Постанова № 72540048, 01.03.2018, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Єдиний унікальний номер 233/3745/17 Номер провадження 22-ц/775/250/2018

Доповідач Санікова О.С.

Категорія 33

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 березня 2018 року м. Бахмут

Справа № 233/3745/17

Апеляційний суд Донецької області в складі:

головуючого судді Санікової О.С.

суддів: Канурної О.Д., Космачевської Т.В.

за участю секретаря Кіпрік Х.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Прокуратури Донецької області та ОСОБА_1

на рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 01 грудня 2017 року

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Прокуратури Донецької області, Головного управління національної поліції у Донецькій області, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями і діями органів внутрішніх справ

(суддя Каліуш О.В., рішення ухвалено у м. Костянтнинівка, повний текст рішення складений 05 грудня 2017 року),-

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з зазначеним позовом, посилаючись на те, що внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, необґрунтованого обвинувачення у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 296 КК України, тобто незаконного кримінального переслідування протягом 49 місяців, а саме з 27 травня 2013 року по 10 липня 2017 року, йому спричинено моральну шкоду, яку він оцінює в 500 000,00 грн. та яка полягає в тому, що у зв’язку з незаконним кримінальним переслідуванням він був звільнений з посади оперуповноваженого відділу карного розшуку УМВС на Донецькій залізниці згідно із наказом 190 о/с від 17 квітня 2013 року.

Після звільнення, у зв’язку з тим, що стаття звільнення була негативна, він фактично не мав засобів до існування, так як після того, як він став на облік до центру зайнятості, перші три місяці він взагалі не отримував допомоги по безробіттю, а останні дев’ять місяців отримував по 545,00 грн. на місяць.

Також внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності він був змушений 1 рік відмічатися в Костянтинівському МРВ кримінально-виконавчої інспекції, в результаті чого на нього були накладені обмеження, передбачені ст. 76 КК України.

Крім того, у зв’язку з незаконним кримінальним переслідуванням, у нього зіпсувалися родинні та дружні зв’язки, так як більшість його друзів співробітники правоохоронних органів, які припинили з ним дружні стосунки.

Просив стягнути з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на його користь 500 000,00 грн.

Рішенням Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 01 грудня 2017 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Прокуратури Донецької області, Головного управління національної поліції України в Донецькій області, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди задоволені частково: стягнуто з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 148 160 грн. 00 коп.

В апеляційній скарзі Прокуратура Донецької області просить змінити рішення суду, зменшивши розмір відшкодування моральної шкоди до 74 080 грн., посилаючись на порушення судом норм матеріального права, а саме п. 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 року; апелянт вважає, що у порушення зазначеної норми судом неправильно визначено мінімальний розмір заробітної плати; апелянт вважає неправильним посилання суду першої інстанції на те, що Закон не підлягає застосуванню, оскільки його дія не розповсюджується на випадки відшкодування моральної шкоди відповідно до Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» з огляду на те, що Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» встановлює лише формулу для відшкодування моральної шкоди, однією із складових якої є мінімальна заробітна плата; разом з цим розмір цієї складової визначає не Закон «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», а інші закони – Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» і закон про державний бюджет; у даному випадку закон про державний бюджет не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, оскільки Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» є спеціальним щодо нього; Закон про державний бюджет визначає розмір мінімальної заробітної плати для всіх випадків, у той час як Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» - лише коли мінімальна заробітна плата застосовується «як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат»; Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» прямо вказує, що він визначає розмір мінімальної заробітної плати як розрахункової величини «до внесення змін до законів України», тобто невнесення змін до Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» не може бути підставою для відмови у застосуванні Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України».

З рішенням суду не погодився також ОСОБА_1 В апеляційній скарзі він просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.

В обґрунтування апеляційної скарги ОСОБА_1 посилається на порушення норм матеріального та процесуального права і, зокрема на те, що суд першої інстанції неправильно встановив строк його незаконного кримінального переслідування, оскільки не врахував, що постанова прокурора про закриття кримінального провадження вступила в силу 10.07.2017 року; в своєму позові він зазначав, що був звільнений з ОВС саме за вчинення кримінального правопорушення, але суд не взяв до уваги його доводи та зробив посилання на постанову Вищого адміністративного суду України, що він звільнений не у зв’язку з вчиненням кримінального правопорушення; вважає, що не вивчивши наказ про звільнення, не можна вважати у зв’язку з чим він звільнений; апелянт не погоджується з твердженням суду про те, що постановою суду про закриття кримінального провадження був встановлений факт умисного пошкодження ним автомобіля, що належить потерпілому ОСОБА_2; при ухваленні рішення суд не врахував те, що він втратив дружні зв’язки з колегами в правоохоронних органах, майже не мав засобів для існування перший рік після його незаконного звільнення та формально розрахував мінімум, який йому повинні сплатити з огляду на те, що Закон у даному випадку не встановлює граничний розмір компенсації моральної шкоди.

У відзиву на апеляційні скарги Прокуратури Донецької області та ОСОБА_1 представник Головного управління Національної поліції в Донецькій області в повному обсязі підтримує апеляційну скаргу Прокуратури Донецької області і просить її задовольнити. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 вважає необгрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню, зазначивши, що ОСОБА_1 було визнано винним у скоєнні кримінального правопорушення вироком Костянтинівського міськрайонного суду від 09.12.2013 року, проте позивача було звільнено набагато раніше, а саме 17.04.2013 року, тобто на момент винесення судом обвинувального вироку, позивач був вже звільнений протягом 8 місяців; крім того, документи, наявні в матеріалах справи, свідчать, що позивач був звільнений з посади за скоєння вчинку, що дискредитує звання рядового і начальницького складу, а не за притягнення до кримінальної відповідальності.

У судовому засіданні апеляційного суду ОСОБА_1 підтримав доводи своєї апеляційної скарги, просив її задовольнити, проти апеляційної скарги Прокуратури Донецької області заперечував.

Представник Прокуратури Донецької області у судовому засіданні апеляційного суду підтримав доводи апеляційної скарги Прокуратури Донецької області, просив її задовольнити; проти доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 заперечував.

Від представника Головного управління Національної поліції в Донецькій області надійшла заява про розгляд справи у відсутності представника.

Заслухавши доповідача, пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційних скарг, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга Прокуратури Донецької області підлягає задоволенню, апеляційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи і встановлено судом першої інстанції 27 травня 2013 року ОСОБА_1 було повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ст. 296 ч.1 КК України по кримінальному провадженню, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12013050380001006 від 08 квітня 2017 року.

28 травня 2013 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12013050380001006 від 08 квітня 2017 року за обвинуваченням ОСОБА_1 за ст. 296 ч.1 КК України, складений обвинувальний акт.

Вироком Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 09 грудня 2013 року ОСОБА_1 визнаний винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.296 КК України та йому призначено покарання у вигляді обмеження волі строком на 1 рік. На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від призначеного покарання з встановленням іспитового строку на 1 рік з покладенням обов’язків, передбачених ст.76 КК України.

Ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 04 березня 2014 року вирок Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 09 грудня 2013 року стосовно ОСОБА_1 за ч.1 ст. 296 КК України залишено без змін.

Ухвалою Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 23 грудня 2014 року ОСОБА_1 звільнений від покарання у зв’язку із закінченням іспитового строку.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 грудня 2014 року ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 04 березня 2014 року відносно ОСОБА_1 скасовано, справу призначено на новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 27 травня 2015 року вирок Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 09 грудня 2013 року відносно ОСОБА_1 за ч.1 ст. 296 КК України скасовано та призначено на новий розгляд у тому ж суді в іншому складі.

04.02.2016 року прокурором Костянтинівської місцевої прокуратури в порядку ст. 341 ЦПК України змінено обвинувачення у кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_1 за ч.1 ст. 296 КК України.

Вироком Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 11 лютого 2016 року ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.296 КК України та звільнено від призначеного покарання.

Ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 27 квітня 2016 року вирок Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 11 лютого 2016 року відносно ОСОБА_1 залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 жовтня 2016 року вирок Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 11 лютого 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 27 квітня 2016 року щодо ОСОБА_1 скасовано та призначено новий розгляд у суді першої інстанції.

Ухвалою Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 26 грудня 2016 року обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12013050380001006 від 08 квітня 2013 року, відносно ОСОБА_1 за ч.1 ст.296 КК України повернуто прокурору.

Постановою прокурора Костянтинівської місцевої прокуратури від 04 квітня 2017 року кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12013050380001006 від 08 квітня 2013 року, за ознаками складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.296 КК України закрито у зв’язку з відсутністю у діях підозрюваного ОСОБА_1 складу кримінального правопорушення.

Ухвалою слідчого судді Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 12 червня 2017 року відмовлено у задоволенні скарги ОСОБА_1 на постанову прокурора місцевої прокуратури від 04 квітня 2017 року про закриття кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12013050380001006 від 08 квітня 2013 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.296 КК України.

Ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 10 липня 2017 року ухвалу слідчого судді Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 12 червня 2017 року за скаргою ОСОБА_1 на постанову прокурора про закриття кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12013050380001006, залишено без змін.

Судом також встановлено, що ОСОБА_1 зазнавав незаконного кримінального переслідування протягом тривалого часу з 27 травня 2013 року (з часу повідомлення про підозру) по 04 квітня 2017 року (прийняття рішення про закриття кримінального провадження), а саме протягом 3 років 10 місяців 9 днів (46,3 місяців), що призвело до порушення його нормальних життєвих зв’язків та завдало позивачу моральних страждань. Згідно пояснень позивача він страждав через приниження його честі, ділової репутації працівника органу внутрішніх справ, а з честю пов’язується позитивна соціальна оцінка особи в очах оточуючих, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло. Крім того, позивач змушений був протягом року виконувати обов’язки та мати відповідні обмеження, передбачені ст. 76 КК України.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1, суд першої інстанції, виходячи з конкретних обставин даної справи, тривалості кримінального переслідування - з 27 травня 2013 року по 04 квітня 2017 року, а саме 3 роки 10 місяців 9 днів, вимушеності позивача докладати додаткових зусиль для підтвердження та доведеності своєї невинуватості у вчиненні інкримінованого йому злочину, глибин моральних страждань та принципів розумності та справедливості, вважав, що належним розміром відшкодування моральної шкоди позивачеві має бути 46,3 мінімальних заробітних плат, розмір яких приймається співмірним розміру мінімальної заробітної плати в Україні, прийнятій на момент винесення рішення судом, тобто 148 160,00 грн. (46,3 місяці * 3200,00 грн.), вважаючи також, що така сума жодним чином не призведе до збагачення позивача, а буде лише частковим відновленням попереднього стану, пов'язаного з тривалим кримінальним провадженням та компенсацією моральних страждань.

При цьому, суд не прийняв до уваги доводи позивача про те, що внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності його було звільнено зі служби в органах внутрішніх справ, що позбавило його засобів до існування та також спричинило йому моральні страждання та вважав їх безпідставними, з огляду на обставини, викладені в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 01 листопада 2017 року, з якої вбачається, що позивач був звільнений із служби в органах внутрішніх справ за пунктом 66 (скоєння вчинку, що дискредитує звання рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ) Положення. Підставою для видання цього наказу був наказ Управління Міністерства внутрішніх справ України на Донецькій залізниці від 17 квітня 2013 року № 276. В свою чергу підставою для видання наказу Управління Міністерства внутрішніх справ України на Донецькій залізниці від 17 квітня 2013 року № 276 став висновок № 43, складений за матеріалами службового розслідування за фактом причетності оперуповноваженого Відділу карного розшуку Управління Міністерства внутрішніх справ України на Донецькій залізниці майора міліції ОСОБА_1 до пошкодження власного автомобіля ОСОБА_2 07 квітня 2013 року у м. Костянтинівці Донецької області та матеріали службового розслідування, що, на думку суду першої інстанції свідчить, що позивач був звільнений з посади за скоєння вчинку, що дискредитує звання рядового і начальницького складу, а не за притягнення до кримінальної відповідальності. Крім того, постановою про закриття кримінального провадження від 04 квітня 2017 року встановлений факт умисного пошкодження підозрюваним ОСОБА_1 автомобілю, що належить потерпілому ОСОБА_2

Суд також не прийняв до уваги доводи представника Прокуратури Донецької області, про те, що розмір відшкодування моральної шкоди повинен розраховуватися з урахуванням положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», а саме у розмірі не менше одного мінімального розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб у сумі 1600,00 грн., вважаючи, що дія цього закону не розповсюджується на випадки відшкодування моральної шкоди відповідно до Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду»; розміри мінімальної заробітної плати на 2017 рік було встановлено Законом України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» від 21.12.2016 року № 1801-УШ у місячному розмірі: з 01 січня – 3200,00 грн., тож, розмір відшкодування моральної шкоди має визначитись виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, встановленої Законом України від 21.12.2106 року № 1801-УШ.

Проте з таким висновком щодо обчислення розміру, з якого розраховується відшкодування шкоди погодитися неможливо.

Статтею 56 Конституції України закріплено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до частини третьої статті 23 ЦК України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.

Як роз'яснено в п.п.9, 14 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року за №4, відповідно до ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду» питання про відшкодування шкоди у зазначених випадках та її розмір визначається з урахуванням обставин справи, але за час незаконного перебування громадянина під слідством чи судом він має бути не меншим однієї мінімальної заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством або судом. У випадках, коли межі відшкодування визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподаткованого мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподаткованого мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.

Оскільки законодавством визначено мінімальний розмір моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом, а максимальний розмір моральної шкоди не визначено суд, вирішуючи питання про стягнення моральної шкоди, завданої особі за час перебування під слідством чи судом, має виходити з конкретних обставин справи.

При визначенні розміру моральної шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, суд повинен визначити страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру, при цьому суд зобов'язаний враховувати, що таке відшкодування проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць на момент перебування під слідством чи судом та не повинен призводити до її збагачення.

Виходячи із встановлених судом першої інстанції обставин і зазначених норм матеріального права апеляційний суд вважає, що судом першої інстанції правомірно визначений мінімальний розмір моральної шкоди. Апеляційна скарга ОСОБА_1 не містить доводів для переоцінки висновку суду першої інстанції в цій частині, тобто для збільшення розміру моральної шкоди.

Доводи ОСОБА_1 про неправильно встановлений судом першої інстанції строк його незаконного кримінального переслідування, оскільки не враховано, що постанова прокурора про закриття кримінального провадження вступила в силу 10.07.2017 року, також є безпідставними, оскільки безпідставне переслідування, у зв’язку з чим йому спричинена моральна шкода, закінчився саме 04 квітня 2017 року, тобто з моменту винесення постанови про закриття кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12013050380001006 від 08 квітня 2013 року за ознаками складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.296 КК України у зв’язку з відсутністю у діях підозрюваного ОСОБА_1 складу кримінального правопорушення.

Довід апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що в своєму позові він зазначав, що був звільнений з ОВС саме за вчинення кримінального правопорушення, але суд не взяв до уваги його доводи та зробив посилання на постанову Вищого адміністративного суду України, що він звільнений не у зв’язку з вчиненням кримінального правопорушення, не доводить, яким чином такий висновок впливає на розмір моральної шкоди, визначений судом першої інстанції. Крім того, апеляційний суд вважає, що висновок суду про те, що позивач був звільнений з посади за скоєння вчинку, що дискредитує звання рядового і начальницького складу, а не за притягнення до кримінальної відповідальності, є правильним, оскільки, як правильно зазначив суд першої інстанції, це встановлено ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01 листопада 2017 року.

Довід апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що не вивчивши наказ про звільнення, не можна вважати у зв’язку з чим він звільнений, також є безпідставним, оскільки предметом спору по даній справі є відшкодування моральної шкоди, а не підстави його звільнення.

Апелянт не погоджується з твердженням суду про те, що постановою суду про закриття кримінального провадження був встановлений факт умисного пошкодження ним автомобіля, що належить потерпілому ОСОБА_2 Проте, у постанові про закриття кримінального провадження від 04 квітня 2017 року зазначено: «Таким чином, аналізуючи зібрані докази, встановлено, що мала місце подія злочину, а саме встановлено факт умисного пошкодження підозрюваним ОСОБА_1 автомобілю, що належить потерпілому ОСОБА_2, однак, як вбачається з матеріалів кримінального провадження, у ОСОБА_1 був відсутній умисел на вчинення саме хуліганських дій з мотивів неповаги до суспільства. Хоча підозрюваний під час досудового розслідування відмовився від дачі показань користуючись ст. 63 Конституції України, надано оцінку показанням даним останнім під час судових засідань при розгляді даного кримінального провадження, а також показанням свідків сторони захисту ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 Відповідно до цих показань останні підтвердили подію злочину, та враховуючи, що у підозрюваного ОСОБА_1 був умисел, спрямований на пошкодження майна автомобілю, який раптово виник у зв’язку з відчуттям неприязних відносин до водія автомобілю, який створив аварійну ситуацію та майже не скоїв наїзд на ОСОБА_1 Враховуючи викладене, у діях ОСОБА_1 відсутня суб’єктивна сторона злочину – хуліганства, яка полягає у явній неповазі до суспільства, оскільки останній не усвідомлював, що грубо порушив громадський порядок, а діяв з метою умисного пошкодження майна водія».

Разом з тим, згідно правової позиції Верховного Суду України, викладеній в постанові від 2 грудня 2015 року в справі №6-22-3цс15, відповідно до ч. 3 ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць на момент перебування під слідством чи судом, при цьому суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.

Таким чином, законодавством визначений порядок відшкодування моральної шкоди виходячи з розміру мінімальної заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Але на час розгляду даної справи судом першої інстанції діяли норми Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 року. Відповідно до п.3 Прикінцевих та перехідних положень зазначеного Закону мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1 600 грн.

Відповідно до зазначеної норми розмір відшкодування ОСОБА_1 моральної шкоди має становити 74 080 грн. (46,3 місяця х 1600 грн.).

Висновок суду першої інстанції про те, що Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 року не підлягає застосуванню до даних правовідносин, є помилковим, оскільки зазначений Закон є спеціальною нормою щодо Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» та Закону України про державний бюджет, яким визначається розмір мінімальної заробітної плати.

Отже судом першої інстанції допущено порушення норм матеріального права, що відповідно до ст.. 376 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції з ухваленням нового рішення про відшкодування ОСОБА_1 моральної шкоди в розмірі 74 080 грн.

Відповідно до ч.6 ст. 141 ЦПК України витрати, понесені Прокуратурою Донецької області по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги, мають бути компенсовані за рахунок держави.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу Прокуратури Донецької області задовольнити.

Рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 01 грудня 2017 року змінити.

Стягнути з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 74 080 грн.

Витрати по сплаті судового збору Прокуратурою Донецької області компенсувати за рахунок держави.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Судді:

Повний текст постанови складено 02 березня 2018 року.

ОСОБА_6 Санікова.