Рішення № 72527011, 16.02.2018, Київський районний суд м. Харкова

Справа № 640/20084/15-ц

н/п 2/640/48/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 лютого 2018 рокуКиївський районний суд м. Харкова у складі:

головуючої судді Шмадченко С.І.,

за участю секретаря Черниш О.М.,

представника позивача ОСОБА_1,

представника відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ПАТ комерційного банку «ПриватБанк» про визнання недійсним окремих умов кредитного договору,-

встановив:

ОСОБА_3 звернувся з позовною заявою до ПАТ КБ «ПриватБанк», яку в ході розгляду справи уточнив та просив визнати недійсними: -

- п.4.1 кредитного договору № HAG7GA 00000009 від 14.05.2007 року щодо сплати банку пені в розмірі 3% від суми простроченого платежу за кожний день прострочки та додаткової угоди №4 до договору від 15.11.2010 р.; додаткового договору від 28.12.2010 р. щодо сплати банку пені в розмірі 0,15% від суми простроченого платежу за кожний день прострочки таким, що є несправедливим по відношенню до споживача та суперечить принципам розумності та добросовісності;

- пункти 1.1, 2.2.3, 3.7, 7.1 кредитного договору № HAG7GA 00000009 від 14.05.2007 року, додаткової угоди №1 від 15.01.2008 р., додаткової угоди №2 від 21.05.2008 р., додаткового договору від 28.12.2010 р. щодо сплати винагороди банку за надання фінансово інструменту у розмірі 0,2% від суми виданого кредиту щомісяця;

пункти 3.2, 3.8 та 7.4 кредитного договору № HAG7GA 00000009 від 14.05.2007 року, додаткової угоди №4 до договору від 15.11.2010 р. щодо сплати позичальником підвищених відсотків 2,45% на місяць, розраховані на суму непогашеної в строк заборгованості за кредитом та додаткового договору від 28.10.2010 р. щодо сплати позичальником підвищених відсотків 2,56% на місяць, розраховані на суму непогашеної в строк заборгованості за кредитом такими що є не справедливими по відношенню до споживача.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що 14.05.2007 року між ним та ЗАТ КБ «ПриватБанк» було укладено кредитний договір № HAG7GA 00000009.

Відповідно до п.7.1 кредитного договору банк зобов’язується надати позичальнику кредитні кошти шляхом видачі готівки на строк з 14.07.2007 року по 12.05.2017 р. у вигляді не відновлювальної кредитної лінії в розмірі 125616 доларів США на наступні цілі: 100000 доларів США на будівництво житлового будинку, а також у розмірі 25616 доларів США на сплату страхових платежів у випадках та в порядку, передбачених п.п.2.1.3, 2.2.7 договору, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 0,92% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагорода за надання фінансового інструменту у розмірі 0,2% від суми виданого кредиту щомісяця в період сплати 1,5% від суми виданого кредиту у момент надання кредиту, відсотки за дострокове погашення кредиту згідно п. 3.11 договору та винагороди за проведення додаткового моніторингу згідно п.6.2 договору.

До кредитного договору були укладені додаткові угоди, а саме: додаткова угода №1 від 15.08.2008 р. про зміну п.7.1 договору, розміру кредиту у вигляді не поновлюваної кредитної лінії у розмірі 230616 доларів США; 21.05.2008 р. була укладена додаткова угода №2 про зміну п.7.1, розміру кредиту у вигляді не поновлюваної кредитної лінії у розмірі 255616 доларів США; 04.11.2008 р. була укладена додаткова угода №2 до кредитного договору про зміну п.7.4; 15.11.2008 р. укладена додаткова угода №4 про зміну п.4.1; 28.12.2010 р. укладена додаткова угода про зміну п.7.1, п.7.4; 18.05.2013 була укладена додаткова угода №1 про зміну щомісячного ануітетного платежу. Станом на 05.11.2015 р. позивач від банку отримав кредитних коштів у розмірі 226122,82 доларів США. Зробив перекази, які банк зарахував на свою користь у розмірі 343875,58 доларів США.

Позивач вважає, що пункт 4.1 кредитного договору є несправедливим по відношенню до споживача та суперечить принципам розумності та добросовісності. Цим пунктом встановлено, що при порушенні позичальником будь-якого зобов’язання, передбачених п.п. 2.2.2, 2.2.3 даного договору, банк має право нараховувати, а позичальник зобов’язується сплатити банку пеню в розмірі 3% від суми простроченого платежу, але не менше 1 гривні за кожний день прострочки». Тобто при простроченого платежу за рік розмір пені дорівнює 1095%.

Згідно листа банку від 30.08.2010 р., банк намагався стягнути з нього пеню у розмірі 451234,49 доларів США тобто 200% від суми наданих коштів. Дана умова договору встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми компенсації (понад п’ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання зобов’язань за спірним договором.

Пункти 1.1, 2.2.3, 3.7, 7.1 договору та додаткових угод №1 від 15.01.2008 р., № 2 від 21.05.2008 р. щодо сплати винагороди банку за надання фінансового інструменту у розмірі 0,2 % від суми виданого кредиту щомісяця в період сплати також є несправедливими по відношенню до споживача . Ця винагорода збільшила процентну ставку за кредитом і фактично є додатковими відсотками понад зазначені 0,92 % щомісяця у договорі.

Таким чином, положення кредитного договору містять обман споживача фінансових послуг одразу в трьох істотних умовах:

По перше, ніякого фінансового інструменту позичальник від банку не отримував. Позичальник не виступає суб’єктом підприємницької діяльності в даному кредитному договорі. А отже стягнення винагороди за надання будь-якого фінансового інструменту, обслуговуванню кредиту – є нікчемною умовою договору.

По друге, відсотки в розумінні ЦКУ нараховувались банком на початкову суму заборгованості і таким чином номінальна відсоткова ставка перетворилась із постійної на перемінну, постійно зростаючу в часі невизначену величину.

По третє, щомісячна відсоткова ставка, заявлена у п.7.1 в розмірі 0,92 % на місяць на суму залишку не врахувала платежі за винагороду за надання фінансового інструменту в розмірі 0,2 % від суми виданого кредиту щомісяця, а значить є штучно заниженою і такою, що порушує права позичальника в частині сплачених відсотків та сукупної вартості кредиту.

З 14.05.2007 р. за цим пунктом кредитного договору позивач сплатив на користь банку 19.863,72 дол.США. Тобто положення п.7.1 про обов’язок позивача сплачувати винагороду за надання фінансово інструменту у розмірі 0,2% від суми виданого кредиту щомісяця є незаконним.

Пунктом 7.4 кредитного договору передбачено, що згідно ст.212 ЦК України, при порушенні позичальником зобов’язань по погашенню кредиту, передбачених п.п. 1.1, 2.2.4, 2.3.3 цього договору, позичальник сплачує банку відсотки за користування кредитом у розмірі 2,45% на місяць, розраховані на суму непогашеної в строк заборгованості за кредитом.

Є не зрозумілим, чи це ще одна пеня чи це ще одні відсотки, оскільки розмір пені визначений п.4.1 договору, а розмір відсотків п.7.1 і це не є зміною відсоткової ставки, оскільки вона передбачена пунктом 2.3.1 договору. Такі умови є несправедливими відповідно до ч.5 ст.11 ЗУ «Про захист прав споживачів». Банк не має право стягувати одночасно пеню і штраф за порушення позичальником грошових зобов’язань, оскільки подвійна цивільна відповідальність заборонена ст.61 Конституції України.

В судовому засіданні позивач та його представник підтримали позовні вимоги, просили визнати недійсними зазначені пункти кредитного договору та додаткові угоди до нього з моменту укладення угод з підстав, передбачених ст.ст. 203.215 ЦК України, як такі, що суперечать положенням Закону України «Про захист прав споживачів» .

Представник відповідача проти позову заперечувала, посилалася на його необґрунтованість та зазначила, що при укладанні кредитного договору між ОСОБА_3 і ПАТ «ПриватБанк» умови договору були погоджені і підписані ОСОБА_3, і він тривалий час їх виконував. Крім того, відповідач вважає, що позивачем було пропущено строк позовної давності для захисту своїх порушених (на його думку) інтересів, оскільки кредитний договір укладено 14.05.2007 року. З позовом про визнання спірного договору недійсним позивач звернувся лише у 2016 році.

10.12.2015 року ухвалою суду було відкрито провадження у справі за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» про стягнення з ОСОБА_3 заборгованість за кредитним договором № HAG7GA 00000009 від 14.05.2007 р. у сумі 25986,33 доларів США.

11.04.2016 року ухвалою суду прийнято до розгляду зустрічний позов ОСОБА_3 до ПАТ КБ «ПриватБанк» про захист порушеного права споживача, визнання недійсним кредитного договору и об’єднаний в одне провадження з первісним позовом.

02.09.2016 року ухвалою суду позовну заяву ПАТ КБ «ПриватБанк» про стягнення з ОСОБА_3 заборгованості за кредитним договором залишено без розгляду.

Заслухавши пояснення сторін, які брали участь у судовому засіданні, дослідивши матеріали справи, суд позовні вимоги позивача ОСОБА_3 задовольняє частково, виходячи з наступного:

Судом встановлено, що 14.05.2007 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір № HAG7GA 00000009, за яким банк зобов’язався надати позивачу кредитні кошти шляхом видачі готівки на строк з 14 травня 2007 року по 12 травня 2017 року включно у вигляді щодо не поновлювальної лінії у розмірі 125616 доларів США на наступні цілі: 100000 доларів США на будівництво житлового будинку, а також у розмірі 25616 доларів США на сплату страхових платежів зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 0,92% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом.

До кредитного договору 15.01.2008 р., 21.05.2008 р. укладались додаткові угоди №1, №2 щодо збільшення суми кредитних коштів, виданих банком ОСОБА_3 (а.с.20,21,181 Т.2; а.с.58-61 Т.3).

Станом на 05.11.2015року ОСОБА_3 перед ПАТ КБ «ПриватБанк» за кредитним договором має заборгованість, яка складається: з заборгованості за кредитом у сумі 23157,45 доларів США, з заборгованості по процентам за користування кредитом у сумі 2255,04 доларів США; з заборгованості по комісії за користування кредитом у сумі 372,06 доларів США; пеня за несвоєчасне виконання зобов’язання за договором у сумі 201,78 доларів США.

Згідно зі ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу. Інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості ( ст. 627 ЦК України)

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли усіх істотних умов договору (ст.638 ЦК України).

Згідно з ч.1, ч.3 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розміні та на умовах, установлених договором, а позичальник – повернути кредит та сплатити відсотки. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Відповідно до ст.526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших активів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Пунктом 4.1 кредитного договору передбачено, що при порушенні позичальником будь-якого зобов’язання, передбачених п.п. 2.2.2, 2.2.3 даного договору, банк має право нараховувати, а позичальник зобов’язується сплатити банку пеню в розмірі 3% від суми простроченого платежу, але не менше 1 гривні за кожний день прострочки».

Пунктом 7.4 кредитного договору передбачено, що згідно ст.212 ЦК України при порушенні позичальником зобов’язань по погашенню кредиту, передбачених п.п. 1.1, 2.2.4, 2.3.3 цього договору, позичальник сплачує банку відсотки за користування кредитом у розмірі 2,45% на місяць, нараховані на суму непогашеної в строк заборгованості за кредитом.

Додаткова угода №4 до договору від 15.11.2010 р. та додатковий договір від 28.12.2010 р. позивачем до позову не прикладені.

Отже, умовами укладеного між сторонами кредитного договору передбачено обов’язок позичальника погасити кредитору в повному обсязі існуючу заборгованість за кредитом, сплатити нараховані проценти за користування, а у разі порушення зобов’язань за договором – понести штрафні санкції.

16 квітня 2013 року між позивачем та банком було укладено додатковий договір №3 до кредитного договору № HAG7GA 00000009 від 14.05.2007 р. (а.с.22 т.2), яким були внесені зміни до кредитного договору, а саме до п.4.1 та передбачено, що позичальник, у випадку несвоєчасного погашення заборгованості по кредиту сплачує банку пеню у розмірі 0,08% від суми простроченої заборгованості по кредиту за кожний день прострочки.

Пункти 3.2 та 7.4 кредитного договору визнані такими, що втратили чинність з моменту підписання додаткового договору. Пункт 3.8 кредитного договору викладений в наступній редакції: «3.8. При непогашені кредиту в строки, зазначені п.п.7.1, 2.3.3 цього договору, заборгованість у частині вчасно непогашеної суми кредиту вважається простроченою».

Всі інші пункти кредитного договору № HAG7GA 00000009 від 14.05.2007 р. залишаються без змін. Даний додатковий договір вступив в дію з моменту його підписання та діє протягом дії кредитного договору № HAG7GA 00000009 від 14.05.2007 р.

Оскільки пункти 4.1, 3.2, 3.8 та 7.4 кредитного договору були узгоджені сторонами добровільно, суд не знаходить підстав для визнання їх недійсними, як такими, що є несправедливими по відношенню до споживача.

Пунктом 7.1 кредитного договору, додаткової угоди №1 від 15.01.2008 р., додаткової угоди №2 від 21.05.2008 р. передбачено обов’язок позичальника сплачувати банку винагороду за надання фінансового інструменту у розмірі 0,2% від суми виданого кредиту щомісяця.

За цим пунктом договору банк нараховував, а позивач з 14.05.2007 року сплатив 19863,72 долара США - комісію за послуги, що супроводжують кредит, а саме компенсацію сукупних послуг банку за рахунок позивача.

Відповідно до абз. 2 п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 02.04.1996 року «Про практику розгляду цивільних справ за позовом про захист прав споживачів» фінансово-кредитні послуги відносяться до сфери дії Закону України «Про захист прав споживачів».

Згідно ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про кредитні умови про особу та місцезнаходження кредитодавця, кредитні умови, зокрема: мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; форми його забезпечення; наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; тип відсоткової ставки; суму, на яку кредит може бути виданий; орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); строк, на який кредит може бути одержаний; варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; можливість дострокового повернення кредиту та його умови; необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.

Відповідно до ст.55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

Постановою Правління Національного банку України № 168 від 10.05.2007 р. «Про затвердження правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту», зазначений обов'язок банків зазначати в кредитному договорі крім графіку погашення заборгованості, ще й сукупну вартість кредиту з урахуванням процентної ставки, вартості усіх супутніх послуг та інших фінансових зобов'язань споживача (яким є позичальник), які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і погашенням кредиту, а також зазначити її в процентному значенні та в грошовому виразі у валюті платежу за кредитним договором.

Згідно пункту 2.1 постанови правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, банки зобов'язані перед укладенням договору надати споживачу в письмовій формі інформацію про умови кредитування, що включає, крім іншого, необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється, наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, у тому числі між зобов'язаннями споживача, а також орієнтовну сукупну вартість кредиту, відзначивши суму кредиту, термін, мету, переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.

Банки зобов’язані отримати письмове підтвердження споживача про ознайомлення с вищенаведеною інформацією (п.2.4 постанови НБУ)

Також, згідно п. 3.4 цієї постанови банки зобов'язані обґрунтовувати в кредитному договорі вартість супутньої послуги, а саме вказати нормативно - правові акти, які визначають розміри зборів та обов'язкових платежів, тарифів нотаріусів, страхових компаній, суб'єктів оціночної діяльності, реєстраторів за надання витягів з реєстрів обтяжень.

Відповідно до п.3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).

Відповідно до ч. 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

За положеннями ч.ч.1,3 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч.1-3,5 та 6 ст.203 цього Кодексу, зокрема, зміст правочину не може суперечити положенням цього кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів», на яку позивач посилався, обґрунтовуючи свої позовні вимоги, продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.

Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов’язків на шкоду споживача.

Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.

У разі коли зміна положення або визнання його недійсним зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення також підлягають зміні або договір може бути визнано недійсним у цьому. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Якщо до положення вносяться зміни, такі зміни вважаються чинними з моменту їх внесення.

Вимога сплачувати винагороду за надання фінансового інструменту у розмірі 0,2% від суми виданого кредиту щомісяця не відповідає ч.1,ч.2 ст.627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементом загального конституційного принципу верховенства права.

Такі висновки узгоджуються з правовою позицією, висловленою Верховним Судом України у постанові від 16.11.2016 р. №6-1746цс16, в ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25.10.2017 р. справа № 468/1095/15-ц.

Оскільки дії банку – здійснення фінансового інструменту не є послугами в розумінні Закону України «Про захист прав споживачів», то п.7.1 кредитного договору та додаткові угоди, як виплата у вигляді винагороди за здійснення фінансового інструменту є нікчемними. Тобто в момент укладання кредитного договору відповідачем були недодержані вимоги чинного законодавства України.

Суд не приймає до уваги посилання відповідача щодо пропуску позивачем строку позовної давності, оскільки за правилами ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Строк виконання кредитного договору визначений 12 травня 2017 року, тобто перебіг позовної давності починається з дня, наступного за останнім днем, у який відповідне зобов’язання мало бути виконане і за загальним правилом становить три роки та закінчується 12.05.2020 р., а зустрічний позов до суду позивач подав 28.01.2016 року

Керуючись ст.ст. 10-12, ст.ст.81,265,268 ЦПК України, ст..ст.11,18 ЗУ «Про захист прав споживачів», ст.203,215,627 ЦК України, суд

в и р і ш и в :

Позов ОСОБА_3 задовольнити частково.

-Визнати недійсним пункти 3.7, 7.1 кредитного договору № HAG7GA 00000009 від 14.05.2007 року, додаткову угоду №1 від 15.01.2008 р., додаткову угоду №2 від 21.05.2008 р. щодо сплати винагороди банку за надання фінансово інструменту у розмірі 0,2% від суми виданого кредиту щомісяця;

В іншій частині позову відмовити.

Рішення може бути оскаржене в судову палату з цивільних справ апеляційного суду Харківської області протягом 30днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 30 днів з дня отримання копії цього рішення, а у випадку проголошення в судовому засіданні лише вступної та резолютивної частини судового рішення строк для апеляційного оскарження обчислюється з дня складання повного тексту судового рішення.

Суддя