Рішення № 72537505, 12.02.2018, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 лютого 2018 р. № 814/1438/17 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Брагаря В.С., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом:ОСОБА_1, АДРЕСА_1, 54034

до відповідача:Міністерства освіти і науки України, пр-т Перемоги, 10, м. Київ, 01135

про:визнання протиправною бездіяльність , зобов'язання вчинити певні дії,

ОСОБА_1 (надалі - позивач) звернувся до адміністративного суду з позовом до Міністерства освіти і науки України (надалі - відповідач) з вимогами про:

визнання відповіді Міністерства освіти і науки України від 05.07.17 №2.4-1599 на його заяву від 02.06.17 такою, що не відповідає вимогам Закону України «Про звернення громадян»;

зобов’язання Міністерства освіти і науки України повідомити його про результати перевірки його заяви від 02.06.17 та суть прийнятого рішення;

визнання протиправною бездіяльність Міністерства освіти і науки України, щодо забезпечення поновлення його прав на отримання документа про вищу освіту здобуту в 1981 році та документа, без помилкової інформації, про середню освіту здобуту в 1972 році.

Ухвалою від 21.07.2017 р. судом відкрито провадження у справі № 814/1438/17.

15.12.2017 р. набрав чинності Кодекс адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) у редакції Закону України “Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів” №2147-VIII від 03.10.2017 року.

Ухвалою від 18.12.2017 року суд ухвалив розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження.

Свої позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтував тим, що 02.06.17 він звернувся до Кабінету Міністрів України з приводу двох проблем: 1) забезпечення його, замість втраченого дублікатом про середню освіту, яку він здобув у 1972 році; 2) забезпечення його, замість втраченого дублікатом диплома про закінчення у 1981 році Миколаївського педагогічного інституту. Натомість, Міністерство освіти і науки України, якому було доручено розгляд цього звернення, розглянуло його неналежно, відповідь надало невмотивовану, правові підстави видачі дублікатів диплома спеціаліста та атестату про повну загальну освіту не повідомлено.

Відповідач позов не визнав, просив в його задоволенні відмовити. Свою позицію обґрунтував тим, що Міністерством було розглянуто звернення ОСОБА_1 від 02.06.17 та надано обґрунтовану відповідь. Твердження позивача про бездіяльність відповідача не відповідає дійсності, оскільки у 2000, 2015 та у вересні 2016 року йому було видано дублікат диплома спеціаліста по закінченню у 1981 році Миколаївського державного педагогічного інституту ім. Белінського за спеціальністю «математика» та присвоєна кваліфікація «вчитель математики», також позивачу виданий дублікат про повну загальну середню освіту МК№46211419.

Відповідно до статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд здійснив розгляд справи у письмовому провадженні.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні в них фактичні дані, суд, -

ВСТАНОВИВ:

В 1972 році, ОСОБА_1 закінчив навчання у Жовтневій середній школі робітничої молоді №1 та за результатами навчання отримав атестат про середню освіту.

В 1981 році, ОСОБА_1 закінчив навчання у Миколаївському державному педагогічному інституті ім. Белінського, за результатами навчання йому було присвоєно кваліфікацію вчителя математики за спеціальністю математика та видано диплом.

Через наявність орфографічних помилок, позивач відразу повернув диплом до вищого навчального закладу, а атестат про середню освіту втратив.

З приводу затвердження зразка дублікатів атестатів та дипломів, виданих учбовими закладами УРСР до 1991 року позивач неодноразово звертався до Кабінету Міністрів України, Міністерства освіти і науки України, а також з позовами до суду.

02.06.2017 позивач подав до Кабінету Міністрів України заяву про забезпечення його дублікатом диплому про закінчення у 1981 році Миколаївського державного педагогічного інституту, а також дублікатом атестату про середню освіту.

Зазначене звернення було скеровано Секретаріатом Кабінету Міністрів України до Міністерства освіти і науки України.

05.07.17 Міністерством освіти і науки України позивачу надано відповідь про те, що у вересні 2016 його було документовано дублікатом диплома спеціаліста про закінчення у 1981 році Миколаївського державного педагогічного інституту імені ОСОБА_2 за спеціальністю «математика». Також, проінформовано, що зразки документів про освіту, визначені постановами Кабінету Міністрів України від 31.03.15 №193 «Про документи про вищу освіту (наукові ступені) державного зразка», та від 22.07.15 №645 «Про документи про загальну середню та професійно-технічну освіту державного зразка і додатки до них». Затвердження та видача будь-яких інших документів законодавством не передбачено.

Відповідно до ст. 60 Закону Української РСР «Про народну освіту» №2778-VII від 28.06.78, особам, які закінчили вищі навчальні заклади, присвоюється кваліфікація відповідно до здобутої спеціальності, видається диплом і нагрудний знак встановленого зразка. Особам, які закінчили вищі навчальні заклади і добилися великих успіхів у навчанні та виявили себе в науковій і громадській роботі, видається диплом з відзнакою.

Відповідно до ст.22 Закону Української РСР «Про народну освіту» особам, які закінчили середню загальноосвітню школу, видається атестат про середню освіту.

Відповідно до ст.36 Закону Української РСР «Про освіту» №1060-XII від 23.05.91 випускникам вищих навчальних закладів присвоюється кваліфікація спеціаліста з вищою освітою певного професійного спрямування або спеціальності, яка відповідно до обсягу державної освіти визначається такими рівнями: молодший спеціаліст - забезпечують технікуми, училища, інші навчальні заклади еквівалентного рівня; бакалавр - забезпечують коледжі, інститути, консерваторії, інші навчальні заклади еквівалентного рівня; спеціаліст - забезпечують інститути, інші навчальні заклади еквівалентного рівня; магістр - забезпечують інститути, академії, університети, інші навчальні заклади, що мають відповідний сертифікат.

Відповідно до ст.33 Закону Української РСР «Про освіту» №1060-XII вища освіта в Українській РСР здійснюється на базі повної загальної середньої освіти.

Відповідно до ст.30 Закону України «Про освіту» (в редакції Закону №1556-VII від 01.07.2014) в Україні встановлюються такі освітні рівні: дошкільна освіта; початкова загальна освіта; базова загальна середня освіта; повна загальна середня освіта; професійно-технічна освіта; вища освіта.

Відповідно до ст.5 Закону України «Про вищу освіту» №2984-III від 17.01.02 до структури вищої освіти входять освітні й освітньо-кваліфікаційні рівні: 1) освітні рівні: неповна вища освіта; базова вища освіта; повна вища освіта; 2) освітньо-кваліфікаційні рівні: молодший спеціаліст; бакалавр; спеціаліст, магістр.

Відповідно до ст.5 Закону України «Про вищу освіту» №1556-VII від 01.07.14 Здобуття вищої освіти на кожному рівні вищої освіти передбачає успішне виконання особою відповідної освітньої (освітньо-професійної чи освітньо-наукової) або наукової програми, що є підставою для присудження відповідного ступеня вищої освіти: 1) молодший бакалавр; 2) бакалавр; 3) магістр; 4) доктор філософії; 5) доктор наук.

Таким чином, протягом часу з моменту отримання позивачем атестату про середню освіту у 1972 році та диплому про вищу освіту у 1981 р. до розгляду цієї справи, декілька разів змінювалось законодавство, що регулює отримання середньої та вищої освіти, у тому числі, щодо освітніх рівнів та рівнів вищої освіти, їх назв та кваліфікаційних вимог.

Відповідність освітнього рівня середньої освіти, встановленої законодавством УРСР станом на 1972 та сучасної повної загальної середньої освіти, а також освітнього рівня вищої освіти, встановленого станом на 1981 рік відповідно до Закону УРСР «Про народну освіту» №2778-VII від 28.06.78, з освітніми рівнями, встановленими Законом УРСР «Про освіту» 1060-XII від 23.05.91, Законом України «Про вищу освіту» №2984-III від 17.01.02, Законом України «Про вищу освіту» №1556-VII від 01.07.14, не встановлені.

Частиною 2 ст.7 Закону України «Про вищу освіту» №1556-VII від 01.07.14 передбачено, що встановлюються такі види документів про вищу освіту (наукові ступені) за відповідними ступенями: диплом молодшого бакалавра; диплом бакалавра; диплом магістра; диплом доктора філософії; диплом доктора наук.

Законом не передбачено документів про середню та вищу освіту, які видаються замість втрачених або у разі виправлення помилки, для осіб, які закінчили навчальні заклади до 1991 р., до введення сучасних освітніх рівнів (бакалавра, магістра та ін.).

Відповідно не передбачено виготовлення таких документів постановами Кабінету Міністрів України від 31.03.15 №193 «Про документи про вищу освіту (наукові ступені) державного зразка», від 22.07.15 №645 «Про документи про загальну середню та професійно-технічну освіту державного зразка і додатки до них» та наказом Міністерства освіти і науки України №525 від 12.05.15 «Про затвердження форм документів про вищу освіту (наукові ступені) державного зразка та додатків до них, зразка академічної довідки».

Оскільки в Законі України «Про освіту», «Про вищу освіту» та в постанові Кабінету Міністрів України від 31.03.15 №193 «Про документи про вищу освіту (наукові ступені) державного зразка» не були передбачені атестати та дипломи для випускників навчальних закладів Української РСР, то у відповідача не було правових підстав для видачі позивачу документів з назвами, про які він просить.

В цьому випадку, навіть за відсутності правового регулювання видачі дублікатів атестатів та дипломів випускникам УРСР, права позивача не були порушені відповідачем, оскільки, йому декілька разів видавались атестат та диплом про вищу освіту, за відповідними освітніми рівнями не нижче отриманих ОСОБА_1 в 1972 році в школі та 1981 році у інституті.

Причини, за якими позивач не бажає отримувати дублікати документів (невідповідність назв освітніх рівнів тим рівням, які були на момент здобуття позивачем освіти), є лише його особистим переконанням.

Право позивача на підтвердження здобутої ним освіти належним документом, який би визнавався на території України було забезпечено.

Тобто, суб’єктом владних повноважень не було допущено дискримінації позивача та врегульовано ситуацію добросовісно, розсудливо та розумно, відповідно до вимог ч.3 ст.2 КАС України.

Таким чином у суду немає підстав для визнання протиправною бездіяльності відповідача.

Відповідь Міністерства відповідає вимогам ст.15 Закону України «Про звернення громадян».

Щодо вимог позивача про зобов’язання відповідача повідомити йому правові підстави видачі йому дубліката атестата про повну загальну середню освіти замість дубліката атестата про середню освіту та дубліката диплома спеціаліста замість дубліката диплома, то зазначені вимоги також не підлягають задоволенню.

Як вже вище зазначене судом, законодавством не передбачено співвідношення кваліфікаційних рівнів освіти часів УРСР до сучасно діючих, а тому Міністерство позбавлено можливості повідомити правові підстави, оскільки їх не існує.

Разом з тим, проблема прогалин у законодавстві вирішується правозастосувачем у кожному конкретному випадку, з урахуванням загальних принципів права, викладених в Конституції України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, рішень Європейського суду з прав людини, аналогії права, аналогії закону та ін.

Відповідачем добросовісно вирішено проблеми позивача, які виникли у нього в зв’язку з втратою документів про освіту, та замість втрачених забезпечено видачу дублікатів сучасних документів, які жодним чином не погіршують рівень освіти, здобутий позивачем відповідно у 1972 та 1981 році.

Різниця у назвах сучасних документів з документами часів УРСР, жодним чином не порушує права позивача та не є перешкодою для його працевлаштування.

В задоволенні позову відмовити.

Судові витрати відсутні.

Керуючись ст. 2, 19, 139, 241, 244, 242 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позову ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, 54034 ) до Міністерства освіти і науки України (пр-т Перемоги, 10, м. Київ, 01135, 38621185) відмовити.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду , або справу було розглянуто в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається учасниками справи відповідно до статті 297 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням пункту 15.5 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення складено 22.02.2018 р.

Суддя В. С. Брагар