Рішення № 72536152, 01.03.2018, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 березня 2018 р. Справа№805/611/18-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Суддя Донецького окружного адміністративного суду Христофоров А.Б., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративний позов ОСОБА_1 до Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Маріуполя Донецької області про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

26.01.2018 року позивач ОСОБА_1, звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Маріуполя Донецької області про:

- визнання протиправними дій Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Маріуполя Донецької області щодо припинення з 01.08.2017 року виплати пенсії ОСОБА_1;

- зобов'язання Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Маріуполя Донецької області поновити ОСОБА_1, виплату пенсії за віком з 01.08.2017 року.

Позов вмотивовано тим, що позивач є пенсіонером, перебуває на обліку у відповідача та отримував пенсію за віком, однак з серпня 2017 року нарахування пенсії припинено оскільки встановлено факт безпідставної виплати пенсії та відсутності реєстрації в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб. Вважає дії відповідача щодо припинення виплати пенсії з 01.08.2017 року такими, що порушують його конституційні права та Закон України "Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування".

Представник відповідача надав до суду відзив на адміністративний позов, в якому зазначив, що позивача є пенсіонером за віком, який раніше перебував на обліку за своїм місцем реєстрації в територіальному управління ПФУ. З 01.03.2016 року електронна пенсійна справа перебуває на обліку Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Маріуполя Донецької області, зазначає, що позивач набув статусу внутрішньо переміщеної особи, однак відсутня його реєстрація в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб. З 01.08.2017 року позивача не було внесено у відомості на виплату пенсій та виплата пенсії припинена до з'ясування фактичного місця проживання відповідно до п.п.5 п.12 Порядку №365 від 08.06.2016 року. Просив в задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 30.01.2018 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження та звільнено позивача від сплати судових витрат.

Розглянувши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд встановив наступне.

Центральне об'єднане управління Пенсійного фонду України м. Маріуполя Донецької області є суб'єктом владних повноважень - органом виконавчої влади, який в цих правовідносинах здійснює повноваження, покладені на нього Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", Положенням про Пенсійний фонд України, затвердженим Указом Президента України від 06 квітня 2011 року №384/2011 (далі за текстом - Положення №384/2011).

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1), громадянин України, має право на отримання пенсії за віком за списком №1, перебуває на обліку Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Маріуполя Донецької області.

Відповідно до довідки про розмір призначеної і фактично отриманої пенсії, пенсія позивачу виплачувалась до 01 серпня 2017 року. (а.с. 12)

Центральне об'єднане управління Пенсійного фонду України м. Маріуполя Донецької області у листі від 02.10.2017 року №20740/02 позивачу роз'яснило, що для поновлення виплати пенсії необхідно надати: оригінал та копію паспорту; оригінал та копію довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, або рішення про відмову у видачі довідки уповноваженого органу. (а.с.15 зворот)

Спірним питанням у справі є правомірність дій відповідача щодо припинення виплати пенсії позивачу з серпня 2017 року з підстав відсутності реєстрації в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб.

Відповідно до частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Надане вищевказаною статтею право деталізоване у Законах України від 5 листопада 1991 року № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон № 1788-XII) та від 9 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV), зокрема, у стаття 1 і 8 відповідно.

Названими правовими нормами Законів визначено, що громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених Законом № 1788-XII. Іноземні громадяни та особи без громадянства, які проживають в Україні, мають право на пенсію на рівні з громадянами України на умовах, передбачених законодавством або міжнародними угодами. Право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають: громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого Законом № 1058-IV пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.

Позивач є громадянином України і у відповідності до частини першої статті 26 Закону № 1058-IV за наявності відповідного страхового стажу набув право на отримання пенсії за віком, яка була йому призначена з 1991 року, що сторонами не оспорюється.

Підстави для припинення виплати пенсії передбачені частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV, якими є: виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

За правилами частини другої статті 49 цього Закону № 1058-IV, поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.

Зазначений перелік підстав для припинення виплати пенсії розширеному тлумаченню не підлягає.

Отже, Законом № 1058-IV, не передбачено такої підстави припинення виплати раніше призначеної пенсії, як відсутність реєстрації в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб.

Пунктом 2.8 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 (далі - Порядок), поновлення виплати пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший здійснюються за документами, що є в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії.

Пунктом 2.9 Порядку передбачено, що подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред'явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік).

Як встановлено судом, виплату пенсії позивачу з серпня 2017 року припинено оскільки останій не зареєстрований в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб та не надав довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. Водночас статтею 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» такої підстави для припинення виплати пенсії не встановлено.

Крім того, рішення про припинення виплати позивачу пенсії із зазначенням обґрунтованих причин з посиланням на нормативні акти, відповідачем не приймалось.

Відповідно до положення абзацу 2 пункту 9 Правил реєстрації місця проживання, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 2 березня 2016 року № 207 (далі - Правила) відомості про реєстрацію/зняття з реєстрації місця проживання вносяться до паспорта громадянина України.

Відповідно до копії паспорта серії ЕК50600 виданого 04.08.1997 року позивач, ОСОБА_1 з 14.06.2016 року зареєстрований у АДРЕСА_1(а.с.8-8 зворот).

Відповідно до частини другої статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи міста перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Отже відповідачем порушено вимоги статті 19 Конституції України та частини першої статті 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки з 01.08. 2017 року позивачу припинено виплату пенсії без прийняття відповідного рішення та за відсутності законодавчо встановлених підстав.

При цьому, відповідач не допустив бездіяльності, а навпаки вчинив дії, що полягали у припиненні нарахування та виплати пенсії, а тому саме дії відповідача є протиправними.

Доводи відповідача з посиланням як на підставу припинення пенсійних виплат на постанови Кабінету Міністрів України, суд вважає безпідставним, оскільки Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» має вищу юридичну силу.

До того ж, постанови Кабінету Міністрів України № 365 від 8 червня 2016 року, №136 від 18 лютого 2016 року, № 509 від 1 жовтня 2014 року, № 637 від 5 листопада 2014 року, на які посилається відповідач, приймалися задля забезпечення реалізації положень Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», яким встановлюються гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб. Позивач дійсно формально підпадає під ознаки, наведенні у статті 1 вказаного Закону, яка визначає поняття внутрішньо переміщеної особи. Втім, отримання цього статусу не є обов'язком, а є правом особи, яка вважає себе переміщеною особою і бажає скористатися відповідними гарантіями.

Позивач змінив місце свого постійного проживання та реєстрації, яке знаходиться на підконтрольній Україні території, і не бажає отримувати статус внутрішньо переміщеної особи, тому його право на отримання пенсії не може ставитись у залежність від наявності у позивача довідки внутрішньо переміщеної особи та виконання вимог нормативно-правових актів, які встановлюють порядок для осіб із таким статусом.

Зазначена правова позиція викладена в Постанові Верховного суду від 13.02.2018 року № К/9901/163/17 (№234/11095/17)

Суд зауважує, що право на отримання пенсії є конституційною гарантією. Суми пенсії є власністю позивача, оскільки з його заробітної плати протягом трудової діяльності здійснювалися утримання (страхові внески) з метою подальшої їх виплати у вигляді пенсії при досягненні особою пенсійного віку та набуття страхового трудового стажу.

Суд при вирішенні спору застосовує практику Європейського Суду з прав людини як джерело права відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 року № 3477-IV.

Як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) в рішенні у справі "Пічкур проти України", яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке, стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення). У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Стаття 46 Закону №1058-VI регулює правовідносини, що виникають під час виплати пенсії за минулий час:нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми недотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії; нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Як раніше було встановлено виплата пенсії позивачу припинена з серпня 2017 року, враховуючи, що суми невиплаченої пенсії є власністю позивача, на які не розповсюджуються строки звернення до суду та виплата пенсії припинена з невизначених законом підстав, отже відповідач протиправно відмовив у виплаті пенсії позивачу.

Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, суд, згідно з статтею 90 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Згідно частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Враховуючи викладене, доводи відповідача ґрунтуються на помилковому трактуванні правових норм, а тому позиція відповідача є необґрунтованою.

Обираючи спосіб захисту, суд, зважаючи на його ефективність з точки зору статті 13 "Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод", ратифікованої Україною Законом № 475/97-ВР від 17.07.1997, приходить до висновку, що слід зобов'язати відповідача поновити нарахування та виплату пенсії з серпня 2017 року.

Суд вважає за необхідне зазначити, що нормами статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що негайно виконуються рішення, зокрема, про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць. Отже, відсутні підстави для допуску негайного виконання рішення, оскільки суд не зазначає конкретні суми, а зобов'язує відповідача вчинити дії з поновлення нарахування та виплати пенсії.

Також, відповідно до частини першої статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, має право зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Вказаною статтею Кодексу адміністративного судочинства України встановлено право, а не обов'язок суду зобов'язувати подати суб'єкта владних повноважень звіт про виконання судового рішення, тому підстав для встановлення судового контролю за виконанням рішення суду, суд не вбачає.

Керуючись ст.ст. 2, 5-10, 72-90, 139, 242-246, 205, 250, 255, 257-263, 293-295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1, (ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1, АДРЕСА_1), до Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Маріуполя Донецької області (код ЄДРПОУ 41250795, 87548 Донецька область, м. Маіруполь, вул..Зелінського, 27-а) про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправними дії Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Маріуполя Донецької області з припинення виплати пенсії ОСОБА_1, з 01 серпня 2018 року.

Зобов'язати Центральне об'єднане управління Пенсійного фонду України м. Маріуполя Донецької області поновити нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1, з 01 серпня 2018 року.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Рішення, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту його підписання суддею.

Повний текст рішення складено та підписано суддею 01.03.2018 року.

Суддя Христофоров А.Б.