Постанова № 72541768, 01.03.2018, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Кривий Ріг)

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 213/2486/16-ц 22-ц/774/418/К/18

ПОСТАНОВА

Іменем України

01 березня 2018 року м. Кривий Ріг

Справа № 213/2486/16-ц

Апеляційний суд Дніпропетровської області у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Бондар Я.М.

суддів - Барильської А.П., Зубакової В.П.

секретар судового засідання - Євтодій К.С.,

сторони справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Приватне акціонерне товариство «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат»,

третя особа - Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області,

розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу від 13 жовтня 2017 року, ухваленого суддею Соловйовою Л.Я. у м. Кривому Розі,

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат» ( надалі – ПрАТ «ІнГЗК»), третя особа Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області, про відшкодування моральної шкоди, завданої нещасним випадком.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що більше 12 років у період з 11.06.1976р. по 14.12.1998р. він працював на різних посадах у ПрАТ «ІнГЗК». Під час виконання трудових обов’язків 16.08.1998р. із ним стався нещасний випадок. Внаслідок якого він отримав забій головного мозку середнього ступеня з контузійними осередками, вдавлення головного мозку епідуральною гематомою, лінійний перелом лівої тім’яної кістки, забій м’яких тканин голови. За результатами огляду ЛТЕК йому визначено первинно 70% втрати професійної працездатності. В подальшому з 22 січня 2007 року встановлено 60% втрати працездатності безстроково та ІІІ групу інвалідності. Посилаючись, що через отримане трудове каліцтво він втратив здоров’я, відчуває постійний головний біль, вимушений періодично проходити медикаментозне лікування. Не може працювати через інвалідність, травма вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, просив суд стягнути з відповідача, який не забезпечив безпечні умови праці моральну шкоду у розмірі 500000 грн.

Рішенням Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу від 13 жовтня 2017 року ОСОБА_1 відмовлено в задоволенні позовних вимог.

В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 посилаючись на невідповідність висновків суду, обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального законодавства, ставить питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

В мотивування апеляційної скарги ОСОБА_1 зазначає що обов'язок створити безпечні умови праці законодавством покладено на відповідача. Він отримав виробничу травму, під час виконання професійних обов’язків. За станом здоров’я, через інвалідність, був звільнений з виробництва. Щоденно відчуває головний біль, потребує медикаментозного лікування, додаткових зусиль для організації свого життя, переносить моральні страждання.

У відзиві на апеляційну скаргу ПрАТ «ІнГЗК», посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, просив його залишити без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення. В обґрунтування відзиву, посилається що до спірних правовідносин не підлягають застосуванню положення ст.ст.1167,1172 ЦК України та ст.237-1КЗпП України, оскільки отримане позивачем трудове каліцтво виникло до набрання ними чинності.

Указом Президента України №452/2017 від 29 грудня 2017 року «Про ліквідацію апеляційних та утворення апеляційних судів в апеляційних округах» ліквідовано Апеляційний суд Дніпропетровської області та утворено Дніпровський апеляційний суд в апеляційному окрузі, що включає Дніпропетровську область, з місцезнаходженням у містах Дніпрі та ОСОБА_2.

За частиною 6 статті 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті "Голос України" повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду.

Пунктом 8 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України (в редакції, яка діє з 15.12.2017) передбачено, що до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Таким чином, Апеляційний суд Дніпропетровської області продовжує здійснювати свої повноваження до початку роботи Дніпровського апеляційного суду в апеляційному окрузі, що включає Дніпропетровську область, з місцезнаходженням у містах Дніпрі та ОСОБА_2.

Відповідно до вимог ст.367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що згідно записів, що містяться в трудовій книжці позивача 11.06.1976 року ОСОБА_1 прийнятий в енергетичний цех Інгулецького гірничозбагачувального комбінату слюсарем по ремонту обладнання котельних та пилоприготувальних цехів 4 розряду. 24.10.1988 року позивач переведений до цеху технологічного автотранспорта механіком автоколони, 14.12.1998 року – звільнений за ст.40 ч.2 КЗпП України на пенсію по інвалідності (а.с.12-13, 29-37).

Під час виконання трудових обов’язків механіка автоколони із позивачем ОСОБА_1 16.08.1998 року стався нещасний випадок, під час якого він був травмований уламком гірничої маси та отримав закриту черепно-мозкову травму.

Актом про нещасний випадок №28 від 18.08.1998 року встановлено, що під час нещасного випадку, який мав місце 16.08.1998 року ОСОБА_1 порушив п.6, п.13 розділу ІІ Інструкції по охороні праці. (а.с.6-8).

При огляді ЛТЕК 15.12.1998 року ОСОБА_1 перше у зв’язку із трудовим каліцтвом встановлено втрату професійної працездатності – 70 % з 15 грудня 1998 року до 01.01.2000 року та другу групу інвалідності (а.с. 105).

При повторних оглядах ЛТЕК 25.01.2000 року, 04.02.2003 року, 20.12.2004 року позивачу повторно встановлено 70 % втрати профпрацездатності та ІІ група інвалідності (а.с. 100-104).

