн./л).

Визначаючи ціну газу позивач посилається на дані, зазначені в довідці № 116/848 від 01.09.2017 року Державного підприємства «Державний інформаційно-аналітичний центр моніторингу зовнішніх товарних ринків» (том 2, а.с. 9).

Однак у вказаній довідці зазначено, що вона носить інформаційний характер і не враховує умов контрактів.

Відтак, з наданих до матеріалів справи доказів суд позбавлений можливості встановити фактичну ціну за 1 м3 газу, за якою останній мав бути реалізований позивачем.

При цьому судом враховано, що позивачем в позові зазначені різні вихідні дані щодо обсягу природного газу, який мав бути реалізований позивачем, якби його права не були порушені, у порівнянні з тими даними, що взяті за основу при проведенні розрахунку збитків, внаслідок чого суд позбавлений можливості визначити такий обсяг газу, його ціну, а відтак і розмір завданих збитків. Зокрема, позивач в позові вказує, що обсяг природного газу, який мав бути реалізований за 2015 рік - 700000 м3 (том 1, а.с. 9), а згідно додатку № 2 до договору на розподіл природного газу № Т-ПР-21018 від 10.12.2012 року договірні обсяги транспортування природного газу на 2015 рік становили 755 тис. куб. м. (том 1, а.с. 7).

Як зазначено вище відповідач, заперечуючи проти позову в частині визначення розміру збитків, посилається на ст. 142 ГК України.

Зі змісту вказаної статті ГК України вбачається, що визначення поняття «прибуток (дохід) суб'єкта господарювання» пов’язане з поняттями «валового доходу» та «валових витрат».

Частина 2 ст. 142 ГК України визначає, що склад валового доходу та валових витрат суб'єктів господарювання визначається законодавством. Для цілей оподаткування законом може встановлюватися спеціальний порядок визначення доходу як об'єкта оподаткування.

Визначення понять «валового доходу» та «валових витрат» містилося в Законі України «Про оподаткування прибутку підприємств» № 334/94-ВР від 28.12.1994 року. Проте, цей Закон втратив чинність з 01.01.2013 року.

Поняття «дохід» та «прибуток» притаманне податковим відносинам, проте Податковий кодекс України не розкриває поняття «валового доходу» та «валових витрат».

Таких понять також не розкриває і Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» № 996-ХІV від 16.07.1999 року.

Разом з тим у Податковому кодексі України міститься визначення понять «доходу, отриманого з джерелом його походження з України» та «прибутку із джерелом походження з України та за її межами».

Так, згідно з п. 14.1.54. ст. 14 Податкового кодексу України дохід з джерелом їх походження з України - будь-який дохід, отриманий резидентами або нерезидентами, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності на території України (включаючи виплату (нарахування) винагороди іноземними роботодавцями), її континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні.

Відповідно до п. 134.1.1. ст. 134 Податкового кодексу України прибуток із джерелом походження з України та за її межами визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.

Поряд з цим Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» № 996-ХІV від 16.07.1999 року дає визначення понять «витрати» та «доходи», а саме витрати - зменшення економічних вигод у вигляді зменшення активів або збільшення зобов’язань, що призводить до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілення власниками). Доходи - збільшення економічних вигод у вигляді збільшення активів або зменшення зобов’язань, яке призводить до зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків власників).

Визначення поняття «прибуток» міститься в Національному положенні (Стандарті) бухгалтерського обліку 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності», затвердженому наказом Міністерства фінансів України № 73 від 07.02.2013 року, а саме прибуток - це сума, на яку доходи перевищують пов’язані з ними витрати.

Враховуючи викладене суд дійшов висновку, що для правильного застосування термінів «прибуток» та «дохід» слід виходити з їх юридичного змісту, зупинившись на поняттях «втрачена вигода», «упущена вигода» та до визначення розміру не одержаного доходу (прибутку) необхідно застосовувати положення ст. 142 ГК України та Податкового кодексу України.

Тобто, керуючись ст. 142 ГК України, прибуток (дохід) слід визначати шляхом зменшення суми валового доходу суб'єкта господарювання за певний період на суму валових витрат та суму амортизаційних відрахувань.

Проте позивач в розрахунку заявлених збитків (неодержаного доходу) не врахував витрати.

Безпосередньо в судовому засіданні 19.02.2018 року представник позивача в обґрунтування розміру пред’явлених до стягнення збитків, а саме обсягів природного газу, які враховуються в розрахунку збитків, посилався на акти прийому-передачі природного газу за 2014 рік, підписані з відповідачем, які додані до позову.

Втім, суд приймає вказані акти з урахуванням того, що позбавлений можливості самостійно перерахувати суму заявлених до стягнення збитків, оскільки позивачем до матеріалів справи не надано документів, в т.ч. фінансового характеру, для здійснення такого розрахунку за заявлений позивачем період завдання збитків.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили згідно вимог ч. 2 статті 86 ГПК України. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Позивачем не доведено наявність повного складу правопорушення: розмір збитків, а отже в діях відповідача відсутній склад цивільного правопорушення, відтак позивач не довів підстави покладення відповідальності на відповідача за законом у вигляді стягнення збитків.

За таких обставин, у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Газова станція» до Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Запоріжгаз» про стягнення збитків у вигляді неодержаного доходу в сумі 21039700,00 грн. слід відмовити.

Заперечення відповідачем наявності його вини у завданні збитків позивачу та посилання на законне припинення газопостачання судом не приймаються, оскільки неправомірність дій відповідача у вигляді відмови відновити розподіл природного газу встановлена рішенням суду від 19.04.2017 року у справі № 908/4966/15, яке набрало законної сили, відтак вказані обставини не підлягають доведенню.

Твердження відповідача про нібито припинення обов’язків за договором розподілу природного газу № Т-ПР-21018 від 10.12.2012 року з 01.01.2016 року не відповідає дійсності, оскільки вказаний договір не припинився та в установленому законом порядку розірваний не був. Вказані обставини встановлені рішенням Господарського суду Запорізької області від 18.11.2016 року у справі № 908/904/16, яке набрало законної сили, відтак вказані обставини не підлягають доведенню.

Витрати по сплаті судового збору в сумі 240000,00 грн. покладаються на позивача у справі – Товариство з обмеженою відповідальністю «Газова станція» згідно вимог п. 2 ч. 4 ст. 129 ГПК України.

У судовому засіданні, яке відбулося 19.02.2018 року, згідно частини 1 статті 240 ГПК України, було проголошено скорочений текст рішення, а саме його вступну та резолютивну частини.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 7, 8, 74, ч. 4 ст. 75, 86, 129, 236, 238, 240 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В:

1. У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Газова станція» до Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Запоріжгаз» про стягнення збитків у вигляді неодержаного доходу в сумі 21039700,00 грн. відмовити.

2. Витрати по сплаті судового збору в сумі 240000,00 грн. покладаються на Товариство з обмеженою відповідальністю «Газова станція».

Повне рішення складено – 02.03.2018 року

Суддя О.Г. Смірнов

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.