Рішення № 72535782, 20.02.2018, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 лютого 2018 року Справа № 804/8154/17 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді: Букіної Л.Є., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Кам’янської об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області, третя особа , яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору, на стороні відповідача - Головне управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області про скасування податкового – повідомлення рішення та зобов’язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Кам’янської об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області, третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору, на стороні відповідача - Головне управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області про скасування податкового повідомлення – рішення від 25.06.2015 року № 49/04-03-173, прийнятого відповідачем та зобов’язання останнього повернути йому надміру сплачений на підставі оскаржуваного рішення «транспортний податок з фізичних осіб» в розмірі 25000,00 грн.

В обґрунтування позову позивач вказав, що правила стосовно визначення зобов’язання транспортного податку у розмірі 25000 грн. за легкові автомобілі, що використовувались до 5 років і мають об’єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см, встановлені статтею 267 Податкового кодексу України, не мали застосовуватись раніше 2016 року, а тому приймаючи оскаржене рішення, відповідач діяв поза межами наданих повноважень, а тому. За таких обставин вважає, що він має право на повернення коштів, що були сплачені ним на підставі такого рішення.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.12.2018 відкрито спрощене позовне провадженні без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) та запропоновано відповідачу у 15 денний строк з дня отримання ухвали надати суду відзив на позовну заяву та всі докази на підтвердження, які наявні у нього.

Відповідач у визначений судом строк відзив на позовну заяву не надав, заява про визнання позову також суду не надходила.

Дослідивши письмові докази, долучені до матеріалів справи, проаналізувавши відповідні норми чинного законодавства, суд дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають з таких підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 на момент виникнення спірних правовідносин був власником транспортного засобу «LEXUS GX 460», 2011 року випуску з об’ємом двигуна 4608 куб.см., державний номер НОМЕР_1.

25.06.2015 року Дніпродзержинською об’єднаною державною податковою інспекцією Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (правонаступником якого є Кам’янська об’єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Дніпропетровській області) прийняте податкове повідомлення-рішення №49/04-03-173, яким позивачу визначено до сплати суму транспортного податку з фізичних осіб у розмірі 25000 грн.

Як вбачається з наявної в матеріалах справи квитанції від 30.12.2015, позивач вищевказані зобов’язання сплатив у повному обсязі.

Суд при вирішенні спору зазначає таке.

Закон України від 28.12.2014 №71-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», яким згідно зі статтею 267 Податкового кодексу України введено новий транспортний податок, набрав чинності 01.01.2015р.

Відповідно до підпункту 267.1.1 пункту 267.1 статті 267 Податкового кодексу України платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до пп. 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті є об'єктами оподаткування.

Положення пп.267.2.1 п.267.1 ст.267 Податкового кодексу України (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) визначають, що об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см.

Згідно з пп.267.3.1 пункту 267.3 статті 267 Податкового кодексу України, базою оподаткування є легковий автомобіль, що є об’єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.

Згідно з пункту 267.4 статті 267 Податкового кодексу України ставка податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25000,00 гривень за кожен легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.

Відповідно до підпункту 267.5.1 пункту 267.1 статті 267 Податкового кодексу України, базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.

Згідно підпункту 267.6.2 пункту 267.6 статті 267 Податкового кодексу України Податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку та відповідні платіжні реквізити надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його реєстрації до 1 липня року базового податкового (звітного) періоду (року).

Щодо об'єктів оподаткування, придбаних протягом року, податок сплачується фізичною особою-платником починаючи з місяця, в якому виникло право власності на такий об'єкт. Контролюючий орган надсилає податкове повідомлення-рішення новому власнику після отримання інформації про перехід права власності.

Нарахування податку та надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень про сплату податку фізичним особам - нерезидентам здійснюють контролюючі органи за місцем реєстрації об'єктів оподаткування, що перебувають у власності таких нерезидентів.

Тобто, із набранням чинності вказаними положеннями Податкового кодексу України 01 січня 2015 року, власники транспортних засобів, які використовувалися до 5 років та об'ємом більше 3000 куб. см є платниками транспортного податку.

У той же час, статтею 10 Податкового кодексу України встановлено перелік місцевих податків, в якому транспортний податок прямо не передбачений. Натомість, є податок на майно (підпункт 10.1.1 пункт 10.1), який складається із 3 (трьох) різних податків, кожен із різними елементами податку, як їх визначено п. 7.1 ст. 7 Податкового кодексу України.

Згідно із пункту 10.2 ст. 10 Податкового кодексу України місцеві ради обов'язково установлюють єдиний податок та податок на майно (в частині транспортного податку та плати за землю).

Відповідно до положень пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України сільські, селищні, міські ради та ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Отже, транспортний податок згідно з Податкового кодексу України є місцевим податком і тому за законом не може бути встановлений безпосередньо рішенням Верховної Ради України.

Зі змісту наведених законодавчих норм випливає, що встановлення податку на майно, зокрема в частині транспортного податку, є безумовним обов'язком місцевої ради, який повинен бути виконаний шляхом прийняття відповідного рішення. Встановлення місцевих податків виключно відповідними рішеннями місцевих рад закріплено також п.24 ч.1 ст.26 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні» та ст.143 Конституції України.

Підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України визначено порядок опублікування та застосування рішень місцевої ради про встановлення місцевих податків. Зазначені рішення офіційно оприлюднюються відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Згідно зі ст. 3 Бюджетного кодексу України бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року.

Отже, рішення місцевої ради про встановлення місцевих податків приймається до початку наступного бюджетного періоду і набирає чинності з наступного бюджетного періоду.

При цьому, відповідно до пункту 12.5 статті 12 Податкового кодексу України офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, який набирає чинності з урахуванням строків, передбачених підпунктом 12.3.4 цієї статті. Тому за умови дії підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України рішення місцевої ради щодо встановлення місцевого податку не може набрати чинності в тому самому бюджетному періоді, в якому воно прийняте.

Судом встановлено, що рішенням Дніпродзержинської міської ради від 30.01.2015 р. № 1206-59/VІ «Про встановлення транспортного податку» затверджено Положення про встановлення транспортного податку на території міста Дніпродзержинська.

За таких обставин є вірними твердження позивача, що застосування контролюючим органом положень Податкового кодексу України, з урахуванням внесених Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» змін з метою оподаткування транспортним податком, може мати місце не раніше наступного бюджетного періоду, тобто не раніше 2016 року.

Проте, за правилами підпункту 60.1.1 пункту 60.1 статті 60 Податкового кодексу України податкове повідомлення-рішення вважається відкликаним, якщо сума податкового боргу самостійно погашається платником податків або органом стягнення.

За таких обставин, оскаржене податкове повідомлення-рішення вважається відкликаним у зв’язку з самостійною сплатою позивачем сум грошових зобов’язань, визначених таким рішенням.

Діючим законодавством не передбачено можливості оскаржити чи скасувати в судовому порядку відкликане податкове повідомлення-рішення, а тому позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Відповідно не підлягає задоволенню позовна вимога про повернення сплаченого грошового зобов’язання з транспортного податку в сумі 25000грн. також задоволенню не підлягає як така, що є похідною.

Підсумовуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову у повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 205, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 – відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, у разі якщо її не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду, шляхом подачі апеляційної скарги через Дніпропетровський окружний адміністративний суд, у 30-денний строк з дня складення повного судового рішення

Учасник справи, якому повне рішення суду не вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя ОСОБА_2