Ухвала суду № 72540441, 02.03.2018, Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 303/5143/15-ц

2/303/44/18

н.р. стат. звіту – 26

Р І Ш Е Н Н Я

І м е н е м У к р а ї н и

2 березня 2018 року м. Мукачево

Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області у складі головуючого судді Носова В.В., при секретарі Гузо Н.Н., за участю представника позивача за первісним та відповідача за зустрічним позовом ПАТ «Дельта Банк» - ОСОБА_1, представника відповідача за первісним та позивача за зустрічним позовом ОСОБА_2 – ОСОБА_3, розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за первісним позовом ПАТ "Дельта Банк", третя особа - Національний банк України до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності та визнання права власності та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ПАТ "Дельта Банк" про визнання недійсним кредитного договору,

В С Т А Н О В И В:

ПАТ «Дельта Банк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки: нежиле приміщення, загальною площею 234 кв.м., під номером 1, яке знаходиться за адресою: м. Мукачево вул. Миру буд. 8, в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором у розмірі 3059186,62 грн. шляхом визнання права власності на вказане приміщення та визнання права власності на нежиле приміщення, яке знаходиться за адресою: м. Мукачево вул. Миру буд. 8.

ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ПАТ "Дельта Банк" про визнання недійсним кредитного договору № 0602/0906/88-023 від 27.09.2006 року укладеним між ОСОБА_2 та Акціонерним комерційним банком « ТАС – Комерцбанк».

ПАТ «Дельта Банк» в обґрунтування позову вказує на те, що 27.09.2006 року між Акціонерним комерційним банком «ТАС - Комерцбанк» (від 15.10.2007 р. змінив своє найменування на АТ «Сведбанк») та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № 0602/0906/88-023, згідно з умовами якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 133000,00 доларів США з розрахунку 14% річних за користування кредитом на строк з 27.09.2006 р. по 25.09.2016 р. З метою забезпечення виконання грошових зобов'язань за вказаним кредитним договором ОСОБА_2 на підставі договору іпотеки від 27.09.2006 року було передано у іпотеку нерухоме майно, а саме: нежиле приміщення площею 234,00 кв.м., під номером 1, яке знаходиться у м. Мукачево, вул. Миру, буд. 8.

25.05.2012 року між ПАТ «Сведбанк» та ПАТ «Дельта Банк» було укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, відповідно до якого в порядку, обсязі та на умовах, визначених даним договором, АТ «Сведбанк» передає (відступає) АТ «Дельта Банк» права вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами, внаслідок чого АТ «Дельта Банк» замінює АТ «Сведбанк» як кредитора у зазначених зобов'язаннях, а внаслідок передачі від АТ «Седбанк» до АТ «Дельта Банк» прав вимоги до боржників, до АТ «Дельта Банк» переходить (відступається) право вимагати (замість АТ «Сведбанк») від боржників повного, належного та реального виконання обов'язків за кредитними та забезпечувальними договорами.

Внаслідок невиконання кредитного договору утворився в борг, для погашення якого позивач звернувся до суду з позовом про звернення стягнення на іпотечне майно шляхом визнання права власності на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки відповідно до умов договору іпотеки та визнати право власності на нежиле приміщення.

Зустрічний позов ОСОБА_2 обґрунтовує тим, що 27.09.2006 року між Акціонерним комерційним банком «ТАС - Комерцбанк» (від 15.10.2007 р. змінив своє найменування на АТ «Сведбанк») та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № 0602/0906/88-023, згідно з умовами якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 133000,00 доларів США з розрахунку 14% річних за користування кредитом на строк з 27.09.2006 р. по 25.09.2016 р. Зазначає, що при укладені вищевказаного кредитного договору ПАТ «Дельта Банк» неналежним чином виконав свій обов’язок щодо надання письмової інформації про продукцію, в тому числі про умови кредитування, передбачених Законом України «Про захист прав споживачів», без конкретизації виду ненаданої інформації, передбаченої в Постанові Правління Національний банк України № 168 від 10.05.2007 року «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».

Також посилається, що банк приховав від нього як споживача дійсне значення абсолютного здорожчання кредиту та дійсну реальну процентну ставку. Всупереч вимогам законодавства розрахунку за кожним платіжним періодом визначення сукупної вартості кредиту дійсно не існує та сторонами не підписувалось. Окрім цього при дослідження розрахунку заборгованості відсотків встановлено розбіжності з розрахунком заборгованості за кредитом та процентами згідно спірного договору, а також такий був укладений з порушенням законодавства, оскільки кредит є споживчим та наданий в іноземній валюті. Вказуючи на зазначене позивач вважає, що є всі підстави для визнання договору кредиту № 0602/0906/88-023 від 27.09.2006 року недійсним.

Представник позивача за первісним позовом ПАТ «Дельта Банк» - ОСОБА_1 в судовому засіданні позов підтримав, просив його задовольнити, в задоволенні зустрічного позову просив відмовити.

Представник відповідача ОСОБА_2 (позивач за зустрічним позовом) ОСОБА_3 у судовому засіданні зустрічний позов підтримав, надав суду пояснення, аналогічні викладеним у позові. Проти задоволення первісного позову заперечив.