Згідно копії довідки ЛТЕК серії ДНА-02 №015094 від 22.01.2007 року за результатами повторного огляду ОСОБА_1 встановлено 60% втрати професійної працездатності безстроково у зв’язку з виробничою травмою та 3 група інвалідності, безстроково. Потребує медикаментозного лікування в стаціонарі, амбулаторно, ВМП, санаторно-курортного лікування (а.с.9,99).

Згідно копії протоколу від 19.08.1998 року рішення комісії по визначенню розміру одноразової допомоги механіку цеха технологічного автотранспорту ОСОБА_1 у зв’язку з тимчасовою втратою профпридатності – комісія вважала, що 16.08.1998 року механік ОСОБА_1 отримав травму голови внаслідок порушення пунктів 6, 13 розділу ІІ Інструкції по охороні праці для всіх працівників комбінату, тому розмір одноразової допомоги зменшено до 90%. Зазначене не заперечувалось позивачем в судовому засіданні про отримання такої одноразової допомоги на підприємстві відповідача (а.с.155).

Відмовляючи ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції дійшов висновку, що положення ст.ст.23,1167,1172 ЦК України на які посилався позивач, в обґрунтування заявлених вимог не регулюють спірні правовідносини. Оскільки право на відшкодування моральної шкоди у позивача виникло у 1998 році, а з позовом позивач звернувся у жовтні 2016 року. Посилаючись на положення ст.71 ЦК УРСР, суд дійшов висновку про пропуск позивачем строку звернення до суду за захистом порушених прав.

Однак, колегія суддів не може погодитися із висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

За вимогами ст.ст. 263,264 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності на підставі закону, ;що регулює подібні відносини, або керуючись загальними засадами і змістом законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, у якому повно відображені обставини, що мають значення для цієї справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

При ухваленні рішення суд зобов’язаний з’ясувати питання, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов’язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.

Згідно вимог п.3,4 ч.1 ст.264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує питання які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Відповідно до ст. 153 КЗпП України, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці. Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Згідно ст. 173 КЗпП України, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, Власник або уповноважений ним орган зобов'язаний відповідно до законодавства відшкодувати працівникові шкоду, заподіяну йому каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним із виконанням трудових обов'язків.

Відповідно до роз'яснень, які містяться в пунктах 1 - 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 р. N 6 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди", відшкодування шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням його здоров'я від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, провадиться згідно із законодавством про страхування від нещасного випадку. Це законодавство складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, Закону України від 14 жовтня 1992 р. N 2694-XII "Про охорону праці", КЗпП України, а також законодавчих та інших нормативно-правових актів.

Спори про відшкодування шкоди повинні вирішуватися за законодавством, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого права на відшкодування шкоди. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності.

Оскільки позивачу первинно висновком МСЕК встановлено 70% втрати професійної працездатності у 1998 році, тобто встановлено наявність пошкодження здоровя внаслідок трудового каліцтва (нещасного випадку) на виробництві, що надало йому право на відшкодування моральної шкоди роботодавцем, колегія суддів приходить до висновку, що до правовідносин сторін мають застосовуватися Правила відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров’я пов’язаним з виконанням ним трудових обов’язків, затверджені Постановою КМУ №472 від 23.06.1993 року, в редакції чинній станом на грудень 1998 року.

У відповідності до положень п.11 цих Правил моральна шкода відшкодовується за заявою потерпілого про характер моральної втрати чи висновком медичних органів у вигляді одноразової грошової виплати або в іншій матеріальній формі, розмір якої визначається в кожному конкретному випадку на підставі: домовленості сторін (власника, профспілкового органу і потерпілого або уповноваженої ним особи); рішення комісії по трудових спорах; рішення суду. Розмір відшкодування моральної шкоди не може перевищувати двохсот мінімальних розмірів заробітної плати незалежно від інших будь-яких виплат.

Згідно зі ст. 440-1 ЦК Української РСР (у редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин) моральна шкода відшкодовується в грошовій або іншій матеріальній формі за рішенням суду незалежно від відшкодування майнової шкоди. Розмір відшкодування визначається судом з урахуванням суті позовних вимог, характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичних чи моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків, але не менше п’яти мінімальних розмірів заробітної плати.

Таким чином, згідно зі ст. 440-1 ЦК Української РСР, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин, було встановлено обмеження мінімального розміру відшкодування моральної шкоди не менше пяти мінімальних розмірів заробітної плати та максимального розміру відшкодування моральної шкоди, що не може перевищувати двохсот мінімальних розмірів заробітної плати (п. 11 Правил).

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про оплату праці" мінімальна заробітна плата це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, а також погодинну норму праці (обсяг робіт).

Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов'язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників.

Вищезазначені вимоги закону у поєднанні зі статтями 3 і 8 Конституції України дають підстави для висновку про те, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи, та враховувати засади розумності, виваженості й справедливості.

Такий підхід цілком узгоджується з положенням ст. 83 ЦК Української РСР про те, що позовна давність не поширюється, зокрема, на вимоги, які випливають з порушення особистих немайнових прав, крім випадків, передбачених законом.

