Постанова № 72533155, 27.02.2018, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єдиний унікальний №324/1175/17 Головуючий у 1 інстанції: Кацаренко І.О.

Провадження № 22-ц/778/513/18 Суддя-доповідач: Дашковська А.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

«27» лютого 2018 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Запорізької області у складі:

головуючого: Дашковської А.В.,

суддів: Кримської О.М.,

Подліянової Г.С.,

секретар: Евальд Д.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Міністерства оборони України на рішення Пологівського районного суду Запорізької області від 11 жовтня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Міністерства оборони України про відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИЛА:

В серпні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Міністерства оборони України про відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 09 жовтня 1980 року був призваний на військову службу до лав Збройних Сил СРСР. Наказом Міністра оборони СРСР №242 від 27 вересня 1982 року його було звільнено у запас 17 листопада 1982 року.

Постановою Верховної Ради України «Про військове формування на Україні» від 24 серпня 1991 року №1431-ХІІ всі військові формування, дислоковані на території республіки, були підпорядковані Верховній Раді України, та було утворено Міністерство оборони України.

21 березня 1992 року ним було прийнято присягу на вірність народу України, та його було взято на облік до Міністерства оборони України.

Наказом Міністерства оборони України №160 від 07 березня 2014 року йому було присвоєно військове звання молодший сержант.

01 березня 2017 року військово-лікарською комісією при Пологівському РВК Запорізької області він був визнаний непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку.

До 01 березня 2017 року він відносився до осіб сержантського складу, а, отже, був військовослужбовцем запасу Збройних Сил України другого розряду.

З 18 грудня 1980 року по 17 листопада 1982 року він приймав участь у бойових діях на території Демократичної республіки Афганістан. У 1981 році при виконанні інтернаціонального обов'язку в Демократичній республіці Афганістан він отримав множинні вогнепальні осколкові поранення голови, лівої верхньої і нижньої кінцівок, що підтверджується висновком спеціаліста №42 від 06 грудня 2016 року.

На засіданні Центральної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв (протокол №5080 від 14 грудня 2016 року) було встановлено, що отримані ним поранення, контузія та захворювання дійсно пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії. Також зазначено, що у подальшому отримані ним ушкодження здоров'я призвели до розвитку негативних наслідків у вигляді облітеруючого атеросклерозу нижніх кінцівок, оклюзії стегново-підколінного сегмента зліва, артерій гомілки справа, хронічної ішемії ІІ А.

16 січня 2017 року за результатами огляду медико-соціальної експертної комісії ОСОБА_3 була безстроково встановлена друга група інвалідності. Причиною інвалідності визнано поранення (контузія) та захворювання, які пов'язані з виконанням ним обов'язків військової служби при перебуванні у країнах, де велись бойові дії, що підтверджується довідкою до акту огляду МСЕК серії НОМЕР_1 від 16 січня 2017 року.

З 22 листопада 2016 року по 05 грудня 2016 та з 11 травня 2017 року по 22 травня 2017 року він перебував на стаціонарному лікуванні у госпітальному відділенні для інвалідів та ветеранів війни Комунальної установи «Запорізька обласна клінічна лікарня» Запорізької обласної ради.

У зв'язку з встановленням інвалідності він відчуває глибокі моральні переживання та страждання, що зумовлені ушкодженням його здоров'я. Звичайні життєві зв'язки його порушені, він змушений багато часу витрачати на амбулаторне та стаціонарне лікування, постійно відчуває душевний дискомфорт, оскільки не може у звичайному для нього режимі спілкуватися з родиною та друзями.

На підставі зазначеного просив стягнути з Міністерства оборони України на його користь 50000 грн. у відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я, що пов'язане з виконанням ним обов'язків військової служби.

Рішенням Пологівського районного суду Запорізької області від 11 жовтня 2017 року позов задоволено частково.

Стягнуто з Міністерства оборони України на користь ОСОБА_3 в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби, 25000 гривень 00 копійок.

В задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено.

Стягнуто з Міністерства оборони України на користь держави 320 гривень 00 копійок судового збору.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, Міністерство оборони України подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Учасники справи у судове засідання не з'явились, повідомлені про місце та час розгляду справи у відповідності до вимог ст.ст. 74, 76 ЦПК України в редакції, яка діяла на час подачі апеляційної скарги, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення (судової повістки). Аналогічні положення містяться у ст.. ст.. 128, 130 ЦПК України, який набув чинності 15 грудня 2017 року.

З огляду на вищевикладене та у відповідності до ст.ст. 371, 372 ЦПК України, судова колегія ухвалила розглядати справу за відсутності учасників справи.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

За приписами п.2 ч. 1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно з ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (ч.ч.1,2,5 ст. 263 ЦПК України).

Рішення суду першої інстанції вказаним вимогам не відповідає.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, виходив із положень ст. ст. 23, 1167 ЦК України, зазначаючи про наявність правових підстав для стягнення на користь позивача моральної шкоди, оскільки сам факт поранень та захворювань, одержаних в період проходження військової служби, та їх наслідки спричинили позивачеві втрати немайнового характеру у вигляді психологічного дискомфорту (переживаннях та хвилюваннях), душевних стражданнях, оскільки тривале лікування позначилося на здоров'ї позивача.

Судом першої інстанції встановлено, що згідно з копією довідки Пологівського районного військового комісаріату Запорізької області від 05 жовтня 2016 року №1/1372 ОСОБА_3 з 18 грудня 1980 року по 17 листопада 1982 року брав участь у бойових діях в Демократичній республіці Афганістан (а.с.11).

У 1981 році при виконанні службового обов'язку в ДРА ОСОБА_3 отримав множинні вогнепальні осколкові поранення голови, лівої верхньої і нижньої кінцівок, що встановлено судом на підставі копії висновку спеціаліста №42 від 06 грудня 2016 року (а.с.16).

ОСОБА_3 був звільнений з військової служби в запас 17 листопада 1982 року (а.с.12-15).

З копії витягу з протоколу Центральної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв №5080 від 14 грудня 2016 року, вбачається, що отримані молодшим сержантом у відставці ОСОБА_3 множинні вогнепальні осколкові поранення голови, лівої верхньої і нижньої кінцівок (контузія головного мозку у 1981 році), дійсно, пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії. В подальшому отримані ОСОБА_3 ушкодження здоров'я призвели до розвитку: «Облітеруючого атеросклерозу нижніх кінцівок, оклюзії стегново-підколінного сегмента зліва, артерій гомілки справа. Хронічної ішемії ІІ А» (а.с.17).

За результатами огляду за висновками медико-соціальної експертної комісії ОСОБА_3 була встановлена друга група інвалідності, яка пов'язана з виконанням ним обов'язків військової служби при перебуванні у країнах, де велись бойові дії, що підтверджується довідкою до акту огляду МСЕК серії НОМЕР_1 від 16 січня 2017 року (а.с.18).

ОСОБА_3 має статус ветерана війни-учасника бойових дій, що підтверджується копією безтермінового посвідчення серії НОМЕР_2 виданого Пологівським районним військовим комісаріатом Запорізької області 27 травня 1996 року (а.с.10).

Статтею 17 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначено, що відшкодування військовослужбовцям заподіяної моральної і матеріальної шкоди проводиться в установленому законодавством порядку.

Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів. Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини (ст. ст. 23, 1167 ЦК України).

Відповідно до ст. 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Статтею 3 Закону України «Про Збройні Сили України» передбачено, що Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади і військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили України.

Отже, обов'язок держави відшкодувати позивачу завдану моральну шкоду покладається на Міністерство оборони України як на уповноважений орган державного управління.

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції посилався на те, що позивач звернувся до суду з позовом про відшкодування моральної шкоди, внаслідок отримання поранень та хронічних захворювань та стійкої втрати працездатності, які пов'язані із проходженням в Демократичній Республіці Афганістан, і таке право на звернення до суду в нього виникло лише у зв'язку з певними юридичними фактами, а саме встановленням висновком МСЕК причинного зв'язку, саме: захворювання пов'язане з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах де проходили воєнні дії.

Проте з такими висновками суду погодитись не можна з огляду на наступне.

Суд не звернув увагу на те, що на час проходження ОСОБА_3 військової служби у період з 18 грудня 1980 року по 17 листопада 1982 року не діяв Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», прийнятий 20 грудня 1991 року та ЦК України 2003 року.

Крім того, для військовослужбовців (за наявністю підстав) передбачено відшкодування моральної шкоди відповідно до ст. 17 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військовослужбовці - це особи, які проходять військову службу.

Однак суд першої інстанції не звернув увагу на те, що позивач не є військовослужбовцем, оскільки був звільнений з військової служби ще в 1982 році.

Відповідно до ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

У відповідності із п. 2, 3 рішення Конституційного Суду України щодо офіційного тлумачення положення ч. 1 ст. 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) від 9 лютого 1999 року за загальновизнаним принципом права, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у ч. 1 ст. 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно - правовий акт, під час якого вони настали або мали місце. Проте надання зворотної сили в часі нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті.

Разом з цим, суд не звернув увагу на те, що військовослужбовці та особи на яких поширюється дія законів «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» користуються усіма правами і свободами людини і громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України.

Спори про відшкодування шкоди повинні вирішуватися за законодавством, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого права на відшкодування шкоди.

Законодавство, що було чинним на момент отримання позивачем ушкодження здоров'я, не містило положень щодо відшкодування моральної шкоди.

Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, які особа зазнала у зв'язку з ушкодженням її здоров'я.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової ) шкоди» при вирішенні позову про відшкодування моральної шкоди, необхідно з'ясовувати коли виникли правовідносини сторін, коли заподіяна моральна шкода.

Враховуючи те, що позивач отримав поранення та захворювання при виконанні службових обов'язків в Демократичній Республіці Афганістан, тобто до набрання чинності Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (який набув чинності після 20 грудня 1991 року) та ЦК України, коли діючим законодавством взагалі не передбачалось регулювання правовідносин з відшкодування моральної шкоди, тому слід прийти до висновку, що позовні вимоги позивача не ґрунтуються на законі і задоволенню не підлягають, оскільки шкода заподіяна позивачеві ще до 1991 року.

Оскільки допущені судом порушення норм матеріального та процесуального права призвели до неправильного вирішення справи, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову з зазначених підстав.

Керуючись ст. ст. 374, 376, 381-384 ЦПК України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Міністерства оборони України задовольнити.

Рішення Пологівського районного суду Запорізької області від 11 жовтня 2017 року у цій справі скасувати та прийняти нову постанову.

Позов ОСОБА_3 до Міністерства оборони України про відшкодування моральної шкоди залишити без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 27 лютого 2018 року.

Головуючий

Судді: