Постанова № 72526975, 20.02.2018, Апеляційний суд Рівненської області

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 лютого 2018 року

м. Рівне

Справа № 569/12107/15-ц

Провадження № 22-ц/787/268/2018

Апеляційний суд Рівненської області в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Ковальчук Н. М.,

суддів - Хилевича С. В., Шеремет А. М.,

секретар судового засідання - Шептицька С. С.,

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк», яке є новим кредитором після

уступки права вимоги Товариством з обмеженою відповідальністю «Український

промисловий банк»,

відповідач - ОСОБА_1,

третя особа на стороні відповідача - ОСОБА_2

розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 5 грудня 2017 року у складі судді Бердія М. А., ухваленого в м. Рівне о 09 годині 47 хвилин, дата складання повного тексту невідома,

в с т а н о в и в :

Відповідно до п.9 розділу ХІІІ Перехідні положення ЦПК України вредакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У серпні 2015 року Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» (далі ПАТ «Дельта Банк») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки: двокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1, що належить відповідачу, з надвірними будівлями та земельну ділянку, на якій розташована квартира, шляхом визнання за ПАТ «Дельта Банк» як іпотекодержателем права власності на вказане іпотечне майно.

Обгрунтовуючи свої вимоги, ПАТ «Дельта Банк» зазначило, що 18 липня 2008 року між ТзОВ «Укрпромбанк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір, за яким позичальник отримав кредит в сумі 30 000 доларів США зі сплатою 12,7 % річних за користування коштами та кінцевим строком повернення до 14 липня 2013 року. Через порушення відповідачем зобов'язань щодо повернення кредитних коштів окремими щомісячними платежами виникла заборгованість за кредитом, відсотками та пенею, яка на день звернення до суду з позовом становить 403 395,96 грн., і яка складається з:

-376 148,82 грн. - заборгованість за тілом кредиту;

-27 247,13 грн. - відсотки за користування кредитом;

-9 914,21 грн. - пеня за порушення зобов'язання.

В забезпечення зобов'язань за кредитним договором між ТзОВ «Укрпромбанк» та ОСОБА_1 18.07.2008 року укладено договір іпотеки, за яким ОСОБА_1 передав в іпотеку належне йому нерухоме майно: двокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_2, що належить відповідачу, з надвірними будівлями та земельну ділянку, на якій розташована квартира.

30.06.2010 року між ТзОВ «Укрпромбанк» та ПАТ «Дельта Банк» укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитними договорами та договорами іпотеки, укладеними на забезпечення кредитних зобов'язань.

Враховуючи, що внаслідок порушення кредитних зобов'язань позичальником у кредитора виникло право на звернення стягнення шляхом передачі у власність іпоткекодержателю предмета іпотеки, позивач просив визнати за ПАТ «Дельта Банк» право власності на вказану квартиру та земельну ділянку.

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 05 грудня 2017 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачем при зверненні до суду було невірно обрано спосіб задоволення власних кредиторських вимог, що слугує підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Вважаючи рішення суду незаконним та необґрунтованим, ухваленим за неповного з'ясування обставин справи та невідповідності їм висновків суду, ПАТ «Дельта Банк» оскаржило його в апеляційному порядку. В поданій апеляційній скарзі доводить, що у Банку є всі правові підстави для подачі позовної заяви про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття у власність відповідно до ч. 1 ст. 37 Закону України «Про іпотеку» та заперечує протилежний висновок місцевого суду. Звертає увагу, що в оскаржуваному рішенні місцевий суд вказує, що такий спосіб захисту як звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття у власність Банк може застосувати лише в позасудовому порядку, але разом із цим зазначає про відсутність згоди іпотекодавця на позасудовий спосіб врегулювання питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань, адже у разі відсутності згоди іпотекодавця на використання позасудового способу звернення стягнення на предмет іпотеки, доцільним є, відповідно, використання судового способу захисту. Додає, що незважаючи на те, що Банк у законний спосіб скористався судовим способом, місцевий суд вказує на неможливість застосування судового розгляду, що є суперечливим. Покликається на п. 38 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику розгляду судами спорів, що виникають з кредитних правовідносин», котрим передбачено, що наявність договору про позасудове врегулювання звернення стягнення на предмет іпотеки не позбавляє іпотекодержателя права звернення стягнення на предмет іпотеки у судовому порядку та не виключає його. Зазначає, що відповідно до іпотечного договору, укладеного між сторонами, досягнуто згоди щодо можливості звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття у власність, а, отже, твердження суду про відсутність згоди іпотекодавця є безпідставною, при цьому іпотекодержатель самостійно визначає один із способів звернення стягнення на предмет іпотеки. Покликається на порушення судом принципу оцінки доказів як кожного окремо, так і їх всіх у взаємозв'язку. З наведених міркувань просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Дослідивши матеріали та обставини справи на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, Апеляційний суд Рівненської області прийшов до висновку, що в її задоволенні слід відмовити, а оскаржуване рішення залишити без змін. При цьому суд виходить з наступного.

Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом встановлено, що 18 липня 2008 року між ТОВ «Укрпромбанк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 281-012/ФКВ-08, за умовами якого ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 30 000,00 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12,7 % річних на строк до 14 липня 2023 року.

З метою забезпечення виконання умов кредитного договору того ж дня, 18.07.2008 року, був укладений іпотечний договір № 281-012/Zфкіп-08, за умовами якого іпотекодавець ОСОБА_1 передав в іпотеку двокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_3, загальною площею 46,6 кв.м, житловою 21,6 кв.м. та надвірні будівлі і споруди: Б1 - сарай (дерево), №1, 2, 3, 7 - огорожа, згідно витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно №18868086 від 19.05.2008 року, виданого КП «Рівненське міське БТІ». Предмет іпотеки розташований на земельній ділянці площею 0,0447 га, кадастровий номер НОМЕР_1, за адресою: АДРЕСА_4, що належить іпотекодавцю на підставі Державного акту про право власності на землю серії НОМЕР_2 виданий 17.07.2006 р., на підстав рішення Рівненської міської ради №2085 від 21.03.2006 року. Предмет іпотеки належить іпотекодавцю на підставі рішення Рівненського міського суду, справа №2-1568/2008 р. від. 02.04.2008 року. Предмет іпотеки був оцінений сторонами в сумі 307 530,00 грн..

30 червня 2010 року між «Укрпромбанк», Національним банком України та ПАТ «Дельта Банк» укладено договір купівлі-продажу прав вимоги, згідно з яким останній набув право грошової вимоги на погашення (стягнення) заборгованості за кредитними договорами, укладеними з боржниками, зазначеними у реєстрі заборгованості боржників. За вищевказаним кредитним договором проведено заміну кредитора у зобов'язаннях, а тому всі права та обов'язки кредитора перейшли до ПАТ «Дельта Банк». Також за договором купівлі-продажу прав вимоги ПАТ «Дельта Банк» набув права вимоги до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 514 ЦК України).

Спірні відносини між сторонами виникли з приводу неналежного виконання ОСОБА_1 своїх зобов'язань за договором та як наслідок - утворення заборгованості.

Звертаючись до суду з даним позовом, Банк визначив її розмір станом на 28 липня 2015 року в сумі 403 395,96 грн., з яких: 376 148,82 грн. - тіло кредиту, 27 247,13 грн. - відсотки, 3914,21 грн. - пеня та просив суд в рахунок погашення цієї заборгованості звернути стягнення на предмет іпотеки: двокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_1, з надвірними будівлями та земельну ділянку, на якій розташована квартира.

Відмовляючи в позові, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем при зверненні до суду було невірно обрано спосіб задоволення власних кредиторських вимог, що слугує підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

На підтвердження даних висновків у рішенні суду містяться необхідні доводи та обґрунтування, з якими погоджується і апеляційний суд.

Як вбачається із п.п. 4.1, 4.2 іпотечного договору № 281-012/Zфкіп-08 від 18.07.2008 р., укладеного між сторонами, іпотекодержатель набуває право звернути стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання іпотекодавцем основного зобов'язання повністю або частково, у тому числі якщо іпотекодавець не поверне іпотекодержателю суму кредиту, проценти за користування кредитом, пеню, іншу заборгованість, не сплатить платежі та штрафи, що передбачені та/або випливають з основного зобов'язання, а також в інших випадках, передбачених основним зобов'язанням та цим договором.

При настанні зазначених випадків іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю письмову вимогу про усунення порушення основного зобов'язання у строк, що не перевищує тридцяти календарних днів, та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до умов іпотечного договору, при цьому сторони за взаємною згодою встановили, що визначений тридцятиденний строк починає відліковуватись з дати, що зазначена на квитанції, яка надається іпотекодержателю відділенням зв'язку при відправленні іпотекодавцю листа з вимогою про усунення порушення основного зобов'язання з повідомленням про вручення, або дата, зазначена на такому листі, що отриманий іпотекодавцем особисто у іпотекодержателя.

Матеріали справи містять лист-вимогу вих. № 31.4-08/8120/15 від 18 серпня 2015 року про сплату простроченої (поточної) заборгованості в тридцятиденний строк та повідомлено про можливість передачі іпотекодеожателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у позасудовому порядку (а.с. 15).

Частиною другою статті 16 ЦК України передбачено, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів судом може бути визнання права, в тому числі права власності на майно. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до частини третьої статті 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

У частині першій статті 36 Закону України «Про іпотеку» зазначено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Згідно з положеннями частини третьої зазначеної статті договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку»; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

При цьому згідно із частиною першою статті 37 Закону України «Про іпотеку» правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності.

Порядок реалізації предмета іпотеки за рішенням суду врегульовано статтею 39 цього Закону, якою передбачено, що в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки в рішенні суду зазначається, зокрема, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону. Можливість виникнення права власності за рішенням суду ЦК України передбачає лише у статтях 335 та 376 цього Кодексу. У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (частина перша статті 328 ЦК України). Стаття 392 ЦК України, у якій ідеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

Отже, аналіз положень статей 33, 36, 37, 39 Закону України «Про іпотеку», 328, 335, 376, 392 ЦК України дає підстави для висновку про те, що законодавцем визначено три способи захисту на задоволення вимог кредитора, які забезпечені іпотекою шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий - на підставі рішення суду та два позасудових - на підставі виконавчого напису нотаріуса і згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. У свою чергу позасудовий спосіб захисту за договором про задоволення вимог іпотекодержателя або за відповідним застереженням в іпотечному договорі реалізується шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки або надання права іпотекодержателю від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу.

При цьому договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно (частина перша статті 37 Закону України «Про іпотеку»).

Відхиляючи апеляційну скаргу, колегія суддів враховує, що передача у власність предмету іпотеки іпотекодержателю (про що заявлена позовна вимога ПАТ «Дельта Банк») є позасудовим способом задоволення вимог кредитора, а не судовим.

Процесуальне законодавство передбачає, що обставини цивільних справ з'ясовуються судом на засадах змагальності, в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Щодо обов'язку доказування і подання доказів, то кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Однак, будь-яких доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції, особою, яка подала апеляційну скаргу, не надано.

Таким чином, апеляційний суд приходить до висновку, що судом першої інстанції були правильно, всебічно і повно встановлені обставини справи, характер правовідносин, які виникли між сторонами та застосовано правові норми, які підлягали застосуванню при вирішенні даного спору, в зв'язку із чим рішення підлягає залишенню без змін, як ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 367, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» залишити без задоволення.

Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 05 грудня 2017 року залишити без зміни.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови виготовлено 26 лютого 2018 року.

Головуючий суддя підпис Ковальчук Н. М.

Судді: підпис Хилевич С. В.

підпис Шеремет А. М.

Копія вірна: суддя-доповідач Ковальчук Н. М.