Отже, висновок суду першої інстанції про пропуск позивачем строку позовної давності за вимогами про стягнення моральної шкоди спричиненої трудовим каліцтвом не узгоджується із вимогами законодавства, тому є помилковим.

Аналогічний правовий висновок міститься й у постановах Верховного Суду України № 6-156цс14, № 6-188цс14 та № 6-207цс14від 24 грудня 2014 року, яка має враховуватися судами загальної юрисдикції при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

Згідно статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» мінімальна заробітна плата у місячному розмірі станом на час розгляду справи становить 3723 грн., тобто мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди, який відповідає 100% стійкої втрати працездатності, дорівнює 18615,00 грн., а максимальний 744600,00 грн.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди)» з наступними змінами, факт заподіяння моральної шкоди пов’язують не лише зі станом напруженості під впливом сильнодіючого впливу, яким є стрес, а із наявністю втрат фізичного і психічного характеру, які тягнуть за собою порушення нормальних життєвих зв'язків потерпілого, зменшення його суспільної активності, потребують від нього додаткових зусиль для організації життя.

Як зазначено в п. 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року по справі № 1-9/2004 ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності, спричинюють йому моральні та фізичні страждання. У випадку каліцтва потерпілий втрачає працездатність і зазнає значно більшої моральної шкоди, ніж заподіяна працівникові, який не втратив професійної працездатності.

В судовому засіданні встановлено, що в зв'язку з нещасним випадком на виробництві позивачу заподіяно моральну шкоду, яка полягає в тому, що він втратив професійну працездатність у розмірі 70%, й визнано інвалідом другої групи, з 2007 року встановлено 60% втрати професійної працездатності та інвалідність ІІІ групи безстроково. Після втрати працездатності, у позивача змінилися умови життя, його звільнено за станом здоров’я, він періодично проходить лікування, потребує медикаментозного лікування у звязку з отриманими травмами відчуває постійний біль.

Виходячи із наведених вище обставин, колегія суддів вважає, що позивачу ОСОБА_1 заподіяно моральну шкоду, і він має право на її відшкодування.

Посилання позивача ОСОБА_1 на норми законодавства ст..ст. 23,1167,1172 ЦК України, які не регулюють спірні правовідносини, не можуть бути підставою для відмови йому в задоволенні позовних вимог. Тому посилання ПрАТ «ІнГЗК» у відзиві на апеляційну скаргу є доречними, проте не є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог.

Згідно вимог п.4 ч.1 ст.264 ЦПК України суд вирішує питання, яка правова норма підлягає до застосування до спірних правовідносин.

Колегія суддів при визначені розміру відшкодування моральної шкоди, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, керується засадами розумності, виваженості та справедливості, ураховує роз’яснення викладені у п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.1995 року з подальшими змінами, яким передбачено, що розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховано характер отриманої позивачем виробничої травми, визнання позивача інвалідом другої групи, відсоток втрати ним професійної працездатності у розмірі 80%, стан здоров’я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану та взагалі можливість такого відновлення, зважаючи на встановлення ступеню втрати професійної працездатності та інвалідності безстроково.

На думку колегії суддів, компенсація моральної шкоди у розмірі 25000 грн. не перевищує граничного розміру, встановленого п. 11 Правил відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров’я пов’язаним з виконанням ним трудових обов’язків, буде достатньою та не призведе до збагачення позивача за рахунок відповідача.

Вирішуючи спірне питання, суд першої інстанції не встановив права і обов'язки сторін, що брали участь у справі, не вирішив питання про застосування норм законодавства, що регулюють спірні правовідносини, ухвалив рішення, із порушенням норм матеріального та процесуального законодавства, тому відповідано до полодження п. 2 ч.1 ст.374, п.п. 3,4 ч.1 ст.376 ЦПК України підлягає скасуванню, з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та стягнення на його користь з ПрАТ «ІнГЗК» моральної шкоди, завданої нещасним випадком у розмірі 25000 грн.

Згідно положення ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, у разі задоволення позову - на відповідача.

Як видно з матеріалів справи, при зверненні до суду із позовом та при поданні апеляційної скарги ОСОБА_1 був звільнений від сплати судового збору. Тому з ПрАТ «ІнГЗК» на користь держави підлягає стягненню судовий збір за розгляд справи в суді першої та апеляційної інстанції у розмірі 1378 грн, виходячи з розрахунку (551,20+551,2х150%).

Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381-383,386 ЦПК України Апеляційний суд Дніпропетровської області,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу від 13 жовтня 2017 року скасувати та ухвалити нове рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача – Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області, про відшкодування моральної шкоди, завданої нещасним випадком.

Стягнути із Приватного акціонерного товариства «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат» на користь ОСОБА_1 у відшкодування моральної шкоди спричиненої трудовим каліцтвом 25000 грн., без утримання податку з доходу фізичних осіб та інших обов'язкових платежів.

Стягнути із Приватного акціонерного товариства «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат» на користь держави судовий збір у розмірі 1378 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 02 березня 2018 року.

Головуючий:

Судді: