Ухвала суду № 72528105, 28.02.2018, Вінницький міський суд Вінницької області

Справа № 127/25797/17

Провадження 6/127/704/17

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 лютого 2018 року Вінницький міський суд Вінницької області

в складі: головуючого судді Антонюка В.В.,

за участі: секретаря Гончарука І.О.,

заявника – ОСОБА_1,

представника заявника – ОСОБА_2,

учасників третейського розгляду: ОСОБА_3,

представника ОСОБА_4 – ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Вінниці цивільну справу за заявою ОСОБА_1, учасники третейського розгляду: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_6 про скасування рішення третейського суду, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до суду із заявою про скасування рішення третейського суду, учасники третейського розгляду: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_6 Заява мотивована тим, що заявник перебуває з ОСОБА_3 з 22.04.1980 р. у шлюбі. Від шлюбу мають двоє дітей: ОСОБА_4 та ОСОБА_7 Згідно договору купівлі – продажу № 301 від 06.02.1992 р. заявник разом із чоловіком ОСОБА_3 являлися співвласниками житла – двокімнатної квартири № 6 в житловому будинку № 25 в м. Вінниці по вул. Малиновського. В серпні 2007 року дочка заявниці ОСОБА_4 переїхала на роботу та на тимчасове проживання до Німеччини, де проживає по даний час. На початку листопада 2017 року син заявниці повідомив їй, що мав розмову із сестрою і та має намір в найближчий час продати квартиру заявниці та чоловіка. 05 листопада 2017 року ОСОБА_8 відшукав та надав заянику рішення третейського суду від 01.02.2008 року, технічний паспорт на квартиру, де власником зазначено ОСОБА_4 ОСОБА_3 повідомив, що пішов на такий крок на прохання дочки, яка переживала, що у разі необхідності повернутися в Україну вона не бути мати гарантоване право власності на житло. ОСОБА_3 також повідомив, що попереднього договору дарування не було. За вказівкою ОСОБА_6 він отримав довідку-характеристику від 01.02.2008 р., витяг з Єдиного реєстру заборон відчуження від 01.02.2008 р., таємно взяв копію паспорта заявника, технічний паспорт і в цей же день відніс ОСОБА_6, який оглянувши надані документ, виготовив рішення третейського суду від 01.02.2018 р. ОСОБА_4 зазначає, що до третейського суду не зверталась, в судове засідання не викликалась, пояснень суду не надавала. ОСОБА_3 сам ходив до ОСОБА_6 01.02.2008 р. та поставив підписи там, де вказав третейський суддя. ОСОБА_6 підготував третейську угоду, та «фейковий договір дарування» від 29.10.2007 р., де ОСОБА_3 поставив підписи та забрав оспорюване рішення. Заявник вважає, оскаржуване рішення третейського суду від 01.02.2008 р. незаконним і таким, що підлягає скасуванню, оскільки прийняте з грубим порушенням закону, оскільки участі у розгляді справи третейським судом вона не брала, третейської угоди та договору дарування не укладала. В судовому засіданні заявник ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2 вимоги заяви підтримали, просили їх задоволити. Учасник третейського розгляду ОСОБА_3 вимоги заяви підтримав та просив задоволити. Представник ОСОБА_4 – адвокат ОСОБА_5 заперечував проти заяви, оскільки заявниці було відомо про дане рішення третейського суду, у задоволенні заяви просив відмовити. Суддя третейського суду Помазанов О.М. в судове засідання не з’явився, подав до суду заяву, в якій зазначає, що жодних підстав для скасування рішення від 01.02.2008 р. не вбачається, вважає заяву безпідставною та такою, що не підлягає задоволенню. Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_7, повідомив суду, що він являється сином ОСОБА_1 Дізнався в листопаді 2017 р. зі слів сестри, що вона хоче продати квартиру батьків, оскільки вона є її власником. Сестра проживає у Німеччині приблизно з 2007 року, чи приїжджала вона наприкінці 2007 р. та на початку 2008 р. він не пам’ятає. Будь - які питання батьки вирішують спільно та ведуть спільний бюджет. Свідок ОСОБА_9 в судовому засіданні повідомила що являється сестрою ОСОБА_10, років 8-10 назад ОСОБА_1 повідомила їй, що вони переоформили квартиру на доньку. Світлана приїжджала на Україну і оформляла якійсь документи. Суд, заслухавши пояснення учасників процесу, свідків, дослідивши матеріали справи, дійшов наступного висновку. Згідно договору купівлі – продажу № 301, посвідченого Першою Вінницькою державною нотаріальною конторою від 06.02.1992 р., реєстраційний № 3-43, зареєстрованого в КП «ВОБТІ» 05.03.1992 р. в реєстровій книзі за № 22 за реєстром № 1053, заявник ОСОБА_1 разом із чоловіком ОСОБА_3 являлися співвласниками житла – двокімнатної квартири № 6 в житловому будинку № 25 в м. Вінниці по вул. Малиновського (а.с. 87-88). Судом встановлено, що 01.02.2008 року, третейським судом для вирішення конкретного спору в складі третейського судді, практикуючого юриста Помазанова О.М. прийнято рішення по справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання дійсним договору дарування та визнання права власності на дарунок. Позов ОСОБА_4 – задоволено. Договір дарування від 29 жовтня 2007 року, укладений в простій письмовій формі між гр. ОСОБА_4 та гр. ОСОБА_3, за яким ОСОБА_4 отримала в дарунок квартиру під номером шість (6), яка розташована в місті Вінниця по вул. Малиновського в цегляному житловому будинку за номером 25 (двадцять п’ять) – визнано дійсним. Визнано за гр. ОСОБА_4 право власності на квартиру під номером (6), яка розташована в місті Вінниця по вул. Малиновського в цегляному житловому будинку за номером 25 (двадцять п’ять) (а.с. 8-10). Згідно даного рішення в процесі третейського розгляду спору сторонами були представлені оригінали та копії документів, зокрема заява ОСОБА_1 про згоду на відчуження нерухомого майна (а.с. 8-9). Даний факт заявником ОСОБА_1 повністю заперечується, заявник вказала у своїх пояснення, що жодної заяви не писала, в судове засідання не викликалася та про оскаржуване рішення стало їй відомо лише в листопаді 2017 року. Проте, статтею 12 ЦПК України передбачає, що учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно вимог ст.ст. 77, 81 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Жодних доказів, які б підтверджували, що заяву про згоду на відчуження майна заявник не писала заявником ОСОБА_1 до суду не надано. З метою встановлення обставин ухвалення рішення третейським судом від 01.02.2008 року, судом витребовувались у судді третейського суду Помазанова О.М. матеріали справи третейського суду у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання дійсним договору дарування, укладеного в простій формі та визнання права власності на квартиру під номером 6 (шість), яка розташована в м. Вінниці по вул. Малиновського в цегляному житловому будинку за номером 25 (двадцять п'ять). Від судді третейського суду Помазанова О.М. надійшла зава, де він зазначає, що минув строк зберігання третейських справ 01.02.2018 року. На сьогоднішній день йому не відома доля даної справи третейського суду, оскільки за останні 10 років місце зберігання справи змінювалось декілька раз, або, можливо, справа була втрачена з інших причин, зокрема, під час транспортування. За таких обставин надати третейську справу не являється можливим. Надані представником ОСОБА_4 - адвокатом ОСОБА_5 докази, зокрема, копії декларацій ОСОБА_1 судом до уваги не беруться, суд критично відноситься до даних доказів та ставить під сумнів допустимість наданих доказів з наступних підстав. Відповідно до ст. 78 ЦПК України, суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. При організації роботи з питань надання інформації ДФС керується Податковим кодексом України та ЗУ "Про інформацію". Ст. 20 Закону визначено, що за порядком доступу інформація поділяється на відкриту інформацію та інформацію з обмеженим доступом. Будь - яка інформація є відкритою, крім тієї, що віднесена законом до інформації з обмеженим доступом. До публічної інформації з обмеженим доступом належить конфіденційна інформація, таємна та службова інформація. Водночас ст. 7 Закону встановлено, що конфіденційна інформація - інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб'єктів владних повноважень, та яка може поширюватися у визначеному ним порядку за їхнім бажанням відповідно до передбачених ними умов. Розпорядники інформації, визначені ч.1 ст. 13 Закону, які володіють конфіденційною, можуть поширювати її лише за згодою осіб, які обмежили доступ до інформації, а за відсутності такої згоди - лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини. Згідно зі ст. 16 Закону податкова інформація - сукупність відомостей і даних, що створені або отримані суб'єктами інформаційних відносин у процесі поточної діяльності і необхідні для реалізації покладених на контролюючі органи завдань і функцій у порядку,встановленому Податковим кодекcом України. Правовий режим Податкової інформації визначається Податковим кодексом України та іншими законами. Відповідно до п.17.1.9 ст. 17 Кодексу платник податків має право на нерозголошення контролюючим органом (посадовими особами) відомостей про такого платника без його письмової згоди та відомостей, що становлять конфіденційну інформацію, державну, комерційну чи банківську таємницю. Також п.21.1.6 п. 21.1 ст. 21 Кодексу встановлено, що посадові особи контролюючих органів зобов'язанні не допускати розголошення інформації з обмеженим доступом, що одержується, використовується, зберігається під час реалізації функцій, покладених на контролюючі органи. Згідно зі ст. 11 Закону та ст. 14 ЗУ "Про захист персональних даних" не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди. Пунктом 63.12 ст. 63 Кодексу встановлено, що інформація, яка збирається, використовується та формується органами доходів і зборів у зв'язку із обліком платників податків, вноситься до інформаційних баз даних і використовується з урахуванням обмежень, передбачених для податкової інформації з обмеженим доступом. Також ч. 3 ст. 10 Закону передбачено, що розпорядники інформації, які володіють інформацією про особу, зобов'язані, зокрема, вжити заходи щодо унеможливлення доступу до неї інших осіб. Оскільки, надані представником відповідача ОСОБА_5 документи стосуються виключно ОСОБА_1 та в судовому засідання адвокат ОСОБА_5 повідомив, що при отриманні копій даних доказів ним помилково було виписано ордер на представництво інтересів ОСОБА_1 замість ОСОБА_4, інтереси якої він дійсно представляє, суд не може прийняти дані докази, як належні та допустимі. Згідно ст. 55 ч.5, ст. 22 ч.2, ст. 64 Конституції України, - гарантуючи судовий захист з боку держави, Конституція України одночасно визнає право кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань і це конституційне право не може бути скасоване або обмежене. Способами реалізації права кожного захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань у сфері цивільних правовідносин є звернення до третейського суду (у передбаченому ЗУ «Про третейські суди» випадках і порядку) та судовий захист. Відповідно до ст. 458 ЦПК рішення третейського суду може бути скасовано лише у випадках, передбачених цією статтею. Рішення третейського суду може бути скасовано у разі, якщо: 1) справа, в якій прийнято рішення третейського суду, не підвідомча третейському суду відповідно до закону; 2) рішення третейського суду прийнято у спорі, не передбаченому третейською угодою, або цим рішенням вирішені питання, які виходять за межі третейської угоди. Якщо рішенням третейського суду вирішені питання, які виходять за межі третейської угоди, то скасовано може бути лише ту частину рішення, що стосується питань, які виходять за межі третейської угоди; 3) третейську угоду визнано судом недійсною; 4) склад третейського суду, яким прийнято рішення, не відповідав вимогам закону; 5) третейський суд вирішив питання про права та обов'язки осіб, які не брали участі у справі. Скасування судом рішення третейського суду не позбавляє сторони права повторно звернутися до третейського суду, крім випадків, передбачених законом. Статтею 5 Закону України «Про третейські суди» передбачено, що юридичні та/або фізичні особи мають право передати на розгляд третейського суду будь-який спір, який виникає з цивільних чи господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом. Спір може бути переданий на розгляд третейського суду за наявності між сторонами третейської угоди, яка відповідає вимогам цього Закону. Згідно з частиною першою статті 12 Закону України «Про третейські суди» третейська угода може бути укладена у вигляді третейського застереження в договорі, контракті або у вигляді окремої письмової угоди.

Статтею 6 Закону України «Про третейські суди» визначено категорії справ, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, розгляд яких заборонений третейськими судами. Відповідно до статті 6 Закону України «Про третейські суди» третейські суди в порядку, передбаченому цим Законом, можуть розглядати будь-які справи, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, за винятком:

1) справ у спорах про визнання недійсними нормативно-правових актів;

2) справ у спорах, що виникають при укладенні, зміні, розірванні та виконанні господарських договорів, пов’язаних із задоволенням державних потреб;

3) справ, пов’язаних з державною таємницею;

4) справ у спорах, що виникають із сімейних правовідносин, крім справ у спорах, що виникають із шлюбних контрактів (договорів);

5) справ про відновлення платоспроможності боржника чи визнання його банкрутом; 6) справ, однією із сторін в яких є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб’єкт під час здійснення ним владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень, державна установа чи організація, казенне підприємство; Виходячи із ст. 6 ЗУ Про третейські суди» спір щодо визнання договору дарування квартири був підвідомчий третейському суду. Відповідно до ст. 458 ЦПК рішення третейського суду може бути скасовано, зокрема, якщо третейський суд вирішив питання про права та обов'язки осіб, які не брали участі у справі, про те жодних доказів, які б підтверджували, що заву про згоду на відчуження нерухомого майна заявник не писала та не подавала третейському судді Помазанову О.М., заявником до суду не надано. Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу свої вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим кодексом. Пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру. ЄСПЛ у справі «Устименко проти України», заява № 32053/13, вказав, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов’язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (рішення у справі «Рябих проти Росії» (Ryabykh v. Russia), заява № 52854/99, пп. 51 і 52, ECHR 2003-X) (п. 46 рішення). Згідно ч. 5-7 ст. 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконання обов’язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Отже, оцінивши допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів, суд прийшов до переконання про відмову у задоволенні заяви. Враховуючи викладене та керуючись Конституцією України, ЗУ «Про третейські суди», ст.ст. 76-81,120,123,126,127,258-260,454,457,458,460,-

УХВАЛИВ:

Заяву ОСОБА_1 про скасування рішення третейського суду для вирішення конкретного спору від 01 лютого 2008 року (без номера справи) за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання дійсним договору дарування квартири №6 в житловому будинку №25, що розташований по вул. Малиновського в м. Вінниці та визнання за ОСОБА_4 права власності на вказану квартиру - залишити без задоволення.

Судові витрати залишити за заявником.

Ухвала суду може бути оскаржена до Апеляційного суду Вінницької області протягом п'ятнадцяти днів після її проголошення, шляхом подачі апеляційної скарги через суд першої інстанції. Повний текст ухвали складено 01.03.2018 року.

Суддя :