Рішення № 72533580, 16.02.2018, Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області

Справа №442/178/18

Провадження №2/442/650/2018

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 лютого 2018 року Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області

у складі:

головуючого – судді Хомика А.П.

з участю секретаря с/з – ОСОБА_1,

розглянувши у підготовчому засіданні в залі суду м. Дрогобичі цивільну справу в порядку загального позовного провадження за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім’єю без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю, поділ спільного майна,–

з участю представника позивача – адвоката ОСОБА_4

встановив :

12.01.2018 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідача в якому просить встановити факт його постійного проживання з ОСОБА_3 без реєстрацію шлюбу з 01.08.2002 року по 26.12.2017 року; визнати об’єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_3 земельну ділянку, яка розташована в с. Модричі, загальною площею 0,0784 га, з цільовим призначенням обслуговування виробничих будівель; а також нежитлову будівлю, яка розташована по вул. Курортна,41 в с. Модричі Дрогобицького району Львівської області, загальною площею 488,5 кв.м.; в порядку поділу спільного майна визнати за ним по ? ідеальної частини на вказану земельну ділянку та нежитлової будівлі.

В обґрунтування позову покладається на те, що він та відповідачка познайомилися в липні 2002 року. З 01.08.2002 року почали проживати однією сім’єю, вести спільне господарство. 03.02.2005 року народилася їхня донька ОСОБА_5, батьком згідно актового запису зазначений він. Однак ні він, ні відповідачка в зареєстрованому шлюбі не перебували.

У 2004 році вони з відповідачкою вирішили придбати земельну ділянку та розпочати на ній будівництво нерухомого майна для ведення бізнесу. Стороною за договором купівлі-продажу земельної ділянки виступила ОСОБА_3, хоча така земельна ділянка купувалась за їхні спільні кошти. Таким чином, ОСОБА_3 володіє на праві приватної власності земельною ділянкою 0, 784 га, що розташована на землях Модрицької сільської ради Дрогобицького району Львівської області.

Рішенням №16 від 31.05.2007 року виконавчого комітету Модрицької сільської ради ОСОБА_3 надано дозвіл на проведення проектно –вишукувальних робіт та підготовку даних на проектування складу –гуртівні канцтоварів з офісними приміщеннями.

Він займався оформленням усіх дозвільних документів на ведення будівництва протягом 2007 -2010 років. Інспекція ДАК у Львівській області надала відповідачу дозвіл на виконання будівельних робіт від 16.04.2010 року №13/7-10. Будівництво нежитлового приміщення велося за спільні кошти.

12.08.2012 року проведено державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 на нежитлову будівлю загальною площею 488,5 кв.м. по вул. Курортній,41, в с. Модричі Дрогобицького району Львівської області, про що видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно.

Він будучи підприємцем, постійно вів господарську діяльність. Всі зароблені кошти вкладав у будівництво.

Вони з відповідачкою проживають разом у ІНФОРМАЦІЯ_1. Ведуть спільне господарство та спільно виховують доньку.

Останнім часом відповідачка при кожній сварці і конфлікті стверджує, що все майно належить їй, а він нічого не має. Для того, щоб юридично закріпити факт його часткової власності на новозбудоване майно, він запропонував відповідачці звернутися до нотаріуса для укладення відповідного договору відчуження належної йому частки, проте вона відмовилась.

31.01.2018 року відповідачка подала відзив на позов, в якому вказала, що обставини, викладені у позові, відповідають дійсним обставинам справи, тому їх визнає.

Позивач позовні вимоги підтримав та дав пояснення, які по суті та змісту відповідають викладеному у позовній заяві. Позов просили задоволити.

Відповідачка та її представник – адвокат ОСОБА_4 позовні вимоги визнали. Не заперечили проти задоволення позову, відповідачка пояснила, що будівництво спірного нежитлового приміщення здійснювалось нею разом з чоловіком. Вони з позивачем ведуть спільне господарство, підтримують сімейні відносини з 01.08.2002 року по теперішній час.

Суд, вислухавши пояснення учасників судового процесу, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази у сукупності, вважає, що позовна заява підлягає задоволенню з огляду не таке.

Як вбачається з свідоцтва про народження серії І-СГ №009817, виданого 17.02.2005 року відділом реєстрації актів цивільного стану Трускавецького міського управління юстиції Львівської області батьками ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2 вказані ОСОБА_2 та ОСОБА_3.

07.06.2004 року ОСОБА_3 набула у власність земельну ділянку площею 783,6 кв.м., кадастровий номер :4621284900:02:000:0016, що розташована на території Модрицької сільської ради Дрогобицького району Львівської області (договір купівлі-продажу земельної ділянки від 07.06.2004 року, посвідчений приватним нотаріусом Дрогобицького районного нотаріального округу ОСОБА_6, р. №1581.; державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯГ №521233, виданий 26.10.2006 року Дрогобицькою райдержадміністрацією).

Відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого виконавчим комітетом Модрицької сільської ради від 12.08.2012 року ОСОБА_3 на праві приватної власності належить нежитлова будівля,41 ( літ. «А, загальною площею 488,5 кв.м.). в с. Модричі Дрогобицького району Львівської області ( витяг про державну реєстрацію прав №35139383, виданий 12.08.2012 року КП ЛОР « Дрогобицьке міжміське бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки).

Відповідно до ст.74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Тобто при застосуванні ст.74 СК України, слід виходити з того, що ця норма поширюється на випадки, коли жінка та чоловік не перебувають в будь-якому іншому шлюбі та між ними склалися усталені відносини, які притаманні подружжю (правова позиція ВСУ у справі №6-97цс11).

Статтею 60 СК України закріплено презумпцію спільності майна подружжя. У відповідності до положень вказаної статті, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

У відповідності до правової позиції Верховного Суду України, висловленої в постанові від 08.06.2016 року у справі №6-2253цс15, за правилами статті 74 СК України (у редакції, чинній до 16 січня 2007 року) якщо жінка та чоловік проживають однією сім’єю, але не перебувають у шлюбі між собою, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об’єктом права спільної сумісної власності жінки або чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою, поширюються положення глави 8 цього Кодексу. Згідно із частиною четвертою статті 368 ЦК України майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім»ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі. Отже, особам, які проживають однією сім’єю без реєстрації шлюбу, на праві спільної сумісної власності належить майно, набуте ними за час спільного проживання або набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти. Вирішуючи питання щодо правового режиму такого майна, слід врахувати чи майно створено (придбано) сторонами внаслідок спільної праці, ведення спільного господарства, побуту, виконання взаємних прав та обов’язків, з'ясувати час придбання, джерело набуття (кошти, за які таке майно було набуте), а також мету придбання майна, що дозволяє надати йому правовий статус спільної сумісної власності. Рішення обґрунтовується належними і допустимими доказами, про що зазначається у мотивах прийнятого рішення з посиланням на конкретні факти.

Оцінюючи обставини справи на предмет відповідності вищевказаним положенням законодавства, суд виходить з наступного.

Набуття права власності на спірну земельну ділянку та спірне нежитлову будівлю відбулось 26.10.2006 року та 12.08.2012 року – відповідно, тобто в період перебування сторін у фактичних шлюбних відносинах, що жодна із сторін не оспорює. Суд вважає безспірно встановленим, що таке майно придбано внаслідок їх спільної праці, як сім'ї, тобто внаслідок як їх індивідуальних так і спільних трудових зусиль, внаслідок яких було одержано доходи, які були використані ними для придбання майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету, оскільки про це самі підтвердили в судовому засіданні та інших доказів, які б це спростували, стороною відповідача не представлено.

Разом з тим, суд бере до уваги долучені позивачем до позовної заяви товарні чеки та квитанції на будівельні матеріали, які були придбані в період будівництва спірної нежитлової будівлі, видані на ім’я ОСОБА_2 і розцінює їх, як такі, які використовувались для будівництва нежитлової будівлі, загальною площею 488,5 кв.м. по вул. Курортній, 41, в с. Модричі Дрогобицького району.

Вказане підтверджується поясненнями сторони позивача та відповідача, даним в судовому засіданні, згідно яких вони проживаючи однією сім'єю без реєстрації шлюбу, докладали як індивідуальні, так і спільні зусилля для отримання доходів, які в подальшому було використано для придбання майна для сім'ї та в інтересах сім'ї.

Зважаючи на те, що спірне майно набуте сторонами в період проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, однак внаслідок спільної праці та за спільні грошові кошти в інтересах сім'ї, то на таке майно поширюється правовий режим спільного майна подружжя.

Сам по собі факт реєстрації права власності на спірне майно на одного з подружжя не означає того, що воно належить лише тій особі, на ім'я якої воно зареєстроване, а тому майно в цьому випадку є спільною сумісною власністю подружжя.

З урахуванням наведеного, суд вважає доведеним, що ОСОБА_2 постійно проживав з ОСОБА_3 однією сім’єю без реєстрацію шлюбу з 01.08.2002 року по 26.12.2017 року, відтак вказане спірне майно слід визнати об’єктом спільної сумісної власності подружжя і в порядку поділу спільного майна визнати за позивачем право власності на ? ідеальну частину вказаної земельної ділянки та нежитлової будівлі.

За замістом ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, зокрема у разі задоволення позову — на відповідача, тому з відповідача слід стягнути на користь позивача 8000 грн. сплаченого судового збору.

Керуючись ст. ст. 5, 10, 12, 81, ч. 4 ст. 206, 258, 263-265, 268, 274 ЦПК України, суд -

ухвалив:

Позов задовольнити повністю.

Встановити факт постійного проживання ОСОБА_2 з ОСОБА_3 однією сім’єю без реєстрацію шлюбу з 01.08.2002 року по 26.12.2017 року.

Визнати об’єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_3 земельну ділянку, яка розташована в с. Модричі Дрогобицького району Львівської області, загальною площею 0,0784 га, з цільовим призначенням обслуговування виробничих будівель.

Визнати об’єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_3 нежитлову будівлю, яка розташована по вул. Курортна, 41 в с. Модричі Дрогобицького району Львівської області, загальною площею 488,5 кв.м..

Визнати за ОСОБА_2 ( ІПН НОМЕР_1) право власності на ? ідеальну частину земельної ділянки, яка розташована в с. Модричі Дрогобицького району Львівської області, загальною площею 0,0784 га, з цільовим призначенням обслуговування виробничих будівель, кадастровий номер:4621284900:02:000:0016.

Визнати за ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_1) право власності на ? ідеальну частину нежитлової будівлі, яка розташована по вул. Курортна,41 в с. Модричі Дрогобицького району Львівської області, загальною площею 488,5 кв.м.

Стягнути з ОСОБА_3 в користь ОСОБА_2 8000 грн. сплаченого судового збору.

Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано до Апеляційного суду Львівської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Хомик А.П.