Рішення № 72530623, 02.03.2018, Дніпровський районний суд міста Києва

Справа № 755/468/18

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" березня 2018 р. Дніпровський районний суд м. Києва у складі:

судді Шевченко В.М.,

за участю секретаря судового засідання Зимницької М.Е.,

розглянув у відкритому судовому засіданні у залі судових засідань № 1 Дніпровського районного суду міста Києва

адміністративну справу № 755/468/18

за позовом ОСОБА_1

до інспектора патрульної поліції 2-ї роти 2-го батальйону УПП у м. Києві ДПП рядового поліції Печерської А.А.,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, Департамент патрульної поліції,

про скасування постанови

за участю учасників справи:

позивача ОСОБА_1,

представника третьої особи Корецької Т.О. ,

УСТАНОВИВ:

10.01.2018 ОСОБА_1 звернувся до суду в порядку адміністративного судочинства із позовом до інспектора патрульної поліції 2-ї роти 2-го батальйону УПП у м. Києві ДПП рядового поліції Печерської А.А. про скасування постанови, який мотивує тим, що 30.12.2017 інспектором патрульної поліції 2-ї роти 2-го батальйону УПП у м. Києві ДПП рядовим поліції Печерською А.А. відносно ОСОБА_1 було винесено постанову, згідно з якою на позивача було накладено штраф у розмірі 1 020,00 грн за ч. 5 ст. 122 КУпАП. Як вказує позивач, Правил дорожнього руху (далі - ПДР) він не порушував.

19.02.2018 у судовому засіданні ухвалою суду до участі у справі залучено Департамент патрульної поліції як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, судове засідання відкладено.

Відповідач в судове засідання 01.03.2018 не з'явився, про дату час та місце судового розгляду повідомлялася належним чином, будь-яких заяв щодо предмета спору суду не надала. Зі слів представника третьої особи відповідач не встигла прибути до судового засідання.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1, крім обставин, які викладені в позовній заяві, пояснив суду, що під час складання постанови - опівночі 30.12.2017, була злива, саме місце паркування не освітлювалось взагалі ніяк, розмітки не видно було за таких умов. Загалом ОСОБА_1 не оспорював те, що припаркував авто на місці для інвалідів, проте побачив це лише коли до нього підійшли поліцейські, повідомили йому про вчинення правопорушення, а після того, як позивач від'їхав, поліцейські підсвітили дорожню розмітку, де стояв перед цим його автомобіль, та вказали, що на дорожньому покритті є розмітка, що це місце для інвалідів. За умов дощу, темної пори доби та неосвітлення території стоянки така розмітка є невидимою, тобто її неможливо побачити при керуванні транспортним засобом, також асфальтне покриття було мокрим і на ньому знаходилася калюжа, що додатково перешкоджало можливості ідентифікації місця для стоянки. Дана подія зафіксована на фото, що додано до матеріалів позову. На думку позивача, місце для стоянки транспортних засобів водіїв з інвалідністю на території автомобільної парковки при терміналі «Д» аеропорту «Бориспіль» не відповідало нормам, дорожня розмітка 1.30 була пошкоджена та не видима в темну пору доби, місце для парковки інвалідів не було обладнано відповідним дорожнім знаком пункт 7.17 ПДР.

Представник третьої особи Корецька Т.О. в судовому засіданні надала письмові пояснення, додатково вказавши, що позовні вимоги є безпідставними та не підлягають задоволенню з підстав, що викладені в письмових поясненнях, та додатково пояснила, що відповідно до ст. 14 Закону України «Про дорожній рух» та п. 1.3 ПДР учасники дорожнього руху повинні чітко дотримуватись відповідних вимог. Зазначила, що сам позивач не оспорює факт вчинення ним правопорушення, зокрема щодо паркування автомобіля на місцях для інвалідів, просила визнати фото неналежним доказом, оскільки на ньому не видно, що відображено подію саме 30.12.2017, що є предметом спору. Також Корецька Т.О. вказала на правомірність дій поліцейської, оскільки відповідно до Інструкції № 1306 у разі виявлення правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, розгляд якого віднесено до компетенції Національної поліції України, поліцейський може виносити постанову у справі про адміністративне правопорушення на місці вчинення адміністративного правопорушення, складання протоколу не передбачено. Просила суд відмовити в позові.

Суд, на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин цієї справи, на які позивач послався як на підставу своїх вимог, із врахуванням заперечень третьої особи та наданих письмових пояснень, що підтверджено доказами, які були досліджені в судовому засіданні, прийшов таких висновків.

Відповідно до ст. 222 КУпАП органи Національної поліції розглядають справи про адміністративні правопорушення, зокрема про порушення громадського порядку, правил дорожнього руху, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту.

Частиною другою цієї статті передбачено, що від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.

Судом встановлено, що 30.12.2017 інспектором патрульної поліції 2-ї роти 2-го батальйону УПП у м. Києві ДПП рядовим поліції Печерською А.А. відносно ОСОБА_1 було винесено постанову, згідно з якою на позивача було накладено штраф у розмірі 1 020,00 грн за ч. 5 ст. 122 КУпАП. У постанові вказується, що 30.12.2017 о 00 год 20 хв на ДПМА «Бориспіль-7» Термінал «Д» водій ОСОБА_1, керуючи транспортним засобом «Mercedes-Benz Vito 120» номерний знак НОМЕР_1, здійснив стоянку в місці, яке позначене дорожньою розміткою 1.30, на якому дозволено зупинку та стоянку транспортних засобів водіїв з інвалідністю, та не мав при собі документа, що засвідчує інвалідність водія або пасажира, чим порушив розділ 34 ПДР України. Позивач ОСОБА_1 не погодився з цим, зазначивши відповідні відомості у постанові.

Закон України "Про дорожній рух" регулює суспільні відносини у сфері дорожнього руху та його безпеки, визначає права, обов'язки і відповідальність суб'єктів - учасників дорожнього руху, міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, об'єднань, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та господарювання (далі - міністерств, інших центральних органів виконавчої влади та об'єднань).

Єдиний порядок дорожнього руху на всій території України встановлюють Правила дорожнього руху, що унормовані в Постанові Кабінету Міністрів України «Про правила дорожнього руху», яку затверджено постановою КМУ від 10.10.2001 № 1306.

Відповідно до пп. 8.5 п. 8 цих Правил дорожнярозмітка поділяється на горизонтальну та вертикальну і використовується окремо або разом з дорожніми знаками, вимоги яких вона підкреслює або уточнює. Горизонтальна дорожня розмітка встановлює певний режим і порядок руху. Наноситься на проїзній частині або по верху бордюру у вигляді ліній, стрілок, написів, символів тощо фарбою чи іншими матеріалами відповідного кольору згідно з п. 1 п. 34 ПДР. Дорожня розмітка застосовується відповідно до цих Правил і повинна відповідати вимогам національного стандарту. Дорожня розмітка повинна бути видимою учасникам дорожнього руху як у світлу, так і в темну пору доби на відстані, що забезпечує безпеку руху. На ділянках доріг, на яких є труднощі для видимості учасниками дорожнього руху дорожньої розмітки (сніг, бруд тощо) або дорожня розмітка не може бути відновленою, установлюються відповідні за змістом дорожні знаки.

Ч. 5 ст. 122 КУпАП передбачає адміністративну відповідальність за зупинку чи стоянку транспортних засобів на місцях, що позначені відповідними дорожніми знаками або дорожньою розміткою, на яких дозволено зупинку чи стоянку лише транспортних засобів, якими керують водії з інвалідністю або водії, які перевозять осіб з інвалідністю (крім випадків вимушеної стоянки), а так само створення перешкод водіям з інвалідністю або водіям, які перевозять осіб з інвалідністю, у зупинці чи стоянці керованих ними транспортних засобів, неправомірне використання на транспортному засобі розпізнавального знака "Водій з інвалідністю" та тягне за собою накладення штрафу від шістдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Суб'єктом правопорушення в цій статті є особа, яка керувала транспортним засобом у момент його вчинення, а в разі вчинення передбачених частинами першою - третьою цієї статті правопорушень у виді перевищення обмежень швидкості руху транспортних засобів, проїзду на заборонний сигнал регулювання дорожнього руху, порушення правил зупинки і стоянки, а також установленої для транспортних засобів заборони рухатися смугою для маршрутних транспортних засобів, тротуарами чи пішохідними доріжками, виїзду на смугу зустрічного руху, якщо зазначене правопорушення зафіксовано в автоматичному режимі, - юридична або фізична особа, за якою зареєстровано транспортний засіб.

За приписами ст.ст. 258, 283 КУпАП у разі виявлення правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, розгляд якого віднесено до компетенції Національної поліції України, поліцейський може виносити постанову у справі про адміністративне правопорушення без складання відповідного протоколу на місці вчинення адміністративного правопорушення.

Дане правило міститься в п. 1 розділ ІІІ Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, яка затверджена наказом МВС України 07.11.2015 № 1395 (далі - Інструкція № 1395), зокрема справа про адміністративне правопорушення розглядається за місцем його вчинення, за місцем проживання особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, за місцем реєстрації транспортного засобу та на місці вчинення адміністративного правопорушення.

Водночас частиною 5 статті 258 КУпАП передбачено, якщо під час складання постанови у справі про адміністративне правопорушення особа оспорить допущене порушення і адміністративне стягнення, що на неї накладається, то уповноважена посадова особа зобов'язана скласти протокол про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 256 цього Кодексу, крім випадків притягнення особи до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 185-3 цього Кодексу, та правопорушень у сфері забезпечення дорожнього руху, у тому числі зафіксованих в автоматичному режимі. Цей протокол є додатком до постанови у справі про адміністративне правопорушення.

При розгляді справи судом встановлено, що дорожня розмітка на ДПМА «Бориспіль-7» Термінал «Д» в нічний час доби була погано видимою, що підтверджено записом позивача в оспорюваній постанові, під час складання якої ОСОБА_1 чітко зазначив у ній: «Розмітка відсутня вночі під час зливи і взагалі не видно, фото додається», що вказує на оспорення позивачем допущеного порушення і накладення на нього адміністративного стягнення та вказує на обов'язок поліцейського скласти протокол, який є додатком до постанови у справі про адміністративне правопорушення.

Правопорушення (у разі його вчинення) повинно бути належним чином зафіксоване. Відсутність протоколу про адміністративне правопорушення повинна компенсуватись іншими належними та допустимими доказами вчинення правопорушення, оскільки протокол є, зокрема, не лише засобом фіксації вчинення правопорушення, а й доказом дотримання (недотримання) посадовою особою, яка його складає, процедури розгляду справи про адміністративне правопорушення.

Однак, відповідачем та третьою особою не надано суду жодних доказів стосовно цього.

Таким чином, відсутність відеозапису або протоколу про адміністративне правопорушення не дає суду можливості встановити дотримання відповідачем процедури розгляду справи про адміністративне правопорушення, встановленої КУпАП та Інструкцією № 1395, що передує винесенню постанови у справі про адміністративне правопорушення.

Як роз'яснено у Постанові Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», з подальшими змінами та доповненнями, зміст постанови має відповідати вимогам, передбаченим статтями 283 і 284 КУпАП. У ній, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилається правопорушник, чи висловлених останнім доводів (абз. 4 п. 24 Постанови).

У оскаржуваній постанові у розділі 8 «До постанови додаються», поліцейським ніяких даних не зазначено, що вказує на відсутність жодних доказів, на підставі яких посадовою особою винесено постанову про накладення адміністративного стягнення.

Згідно із статтею 251 КУпАП доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи у його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненням особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами та ін.

До матеріалів позовної заяви долучено фото, як зазначено позивачем, на ньому відтворено місце події, а саме відсутність розмітки на місці паркування. Представник третьої особи Корецька Т.О. звернула увагу суду на те, що на фото відсутні будь-які дані, з яких вбачається, що на фотознімку зафіксовано саме те місце паркування, на якому стояв авто позивача під час складення оспорюваної постанови, а тому просила визнати цей доказ неналежним.

Суд, дослідивши даний доказ, врахувавши позицію позивача та представника третьої особи, встановив, що дійсно фотознімок не містить даних, з яких можливо встановити інформацію щодо предмета доказування, тому приєднане позивачем фото визнається судом неналежним доказом . Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ст. 73 КАС України).

У судовому засіданні позивачем не оспорювався факт того, що він дійсно припаркував свій автомобіль на місці для інвалідів, у позовній заяві також це зазначено.

За приписами ч. 1 ст. 78 КАС України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.

Водночас ОСОБА_1 вказав про відсутність видимої дорожньої розмітки про місце для інвалідів за умов нічної пори доби, зливи та неосвітленої території стоянки та пояснив, що на парковці в той час було багато вільних місць і він став в одному з найвіддаленіших місць для паркування, те, що це місце лише транспортних засобів, якими керують водії з інвалідністю або водії, які перевозять осіб з інвалідністю, не знав, перешкод водіям з інвалідністю або водіям, які перевозять осіб з інвалідністю в результаті паркування свого авто не створював, на стоянці спеціального видимого знаку, що це місця для водіїв з інвалідністю, не було.

Представник третьої особи не змогла пояснити чи заперечити вказане позивачем суду, відповідач в судове засідання не з'явилася та не надала суду будь-яких письмових доказів та пояснень з приводу підстав та мотивів притягнення позивача до адміністративної відповідальності, до оскаржуваної постанови не додано жодних доказів щодо цього.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Адміністративним правопорушенням (проступком) визнається винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права чи свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність (ч. 1 ст. 9 КУпАП).

На підставі викладеного, суд визнає відсутність вини в діях ОСОБА_1 у вчинені адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 122 КУпАП.

При дослідженні у судовому засіданні правомірності винесення відповідачем Печерською А.А. постанови на місці вчинення адміністративного правопорушення суд прийшов висновку, що законодавчо поліцейські наділені відповідними повноваженнямищодо складення постанови на місці вчинення адміністративного правопорушення, однак в даному випадку дії поліцейського були неправомірними з огляду на таке.

За приписами ст.ст. 258, 283 КУпАП та Інструкції № 1395 працівники Національної поліції у разі виявлення правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, розгляд якого віднесено до компетенції Національної поліції України, поліцейський може виносити постанову у справі про адміністративне правопорушення без складання відповідного протоколу на місці вчинення адміністративного правопорушення.

Проте, поліцейським було складено постанову про адміністративне правопорушення за ч. 5 ст. 122 КУпАП, тобто за порушення правил зупинки чи стоянки транспортних засобів на місцях, що позначені відповідними дорожніми знаками або дорожньою розміткою, на яких дозволено зупинку чи стоянку лише транспортних засобів, якими керують водії з інвалідністю або водії, які перевозять осіб з інвалідністю (крім випадків вимушеної стоянки), а так само створення перешкод водіям з інвалідністю або водіям, які перевозять осіб з інвалідністю, у зупинці чи стоянці керованих ними транспортних засобів, неправомірне використання на транспортному засобі розпізнавального знака "Водій з інвалідністю».

Отже, за правової природою оспорюване правопорушення є правопорушенням не в сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, а у сфері порушення правил дорожнього руху.

Також, суд при тлумаченні норми статті 258 КУпАП звертає увагу на те, що згідно із частиною другою цієї статті протокол не складається у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції України, та адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованих в автоматичному режимі, водночас частина четверта даної статті вказує, що уповноважена особа зобов'язана скласти протокол, крім випадків вчинення адміністративного правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, в тому числі зафіксованих в автоматичному режимі.

У цьому аспекті слід зауважити, що рішенням ЄСПЛ від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України» визначено концепцію якості закону, зокрема з вимогою, щоб він був доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні. Відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості і точності порушує вимогу «якості закону». В разі коли національне законодавство припустило неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов'язків осіб, національні органи зобов'язані застосувати найбільш сприятливий для осіб підхід. Тобто вирішення колізій у законодавстві завжди тлумачиться на користь особи.

Тому судом критично оцінено заперечення представника третьої особи Корецької Т.О. стосовно того, що в даному випадку відповідач Печерська А.А. не повинна була складати протокол, оскільки відповідно до ч.ч. 2-3 ст. 258 КУпАП протокол не складається у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції, та адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, оскільки в даному випадку мало місце оспорення особою допущеного порушення через погану якість розмітки, а дана справа є справою про вчинення адміністративного правопорушення у сфері порушення правил дорожнього руху, без фіксації в автоматичному режимі (відповідні докази відповідачем та третьою особоюсуду не надано).

На підставі викладеного, судом встановлено, що під час складання поліцейським постанови у справі про адміністративне правопорушення позивач оспорив допущене порушення, а уповноважена посадова особа не виконала обов'язок щодо складення протоколу про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 256 КУпАП, та відповідачем не надано суду доказів щодо наявності чіткої розмітки видимою учасникам дорожнього руху як у світлу, так і в темну пору доби на відстані, яка б вказувала на те, що в даному місці дозволено зупинку чи стоянку лише транспортних засобів, якими керують водії з інвалідністю або водії, які перевозять осіб з інвалідністю, та відповідач не надав суду доказів на підтвердження наявності в діях позивача порушення Правил дорожнього руху і відповідно наявності в його діях складу адміністративного правопорушення. Отже, суд прийшов висновку про відсутність вини та протиправної поведінки в діях особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, та неправомірність дій поліцейського, які виразились в розгляді справи про адміністративне правопорушення на місці зупинки автомобіля, незважаючи на оспорення особою вчиненого правопорушення. Внаслідок таких дій позивач був позбавлений можливості скористатися своїми правами, передбаченими ст. 268 КУпАП, тобто процесуальні вимоги ст.ст. 278, 279 КУпАП стосовно процедури розгляду справ в даному випадку були порушені, інші належні та допустимі докази, які компенсують відсутність протоколу про вчинення адміністративного правопорушення, що підтверджують дотримання посадовою особою, яка його складала, процедури розгляду справи про адміністративне правопорушення, відповідачем та третьою особою не надано, що вказує на наявність підстав для скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч. 5 ст. 122 КУпАП.

Згідно з п. 3 ч. 3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.

Заявлена позивачем вимога про визнання протиправними дій інспектора патрульної поліції 2-ї роти 2-го батальйону УПП у м. Києві ДПП рядового поліції Печерської А.А. щодо розгляду справи про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 на місці зупинки транспортного засобу не підлягає задоволенню, оскільки не відповідає завданням адміністративного судочинства щодо ефективного захисту прав позивача.

Належним способом відновлення прав ОСОБА_1, на захист яких був поданий даний адміністративний позов, є скасування постанови від 30.12.2017 серії АР № 492203 та закриття справи про адміністративне правопорушення.

Керуючись ст.ст. 122, 293-295 Кодексу України про адміністративне правопорушення, ст.ст. 139, 241-246, 250, 271-272, 286, пп. 15 п. 15 Розділу ХІІІ Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

адміністративний позов ОСОБА_1 до інспектора патрульної поліції 2-ї роти 2-го батальйону УПП у м. Києві ДПП рядового поліції Печерської А.А., третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, Департамент патрульної поліції, про скасування постанови - задовольнити частково.

Скасувати постанову інспектора патрульної поліції 2-ї роти 2-го батальйону УПП у м. Києві ДПП рядового поліції Печерської А.А. від 30.12.2017 серія АР № 492203 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 5 ст. 122 КУпАПта закрити справу про адміністративне правопорушення.

У задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити.

Копії рішення суду негайно вручити особам, які брали участь у справі.

Рішення може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги до Київського апеляційного адміністративного суду через Дніпровський районний суд м. Києва протягом десяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а в разі його оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.

Інформацію стосовно справи, що розглядається, можна отримати за адресою: м. Київ, вул. І. Сергієнка, 3, та на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою http://court.gov.ua/fair/sud2604.

Суддя В. Шевченко