Рішення № 72535899, 01.03.2018, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 березня 2018 р. Справа№805/110/18-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Голубової Л.Б., розглянувши у письмовому провадженні в приміщенні Донецького окружного адміністративного суду адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Бахмутської об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Донецькій області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення від 03 жовтня 2016 року № 17979/10/1301

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Бахмутської об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Донецькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 03 жовтня 2016 року № 17979/10/1301.

Ухвалою суду від 09 січня 2018 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 24 січня 2018 року.

Ухвалою суду від 01 березня 2018 року підготовче провадження закрито та призначено до судового засідання для розгляду справи по суті.

В обґрунтування вимог зазначає те, що з 24.02.1994 року здійснює підприємницьку діяльність і зареєстрований підприємцем у встановленому законом порядку. Позивач здійснює підприємницьку діяльність за основним видом - виробництво верхнього одягу.

В 2012 році позивачем було придбано приміщення, в якому він зробив реконструкцію і на підставі дозвільних документів інспекції ДАБІ 16 січня 2014 року після реконструкції приміщення отримав свідоцтво на право власності на нерухоме майно – нежитлову будівлю швацької майстерні та адміністративних приміщень загальною площею 1200,1 кв.м за адресою: 84500, Донецька область, м. Бахмут, (раніше - Артемівськ) вулиця Перемоги, будинок 40.

12 грудня 2016 року спеціаліст відповідача зателефонував на мобільний телефон позивача і запросив його до податкової інспекції, де йому було вручено податкову вимогу від 05 грудня 2016 року № 44678-17 за формою «Ф».

Згідно зазначеної вимоги податкова інспекція повідомляла позивача про те, що станом на 04.12.2016 року сума податкового боргу платника податків за узгодженими грошовими зобов’язаннями становить 15566,04 гривень, у тому числі: за податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачене фізичними особами, які є власниками об’єктів нежитлової нерухомості, і попередила позивача, що починаючи з 04.12.2016 року, на будь-яке майно платника податків, яке перебуває у його власності поширюється право податкової застави.

Відповідач пояснив, що ця податкова вимога виникла на підставі обов’язку позивача сплатити податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичною особою, яка є власником об’єктів нежитлової нерухомості, код 18010300 за 2015 рік у сумі 15556,04 гривень.

Позивач не погодився із таким рішенням відповідача і оскаржив вимогу до суду. В ході судового розгляду адміністративної справи № 805/5094/16-а відповідач самостійно скасував податкове повідомлення-рішення від 30.06.2016 року, а позов був залишений без розгляду.

Пізніше позивачу стало відомо про його заборгованість у сумі 15556,04 гривень з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки згідно податкового повідомлення-рішення від 03.10.2016 року № 17979/10/1301, яке не вручалося позивачу. З зазначених причин позивач просить витребувати у відповідача податкове повідомлення-рішення від 03.10.2016 року.

Вважає, що винесене відповідачем податкове повідомлення-рішення форми «Ф» від 03.10.2016 року №17979/10/1301, яким визначено суму податкового зобов'язання за платежем: податок на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки протиправним і таким, що підлягає скасуванню, виходячи із наступного.

Відповідно до статті 265 Податкового кодексу України податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, транспортного податку та плати за землю.

Ставка податку (п. 266.5 ПК України) та порядок обчислення суми податку (п. 266.7 ПК України) на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, були по-новому встановлені Верховною Радою України згідно Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році» від 24.12.2015 року № 909-VIII.

Вважає, що оскільки підпунктом 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 ПК України визначено, що зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки, то органи фіскальної служби мали право нараховувати та утримувати в 2016 році податок на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки, за визначеними пунктами 266.5, 266.7 статті 266 Податкового кодексу України ставками та порядком. Верховна Рада України повинна була внести відповідні зміни до Податкового кодексу України не пізніше 01.07.2015 року.

З зазначених причин простить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 03.10.2016 року № 17979/10/1301.

Позивач в судове засідання не з'явився, однак 01.03.2018 року його представником до суду було надіслано заяву, згідно якої просить розглядати справу без його участі (а.с. 49).

Представник відповідача надав письмові заперечення (а.с. 31-32). Зазначає, що 01.01.2015 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» № 71-VIII від 28.12.2014 року, яким запроваджено податок на майно, що відповідно до підпункту 266.7.2 пункту 266.7 ст. 266 ПК України включає в себе податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Згідно з пп. 10.1.1 п. 10.1 ст. 10 ПК України податок на майно належить до місцевих податків. Безпосереднє встановлення місцевих податків віднесено до компетенції місцевих рад у межах їх повноважень у порядку, визначеному ПК України. Прийняті радами рішення оприлюднюються до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування встановлених місцевих податків.

При цьому, положеннями пп. 12.3.5 п. 12.3 ст. 13 ПК України в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, встановлено, що у разі якщо сільська, селищна або міська рада не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів та акцизного податку в частині реалізації суб’єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, що є обов’язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляється виходячи із норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок, а плата за землю справляється із застосування ставок, що діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування плати за землю.

Таким чином, податок на майно, як обов’язковий місцевий податок, підлягає сплаті відповідно до норм ст. 266 ПК України безвідносно до прийняття місцевою радою рішення щодо цього податку в порядку, встановленому пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 13 ПК України.

В той же час, Артемівською міською радою на 67 сесії 6 скликання 24.06.2015 року прийнято рішення № 6/67-1240 «Про встановлення розмірів ставок місцевих податків і зборів у м. Артемівську». Згідно з п. 1.1 встановлено податок на майно, який складається з податку на нерухомість за 1 кв.м бази оподаткування об’єктів житлової/не житлової нерухомості, у тому числі їх часток, які знаходяться у власності фізичних та юридичних осіб у розмірі 1,0% мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року.

Вважає посилання позивача на його необізнаність щодо необхідності сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки та факту виникнення у нього податкового боргу не відповідає дійсності.

За таких обставин вважає податкове повідомлення-рішення від 03 жовтня 2016 року № 17979/10/1301 правомірним.

Представником відповідача також надано заяву про розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними матеріалами у справі (а.с.50).

Відповідно до частини 3 статті 194 Кодексу адміністративного судочинства України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про можливість розглянути справу у письмовому провадженні.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 72-79 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 є фізичною особою-підприємцем, зареєстрований 24.02.1994 року та обліковується в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, що підтверджується безкоштовним витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с. 17-19).

Позивач перебуває на податковому обліку у Артемівській (Бахмутській після перейменування ) об’єднаній державній податковій інспекції Головного управління ДФС у Донецькій області, про що зазначено у витягу з Єдиного державного юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с. 17).

Відповідно до свідоцтва про право власності від 16.01.2014 року позивачу належить нежитлове приміщення загальною площею 1200,1 кв.м за адресою: Донецька область, м. Артемівськ, вул. Перемоги, буд. 40 (а.с. 14). Про наявність у позивача вказаного об’єкту нерухомості свідчить також витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (а.с. 15) та технічний паспорт, виданий комунальним підприємством «Артемівське бюро технічної інвентаризації» (а.с. 20-22).

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України.

Відповідно до пункту 61.1 статті 61 Податкового кодексу України, статті 94 Податкового кодексу України (надалі – ПК України) податковий контроль - система заходів, що вживаються контролюючими органами з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань регулювання обігу готівки, проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Судом встановлено, що позивач 03.10.2016 року звернувся до податкової інспекції з заявою (вх. № 112214/А) з проханням нарахувати податок на нерухоме майно по об’єкту площею 1200,1 кв.м. та 77,9 кв.м. у зв’язку з неотриманням податкових повідомлень-рішень на сплату податку на нерухоме майно (а.с. 42).

Артемівською ОДПІ ГУ ДФС у Донецькій області в той же день - 03.10.2016 року сформовано, зокрема, податкове повідомлення-рішення №17979/10/1301, яким позивачу визначено податкове зобов'язання по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на суму 15566,04 гривень за 2015 рік (а.с. 40).

Наприкінці своєї заяви від 03.10.2016 року позивач поставив відмітку з підписом про отримання в цей же день спірного податкового повідомлення-рішення (а.с. 42).

Як зазначено позивачем, прийняте відповідачем 30.06.2016 року податкове повідомлення-рішення № 413015-17 про визначення суми податкового зобов’язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на суму 15556 гривень за 2015 рік було відкликано Артемівською ОДПІ (а.с. 41). Ця обставина не є спірною між сторонами.

Відповідно до пп. 266.7.3 п. 266.7 ст.266 ПК України у разі виявлення розбіжностей між даними контролюючих органів та даними, підтвердженими платником податку на підставі оригіналів відповідних документів, зокрема документів на право власності, контролюючий орган за місцем проживання (реєстрації) платника податку проводить перерахунок суми податку і надсилає (вручає) йому нове податкове повідомлення-рішення. Попереднє податкове повідомлення-рішення вважається скасованим (відкликаним).

Таким чином, в зв'язку з прийняттям відповідачем податкового повідомлення-рішення № 17979/10/1301 від 03.10.2016 року, податкове повідомлення-рішення від 30.06.2016 року № 413015-17 вважається скасованим (відкликаним).

Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» № 71-VIII від 28.12.2014 року, запроваджено з 01.01.2015 року податок на майно, що відповідно до підпункту 266.7.2 пункту 266.7 ст. 266 ПК України включає в себе, зокрема, спірний податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Відповідно до пп. 266.1.1 п. 266.1 ст. 266 ПК України платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об’єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Таким чином, позивач у зв’язку з тим, що є власником об’єкту нежитлової нерухомості площею в 1200,1 кв.м. та 77,9 кв.м. є платником податку на нерухоме майно, відмінного від земельної ділянки з 2015 року, а не з 2016 року, як помилково вважає позивач.

Об’єктом оподаткування є об’єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка (пп. 266.2.1 п. 266.2 ст. 266 ПК України).

Згідно з пп. 266.3.1 - 266.3.2 п. 266.3 ст. 266 ПК України базою оподаткування є загальна площа об’єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.

База оподаткування об’єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

Водночас, статтею 10 ПК України встановлено перелік місцевих податків, в якому податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки прямо не передбачений.

Натомість, є податок на майно (підпункт 10.1.1 пункт 10.1), який складається із 3 (трьох) різних податків, кожен із різними елементами податку, як їх визначено пунктом 7.1 статті 7 ПК України.

Згідно із пунктом 10.3 статті 10 ПК України, місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору.

Відповідно до положень пункту 12.3 статті 12 ПК України, сільські, селищні, міські ради та ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Зі змісту наведених законодавчих норм вбачається, що встановлення податку на майно, зокрема, в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, входить у повноваження місцевої ради, яка має прийняти відповідне рішення.

Згідно з пунктом 8.3. статті 8 ПК України до місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

Разом з тим, відповідно до пункту 4 Прикінцевих положень Закону України від 28 грудня 2014 року №71-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» рекомендовано органам місцевого самоврядування: у місячний термін з дня опублікування цього Закону переглянути рішення щодо встановлення на 2015 рік податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об'єктів житлової нерухомості, а також прийняти та оприлюднити рішення щодо встановлення у 2015 році податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об'єктів нежитлової нерухомості, податку на майно (в частині транспортного податку) та акцизного податку з реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів.

Наведене відповідає вимогам пункту 10.2 статті 10 ПК України, згідно з яким саме місцеві ради обов'язково установлюють податок на майно, а також кореспондує положенням пунктом 24 частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та статті 143 Конституції України.

Артемівською міською радою на 67 сесії 6 скликання 24.06.2015 року прийнято рішення № 6/67-1240 «Про встановлення розмірів ставок місцевих податків і зборів у м. Артемівську». Згідно з п. 1.1 встановлено податок на майно, який складається з податку на нерухомість за 1 кв.м бази оподаткування об’єктів житлової/не житлової нерухомості, у тому числі їх часток, які знаходяться у власності фізичних та юридичних осіб у розмірі 1,0% мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року (а.с. 51-57).

Як зазначено вище, на підставі власної заяви позивача 03.10.2016 року, даних реєстру прав на нерухоме майно відповідачем було сформоване спірне податкове повідомлення-рішення від 03.10.2016 року № 17979/10/1301, виходячи зі ставки 1% мінімальної заробітної плати станом на 01.01.2015 року, яка складала 1218,00 гривень, за 1 квадратний метр площі з розрахунку 1200,1 кв.м. та 77,9 кв.м., тобто, без врахування змін, внесених Законом України № 909-VIII від 24.12.2015 року «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році», який встановлює ставку податку в розмірі 3% від мінімальної заробітної плати.

З зазначених причин, суд не приймає посилання позивача на норми Закону України № 909-VIII від 24.12.2015 року «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році». Крім того, спірний податок на нерухоме майно був нарахований позивачеві саме за 2015 рік, а не 2016 рік.

Статтями 67 та 68 Конституції України передбачено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом, неухильно додержуватися Конституції України та законів України.

Відповідно до частини першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Згідно з частиною першою – третьою статі 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність вказаних вище доказів окремо, а також достатність і взаємний зв'язок цих доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення заявлених позивачем вимог про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 03 жовтня 2016 року № 17979/10/1301.

Нормами ч. 3 ст. 243 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у виняткових випадках залежно від складності справи складення рішення, постанови у повному обсязі може бути відкладено на строк не більш як десять, а якщо справа розглянута у порядку спрощеного провадження - п’ять днів з дня закінчення розгляду справи.

Відповідно до частини 4 статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

З огляду на викладене, на підставі положень Податкового кодексу України, ст.ст. 2, 17, 77, 90, 139, 242-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

У позовних вимогах ОСОБА_1 до Бахмутської об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Донецькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 03 жовтня 2016 року № 17979/10/1301 - відмовити.

Рішення складено у повному обсязі та підписано 03 березня 2018 року.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя Голубова Л.Б.