Рішення № 72537551, 02.03.2018, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 815/203/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 лютого 2018 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі: судді - Бутенка А.В., за участю секретаря - Філімоненко А.О., за участю сторін:

позивач - не з’явився,

представник відповідача - ОСОБА_1 (за довіреністю),

представник третьої особи - не з’явився.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача – Фермерського господарства «Потейт-Агро» про визнання протиправною відмову та зобов’язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_2 до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача – Фермерського господарства «Потейт-Агро», в якому, з урахуванням уточнюючого адміністративного позову (а.с. 161-163), просить суд:

- визнати протиправною відмову Головного управління Держгеокадастру в Одеській області у наданні ОСОБА_2 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення площею 10 га для ведення селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення на території Випаснянської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області (за межами населеного пункту), викладену у листі №19-15-0.9-1281/2-15 від 22.01.2015 року;

- зобов'язати Головне управління Держгеокадастру в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_2 щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сьгльськогосподарського призначення площею 10 га для ведення селянського господарства на території Випаснянської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області

- зобов'язати Головне управління Держгеокадастру в Одеській області прийняти рішення щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення площею 10 га для ведення селянського господарства на території Випаснянської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області.

В обґрунтування уточнюючого адміністративного позову Позивачем зазначено, що Відповідач не розглянувши належним чином клопотання ОСОБА_2 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 10 га для ведення особистого селянського господарства та не прийнявши рішення відповідно до законодавства, чим порушив право ОСОБА_2 на отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Позивач та представник позивача у судове засідання не з’явились, про день, час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином (а.с. 153-154, 158-160).

Представник відповідача заперечував проти задоволення адміністративного позову з підстав зазначених у письмових запереченнях на позов (а.с. 22-28).

Представник третьої особи у судове засідання не з’явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином (а.с. 151-152,154).

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, проаналізувавши положення чинного законодавства, суд встановив наступне.

06.01.2015 року головним управлінням Держземагенства в Одеській області до сільських, селищних, міських рад Одеської області був направлений лист про розгляд питання щодо можливості надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а.с. 14).

20.01.2015 р. Випаснянська сільська рада Б-Дністровського району Одеської області надала відповідь на вказаний вище лист, відповідно до якого вбачається, що сільська рада вважає за можливе надати дозвіл, зокрема ОСОБА_2, на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, яка розташована на території Випаснянської сільської ради відповідно до викопіювання із схеми землеустрою району з нанесенням орієнтовних меж земельних ділянок, які надані відділом Держземагенства у Білгород-Дністровському районі в Одеській області (а.с. 12).

22.01.2015 р. головним управлінням Держземагенства у Одеській області був направлений лист до ОСОБА_2, відповідно до якого, останньому було відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки пославшись на прийняті 14.10.2014 р. рішення колегією Держземагенства України, які введені в дію наказом Держземагенства від 15.10.2014 р № 328 щодо виконання доручення Віце-премер міністра України-міністра регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 08.10.2014 № 37732/0/1-14 та запропоновано придбати право на бажану земельну ділянку на торгах (а.с. 30).

Не погодившись з відмовою Головного управлення Держгеокадастру в Одеській області, позивач звернувся до суду з даною позовною заявою.

Оцінюючи оскаржене рішення суб`єкта владних повноважень, суд виходить з приписів ч. 2 ст. 2 КАС України та доходить висновку про задоволення позовних вимог, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення; з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до рішення 11-ї сесії Випаснянської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області XXII скликання «Про розміщення селянського (фермерського) господарства від 30.09.1992 р., Позивачу виділена земельна ділянка для ведення селянського (фермерського) господарства у розмірі 10 га у тому числі, пашні 10 га у постійне користування із земель запасу Випаснянської сільської ради народних депутатів (а.с. 11).

Відповідно до ст. 19 Земельного кодексу України в редакції від 18.12.1990 р., який діяв на момент прийняття вказаного рішення, сільські, селищні ОСОБА_3 народних депутатів надають земельні ділянки у користування для всіх потреб із земель сіл, селищ, а також за їх межами для будівництва шкіл, лікарень, підприємств торгівлі та інших об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням населення (сфера послуг), селянського використання, ведення сільського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства, індивідуального житлового, дачного і гаражного будівництва, індивідуального і колективного садівництва, городництва, сінокосіння і випасання худоби, традиційних народних промислів.

З наведеного вище вбачається, що після прийняття рішення від 30.09.1992 р. ОСОБА_2 набув право постійного користування відповідною земельною ділянкою та користувався нею.

Згідно з ст. 27, 29 ЗК України в редакції від 18.12.1990 р. припинення права власності на землю або права користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови власника землі або землекористувача проводиться за його заявою на підставі рішення відповідної ОСОБА_3 наронних депутатів або за рішенням відповідної ОСОБА_3 наронних депутатів.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 не надавав жодних заяв про припинення права на користування земельною ділянкою, також Випаснянська сільська рада Білгород-Дністровського району Одеської області не приймала рішення щодо вилучення земельної ділянки, яка була надана ОСОБА_2 у постійне користування.

Відсутність реєстрації права постійного користування земельною ділянкою законодавством не визначена як підстава припинення права на неї.

Так, отримавши відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, 29.07.2015 р. ОСОБА_2 звернувся до головного управління Дерземагенства в Одеській області із заявою щодо надання інформацій про включення земельної ділянки № 61 площею 10 га, що розташована на території Випаснянська сільська рада Білгород-Дністровського району Одеської області (за межами населеного пункту) до переліку земельних ділянок, право оренди на які виставляється на земельні торги окремими лотами.

12.12.2015 р. головним управлінням Держземагенства у Одеській області був направлений лист до ОСОБА_2, в якому вказано, що зазначена земельна ділянка внесена до переліку земельних ділянок, право оренди на які виставляється на земельні торги окремими лотами відповідно до листа Відділу Держземагенства у Білгород-Дністровському району Одеської області від 10.11.2014 р. №03-04-19/3560, в якому визначено перелік земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності для формування земельних ділянок, як об'єктів цивільних прав, що не надані у власність чи у користування та підлягають продажу на земельних торгах (а.с. 13).

Як зазначив позивач у Позові, він подав заяву до Б-Дністровської районної державної адміністрації в Одеській області з проханням укласти угоду на користування земельною ділянкою площею 10 га ріллі на на території Випаснянської сільської ради, за межами населеного пункту, для ведення селянського господарства.

Після надання вказаної заяви позивачу стало відомо, що зазначена земельна ділянка була надана у тимчасове користування для вирощування сільськогосподарської продукції ФГ « Потейт Arpo».

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд не погоджується з наданою Головним управлінням Держгеокадастру в Одеській області відмовою ОСОБА_4, яка викладена у листі від 22.01.2015 р. № 19-15-0.9-1281/2-15, виходячи з наступного.

Згідно з п. 1 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру , затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 січня 2015 р. № 15 (далі - Положення № 15), Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Віце-прем'єр-міністра України - Міністра регіонального розвитку, будівництва та житлово - комунального господарства і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності та земельних відносин, а також у сфері Державного земельного кадастру.

Частиною 31 пункту 4 Положення № 15 визначено, що Держгеокадастр відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в межах, визначених Земельним кодексом України, безпосередньо або через визначені в установленому порядку його територіальні органи.

З аналізу зазначених норм слідує, що вирішення питання щодо надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відведення) меж земельної ділянки для безоплатної передачі у власність для ведення особистого селянського господарства із земель державної власності сільськогосподарського призначення є виключно компетенцією та повноваженнями Держгеокадастру, наданими чинним законодавством України, безпосередньо або через визначені в установленому порядку його територіальні органи.

Земельні правовідносини регулюються Земельним Кодексом України (далі - ЗК України).

Статтею 19 Земельного кодексу України встановлені наступні категорії земель за основним цільовим призначенням: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Відповідно до частини 1 статті 20 Земельного кодексу України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної ОСОБА_3 Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення.

Відповідно до ч. 5 статті 20 ЗК України, земельні ділянки сільськогосподарського призначення використовуються їх власниками або користувачами виключно в межах вимог щодо користування землями певного виду використання, встановлених статтями 31, 33-37 цього Кодексу.

Так, за визначенням частини першої статті 22 ЗК України, землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

Частиною 2 статті 22 ЗК України визначено, що до земель сільськогосподарського призначення належать: сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісогосподарського призначення, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо).

При цьому пунктом “а” частини третьої статті 22 ЗК України встановлено, що землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Згідно з частиною 1 статті 121 ЗК України, громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для ведення фермерського господарства - в розмірі земельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території сільської, селищної, міської ради, де знаходиться фермерське господарство. Якщо на території сільської, селищної, міської ради розташовано декілька сільськогосподарських підприємств, розмір земельної частки (паю) визначається як середній по цих підприємствах. У разі відсутності сільськогосподарських підприємств на території відповідної ради розмір земельної частки (паю) визначається як середній по району. для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.

Системний аналіз наведених норм права дає підстави вважати, що для передачі земельної ділянки у власність особа звертається до відповідних органів із заявами для отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та для надання її у власність, за результатами розгляду яких визначені в статті 122 органи приймають одне з відповідних рішень. При цьому, зобов'язує орган державної влади або орган місцевого самоврядування у випадках ухвалення рішення про відмову в надані такого дозволу належним чином мотивувати причини такої відмови.

З аналізу положень статті 118 Земельного кодексу України слідує, що ними встановлені підстави, порядок, строки передачі земельної ділянки у власність громадян та органи, уповноважені розглядати ці питання. Вони передбачають, зокрема, що для передачі земельної ділянки у власність зацікавлена особа звертається до відповідних органів із заявами для отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та для надання її у власність, за результатами розгляду яких визначені в статті 118 Земельного кодексу України органи приймають одне з відповідних рішень. Після розробки відповідного проекту щодо відведення земельної ділянки, останній погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу. В подальшому, на підставі погодженого проекту, відповідний орган приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Відповідно до частини 6, 7 статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). ОСОБА_3 Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Таким чином, вимоги Земельного кодексу України визначають вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки.

Надання дозволу на розробку проекту землеустрою не є тотожнім з наданням земельної ділянки у власність, оскільки, отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає прийняття рішення про надання її у власність.

З огляду на зазначене, перебування земельної ділянки у переліку земельних ділянок, право оренди на які виставляється на земельні торги, не є підставою для відмови у наданні дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки, тому право позивача на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки є порушеним.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно зі статтею 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини”, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

При цьому, суд при вирішенні цього спору застосовує закріплений у судовій практиці Європейського Суду з прав людини принцип “належного урядування”, який передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов’язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Європейський суд з прав людини висловив позицію у справі “Щокін проти України” (рішення від 14.10.2010), у якій дійшов висновку, що “…перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним”.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до вимог ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Отже, в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень встановлена презумпція його винуватості. Презумпція винуватості покладає на суб'єкта владних повноважень обов'язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів. Відповідач, який є суб'єктом владних повноважень, свою позицію суду не доказав та не обґрунтував її.

Приймаючи до уваги викладене, оцінюючи надані докази в сукупності, суд вважає, що відповідачем не доведено правомірності та обґрунтованості рішення, що міститься у відповіді від 22.01.2015 р. № 19-15-0.9-1281/2-15, у зв'язку з чим суд дійшов висновку про визнання протиправною відмову у наданні ОСОБА_2 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення площею 10 га для ведення селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення на території Випаснянської сільської ради Білгород- Дністровського району Одеської області (за межами населеного пункту), викладену у листі №19-15-0.9-1281/2-15 від 22.01.2015 року та зобов’язання повторно розглянути заяву ОСОБА_2

Щодо позовної вимоги про зобов'язання Головного управління Держгеокадастру в Одеській області прийняти рішення щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення площею 10 га для ведення селянського господарства на території Випаснянської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області, суд вважає відмовити в цій частині, оскільки питання надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення площею для ведення селянського господарства віднесено до виключної компетенції цих органів, а саме управління Держгеокадастру в Одеській області.

Приймаючи до уваги викладене, оцінюючи надані докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги частково обґрунтовані, документально підтверджені, відповідають чинному законодавству, отже підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ст. 242 КАС України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Щодо стягнення з ОСОБА_2 судового збору у розмірі 551,20 грн., суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 132 КАС України, розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначаються Законом України «Про судовий збір».

Відповідно до п. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» ставки судового збору встановлюються у таких розмірах: за подання до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру фізичною особою - 0,4 розміру мінімальної заробітної плати.

Суд зазначає, що при звернені з даним позовом до суду, ОСОБА_2 було сплачено судовий збір у належному розмірі - 551,20 грн.

Відповідно до абз. 2 ч. 2 ст. 6 Закону України «Про судовий збір», у разі якщо розмір позовних вимог збільшено або пред'явлено нові позовні вимоги, недоплачену суму судового збору необхідно сплатити до звернення до суду з відповідною заявою.

Позивачем, 13.02.2018 року надано уточнюючий адміністративний позов, в якому заявлено три немайнові вимоги, але судовий збір у повному обсязі не сплачено.

Згідно з абз. 2 ч. 3 ст. 6 Закону України «Про судовий збір», у разі коли в позовній заяві об’єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.

Суд зазначає, що 2 вимога в уточнюючому адміністративному позові, є похідною від 1 вимоги, тому перша та друга вимога є как одна вимога.

Оскільки позивачем було сплачено 551,20 грн., тобто за одну немайнову вимогу, тому суд дійшов висновку про стягнення з ОСОБА_2 за іншу немайнову вимогу 551,20 грн., яка заявлена п. 3 в уточнюючому адміністративному позові.

Відповідно до ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

За приписами ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 6, 72-73, 77, 132, 139, 143, 241-246, 250-251 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_2 до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача – Фермерського господарства «Потейт-Агро» – задовольнити частково.

Визнати протиправною відмову Головного управління Держземагентства в Одеській області у наданні ОСОБА_2 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення площею 10 га для ведення селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення на території Випаснянської сільської ради Білгород- Дністровського району Одеської області (за межами населеного пункту), викладену у листі №19-15-0.9-1281/2-15 від 22.01.2015 року.

Зобов'язати Головне управління Держземагентства в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_2 щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення площею 10 га для ведення селянського господарства на території Випаснянської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області.

Стягнути з ОСОБА_2 (код платника - НОМЕР_1) до Державного бюджету України, отримувач: УК у м. Одесі/ Київський район, код отримувача (код за ЄДРПОУ) 38016923, банк отримувача – ГУДКСУ в Одеській області, МФО 828011, р/р № 31212206784005, код класифікації доходів бюджету 22030101, судовий збір в розмірі 551 (п’ятсот п’ятдесят одна) гривня 20 копійок.

Стягнути на користь ОСОБА_2 (код платника - НОМЕР_1) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру в Одеській області (код ЄДРПОУ 39765871) сплачений судовий збір у розмірі 551 (п’ятсот п’ятдесят одна) гривня 20 копійок.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Одеського апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги до суду першої інстанції в 30-денний строк з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення виготовлений та підписаний 02.03.2018 року.

Суддя Бутенко А.В.

.