Представник третьої особи - Національний банк України - в судове засідання не з’явився повідомлявся належним чином.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши та перевіривши зібрані у справі докази, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до статті 81 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно з частини 1 статті 13 Цивільного процесуального кодексу України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

В судовому засіданні встановлено, 27.09.2006 року між Акціонерним комерційним банком «ТАС - Комерцбанк» (від 15.10.2007 р. змінив своє найменування на АТ «Сведбанк») та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір №0602/0906/88-023, згідно з умовами якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 133000,00 доларів США з розрахунку 14% річних за користування кредитом на строк з 27.09.2006 р. по 25.09.2016 р.

З метою забезпечення виконання грошових зобов'язань за вказаним кредитним договором ОСОБА_2 на підставі договору іпотеки від 27.09.2006 року було передано у іпотеку нерухоме майно, а саме: нежиле приміщення площею 234,00 кв.м., під номером 1, яке знаходиться у м. Мукачево, вул. Миру, буд. 8.

25.05.2012 року між ПАТ «Сведбанк» та ПАТ «Дельта Банк» було укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, відповідно до якого в порядку, обсязі та на умовах, визначених даним договором, АТ «Сведбанк» передає (відступає) АТ «Дельта Банк» права вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами, внаслідок чого АТ «Дельта Банк» замінює АТ «Сведбанк» як кредитора у зазначених зобов'язаннях, а внаслідок передачі від АТ «Седбанк» до АТ «Дельта Банк» прав вимоги до боржників, до АТ «Дельта Банк» переходить (відступається) право вимагати (замість АТ «Сведбанк») від боржників повного, належного та реального виконання обов'язків за кредитними та забезпечувальними договорами..

Відповідно до ст.ст. 526, 527, 530 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору і у встановлений строк відповідно до умов договору та вимог Закону.

Згідно з ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

В той же час, вимоги позивача щодо звернення стягнення шляхом визнання права власності на предмет іпотеки не підлягають до задоволення з наступних підстав.

Згідно з ч. 1 ст. 33 3акону України «Про іпотеку» у разі невиконання боржником основного зобов’язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов’язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Порядок реалізації предмета іпотеки за рішенням суду врегульовано статтею 39 Закону України «Про іпотеку», якою передбачено, що в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, зокрема, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону. Можливість виникнення права власності за рішенням суду передбачена лише у статтях 335 та 376 ЦК України. В інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема з правочинів (частина перша статті 328 цього Кодексу). Стаття 392 ЦК України, у якій ідеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

Аналіз положень статей 33, 36, 37, 39 Закону України «Про іпотеку», статей 328, 335, 376, 392 ЦК України дає підстави для висновку про те, що законодавцем визначено три способи захисту задоволення забезпечених іпотекою вимог кредитора шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий (на підставі рішення суду) та два позасудові (на підставі виконавчого напису нотаріуса та згідно з договором про задоволення вимог іпотеко держателя). У свою чергу позасудовий спосіб захисту за договором про задоволення вимог іпотекодержателя або за відповідним застереженням в іпотечному договорі реалізується шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки або надання права іпотекодержателю від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу.

При цьому договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно (частина перша статті 37 Закону України «Про іпотеку»).

Аналогічний висновок міститься в Постанові Верховного суду України від 02.11.2016р. у справі № 6-2457цс16, а також в Постанові Верховного суду України від 22.03.2017р. у справі № 6-2967цс16.

За таких обставин в задоволенні первісного позову слід відмовити.

Що стосується зустрічного позову то суд приходить до наступного висновку.

Згідно зі статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою–третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

За положеннями статей 626–628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

За змістом статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення обов’язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; передбачення зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов’язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише в тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні знижки тощо, які передують укладенню договору, а тому суд приходить до висновку, що ЗУ «Про захист прав споживачів» не підлягає застосуванню до спірних правовідносин. Зазначені правові висновки містяться в постанові Верховного суду України №6-1341цс15 від 02 грудня 2015 року.

Судом встановлено, що спірний договір кредиту підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, що свідчить про згоду ОСОБА_2 з усіма умовами на час підписання договору, при цьому ОСОБА_2 надав відповідачу документи, які передували укладенню кредитного договору, що свідчить про те, що його волевиявлення було вільним і відповідало його внутрішній волі та, на момент укладення договору ОСОБА_2 не заявляв додаткових вимог щодо умов спірного договору та в подальшому, на протязі 2008 року та у 2011 році укладав з банком додаткові угоди та договори про внесення змін і доповнень до спірного кредитного договору.

За таких обставин суд дійшов до висновку про відсутність правових підстав для визнання недійсним договору кредиту, а тому вважає, що в задоволенні зустрічного позову необхідно відмовити.

Керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 77, 81, 89, 259, 263, 264, 265, 268 ЦПК України, ст. ст. 16, 203, 215, 230, 526, 527, 530, 1049, 1050, 1054, 1055 ЦК України, ст.ст. 33, 36, 37, 39 Закону України «Про іпотеку», суд,

УХВАЛИВ:

В задоволенні первісного позову ПАТ «Дельта Банк» до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки: нежиле приміщення, загальною площею 234 кв.м., під номером 1, яке знаходиться за адресою: м. Мукачево вул. Миру буд. 8, в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором у розмірі 3059186,62 гривні та визнання права власності на нежиле приміщення, яке знаходиться за адресою: м. Мукачево вул. Миру буд. 8 – відмовити.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ПАТ "Дельта Банк" про визнання недійсним кредитного договору № 0602/0906/88-023 від 27.09.2006 року укладеним між ОСОБА_2 та Акціонерним комерційним банком « ТАС – Комерцбанк» - відмовити.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до апеляційного суду Закарпатської області протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя В.В.Носов