Постанова № 72533248, 28.02.2018, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єдиний унікальний №336/6452/16 Головуючий у 1 інстанції: Зарютін П.В.

Провадження № 22-ц/778/34/18 Суддя-доповідач: ОСОБА_1

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

«28» лютого 2018 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Запорізької області у складі:

головуючого: Дашковської А.В.,

суддів: Кримської О.М.,

ОСОБА_2,

секретар: Путій Д.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Міністерства оборони України на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 30 січня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Міністерства оборони України про стягнення моральної шкоди,

ВСТАНОВИЛА:

В жовтні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Міністерства оборони України про стягнення моральної шкоди.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що він проходив військову службу на території Афганістану у періоди з 24.02.1980 року по 24.06.1980 року, та з 17.08.1981 року по 29.03.1983 року.

Згідно з переліком, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України № 63 від 08.02.1994 року, на території Афганістану у період з квітня 1978 року по грудень 1989 року велися бойові дії.

Наслідками виконання позивачем військових службових обов’язків за час перебування у Афганістані є множинні вогнепальні осколкові поранення голови, обох рук, 9 контузія головного мозку, що в подальшому призвело до розвитку ДЕП 3 ст., змішаного ґенезу, з вираженим вестибуло-атактичним, антено-тривожно-невротичним синдромом, частими кризами симпато-дреналового характеру (1-2 рази на тиждень) з венозною дисгеменцією, легким когнітивним знаженням, помірними емоційно-вольовим порушеннями, гіпомнестичним синдромом, стійким цефалічним синдромом. Також це призвело й до ішемічного інсульту в правій гемісфері, руслі ПСМА, з лівобічною пірамідною симптоматикою. Є інвалідом ІІІ групи внаслідок захворювань, отриманих під час виконання військової служби.

Його постійно турбують головні болі з локалізацією в тім’яній, потиличній, області, помірне запаморочення, порушення мови, періодичні болі в поперековому відділі хребта, болі в правому підребер’ї.

Після проведених лікувань стан здоров’я у повному обсязі не відновився, він змушений тривалий час знаходитись на лікарняному, проходити чисельні медичні огляди та обстеження, відновлювальні процедури.

У зв’язку з пораненнями та захворюваннями, отриманими під час проходження військової служби, порушено його нормальні життєві зв’язки, він позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання, у нього постійно виникають складнощі у зв’язку з болем та постійними спазмами, не може вільно пересуватись, після ходіння впродовж 3-4 годин має 2-3 дні перебувати у постільному режимі, оскільки відчуває сильний біль у голові. Всі ці фактори позначились на його сні, за останній рік він страждає на безсоння.

Він не може вести повноцінний образ життя, постійно відчуває страждання, психологічний дискомфорт, порушена його душевна рівновага, він відчуває себе втраченою для суспільства та родини людиною, усі ці фактори викликають негативні емоції та переживання.

На підставі зазначеного просив стягнути з відповідача на його користь моральну шкоду у розмірі 100 000 грн.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 30 січня 2017 року позов задоволено частково.

Стягнуто з Міністерства Оборони України на користь ОСОБА_3 моральну шкоду у розмірі 30 000 грн.

Стягнуто з Міністерства Оборони України на користь державного бюджету Шевченківського району м. Запоріжжя судовий збір у розмірі 551,20 грн.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, Міністерство оборони України подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

За приписами п.2 ч. 1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно з ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (ч.ч.1,2,5 ст. 263 ЦПК України).

Аналогічні норми містились в ст.213 ЦПК України в редакції на час ухвалення рішення суду першої інстанції.

Рішення суду першої інстанції вказаним вимогам не відповідає.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, виходив із положень ст. ст. 23, 1167 ЦК України, зазначаючи про наявність правових підстав для стягнення на користь позивача моральної шкоди, оскільки сам факт поранень та захворювань, одержаних в період проходження військової служби, та їх наслідки спричинили позивачеві втрати немайнового характеру у вигляді психологічного дискомфорту (переживаннях та хвилюваннях), душевних стражданнях, оскільки тривале лікування позначилося на здоров'ї позивача.

З матеріалів справи вбачається, що позивач ОСОБА_3 проходив військову службу на території Афганістану у періоди з 24.02.1980 року по 24.06.1980 року, та з 17.08.1981 року по 29.03.1983 року.

Згідно з переліком, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 63 від 08.02.1994 року, на території Афганістану у період з квітня 1978 року по грудень 1989 року велися бойові дії.

Наслідками виконання позивачем військових службових обов’язків за час перебування у Афганістані є множинні вогнепальні осколкові поранення голови, обох рук, 9 контузія головного мозку, що в подальшому призвело до розвитку ДЕП 3 ст., змішаного ґенезу, з вираженим вестибуло-атактичним, антено-тривожно-невротичним синдромом, частими кризами симпато-дреналового характеру (1-2 рази на тиждень) з венозною дисгеменцією, легким когнітивним знаженням, помірними емоційно-вольовим порушеннями, гіпомнестичним синдромом, стійким цефалічним синдромом. Також це призвело й до ішемічного інсульту в правій гемісфері, руслі ПСМА, з лівобічною пірамідною симптоматикою.

Згідно виписки із акту огляду Запорізької медико–соціальної експертної комісії від 22.06.2016 року позивачу була встановлена третя група інвалідності безстроково внаслідок захворювання, пов’язаного з виконанням військових обов’язків у країнах, де велися бойові дії.

Статтею 17 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначено, що відшкодування військовослужбовцям заподіяної моральної і матеріальної шкоди проводиться в установленому законодавством порядку.

Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім’ї чи близьких родичів. Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини (ст. ст. 23, 1167 ЦК України).

Відповідно до ст. 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Статтею 3 Закону України «Про Збройні Сили України» передбачено, що Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади і військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили України.

Отже, обов'язок держави відшкодувати позивачу завдану моральну шкоду покладається на Міністерство оборони України як на уповноважений орган державного управління.

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції посилався на те, що позивач звернувся до суду з позовом про відшкодування моральної шкоди, внаслідок отримання поранень і хронічних захворювань та стійкої втрати працездатності, які пов’язане із проходженням в Демократичній Республіці Афганістан, і таке право на звернення до суду в нього виникло лише у зв'язку з певними юридичними фактами, а саме встановленням висновком МСЕК причинного зв’язку, саме: захворювання пов’язане з виконанням обов’язків військової служби при перебуванні в країнах, де проходили воєнні дії.

Проте з такими висновками суду погодитись не можна з огляду на наступне.

Суд не звернув увагу на те, що на час проходження військової служби у період з з 24.02.1980 року по 24.06.1980 року, та з 17.08.1981 року по 29.03.1983 року не діяв Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», прийнятий 20 грудня 1991 року та ЦК України 2003 року.

Крім того, для військовослужбовців (за наявністю підстав) передбачено відшкодування моральної шкоди відповідно до ст. 17 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу» військовослужбовці – це особи, які проходять військову службу.

Однак суд першої інстанції не звернув увагу на те, що позивач не є військовослужбовцем, оскільки був звільнений з військової служби ще в 1983 році.

Відповідно до ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

У відповідності із п.п. 2, 3 рішення Конституційного Суду України щодо офіційного тлумачення положення ч. 1 ст. 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) від 9 лютого 1999 року за загальновизнаним принципом права, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у ч. 1 ст. 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно - правовий акт, під час якого вони настали або мали місце. Проте надання зворотної сили в часі нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті.

Разом з цим, суд не звернув увагу на те, що військовослужбовці та особи на яких поширюється дія законів «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» користуються усіма правами і свободами людини і громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України.

Спори про відшкодування шкоди повинні вирішуватися за законодавством, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого права на відшкодування шкоди.

Законодавство, що було чинним на момент отримання позивачем ушкодження здоров’я (1985-1986 роки), не містило положень щодо відшкодування моральної шкоди.

Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, які особа зазнала у зв'язку з ушкодженням її здоров’я.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової ) шкоди» при вирішенні позову про відшкодування моральної шкоди, необхідно з’ясовувати коли виникли правовідносини сторін, коли заподіяна моральна шкода.

Враховуючи те, що позивач отримав поранення (травму) при виконанні службових обов’язків в Демократичній Республіці Афганістан, тобто до набрання чинності Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (який набув чинності після 20 грудня 1991 року) та ЦК України, коли діючим законодавством взагалі не передбачалось регулювання правовідносин з відшкодування моральної шкоди, тому слід прийти до висновку, що позовні вимоги позивача не ґрунтуються на законі і задоволенню не підлягають, оскільки шкода заподіяна позивачеві ще до 1991 року.

Оскільки допущені судом порушення норм матеріального та процесуального права призвели до неправильного вирішення справи, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову з зазначених підстав.

Керуючись ст. ст. 374, 376, 381-384 ЦПК України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Міністерства оборони України задовольнити.

Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 30 січня 2017 року у цій справі скасувати та прийняти нову постанову наступного змісту.

В задоволенні позову ОСОБА_3 до Міністерства оборони України про відшкодування моральної шкоди – відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 02 березня 2018 року.

Головуючий

Судді: